Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

Ч

Чапаєвка, Віта Литовська – історична місцевість, селище у південно-східній частині правобережжя Києва, між Дніпром, вулицями Передовою та Червонопрапорною, Дніпропетровським шосе і лісовим заповідником Конча-Заспа. Основні магістралі – Столичне шосе (частина), вулиці Бродівська і Любомирська. Прилягає до місцевостей Пирогів, о. Жуків, Коник (озеро), о. Водників, Жарковщина, хутір Вільний і Володарка. Через Чапаєвку протікає р. Віта (її набережна – вул. Вітавська).

Територія Віти освоювалася людиною від доби мезоліту, про що свідчать виявлені в урочищі Перетічок рештки стоянки 10 – 8 тис. до н. е. На березі р. Віта, неподалік від її впадіння в Дніпро, розкопано рештки поселення дніпро-донецької (серед. 6 – серед. 3 тис. до н. е.) і трипільської софійського типу (серед. 3 тис. до н. е.) культур. На лівому березі р. Віта виявлено залишки трьох поселень зарубинецької культури (кін. 3 ст. до н.е. – 2 ст. н. е.).

З 1602 селище фігурувало як с. Віта Литовська. Ця назва вказує на більш давнє походження села, аніж 17 ст., що сягає часів перебування Києва у складі Великого князівства Литовського. Віта – назва річки, вздовж якої простягається селище. Давньослов’янське «віта» означало фортечну вежу, що вказує на давнє оборонне значення цієї водної артерії. В дорадянський час Віта Литовська належала київському Видубицькому Свято-Михайлівському монастирю. У 19 ст. і до 1923 входила до складу Хотівської волості Київського пов. Київської губ. У цей час згадувалася також як Віта Хотівська, Віта Видубицька або Віта Монашеська. 1930 – 37 входила до Київської приміської смуги, 1937 під сучасною назвою Чапаєвка (перейменована у 1920-х рр. на честь В. Чапаєва – воєначальника Червоної армії під час громадянської війни) увійшла до складу Києво-Святошинського р-ну Київської обл. У складі Києва – з 1957.

Лідія Пономаренко.

Червоний хутір (Красний хутір) – історична місцевість, поселення, мікрорайон у східній частині лівобережжя Києва, між вулицями Харківське шосе, Кронштадтська, Ялинкова, Ташкентська, Грузинська, Вірменська і лісом. Назва народна – від слова «красний» («красивий»).

Археологічними дослідженнями доведено, що територія освоювалася людиною з первісних часів, зокрема тут виявлено пам’ятки та матеріали доби міді, бронзи, заліза, трипільської археологічної культури.

Хутір відомий з кін. 1920-х рр. На межі 1920 – 30-х рр. адміністративно входив до Осокорківської, незабаром – Позняківської сільрад. У складі Києва – з 1938. Станом на 1931 населення складало 310 жителів, 1939 – 823. Значну частину сучасного мікрорайону займає промзона. Будується гілка метро й відкрито станцію «Червоний хутір».

Михайло Рибаков.

Черепанова гора – підвищення, історична місцевість на правобережжі Києва, на південний захід від Києво-Печерської лаври, між вулицями Еспланадною, Щорса, Госпітальною, А. Барбюса.

Назва походить, вірогідно, від прізвища київського цивільного губернатора в 1814 – 17 Черепанова Павла Сидоровича, садиба якого розташовувалася на цьому підвищенні. Попередні назви місцевості невідомі. Гора мала важливе стратегічне значення, тут закінчувалася нова Печерська фортеця, і починалась еспланада, про що нагадує назва вул. Еспланадної. 1897 на схилах розмістили павільйони Київської сільськогосподарської і промислової виставки, 1913 – Всеросійської промислової та сільськогосподарської виставки (не збереглися).

