Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба.

Ансамбль Софійського собору (№ 24)

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Софійський монастир

Ансамбль Софійського монастиря, який є основною частиною Національного заповідника “Софія Київська”, займає територію 5 га. До його складу входять споруди XI ст. (собор св. Софії), кінця XVII – XVIII ст. (дзвіниця, трапезна, будинок митрополита, південна в’їзна вежа, брама Заборовського, мури, братський корпус, бурса), ХУШ-ХІХ ст. (хлібня – згодом консисторія), XIX – початку XX ст. (частина мурів, корпуси – пристінний, № 2, 3, 10).

Центральне місце в ансамблі посідає собор св. Софії – кафедральний митрополичий храм Київської Русі. Він зводився князем Ярославом Мудрим як центр великого ансамблю так званого “міста Ярослава”, до складу якого входили також Золоті ворота та храми св. Георгія та св. Ірини (останні не збереглися). За літописом, собор зведено на “поле вне града” – на місці битви Ярослава Мудрого з печенігами. Існує думка про розташування на території Софійського собору дерев’яного монастиря княгині Ольги, але це не підтверджено археологічними дослідженнями.

З мурованих будівель, що первісно розташовувались на Софійському подвір’ї, відома лише споруда на північ від собору. Вона була помилково прийнята М.Каргером за виробничу піч і визначена В.Богусевичем як лазня.

Дослідження останніх років спростовують усталену думку, що собор св. Софії після навали орд хана Батия до XVII ст. перебував у руїнах, – протягом усього часу існування цей храм був діючим. У той час територія храму була огороджена стіною, а вхід знаходився з північного сходу і був позначений високою чотириярусною вежею з бароковим верхом. На південь від собору розташовувалась дерев’яна дзвіниця.

Згідно з планом І.Ушакова 1695 р., на Софійському подвір’ї знаходились монастирські дерев’яні споруди – трапезна, будинок митрополита, келії, дзвіниця тощо. Територія монастиря була значно ширшою за митрополиче подвір’я XI ст. Після пожежі 1697 р., яка знищила дерев’яний ансамбль, починається муроване будівництво, що тривало протягом XVIII ст. Територія монастиря розширюється, розпланування її змінюється: на південний схід від собору зводиться дзвіниця, на південь – трапезна, на захід – будинок митрополита і братський корпус, на північ – келії (згодом – бурса), на південний захід – хлібня. Територію оточують високими мурами з трьома входами: через дзвіницю, Південну браму і Західну браму (брама Заборовського). Територія монастиря була значно більшою за сучасну територію заповідника: огорожа охоплювала ділянку на північний схід уздовж Софійської площі до Троїцької вулиці (нині Рильський провулок).

1786 р. у зв’язку з секуляризацією церковних земель монастир був закритий. У віданні митрополита лишилося три установи: Софійський собор з цвинтарем, будинок митрополита з економією і духовна консисторія. У 1820-ті роки замуровано проїзд брами Заборовського, розібрано кордегардії, на місці митрополичого двору створено сад. У цей час збудовано одноповерховий флігель за бурсою (корпус № 10), нову стіну на схід від Південної брами з Пристінним корпусом, соборний флігель (корпус № 2) для квартир дияконів і церковних служників. Наприкінці XIX ст. зведено великий двоповерховий корпус № 3.

Після утвердження в Києві більшовицької влади будівлі Софійського монастиря націоналізовано. У розпорядженні церкви залишились лише Софійський собор, Тепла (Мала) Софія (колишня трапезна) і дзвіниця. 1934 р. діяльність церкви тут припинено і створено архітектурно-історичний музей, до складу якого ввійшли собор і дзвіниця. У 1944 р., відповідно до постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У № 281 створено заповідник, до складу якого передано весь ансамбль колишнього монастиря в межах сучасної території. Протягом 60-80-х років нинішнього [20] століття з будівель виведено сторонні організації та відселено людей, що там проживали, у пам’ятках проведено великі науково-дослідні та реставраційні роботи, які набули міжнародного визнання. 1987 р. заповідник нагороджено “Європейською Золотою медаллю за збереження історичних пам’яток”. У 1990 р. ансамбль Софійського монастиря занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 1994 р. заповідникові надано статус Національного.

І.Ф.Тоцька

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 34 – 35

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 268

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.