2011 р. Звід пам’яток Києва
Надія Нікітенко
503.1.13. Поховання Ярослава Мудрого 1054; саркофаг, 6 – 7 ст. (іст., мист.).
У східному торці північної внутрішньої галереї (нині Володимирський вівтар) собору Святої Софії.
Ярослав Мудрий (Ярослав Володимирович, у хрещенні – Георгій; 978, Київ – 20.02. 1054, Вишгород) – князь ростовський; князь новгородський; великий київський князь (1019 – 54). Син великого київського князя Володимира Святославича. З 988 княжив у Ростові, потім – у Новгороді. Утвердився на київському столі 1019 внаслідок перемоги у міжусобиці 1015 – 19, що спалахнула після смерті Володимира між його нащадками. Згідно з угодою, укладеною 1026 з братом Мстиславом, отримав у володіння Правобережжя з Києвом.
З 1036, після смерті Мстислава, до Ярослава перейшло і Лівобережжя з Черніговом. Продовжував державотворчу та централізаторську політику свого батька. 1030 поширив свою владу на західний берег Чудського озера, 1031 разом з Мстиславом відвоював Червенські міста, захоплені 1018 польським князем Болеславом І Хоробрим, у 1030-х рр. здійснив кілька переможних походів проти ятвягів і Литви. 1036 переміг під Києвом печенігів.
Заклав основи першого вітчизняного юридичного кодексу – «Руської Правди». Багато зробив для поширення на Русі християнства й освіти, зокрема, 1051 сприяв затвердженню на київській митрополичій кафедрі першого митрополита русина Іларіона. Того ж року було засновано Києво-Печерську лавру – один із найдавніших і найбільших на Русі монастирів, визначний культурний та просвітницький осередок.
Розбудував і укріпив Київ, завершивши розпочате Володимиром Святославичем спорудження потужного фортифікаційного валу, Золотих воріт із надбрамною церквою Благовіщення Пресвятій Богородиці і собору Святої Софії, фланкованого патрональними монастирями святих Георгія та Ірини, – композиційного центру «міста Ярослава». Зробив Софію Київську провідним осередком духовної освіти своєї доби: заснував при храмі найдавнішу з відомих сьогодні давньоруську бібліотеку та майстерню-скрипторій з перекладання та переписування книжок.
Мав шість синів, не рахуючи рано померлого в Новгороді Іллі, і три дочки.
За літописними повідомленнями, Володимир Ярославич народився 1020, Ізяслав – 1024, Святослав – 1027, Всеволод – 1030, рік народження Ігоря невідомий, В’ячеслав – 1033 або 1036. Роки народження Єлизавети, Анни та Анастасії невідомі. Вважають, що вони народилися після 1030. Матір’ю всіх дітей була княгиня Ірина.
За Ярослава Київська Русь стала однією з наймогутніших держав, пов’язаною династичними шлюбами з багатьма правлячими дворами Європи. Сам великий князь одружився зі шведською принцесою Інгігердою (у хрещенні – Ірина), дочкою Олафа Скетконунга.
Ізяслав Ярославич був одружений з дочкою польського короля Мешка II і сестрою Казимира І; Святослав Ярославич – спочатку з візантійською патрикіанкою Кілікією, потім – з сестрою трірського єпископа Бурхарта; Всеволод Ярославич – з візантійською принцесою з дому Константина IX Мономаха. Князеві доньки стали королевами Франції, Норвегії, Данії та Угорщини: Єлизавета вийшла заміж за короля Норвегії Гаральда Сміливого, після його загибелі – за датського короля Свена II; Анна – за короля Франції Генріха І Капетінга; Анастасія – за угорського короля Андраша І.
Ярослав Мудрий помер у Вишгороді, його син Всеволод перевіз тіло батька в Київ. Поховання князя було першим в соборі Святої Софії. Його саркофаг відкривали і досліджували тричі: 1936, 1939 і 1964. У 1936 виявлено перемішані кістки чоловічого та жіночого скелетів, а також кілька дитячих кісточок. Як вважають дослідники, дитячі останки могли потрапити сюди випадково – під час пограбування, адже, судячи з порушеного стану поховання, гробниця була пограбована ще в давнину.
