Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Реставраторам митрополичого будинку вдалося більше, ніж задумували

Дата: 15.09.2008

Розмова з Вадимом Кириленком, першим заступником генерального директора Національного заповідника «Софія Київська»

15 вересня 2008 року. – м. Київ, вул. Володимирська, 24, корпус 3. – Адміністрація Національного заповідника «Софія Київська».

– Вадиме Вікторовичу, щойно до повноцінного музейного життя був залучений унікальний об’єкт – Митрополичий будинок з комплексу споруд Софії Київської. Наскільки вдало пройшла реставрація? Чи все вдалося, що задумувалося?

– На мій погляд, вдалося навіть більше, ніж задумували. Над проектом відновлення Митрополичого будинку працювала ціла група відомих реставраторів, зокрема Сергій Борисович Юрченко та Віталій Федорович Отченашко. І ще багато інших фахівців. Сама споруда лишалася в занепаді не одне десятиліття, а за радянських часів була перебудована до невпізнання, пристосовувалася під потреби різних закладів. З-за цього її внутрішня структура змінювалася хаотично й самовільно. Саме тому, підходячи до комплексного проекту реставрації, ми ставили за мету повернути первісний вигляд приміщень на час їх створення.

– Тобто, станом на 20-30-ті роки 18-го століття?

– Митрополичий будинок був збудований на початку 18-го століття, згодом неодноразово перебудовувався-добудовувався. Є кімнати, що виникли у 18-му столітті, є такі, що у 19-му… Різні епохи. Зараз, проходячи будинком, можна побачити відреставровані приміщення, де сполучаються різночасові стилі. Це пояснюється просто: кожному приміщенню намагалися повернути вигляд на момент його створення, тож там, де фасадна стіна 18-го століття опинилася всередині прибудови 19-го, так все й оформили.

– А як щодо інтер’єру? Такі моменти, як колір стін, ліпнина – з цього щось збереглося автентичне?

– Частково збереглося, частково ні. От з приводу кольорів: на стінах лишилося багато різночасових нашарувань і ми намагалися повернутися, там де це було можливим, до найнижчого шару.

– «Найнижчого» – в сенсі «найдавнішого»?

– Так, найдавнішого. Нашими науковцями були опрацьовані побутові книги Митрополичого будинку, де описувалися інтер’єри і подекуди зазначено, світлий чи темний колір стін мало те або інше приміщення.

– А є історичні зображення цих інтер’єрів?

– Графічних, на жаль, немає.

– Тобто, є лиш пізні фотографії.

– Дуже пізні. Вже від радянських часів…

– …і підставами для нинішнього відтворення стали натурні архітектурні дослідження. Без іконографічного матеріалу.

– Митрополичий будинок вважався побутовим приміщенням. Збереглися численні давні зображення і Софійського собору, і інших споруд на подвір’ї. Є й зображення Митрополичого будинку, але виключно ззовні. Всередині тут містилися приватні покої, які ніхто не зображував.

– А яке з відтворених приміщень, на Вашу думку, вдалося реставраторам найкраще?

– Це низка парадних приміщень на першому, і на другому поверсі, що вікнами виходять на Софію. Саме в них, зокрема, й проходить зараз виставка з паризького Лувру. Вдалося все відтворити гармонійно, аж до штор.

– Але це наповнення вже сучасне? Навряд чи хто достеменно скаже, якими були штори у покоях, наприклад, митрополита Євгенія (Болховітінова)?

– Є описи в історичних документах.

– Мабуть, швидше не описи, а перелік майна?

– Так, швидше перелік.

– А відомо, де що знаходилося тут за митрополитів? Де був кабінет? Де була спальня?

– Приблизно відомо. Але зрозумійте: за весь час функціонування будинку тут жили більше двох десятків митрополитів, і я не думаю, що кожен з них дотримувався того самого функціонального розподілу кімнат, що й попередник. Звісно, там де стоїть піч, там завжди була кухня, а от приймальня чи кімната казначея у різні часи могли бути в різних приміщеннях.

– А печі збереглися?

– Якісь збереглися – переважно з 19-го століття. Але тут є ще один сюжет. Коли ми зняли підлогу, то знайшли під нею багато різних речей, зокрема й уламки найдавніших печей Митрополичого будинку. Під час перебудови 1857-го року старі печі розбили, а уламки скинули під підлогу. От за ними нам і вдалося ті печі реконструювати.

– Але вже з нововиготовлених матеріалів?

– Так, з нововиготовлених. Але ці матеріали точно відтворюють оригінальні, які дійшли до нас в уламках. І виготовлені за давніми технологіями. Повірте, була дуже кропітка робота. Ми прагнули відтворити дух епохи.

– Це, мабуть, найголовніше завдання для будь-якого музею. А от таке запитання: чи не думали ви над повним відтворенням обстановки митрополичих покоїв? З меблями й іншими автентичними речами митрополичого побуту? Або навіть з костюмованими фігурами персонажів, як це робиться в багатьох експозиціях?

– Ми робимо кроки в цьому напрямку. Зараз в інтер’єрі Митрополичого будинку багато кованих металевих деталей – на дверях, на вікнах. Це ручна ковальська робота. Так ми хотіли відтворити атмосферу минулого, хоча, звісно, все це не оригінальні експонати, а сучасна стилізація.

