Дзвіниця

Розмір зображення: 600:800 піксел

Дзвіниця 18 ст. [Пам’ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. – К.: Держбудвидав, 1956 р., с. 5].

Дзвіниця 18 ст. [Постанова Ради міністрів УРСР “Про впорядкування справи обліку та охорони пам’ятників архітектури на території Української РСР” № 970 від 24.08.1963 р.].

Дзвіниця 1698 – 1748 рр. [Державний реєстр національного культурного надбання: пам’ятки містобудування і архітектури України (проект). – Пам’ятки України, 1999 р., № 2-3].

Дерев’яна дзвіниця збудована за П.Могили (?). Кам’яна – на поч.18 ст. В 1744 – 1748 рр. надбудовано 2 нових поверхи. В 1851 – 1852 рр. надбудовано 4-й поверх (архіт.Ф.Солнцев) [Нариси історії архітектури України: дожовтневий період. – К.: Держбудвидав, 1957 р., список пам’яток].

В 1744 р. дзвіниця згоріла, після чого два верхнія яруси довелось розібрати. В 1746 – 1748 рр. архіт.І.Г.Шедель перебудував перший ярус і збудував 2-й і 3-й яруси [Історія Києва. – К.: 1959 р., т. 1, с. 225].

5.04.1936 р. І.А.Сапов звертався до Політбюро ЦК КП(б)У з проханням знести дзвіницю Софійського собору та прилеглу монастирську стіну.

Сапов Іван Андрійович (1897 – розстріляний 2.09.1937 р.) – радянський чиновник, на той час секретар Київського міськкому КП(б)У.

[Білокінь С. Нові студії з історії большевизму. – К.: 2007 р., с. 306 – з Нестулі, Доля церк.старовини, т. 2, с. 180].

У Киева появилась «Пизанская башня»: колокольня Софии наклонилась в сторону Майдана на 12 см (24.12.2015 г.)

Сирійський мандрівник Павло Халебський відвідав Софійський монастир 1 – 4 (11 – 14) липня 1654 р. Він записав:

В то время как ударяли в большой колокол, мы вышли посмотреть (на него) и увидели нечто изумительное. Он гораздо больше колокола Печерского монастыря, в семь, восемь раз: наверно он будет с большой шатер. Железный язык его весит около 1 ½ алеппских кинтара [кинтар = 15 пуд. 25 ф. = 170 кг]; двенадцать юношей с большим трудом могли его раскачать, и без того, чтобы кто-нибудь не раскачивал его внутри, он не мог бы дойти до краев колокола по причине его ширины. Когда ударяли в него, наши уши были оглушены его сильным, громоподобным звоном: я говорил своему спутнику громким голосом, и он не слышал. Прочная, высокая деревянная колокольня, которая больше всех, виденных нами, шаталась и дрожала. Но звук колокола монастыря Печерского резче и выше, а звук этого колокола мягче и ниже; по-видимому, он из эмесского состава. [ антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским. Выпуск 2 (От Днестра до Москвы) // Чтения в обществе истории и древностей российских, 1897 г., кн. 4]