1939 рештки похованих відправили до Ленінградського науково-дослідного інституту антропології, де з розрізнених кісток склали чоловічий і жіночий скелети. Встановлено, що чоловічий кістяк належав людині віком 60 – 70 років, котра мала зріст 172 – 175 см, природжену кульгавість і патологічні зміни у правому колінному суглобі, які настали у зрілому віці. З літописів відомо, що Ярослав Мудрий кульгав із дитинства, сага про Еймунда розповідає про поранення ноги, яке князь дістав під час битви з печенігами. На підставі цих свідчень дійшли висновку, що в гробниці дійсно похований Ярослав Мудрий.
Приналежність жіночого скелета вчені пояснюють по-різному. С. Висоцький стверджував, що він належав дружині Ярослава Ірині, яка померла 1050. Однак відомо, що в соборі Святої Софії у Новгороді поховані його будівничий – старший син Ярослава Мудрого Володимир – та його матір, яку джерела 16 – 17 ст. називають Анною. З часів історика М. Карамзіна побутувала думка, що це ім’я отримала, приймаючи перед смертю чернецтво, Інгігерда-Ірина – мати Володимира Ярославича, з котрою Ярослав одружився між 1015 – 19. Інгігерда-Ірина починала свою діяльність на Русі як новгородська княгиня.
Не виключено, що в дерев’яній Софії Новгородській, яка згоріла 1049, Ярослав ще за новгородського князювання влаштував для себе та дружини усипальню. Коли первісток Ірини – Володимир – звів у 1045 – 50 у Новгороді мурований собор Святої Софії, вона могла заповісти поховати її там поруч із сином. Ще 1439 мати й син були канонізовані, їхні мощі, як будівничих мурованої Софії Новгородської зберігалися в храмі у позолочених і підписаних раках. У жалуваній грамоті російського царя Івана IV (1556) згадуються дні поминань їх як царевих родичів.
Дослідженнями встановлено, що череп у Софії Новгородській належить жінці 30 – 35 років, тоді як Ірина померла у похилому віці. Тому припускають, що в Новгороді поховано першу дружину Ярослава, яку звали Анною, а Ірину – в Софії Київській. Досить сумнівною виявилась і думка, що Ірина похована в київському соборі Святої Софії поруч із Ярославом. Важко уявити, що великого князя допоховали у гробницю до Ірини, котра померла ще 1050; у такому разі княжа усипальня носила б ім’я Ірини, а не Ярослава. Дослідженнями жіночого скелета з гробниці Ярослава встановлено, що він мав масивний череп явно не жіночого типу. Відомі слова Ярослава, звернені до сина Всеволода: «… егда Богь отведеть тя отъ житья твоего, то ту ляжеши, идеже азъ, оу гроба моего, понеже люблю тя паче братья твоея».
У 19 ст., коли ще не було відомо, що в гробниці поховано двох людей, дослідник Собору Святої Софії – його протоієрей П. Лебединцев висловив припущення, що поряд з Ярославом у саркофазі упокоївся його син – великий князь Всеволод (помер 1093). Звичай подібних парних поховань існував у Візантії. За Іпатіївським літописом, коли 1288 помер володимир-волинський князь Володимир Василькович, то «положили тіло його в отчій гробниці».
Сучасні дослідження давньоруських княжих усипалень доводять, що іноді «гробницею» називали усю поховальну галерею, в якій могли міститися кілька поховань у різних саркофагах.
Тому вірогідно, що рака Всеволода була встановлена у створеній ним у цій же галереї усипальні Всеволодичів, а після зруйнування усипальні чи порушення поховань Всеволодові останки, зокрема череп, підпоховали у батькову гробницю.
Собор Святої Софії неодноразово грабували, особливо страшне спустошення сталося 1240 під час захоплення Києва ордами Батия. Через кілька років після цього до міста прибув митрополит Кирило II, який провів роботи з відновлення митрополії. Тоді привели до ладу порушені поховання в соборі і, можливо, поруч із черепом Всеволода помилково поклали останки якоїсь жінки, чиє поховання в соборі теж було зруйноване. Так само потрапили до гробниці й дитячі кісточки.