У січні 1914 відбулися торги на 16 павільйонів та інше майно, що залишилися після виставки 1913, які купила міська управа за півціни. Вирішено було розбити тут парк і назвати його «Олексіївським» на честь покровителя виставки 1913 – цесаревича Олексія. Парк урочисто відкритий 26 квітня 1914. Тут почалося будівництво різних споруд для театрально-концертних видовищ. 15 травня відбувся перший концерт, на якому виступили хор, жіночий оркестр та оркестр гвардійських трубачів. Незабаром відкрився ресторан, проводилися святкові гуляння з феєрверками, працювала відкрита сцена, на якій першим виступив гуморист Д. Самарін. 28 червня 1914 благодійним спектаклем – оперетою Ф. Легара «Граф Люксембург» відкрився «Корсо-театр», в першому концерті взяли участь актори театрів «Шато-де-Флер», «Буфф», «Аполло», П. Троїцький, Д. Самарін, український ансамбль під керівництвом О. Краснова та ін. 1915 циркові підприємці брати Єфімови побудували в парку циркове приміщення, в якому виступали А. Дуров з тваринами, брати Танті, борці І. Піддубний, І. Заїкін, Г. Лурих та ін. У травні 1915 відкрився театр мініатюр Л. Лярського і В. Рамазанова, 1916 – літній театр на 1000 місць. З встановленням у Києві радянської влади парк перейменовано на Другий Пролетарський сад. 1923 тут побудували Червоний стадіон, 1935 – 41 – Республіканський стадіон ім. М. Хрущова (тепер – Національний спортивний комплекс «Олімпійський»; див. ст. 548).

На Черепановій горі розташовані Національний університет фізичного виховання і спорту, готель «Русь».

Лідія Пономаренко, Михайло Рибаков.

Чоколівка – історична місцевість, селище, житловий масив між Солом’янкою, Олександрівською слобідкою, залізницею та аеропортом «Київ». Головні вулиці – просп. Повітрофлотський, бульв. Чоколівський.

Історія с-ща Чоколівка почалася в лютому 1896, коли 98 робітників звернулися до Міської думи з проханням виділити на пільгових умовах землю для житлової забудови. Дума погодилася виділити ділянки між Старо-Житомирською дорогою (вул. Дегтерьовська) та Берестейським шосе по 180 крб. за ділянку з виплатою на 20 років, однак вимагала створення колективного робітничого органу.

1899 було організовано Київську робітничу артіль, засновником якої став М. Чоколов – купець, доброчинець, гласний Київської думи, директор правління АТ «Брати Чоколови», член попечительних рад низки навчальних закладів. У зв’язку з будівництвом Київського політехнічного інституту ціна на землю в цьому районі зросла, тому в липні 1901 артіль купила 7 десятин землі за 16 800 крб. за Кадетським гаєм, по дорозі на Жуляни, біля розсадника В. Крюгера. Половину суми дав М. Чоколов. В листопаді землю поділили на 39 ділянок по 300 – 320 кв. сажнів кожна. Ця дата й стала початковою в історії забудови селища.

1902 забудували ще 47 ділянок, спорудили громадську криницю, спланували вулиці, впорядкували дорогу. 6 серпня 1905 відбулося освячення та офіційне відкриття селища, яке одержало назву на честь свого засновника. До 1923 Чоколівка належала до Київського пов. Київської губ., 1923 її включено до меж міста, але віднесено до Будаївського р-ну Київського округу, 1925 одержала статус селища міського типу, 1927 остаточно включена у межі Києва. Статистичні дані фіксують зростання селища: 1923 – 302 господарства, 1192 жителі; 1926 – 425 і 1619; 1931 – 494 і 1697; 1939 – 3381 житель. 1902 на Чоколівці було дві вулиці, 1912 – 24, 1939 – 36, 1957 – понад 50. Забудова Чоколівського житлового масиву відбулася в 1950 – 60-х рр., тоді ж стару (одноповерхову індивідуальну) забудову разом з переважною кількістю вулиць і завулків ліквідовано.

Михайло Рибаков.

Чорна гора – історична місцевість, поселення в південній частині правобережжя Києва, між залізницею Київ – Полтава і бульв. Дружби народів. Прилягає до р. Либідь, Бусового поля, Звіринця, «Нового Строєнія» і Саперної слобідки. Основні вулиці – Товарна, Тиха, Чорногірська. Назва має народне походження – від чорноземного грунту.

