О

Оболонь – історична місцевість, житловий масив у північній частині правобережжя Києва. Простягається узбережжям Дніпра між півостровом Рибальським (історично входив до території Оболоні), Пласким, Куренівкою, Пріоркою, Коноплянкою, КиньГрустю. Місцевість не мала усталених меж.

У середньовіччі починалася одразу за подільськими укріпленнями (літописним «столпієм», пізнішим «острогом») і таким чином включала північну частину сучасного Подолу. Ймовірно, в 19 ст. до неї входили прибережні квартали Пласкої частини (звідси й назва вул. Оболонської). Назва – від давньослов’янського слова «болонь», («болоньє», «оболонь») – луки у заплаві річок, які затоплялися під час весняної повені. По Оболоні протікала літописна р. Почайна (тепер вздовж її колишнього річища – ланцюг озер).

Тут виявлено залишки слов’янських поселень 1 ст. до н. е. – 2 ст. н. е. (66 заглиблених жител на пл. 25 тис. кв. м і 918 господарських ям) та 6 – 7 ст., грекоримські монети 3 ст. Як «болоньє» згадується у давньоруських літописах 1151, 1161, 1169, 1174. На цю територію з її соковитими сіножатями протягом багатьох століть претендували як київська міська влада, так і довколишні монастирі (в т. ч. Домініканський), а також окремі громадяни. Право київських міщан на користування оболонськими луками підтверджувалося 1494 великим литовським князем Олександром Ольгердовичем, згодом – грамотами українських гетьманів і російських царів. Рівнинна і розлога місцевість використовувалася для воєнних операцій.

Саме тут 1169 князь Андрій Боголюбський здобув перемогу над київською князівською дружиною, після чого оволодів Києвом, у 17 – 18 ст. відбувалися «екзерциції» (вчення) київського озброєного міщанського корпусу; 1651, під час наступу на Київ військ Я. Радзивілла, тут був розбитий табір під командуванням польського гетьмана В. Гонсевського, відбулась одна з найбільших битв козаків з польсько-литовським військом; 1706 був табір полків під командуванням князя О. Меншикова, які супроводжували приїзд до Києва російського царя Петра І; під час російсько-турецьких воєн зводили укріплення у вигляді палісадів.

У 19 ст. на Оболоні існувало поселення Рибалки (значною мірою слугувало притулком приблудних та асоціальних елементів) з великим базаром, що уславився значним асортиментом риби. В 2-й пол. 19 ст. Оболонь являла собою брудну околицю, де мешкав бідний люд у житлах, влаштованих на палях; місце, насичене жебраками, шахраями, п’яничками, злочинним елементом. Тут був розміщений головний міський дров’яний склад (1878 – 10 тис. сажнів дров), цілий рік тут проїжджала велика кількість підвод в обох напрямках, а мощена вулиця була тільки одна. Звалище нечистот, відсутність водопостачання, непролазне багно, жахливий санітарний стан – все це призводило до частих епідемій.

Спустошливі, щорічні розливи Дніпра (особливо 1845) змусили багатьох жителів покинути домівки й переселитися на більш високі частини міста. Сильна повінь Дніпра 1888 ще більше погіршила умови і до кін. 19 ст. на тривалий час перетворила Оболонь на незаселену територію. Лукова ж, сінокосна частина до 1917 здавалася в оренду приватним особам і монастирям. У вересні 1911 між Оболонню та Куренівкою створено цивільний Куренівський аеродром, з якого здійснювали польоти відомі авіатори О. Васильєв, М. Габер-Влинський, Л. Гейне, О. Свєшников, І. Сікорський та ін.

1968 розпочалося будівництво житлового масиву Оболонь на намивній території, 1975 здано в експлуатацію перший житловий мікрорайон. Тепер – один з найбільших житлових масивів Києва. Назву місцевості й масиву мають станція метро, пивзавод.

Михайло Рибаков.

Олександрівська слобідка, Костопальня – історична місцевість, поселення у південно-західній частині Києва. Простягалася між проспектами Повітрофлотським і Червонозоряним та вул. Солом’янською, а також обіймала яр між вулицями Народною, Клінічною і Нечуя-Левицького. Прилягала до місцевостей Солом’янка і Пронівщина, Божкова і Протасового ярів, Клінічного містечка, с-ща Монтажник і Залізничного житлового масиву.

