Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2007 р. Мінкульт продає Лавру

Дата: 20.09.2007

Під завісу виборчих перегонів, український уряд зробив царський подарунок Росії – Міністерство культури і туризму видало наказ від 07.09.07.№ 1200/22/13-07 про передачу кількох корпусів заповідника «Києво-Печерська лавра» Московському патріархату.

Історично склалося, що після чергових виборів росіяни одержують великий кусень українського майна. Після виборів 2004 року Московський патріархат виторгував собі корпуси Києво-Печерського заповідника. В цьому році, російські попи зазіхають ще на три об΄єкти заповідника – це сторожка при вході до Гостинного двору, Південна башта та церква Спаса на Берестові. Остання знаходиться поза межами Києво-Печерської лаври і є унікальною пам´яткою архітектури давньоруської доби.

До нашого часу, у всій Східній Європі, збереглось лише кілька взірців архітектури та живопису такого віку як Спаса на Берестові. Дослідники відносять храм до одного ціннісного рівня із Софією Київською та Михайлівською церквою Видубецького монастиря.

У 1970 р. під розписами XVII ст. випадково було виявлено давні фрески. Збереглися вони завдяки тому, що були забілені в той час, коли вцілілий нартекс зруйнованої церкви, використовувався як капличка. Знайдені фрески виконані в період „княжої доби” і становлять велику історичну, художню та наукову цінність, як пам’ятка монументального живопису ХІ-ХІІ ст.

В розписі церкви у XVII ст. брали участь грецькі майстри. Присутність у розписах супроводжувальних текстів грецькою і слов’янською мовами, свідчить про досвід роботи запрошених майстрів і в Балканських країнах.

Через недостатнє фінансування, наукові дослідження цієї пам’ятки в останні роки були призупинені. Хоча рідкісний живопис, що не має аналогів в країнах близького зарубіжжя та неповторна архітектура церкви вимагають ретельного всебічного вивчення.

У 2002 році церкву Спаса на Берестові, було внесено до віснику ЮНЕСКО „Перелік 100 світових пам’яток, що знаходяться під загрозою”, що зосередило увагу міжнародної спільноти на цій унікальній пам’ятці. Заповідник отримав міжнародні гранти на реставрацію і проектування, однак фінансування з боку держави, зупинилось з незрозумілих причин.

За останні роки заповідник не отримав ні копійки на реставрацію. Московський патріархат отримав від українського уряду понад 12 мільйонів гривень на реставрацію церков. А в Києві планують, після виборів, побудувати майже 200 церков. Знову ж за державний кошт.

І ось тепер Мінкульт ініціює передачу майна заповідника, лишаючи поза увагою незгоду фахівців та науковців, висловлену зокрема в постанові колегії Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії і культури № 143-5 від10.10.06 та лист Державного комітету з будівництва та архітектури від 09.07.02. № 6/1-193.

В останньому листі підкреслюється, що передача церкви Спаса на Берестові порушує Указ Президента України «Про положення про національний заклад (установу) України» яким визначено, що майно, що закріплено за національними закладами (в даному випадку за Національним заповідником «Києво-Печерська лавра») не підлягає передачі будь-яким органам, підприємствам, установам чи організаціям.

До речі, церква Спаса на Берестові НІКОЛИ! не була складовою чоловічого монастиря Києво-Печерської лаври. Будували її як окрему заміську резиденцію князів – родини Мономаховичів. Тут і досі знаходиться некрополь князівських поховань. Саме останній факт і не дає спокою російськім патріотам. За літописом, на території церкви, поховано князя Довгорукого, засновника Москви.

Шапку Мономаха Росія вже давно забрала, а любого князя ніяк не знайдуть. Ще й зверху рознарядку спустили – збирати всюди гордість Росії. Яйця Фаберже скупили, козацькі регалії з самої Америки вкрали, а тут, з України, “рідного” Довгорукого забрати не можуть!

В кінці 1980-х років археологи знайшли якийсь княжий кістяк. Але довести, що це Довгорукий так і не змогли. Поклали останки у ящик. Навесні цього року, Москва знову підняла питання про передачу праху Довгорукого. Чого тільки не пропонувала: і ДНК-аналіз, і обмін на Олександра Довженка…

Без гарантованих доказів наші вчені не віддали. Та й сам міністр культури і туризму відрізав – «Своїх князів ми не міняємо». Все начебто стихло. І ось знову вибори. Українська культурна спадщина стала козирною картою перевиборчих перегонів. Мабуть, заводи, пароходи закінчилися. Перейшли до пам´яток культури і архітектури. Одні шукають “чудеса” – інші роздають.

Поки партії б´ються – у музеїв та заповідників майно зникає. Піклуватися нікому й ніколи. Своє крісло ближче до тіла. Та й кому потрібна наша культура? Може роздамо всі наші експонати на приватні дачі, передамо музейні приміщення під кабаки?

А для тих, хто переймаються українською культурою, побудуємо музей-ленд, або етнографічні хутора. Такі собі Нью-Івасюки по-українські. З вишиванками, трипільськими глечиками, козацькими шароварами,вітряками, пасіками. Америка й тут нам допоможе – у себе вони вже давно зробили індійські резервації…

Наталка Іванченко,

шеф-редактор журналу «Музеї України»

Джерело: “Музеї України”