2008 р. Тут ми маємо справу з житлом для людини духовної

Розмову вів Іван Дивний

Дата: 15.09.2008

Розмова з Святославом Сичевським, завідуючим сектором організації Музею архітектури Національного заповідника «Софія Київська»

15 вересня 2008 року. – м. Київ, вул. Володимирська, 24. – Митрополичий будинок. – Конференц-зал.

– Святославе Васильовичу, відтворені інтер’єри Митрополичого будинку справляють велике враження, однак є кілька моментів, які відверто інтригують. Скажімо, в одній з парадних кімнат другого поверху прямо в підлозі зроблений невеликий зондаж, де чітко проглядаються вмуровані горщики. Схоже на голосники, але навіщо вони тут – у приватних покоях?

– Дійсно, це голосники. Як відомо, голосники виконували подвійну функцію: покращували акустику та полегшували конструкцію стель. Вмуровані порожні глечики полегшували стелю, витримуючи водночас досить велике навантаження. Не гірше за суцільне кам’яне мурування.

– Тож тут, очевидно, акустичні переваги були другорядними?

– Мабуть, так. Саме в згаданій кімнаті, ймовірно, це був суто будівельний прийом для розвантаження стель. Але неподалік містилася домова церква, де вже й акустичні функції голосників були доречними.

– Зараз у приміщенні колишньої церкви експонується частина луврської виставки.

– Зараз – так. Але в майбутньому ми хотіли б розмістити там якусь експозицію християнської тематики.

– А що то за загадкові сходи, що ховаються на другому поверсі за скляними дверцятами і йдуть кудись на перший поверх?

– Ці сходи тривалий час були замуровані і про їхнє існування мало хто знав.

– Тобто, замурованими були вхід і вихід з них, але сам коридор лишався всередині незаповненим?

– Саме так. Це зробили у 19-му столітті під час однієї з масштабних перебудов Митрополичого будинку. Тоді до старого об’єму додали низку нових приміщень, зокрема й нові урочисті парадні сходи. А старі виявилися непотрібними і їх виключили з ужитку.

– Але вони виглядають досить скромно за своєю «пропускною спроможністю». Невже митрополити ходили таким тісненьким коридорчиком?

– Не лише митрополити, а й всі, хто їх відвідував. Ці сходи вели з покоїв другого поверху в приймальню унизу.

– А альтернативного, пишнішого ходу тут у 18-му столітті не було?

– Ні, не було. Власне, й сам будинок у 18-му столітті був набагато меншим. Скажімо, ми з Вами зараз знаходимося у конференц-залі на другому поверсі. Одна зі стін цього приміщення біла, а решта – рожево-коричневого відтінку. Це оформлення не випадкове: біла стіна колись була фасадною і виходила на подвір’я, а решта стін прибудовані пізніше – у 19-му столітті. Відповідно, на першому етапі функціонування тієї меншої споруди нагору вели кілька сходів, і всі вони були відносно вузькими. Це нормально для тієї епохи, для будівельної техніки тієї доби.

– І все ж, на тлі у всіх відношеннях ефектної Софії Київської, це виглядає певним дисонансом. Принаймні, несподівано.

– Дійсно, така різниця епох. До того ж, тут ми маємо справу з житлом для людини духовної, керівника духовного рангу.

– Цікаво, а можна якось локалізувати бодай основні побутові приміщення митрополичої резиденції 18-го століття?

– Зараз така робота триває. Дуже багато вже відомо. Були, окрім власне митрополичих покоїв, житлові приміщення для помічників, послушників та прислуги. На другому поверсі також розташовувалася домова церква, а на першому (там, де піч) діяла кухня і навіть невеличка баня.

– На стелі колишньої домової церкви у кількох місцях крізь пізній розпис проглядають фрагменти більш ранніх сюжетів. Це з 18-го століття лишилося?

– Так, це 18-те століття. На жаль, ці фрагменти – єдині, які збереглися після кількох ремонтів 19-го століття.

– А в інших кімнатах розпис є?

– Так, в одній з кімнат першого поверху зберігся чудовий настінний розпис 18-го століття. На християнську тематику.

– Що ж це за кімната така була, що «заслужила» на розпис?

– Вона, найшвидше, не одна була розписана. Просто саме ці розписи збереглися, а в інших приміщеннях – ні.

– Тобто, це просто щасливий випадок.

– Абсолютно.

– Ви згадували печі Митрополичого будинку. Більшість з них привертає увагу своїм барвистим кахляним убором.

– Крім відновленої реставраторами на першому поверсі печі 18-го століття, це все вже з століття 19-го. Вони або стояли тут історично, або ж перевезені з інших тогочасних київських будинків, що вже не існують. Кахлі зберігалися довгий час по різних музеях, лежали у фондах. А зараз знову постали у своїй природній формі.

Вони відповідають інтер’єрам – адже більшість кімнат другого поверху відновлені саме станом на ту добу. Наприклад, стелі більшості приміщень у 19-му столітті зробили прямими, хоча раніше вони були склепінчастими. Подібними до тих, які збереглося у домовій церкві.

– Тобто, домова церква має чи не найархаїчнішу форму стель у всьому будинку?

– Вони там нічого не чіпали, бо це ж було храмове приміщення. Воно й лишилося одним з найоригінальніших.