Історія будівницва

Архітектура собору добре збереглася з 11 ст., але первісний зовнішній вигляд змінено під час перебудов 17 – 19 ст.

Первісно це була п’ятинавна, п’ятиапсидна, хрещата споруда, яку з півночі, заходу і півдня оточували два ряди відкритих галерей: внутрішні двоповерхові (з закритим другим ярусом) мали виходи на гульбища над одноповерховими зовнішніми галереями. Об’єм храму завершували 13 півсферичних бань, які піднімалися від крайніх малих до центральної великої бані, утворюючи пірамідальну композицію. На західному фасаді асиметрично розташовані дві вежі, гвинтові сходи яких ведуть на другий поверх. Північну вежу зведено по осі внутрішньої галереї, південну – по осі зовнішньої.

Побудований у техніці «мішаної кладки», особливостями якої є чергування шарів бутового каменю і цегли-плінфи на вапняно-цем’янковому розчині. В арках і стовпах застосовано цегляне мурування з «утопленим рядом» (чергування рядів плінфи, які виступають, із заглибленими в кладку і затертими розчином). Розміри плінфи – 37 – 38 × 26 – 20 × 3 – 3,8 см. Застосовано також половинні плінфи розміром 37 – 38 × 15 – 16 × 3 – 3,8 см, фігурні (з трикутними та півкруглими торцями), необхідні для виконання пучкових пілястр, поребриків та інших архітектурних деталей.

Лицьову поверхню мурування затирали розчином і розкреслювали квадратами (імітація кладки з квадрів), шви підрізали. На фасадах є зондажі. Фундаменти стрічкові, складені з бутового каменя на вапняно-цем’янковому розчині (в окремих місцях – без розчину).

Лише в зовнішніх галереях відсутні поперечні стрічкові фундаменти: нижні п’ять аркбутанів, що є конструктивною особливістю галерей, спираються на осібні виступи фундаменту. Глибина фундаментів 0,8 – 1,4 м. У перекритті храму використано бані, купольні та коробові склепіння. Бані складено концентричними колами плінф з напуском кожного наступного ряду, тільки для мурування верхньої частини бані застосовувалась опалубка.

Ззовні бані було вкрито спеціальною вигнутою плінфою і по ній – свинцем.

Центральну баню і верхи бічних бань позолочено. Кладку парусів виконано з горизонтальних плінф, укладених тичком з «утопленим рядом». У муруванні склепінь широко застосовано порожні керамічні глечики-голосники, які полегшують конструкції і поліпшують акустику в храмі. В парусах головної бані голосники вмуровано відкритими горловинами всередину приміщення.

Багато уваги було приділено зовнішньому архітектурному декору: в арках північної галереї застосовано поребрик, фасади пожвавлювали двоступінчасті ніші, підбанники й центральна гранчаста апсида мали легкі півколонки-гурти, на барабані головної бані було викладено з цегли меандровий орнамент тощо. Західний, північний і південний входи до храму у зовнішніх і внутрішніх галереях було оформлено потрійними аркадами, що повторювали мотив потрійних аркад центральних нави і трансепта. Можливо, головний – західний вхід було оздоблено мармуровим портиком, колони якого згадує Павло (Алеппський). У віконні прорізи було вставлено дерев’яні віконниці з тонкими невеликими круглими скельцями.

Деякі первісні форми собору не збереглися до нашого часу, тому їх реконструкція є проблемною. Це стосується завершення обох веж, перекриття галерей другого ярусу й усипальні та ін. Існують різні варіанти реконструкції храму – з півсферичними і наметовими завершеннями веж, з хрещатим і купольним перекриттям галерей другого ярусу тощо. Під час досліджень, проведених Ю. Асеєвим, І. Тоцькою, Г. Штендером, на південній стіні храму відкрито сліди склепінь, що їх автори визначають як хрещаті. Мистецтвознавець Г. Логвин та історик архітектури Н. Логвин вважають їх куполами і пропонують реконструкцію собору, увінчаного 25 банями.

Як свідчать дослідження зондажів, ще в 11 – 12 ст. собор зазнав певних перебудов: у південному членуванні західної зовнішньої галереї було вбудовано апсиду і влаштовано хрещальню; аркбутани зміцнено стовпами-прикладками під їхню верхню п’яту; над південною зовнішньою галереєю зроблено надбудову (її об’єм та архітектурні форми не визначено); первісно відкрите мурування фасадів у кін. 11 – на поч. 12 ст. тиньковано.

У багатьох зондажах на фасадах виявлено залишки первісної поліхромії: уступи ніш та інші елементи архітектурного декору було підведено безпосередньо по муруванню червоною фарбою, стовпи й арки галерей, відкоси вікон і дверей, численні ніші на фасадах прикрашав фресковий розпис.

Сучасна зовнішня архітектура храму має риси українського бароко.

У кін. 17 – на поч. 18 ст. над зовнішніми галереями зведено другий поверх, над яким встановлено шість нових бань. Їм разом із п’ятьма первісними центральними банями надано характерного грушоподібного абрису, іншим восьми – шоломоподібного. Бані на гранчастих світлових підбанниках увінчували декоративні ліхтарі з маківками. Західний і східний фасади прикрашено фронтонами з бічними волютами й вінцевими сандриками – трикутними на наріжжях споруди і широким півциркульним у центрі західного фасаду (не зберігся). У глибині відступу над західним арковим входом влаштовано велике хрещате вікно (квадрифоліум).

Фасади з карнизним завершенням надбудовано за допомогою парних напівколонок стилізованого ордера, членовано на різновеликі прясла, що включають віконні прорізи з лучковими та півкруглими перемичками. Обрамлення вікон складається з рельєфних кілеподібних сандриків, бічних півколонок у вигляді низки намистин, що спираються на багатопрофільні підвіконня. Рисунок віконних лиштв наближений до зразків московської архітектури кін. 17 ст. Не виключено, що оздоблювальні роботи виконувалися за участю запрошених І. Мазепою майстрів. По осі внутрішньої та зовнішньої галереї влаштовано малі одноярусні апсидки під шоломоподібною покрівлею.

У серед. 18 ст. стіни фасадів укріплено могутніми контрфорсами. За митрополита Рафаїла (Заборовського) зведені раніше фронтони й підбанник центральної бані прикрашено елементами ордера та ліпленими орнаментами, характерними для того часу (можливо, за участю арх. Й.-Г. Шеделя).

1882 – 89 за проектом арх. В. Ніколаєва реконструйовано західний фасад. Між сходовими вежами вбудовано одноповерховий нартекс, оформлений п’ятипрогінною півциркульною аркадою.

Арки спираються на тричвертєві колонки зі стилізованими візантійськими капітелями. У тому ж стилістичному ключі перероблено вінцевий фігурний фронтон і хрещате вікно, яким надано півциркульних абрисів. На дугоподібному фронтоні мозаїчний напис: «Божья сила и Божья Премудрость – Софія».

Під час реставраційних робіт 1953 – 54 розкрито зондажами давнє мурування на східному та південному фасадах, позолочено центральну баню та ліхтарики з маківками всіх інших верхів.

Тепер розміри собору становлять: довж. – 37,0 м, шир. – 55,0 м, вис. від підлоги до зеніту центральної бані – 29,0 м. У плані близький до прямокутника, має 19 бань, три входи – з заходу, півдня і півночі. Фасади тиньковані й побілені (окрім зондажів).

Бляшані покрівлі й бані пофарбовано у зелений колір, центральну баню і верхи інших бань позолочено.