Виникла на поч. 20 ст. як селище робітників Південно-Західної залізниці, котрі придбали садиби на орних землях селян с. Совки, а також робітників споруджених тут костопальних заводів (серед них завод Шапіро, який виготовляв кісткове вугілля для Деміївського цукрово-рафінадного заводу), звідки її перша назва – Костопальня. Найдавнішу забудову слобідки зведено вздовж вул. Преображенської (тепер – вул. І. Клименка) та перпендикулярних до неї дев’яти вулиць, існувала тут і церква Преображення (знищена у 1960-і рр.). 1911 здобула офіційну назву Олександрівська слобідка, вірогідно, в ім’я російського царя Олександра ІІ та на відзнаку 50-річчя скасування кріпацтва в Росії. 1912 – 13 територію слобідки розширено в бік Батиєвої гори, Протасового та Божкового ярів (з’явилися вулиці Клінічна, Народна, Яслинська і багато прилеглих). 1913 у ній налічувалося бл. 300 садиб і понад дві тис. мешканців. Адміністративно входила до Микільсько-Борщагівської волості Київського пов. Київської губ.

У складі Києва – з 1923, остаточно – з 1927. У 1940-х рр. зону індивідуальної приватної забудови розширено в бік с-ща Монтажник (вулиці Нечуя-Левицького, Шпильова й ін.) та Совок (вулиці Оборонна, Донська та ін.). У 1960 – 80-х рр. значну частину старої забудови знесено, зведено багатоповерхові житлові будинки, науководослідні установи тощо. На Олександрівській слобідці розміщений Київський національний університет будівництва і архітектури. Вул. Батиєво-Олександрівську, яка з’єднувала Батиєву гору й Олександрівську слобідку, 1964 перейменовано на вул. Волгоградську.

Михайло Рибаков.

Опечень, Опечан – озеро на правобережжі Києва, між житловим масивом Оболонь (вулиці Приозерна, Л. Гавро), проспектами Героїв Сталінграда і Московським. Назва походить, ймовірно, від давньослов’янського слова «опечек» – глиниста мілина з крутими краями, коса серед водоймища. Є одним із залишків річища старовинної р. Почайна. У 1970-х рр. під час будівництва житлового масиву Оболонь озеро перерізане двома дамбами: на перегоні між станціями метрополітену «Петрівка» та «Оболонь» і між просп. Московським та вул. Л. Гавро.

Лідія Пономаренко.

Осокорки – історична місцевість, селище, житловий масив, дачний масив. На південній околиці лівобережної частини Києва. Простягається між Дніпром, оз. Вирлиця і Позняками.

Має низку внутрішніх мікротопонімів: Єрьоміно, Заривака, Мартишів, Маслівка, Підбірна, Підлипки, Піскун, Пономарівське, Тягле, Чорні лози та ін.

Назва – від осокорів, що здавна росли у цій місцевості. Вперше згадуються в 1530-х рр. у зверненні ігумена Видубицького Свято-Михайлівського монастиря до польського короля Сигізмунда ІІ Августа, в якому йдеться про те, що осокорські землі передали монастирю «великі князі руські». Королівською грамотою 1538 було підтверджено право володіння монастирем цією місцевістю. 1756 архімандрит монастиря писав до генерального військового суду, що 1070 князь Всеволод Ярославич надав Видубицькому монастирю «на утримання братії» с. Осокорки. Очевидно, що с. Осокорки давнього походження, в 17 – 18 ст. – найбільше на той час поселення київського лівобережжя.

Воно було об’єктом постійної боротьби за володіння ним між Видубицьким монастирем та Києво-Печерською лаврою. 1720 Осокорки поділили на дві частини: одна з них (29 дворів) була закріп-лена за Києво-Печерською лаврою, друга (13 дворів) – залишена у володінні Видубицького монастиря. Поділ ухвалили київський губернатор П. Голіцин і гетьман І. Скоропадський. З кін. 18 ст. – у державному володінні.

В селі була церква св. Іоанна Богослова (не збереглась) і при ній школа. 1802 – 1902 село перебувало у складі Броварської, 1903 – 23 – Микільсько-Слобідської волостей Остерського пов. Чернігівської губ. Статистичні дані свідчать про зростання села: 1766 – 42 двори і 346 жителів; 1859 – 136 і 739; 1897 – 197 і 1641; 1931 – 561 і 2176; 1939 – 2211 жителів. З 1923 – в межах Києва, того ж року підпорядковане Броварському (1923 – 27), у 1927 – 30 – Київському р-нам Київського округу.

1930 – 35 входило до Київської приміської смуги. 1935 остаточно приєднане до Києва. 1981 надано статус селища міського типу у складі Дарницького р-ну, 1987 – 2001 – у складі Харківського р-ну, з 2001 – Дарницького р-ну. З 1950-х рр. в Осокорках освоювався дачний масив Нижні сади (серед киян побутує його назва Осокорки, оскільки він прилягає до с-ща Осокорки з півдня); з 1993 забудовується на намивному грунті житловий масив Осокорки (обабіч просп. М. Бажана).

У с-щі Осокорки існують вул. і пров. Осокорські. Назву місцевості має станція метро.

Михайло Рибаков.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2090 – 2091.