Нині останки Ярослава Мудрого лежать у саркофазі; тут же у скляній ампулі містяться акти його відкриття, а також керамічна дошка з написом про його поховання. За Ярославовим черепом 1939 антрополог М. Герасимов створив скульптурний портрет-реконструкцію, що експонується в приміщенні колишньої північної зовнішньої галереї собору.
Білий мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого, що добре зберігся, є визначною пам’яткою ранньохристиянської поховальної обрядовості й, водночас, унікальним витвором мистецтва. Його виготовлено з проконеського мармуру і привезено, ймовірно, з Візантії. Виконаний за традиційними античними взірцями, за формою нагадує будинок з двосхилим дахом і чотирма виступами-акротеріями по кутах. Довж. – 2,36 м, шир. – 1,22 м, вис. – 1,65 м, вага – 6 т. Складається з прямокутного ящика (вага 4 т) і двосхилого віка (кришка, вага 2 т), виготовлених із суцільних брил мармуру. Товщина стінок сягає 14 см.
Саркофаг пишно оздоблено високомайстерним різьбленням. Сюжети різьбленої композиції грунтуються на ранньохристиянській символіці: центральні елементи – проквітлий хрест і монограма Христа (хризма) у вінку слави – розміщено на зверненому до глядача західному торці. На віці гробниці вирізьблено абревіатуру «Ф – Х – Ф – П». Це початкові літери слів грецької фрази «світло Христа всі бачать», взятої з літургії Напередосвячених дарів. Ця літургія відбувається у Великий піст, який передує Воскресінню Христа (Великодню), що, ймовірно, символізує майбутнє воскресіння мертвих.
Смислове звучання символічних сюжетів пояснюється літургійною практикою перших часів християнства, коли віруючі таємно збиралися в катакомбах для молінь над трунами мучеників. Тісна катакомба перетворювалася на храм, гробниця правила за священний жертовник, щоб здійснювати таїнства Євхаристії. Христа, віруючих і Євхаристію символізують вирізьблені на віці зображення виноградної лози з гронами, риб; птахи, вірогідно, означають душі померлих.
Південна стінка саркофага не має рельєфу, на ній присутні лише сліди розмічування (грав’я) для різьбленого візерунка. Можливо, це пояснюється тим, що південним боком саркофаг мав прилягати до стіни.
Серед дослідників немає єдиної думки щодо походження та датування пам’ятки. Відомий мистецтвознавець М. Макаренко, який вивчав саркофаг у 1920-х рр., датував його 6 – 7 ст. і розглядав як витвір малоазійських майстрів, повторно використаний для поховання київського князя. На думку С. Висоцького, його разом з іншими трофеями привіз у кін. 10 ст. з Корсуня кн. Володимир Святославич. П. Толочко вважає, що гробницю виготовили в Константинополі на замовлення Ярослава Мудрого. Найбільш обгрунтованою і переконливою залишається версія М. Макаренка.
Існують різні судження щодо розташування гробниці. Вірогідною є думка М. Макаренка і С. Висоцького, що нині вона стоїть на своєму первісному місці. Усипальня Ярослава Мудрого була розкішним ритуально-поховальним комплексом, що складався з кількох приміщень. Вона завершувала зі сходу внутрішню і зовнішню північні галереї.
Саркофаг стояв у невеликій каплиці внутрішньої галереї, поряд – у суміжному, поєднаному дверима з каплицею приміщенні зовнішньої галереї, – влаштували просторий храм для заупокійних відправ (паракліс). В його східній частині відспівували знатних небіжчиків. Західна являла велику прямокутну залу, в якій збиралася знать для проводів небіжчика в останню путь.