Однак повністю відтворити старі інтер’єри неможливо вже з огляду на сучасні експлуатаційні вимоги. Скажімо, в деяких кімнатах у нас стоять склопакети у вікнах – за енергозберігаючою технологією. Тобто, будинок інтегрований у сучасну експлуатаційну схему. Наш реставраційний проект проходив всі стандартні погодження – пожежних, санепідеміологів… Коли вони оглядали підвали 18-го століття, де за радянських часів, до речі, облаштували бомбосховище, то поставили умову: якщо хочете проводити тут виставки, ставте газове опалення. Інакше б заборонили взагалі туди відвідувачів пускати – згідно діючих норм.

– І ви ці всі вимоги виконуєте?

– Так, виконуємо. Це по-перше. А по-друге, стосовно внутрішньої обстановки. Ми зараз проводимо підбір меблів 18-го століття для повного відтворення інтер’єру митрополичої доби. В ідеалі повинно складатися враження, що все тут відтоді лишилося недоторканним. Лише сам митрополит вийшов на хвилину.

– Власне, це й було моїм запитанням.

– Але розумієте, це неможливо здійснити за місяць чи навіть за кілька місяців. Потрібен час. Не менше року на подібний проект.

– Думаю, ніхто вам не дорікне за таку неквапливість. Перспективи натомість дуже привабливі. Ви щойно згадали про підвали, перетворені за радянських часів на бомбосховище. А що там містилося за митрополитів?

– За митрополитів підвали використовували дуже розумно. Там цілорічно тримається стала температура, тож колись це був, говорячи сучасною мовою, холодильник. В стінах зроблені багато ніш, де зберігалися харчові припаси. Можливо, була й льодовня, хоч ми цього напевно не знаємо. В аналогічних спорудах 18-го століття саме так підвали й використовувалися.

– Що буде з підвалами Митрополичого будинку в майбутньому?

– Вся споруда має чотири рівні: два поверхи, підвал та мансарда. Крім відтворення первісних інтер’єрів, ми плануємо облаштувати там у частині приміщень Музей архітектури. На решті площ розмістяться виставкові зали.

– І в мансарді?

– Також пересувні виставки. Вона збереглася у більш пізньому вигляді.

– Там, очевидно, колись жила прислуга?

– Є такі припущення. Але напевно ми цього не знаємо.

– А що робитимете з митрополичим садом? І яке майбутнє брами Заборовського – колишнього головного в’їзду на митрополичий двір? Зараз там все огороджено будівельним парканом і кипить робота.

– Браму ми плануємо закінчити до кінця поточного року.

– Давайте уточнимо. До останнього часу брама Заборовського залишалася у вигляді пишно декорованої ліпниною площини з закладеним цеглою проїздом. Тобто до нас дійшов тільки західний, «вуличний» фасад споруди, що разом з історичною монастирською стіною виходить на нинішній Георгіївський провулок. Тепер ви відтворюєте первісний об’єм брами – такого собі будиночку, «пронизаного» тунелем-проїздом і бічними кімнатами-кордегардіями для сторожі.

– Так. Зберігся оригінальний фронтон 18-го століття, але ми взяли дозвіл в ЮНЕСКО на відтворення всієї споруди для забезпечення її архітектурної цілісності. І цілісності всього ансамблю. Проект пройшов всі погодження, місто відкрило фінансування, розпочалися роботи. Далі місто не справилося з навантаженнями, ми підхопили і плануємо до кінця року об’єкт завершити. У цьому ж році розпочнемо облаштування митрополичого саду, а наступного, за належного фінансування, все й закінчимо.

– А через браму Заборовського можна буде зайти до Софії? Ви плануєте відкрити там прохід? Чи навіть проїзд?

– Зайти можна буде. А заїхати – ні. Це й технічно важко було б зробити, адже за останні два століття там «наріс» культурний шар потужністю 1 метр20 сантиметрів.

– Тобто, для людини 18-го століття брама була вищою на 1 метр20 сантиметрів?

– Так.

– Але проект передбачає спуск до первісного рівня проїзду?

– Ми зробимо невелике заглиблення перед брамою і сходинки для відвідувачів. А транспорт туди не зможе потрапити фізично.

– Повернімося до Митрополичого будинку. Чи можна буде відвідувачам виходити на балкон другого поверху?

– Звичайно. Там зараз облаштовуються сходи і, за концепцією, відвідувачі зможуть виходити з будинку на балкон, далі спуститися сходами в сад і оглянути його та браму Заборовського.

– Сад планується плодовий?

– Ой… Нам фахівці з «Укрпроектреставрації» наполегливо пропонують відтворити там не лише сад, а й город лікарських рослин. І ще пасіку, яка вже частково у нас є. Вони люди творчі…

– Але якщо це все колись тут було, то чому б і ні?

– Та воно й так, але є практичне питання: як і кому за цим всім доглядати?

– Отже, доведеться вводити в штат агронома.

– Хто б ще міністерству пояснив, що нам потрібна людина для догляду за лікарськими рослинами…

– І підсумовуючи. За ці кілька днів після офіційного відкриття Митрополичого будинку – яке загальне враження у відвідувачів?

– Захват. Вчора, наприклад, люди стояли під дощем – кілька десятків осіб, – аби потрапити на перегляд і будинку, і виставки з Лувра. У нас у заповіднику такого не було вже багато років.

Розмову вів Іван Дивний