Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

А

Андріївська гора, Зборич гора, Боричів, Вздихальниця, Уздихальниця – один із відрогів Старокиївських висот, північний виступ Старокиївської гори.

Простягається між вулицями Андріївський узвіз і Боричів Тік, трасою фунікулера і східним краєм забудови вздовж вул. Десятинної. На південному сході межує з Михайлівською горою, на північному сході – зі Старокиївською і Замковою (Флорівською) горами. Паралельні назви фігурують у документах і в літературі про Київ 18 – 20 ст. За топографічними ознаками, це одно з підвищень, що залишилось на території сучасного Києва після відступу льодовика внаслідок глобального потепління на європейському материку. Льодовик залишав великі шари порід. Над Славутою-Дніпром утворився специфічний рельєф – долини, яри зі струмками, узгір’я. Одне з підвищень простяглося з правого боку Славутича й займало територію від сучасної головної вулиці Києва – Хрещатика до Флорівської (Замкової) гори включно.

Дощі й талі потоки снігового покрову впливали на неоднорідні верхні шари порід (більш м’які розмивались). Розрив між нинішньою Андріївською та Флорівською горами сприяв утворенню в північній частині т. зв. Гори (Старого Києва). Нині вони відокремлені, між ними невелике підвищення – Клинець. Назва Зборич гора – найдавніша, з’явилася, вірогідно, на зламі нової та старої ер, коли на всьому високому плато з його окремими горами, за археологічними даними, існувало слов’янське поселення 2 ст. до н. е. – 2 ст. н. е. Воно мало еліпсоподібну форму і займало територію від сучасного Хрещатика до Зборич гори включно, як і більшість городищ було оточене земляним валом з брамами. Про це свідчать не тільки недатовані чітко залишки матеріальної культури, але й скарби грецьких та римських монет.

Назва Борич-града збереглася в усній передачі й залишилася в топонімах Боричів узвіз, Боричів тік. Наступна народна назва – Вздихальниця, Уздихальниця. За переказами, давній підйом з Подолу до Верхнього міста був настільки крутим, що доводилося «вздихати» від утоми. 1212 за велінням князя Мстислава Романовича Уздихальницю почали називати Здвиженською (Воздвиженською) – від церкви Здвиження Чесного хреста Господнього. Відповідно й шлях, що пролягав на захід від гори став іменуватися Здвиженським (Воздвиженським), Хрестоздвиженським.

Андріївська гора первісно була невід’ємною від Замкової гори, але в кін. 14 ст., в процесі побудови на останній замку литовського князя Володимира Ольгердовича та облаштування фортифікаційних ровів (по одному з них пізніше прокладено більшу частину сучасного Андріївського узвозу), була відокремлена від неї. Назва закріпилась у 2-й пол. 18 ст. після спорудження на місці розібраного 1724 дерев’яного Хрестоздвиженського храму церкви в ім’я св. апостола Андрія Первозваного (1747 – 62, арх. Б.-Ф. Растреллі; див. ст. 1). За легендою, саме тут апостол Андрій Первозваний передрік заснування майбутнього міста і встановив хрест. Андріївська гора дала назву Андріївському узвозу і вул. Андріївській (до серед. 19 ст. таку ж назву мала початкова ділянка сучасної вул. Володимирської).

Лідія Пономаренко.

Антифеєвка – історична місцевість. Пролягає вздовж вул. Стара Поляна.

Становить частину історичної місцевості Татарка та гори Юрковиця. Межує з Вовчим та Чмелевим ярами. Назва – від прізвища околоточного Антифеєва, який свого часу дав дозвіл на забудову цієї, доти не заселеної території представникам незаможних верств населення, переважно з числа колишніх в’язнів. Одна з перших згадок належить до 1893. Паралельні назви – Юрківка (поселення виникло на горі Юрковиця) і Стара поляна, чия назва походить від рельєфу місцевості (на противагу Новій поляні, розташованій з протилежного боку Вовчого яру). На поч. 20 ст. фіксувалася вул. Антифеєвка. Більша частина історичної (одноповерхової) садибної забудови ліквідована в 1980 – 90-х рр.

Лідія Пономаренко.

Аскольдова могила на Угорському – історична місцевість на Печерську, між Дніпровським узвозом, вул. Січневого повстання та Маріїнським парком, охоплює частину Дніпрових схилів.

На місці урочища Угорського. Прилягає до місцевостей Довга, Деренувата, Клинувата ниви, Провалля, Спаський узвіз, Берестове. До Аскольдової могили прямує пров. Аскольдів. У 19 ст. на цій території виявлено два великі скарби – бл. 5 тис. арабських монет 8 – 10 ст., печерний лабіринт з давньоруськими написами 11 – 12 ст. Угорське вперше фіксується в Лаврентіївському літопису під 860 у розповіді про прибуття до Києва з півночі Дніпром-Славутою князя Осколда (пізніше пишеться Аскольд) з дружиною. Назва походить від географічних особливостей місцевості («угор», «узгір’я» – схил у гори, крутий берег річки). Поширена версія про утворення назви від давніх угорців, які проходили Києвом у 9 ст., безпідставна. Під 1151 і 1161 у «Повісті временних літ» зафіксовано, що тут був заміський князівський двір з оборонними спорудами (археологічних підтверджень цьому не виявлено).

882 Аскольд був підступно вбитий на Угорському новгородським князем Олегом і похований на місці загибелі, що дало нову назву місцевості. За топографічними ознаками, Угорське укріплення могло займати підвищення на північ від Берестового лісу, де пізніше з’явилося князівське село Берестове. В літературі (зокрема, в Іпатіївському літопису) згадуються Угорські ворота, які слід дислокувати поблизу давнього Спаського (тепер – Дніпровський) узвозу. Північний кордон міг проходити в районі сучасного Маріїнського парку. За дослід-женням історика В. Ляскоронського, на схилах Угорського в бік Дніпра існувало селище Підугорське. На території місцевості з давньоруських часів діяв монастир, спочатку жіночий, у 12 ст. перетворений на Пустинно-Микільський чоловічий, при якому розташовувався великий цвинтар. У радянський час монастир і цвинтар знищено, на цьому місці розплановано парк (див. ст. 4).

Лідія Пономаренко.

Афанасіївський яр – урочище, яке існувало в центральній частині Києва. Простягався між Золотими воротами, сучасними вулицями Л. Толстого, Вєтрова, Комінтерну і М. Коцюбинського.

Назва – народного походження. Під час забудови цієї місцевості з 1830-х рр. яр значною мірою був засипаний, на його території прокладено частину вулиць Володимирської, Б. Хмельницького, Леонтовича, І. Франка. Остання 1855 – 99 мала назву Афанасіївська. Один із відрогів яру здобув неофіційну назву Святославський яр – від прокладеної на його місці в кін. 19 ст. вул. Святославської (на честь київського князя Святослава Ігоровича; тепер – вул. Чапаєва).

Лідія Пономаренко.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2071.