Усипальня була місцем сакрального єднання князя з підданими, де народ молився за нього Богу, а померлий князь виступав заступником перед Ним за свій люд. Ймовірно, Ярослав створив її тоді, коли утвердився на київському столі. З глибокої давнини правителі закладали свої усипальні одразу як зіходили на трон. Отже, створення усипальні в «митрополії руській» було важливою церковно-політичною акцією Ярослава Мудрого як засновника власної династії, що прийшла до влади після кривавої міжусобиці нащадків Володимира Великого.
Оздоблення усипальні було вельми пишним. Її прикрашали фресковий живопис, підлога, викладена з барвистих майолікових плит розміром 70 × 70 × 5,5 см, що імітували мармур. Живопис сюжетно пов’язаний з функціональним призначенням усипальні. Над саркофагом Ярослава Мудрого збереглося погрудне зображення св. Пантелеймона Цілителя, який тримає на хустині високий круглий флакон з єлеєм. Цей образ пов’язаний з чином єлейосвячення – таїнства, яке людина приймає, готуючись до смерті.
При цьому закликається св. Пантелеймон – цілитель тіл і душ. Зображення святого над саркофагом доволі незвичайне за своїм виконанням: воно не має тла і намальоване на очищеній з-під попередньої фрески стіні. Масивне погруддя св. Пантелеймона написане темперною фарбою і не відділене, як інші сюжети, від розташованого праворуч вікна вертикальною розгранкою. Усе говорить про те, що образ св. Пантелеймона тут вторинний, хоча і виник, судячи зі стилю зображення, невдовзі після виконання первісного стінопису. Образ святого намальовано темперою, оскільки для виконання його у техніці фрески потрібно було нанести новий шар тиньку, що грубо порушило б тут усю систему розпису. Введення в стінопис за часів Ярослава образу св. Пантелеймона пояснюється літургійними вимогами.
Згідно зі Студійським церковним статутом, гробниця ктитора (фундатора) мала бути завчасно встановлена ним у притворі св. Пантелеймона, де після смерті ктитора відбувалися заупокійні відправи за нього. Тож не виключено, що усипальня Ярослава Мудрого була присвячена св. Пантелеймону, якому надано одне з чільних місць у пантеоні святих Софії Київської. Величний образ святого фігурує і в центральній наві собору під княжим портретом. Саме на цій фресці з зображенням св. Пантелеймона зроблено написграфіті про смерть Ярослава Мудрого 20 лютого 1054.
Література:
Архів НЗ «Софія Київська», № 918 (Каргер М. К. Отчет об археологических исследованиях в Киевском Софийском соборе в 1952 г.); Высоцкий С. А. Древнерусские надписи Софии Киевской ХІ – ХIV вв. – К., 1966; Його ж. Про дослідження та первісне місце саркофага Ярослава Мудрого в Київській Софії // Слов’яно-руські старожитності. – К., 1969; Його ж. Про що розповіли давні стіни. – К., 1978; Його ж. Средневековые надписи Софии Киевской (По материалам граффити ХІ – ХVII вв./. – К., 1976; Гинзбург В. В. Об антропологическом изучении скелетов Ярослава Мудрого, Анны и Ишгерд // КСИИМК. – 1940. – Вып. 7; Лебединцев П. Г. О святой Софии Киевской // Труды ІІІ АС в Киеве 1874 г. – К., 1878. – Т. 1; Макаренко М. Скульптура і різьбярство Київської Русі перед монгольських часів // Київські збірники історії й археології побуту й мистецтва. – К., 1930. – Зб. І; Нікітенко Н. Під покровом Святої Софії: Некрополь Софійського собору в Києві. – К., 2000; Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов / Под ред. и с предисл. А. Н. Насонова. – М.; Л., 1950; ПСРЛ. – М., 1998. – Т. 2: Ипатьевская летопись; Пуцко В. Мраморный саркофаг Ярослава Мудрого // Byzantinobulgariа. Sofia, 1986. – Т. 8; Рохлин Д. Г. Итоги анатомического и рентгенологического изучения скелета Ярослава Мудрого // КСИИМК. – 1940. – Вып. 7; Толочко П. П. Володимир Святий. Ярослав Мудрий. – К., 1996.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1508 – 1510.