Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

1967 р. Історія українського мистецтва

1967 р. Історія українського мистецтва

Іоанн Богослов. Деталь розпису Вірменської церкви у Львові. Перша половина XVI ст. Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 185.

У Львові збереглася в дуже зміненому вигляді Вірменська церква, що її збудував теж у XIV столітті майстер Дорко (чи Дорінг), який, можливо, споруджував і собор св. Юра у Львові. Спочатку це була невелика триапсидна з чотирма опорними стовпами церква, увінчана одним куполом. На жаль, первісний декор майже не зберігся, а той, що існує зараз, – це невдала реставрація 20-х років XX століття.

Як відомо, через Крим пролягав шлях вірмен на Україну. Особливо тісними були їхні зв’язки з Львовом, Луцьком, Язлівцем, Києвом, Кам’янцем-Подільським та іншими важливими торговельними центрами.

Останнім часом з’явилися дослідження, де не без підстав доводиться, що автором Вірменського собору у Львові (1363 р.) був вірменин з Кафи Дорко і що його прізвище було неправильно прочитано як Дорінг. На цій підставі його вважали за німецького майстра. Велика популярність в українському мистецтві мотивів сюжетного плоскорізьблення пов’язана, безперечно, саме з використанням характерних особливостей вірменського мистецтва.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 24, 54.

Складною була взаємодія мистецтва вірмен з українським мистецтвом. Про це свідчать фрагменти фресок Вірменської церкви у Львові, збудованої у 1363 році і первісно розписаної в період між 1390 – 1437 роками [Микола Голубець. Середньовічні фрески у Вірменському соборі у Львові. Львів, 1925, стор. 37 – 38]. Питання про те, хто був автором розписів Вірменської церкви, лишається відкритим.

Найкраще збереглися фрески в ніші південного вікна головного приміщення. В ній праворуч намальовано Іоанна Богослова з Прохором, а на лівому боці – св. Іакова, біля ніг якого – чоловіча постать у молитовній позі на колінах [Микола Голубець. Відкриття середньовічних фресків у Вірменському соборі у Львові. – «Стара Україна», Львів, 1925, ч. VII – X, стор. 119. Він датує фрески кінцем XIV – початком XV століття].

Невеликий фрагмент фрески на північно-західному опорному стовпі проливає світло на час створення розписів церкви. Тут виявлено під фрескою, написаною на тонкому шарі тиньку, розпис XIV століття. Фрески у південному вікні з невідомих причин написані заново десь у першій половині XVI століття. На це вказує не лише стиль фрески, але й орнамент на підвіконні, якому можна знайти аналогії серед орнаментальних оздоб у галицьких рукописних євангеліях першої половини XVI століття. У невелику площу склепіння віконної ніші майстерно вкомпоновано зображення вседержителя, а на відкосах – великі постаті апостолів. Колористичну гаму розписів дібрано з великим смаком. Особливо тонко написано євангеліста Іоанна та орнаменти на підвіконні. У всьому відчувається прагнення художника до динаміки як у малюнку силуетів, так і в лініях форм та в колориті.

Якщо простежити в розвитку українського мистецтва прийоми малювання складок від геометричного умовного зображення до реалістичного ренесансного, характерного для творів другої половини XVI століття, то фрески Вірменської церкви у Львові посідають проміжне місце, десь поруч з краківськими (каплиця Хреста на Вавелі, 1470 р.), тобто ближче до кінця XV – початку XVI століття. Так, наприклад, складки одягу Іоанна в місці, де плащ звисає з руки, – геометричні, гострі, а на плечах, стегнах і біля ніг – вільно драпірують правильно намальоване з анатомічного погляду людське тіло. Крім того, моделювання форми складок не площинне, геометризоване, а навпаки, в ньому видно прагнення майстра передати об’єм шляхом посилення темперних прописів – ретуші як у світлих, так і в затінених місцях. Взагалі слід зауважити, що для фресок Вірменської церкви у Львові більшою мірою, ніж для будь-яких інших пам’яток, властива велика кількість темперної ретуші.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 186 – 187.

Незважаючи на те, що ковалі й слюсарі нерідко використовували в своїх роботах окремі ренесансні мотиви, вони завжди зберігали в своїй творчості стильові форми українського народного мистецтва. Дуже цікавим, але, на жаль, єдиним зразком таких ковальських виробів є віконні грати XVI століття львівського Вірменського собору, куті з залізних штаб і оздоблені ренесансним маскароном.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 384.