У 19 ст. і до 1923 тут дислокувалися саперні табори (звідси переведені на лівобережжя). 1927 розпочато житлову забудову (між вулицями Товарною і Чорногірською), у 1940 – 50-х рр. розширено до сучасних меж, зведено ряд промислових об’єктів.

Лідія Пономаренко.

Чорна грязь – урочище на Подолі, вздовж східного схилу Замкової гори.

Назва відома з 16 ст., походить від очеретяного болота, що розташовувалося тут у давні часи. Більша частина урочища тепер входить до території Флорівського (Вознесенського) жіночого монастиря (див. ст. 532). Назву Чорна грязь мала вулиця на Подолі (тепер – вул. і пров. Флорівські).

Лідія Пономаренко.

Чортове беремище, Боричів узвіз, Кучківка, гора Кучинського, гора Кучковського, Лиса гора, Скольники – історична місцевість на правобережжі Києва, обабіч траси фунікулера. Являє собою досить крутий схил між Подолом і Верхнім містом (Старим Києвом).

Місцевість освоєна людиною з давніх часів, про що свідчать виявлені тут пам’ятки зарубинецької культури (кін. 3 ст. до н. е. – 2 ст. н. е.). Підвищення, ймовірно, було укріпленим і входило, на думку деяких дослідників, до давньоруського Борич града (див. ст. Боричів узвіз).

Назва (з давньоруської буквально «чортові тяжко»), найпевніше, виникла під час хрещення киян 988 (за іншою версією – 990): звалену дерев’яну скульптуру верховного язичницького бога Перуна привселюдно стягували кіньми з його капища по Боричевому узвозу в р. Почайна. При цьому Перун, якого християнство вважало, як і всіх інших поганських богів, нечистою силою («чортами»), тяжко лементував (його мучив важкий тягар – «беремище»).

Паралельно побутувала назва Лиса гора (див. ст. Лисі гори), за часів Київської Русі і пізнього середньовіччя – Скольники (Сколники, Сокольники), що походила від розташованого тут поселення сокольничих, які виховували й утримували соколів і кречетів для князівських полювань. З кін. 16 ст. північна частина місцевості належала киянину Кучинському, який розбив тут сад. Нижче розташовувалася садиба священика церкви Різдва Христового. 1621 черниця Парасковія (Кучинська) продала землі, що їй належали, Братському Богоявленському монастирю. Звідси назви Кучківка, гора Кучинського (Кучковського). За іншою версією, назва Кучківка, як і Лиса гора, пов’язується з шабашем (кучкуванням) відьом. Під час реконструкції Старокиївських укріплень у 17 ст. і прокладання Володимирського узвозу на поч. 18 ст. рельєф місцевості був значно змінений. 1902 – 05 тут прокладено фунікулер (див. ст. 537). Тепер місцевість входить до складу Володимирської гірки, нижню її частину забудовано (поблизу пл. Поштової і вздовж Боричевого та Володимирського узвозів).

Лідія Пономаренко.

Чорторий, Чортория – історична місцевість, протока Дніпра. Протока простягається від р. Десна (відгороджена від неї дамбою) до Долобської протоки (біля початку о. Долобецьке). Загальна довж. – бл. 13 км. Верхня течія має паралельну назву Десенка (від близькості до Десни). Місцевість розташована між основним річищем Дніпра і протокою Чорторий, з’єднує місцевості Муромець і о. Труханів (орієнтовно – між Московським і Петрівським (Подільським) мостами через Дніпро.

Назва, ймовірно, походить від частої та непередбачуваної зміни течії протоки, неначе сам «чорт риє», і глибоких ям.

Згадується в давньоруських літописах з 1147, зокрема 1155 як місце табору чернігівсько-сіверських дружин князя Юрія Долгорукого (Георгія Володимировича Мономаховича), який виступив проти київського князя В’ячеслава Володимировича з його співправителем Ізяславом ІІ; 1181, коли білогородський князь Рюрик Ростиславич захопив Київ і під час битви потопив у Дніпрі та Чорториї кілька тисяч половців, які були в союзі з київським князем Святославом. У 1960 – 70-х рр. Чорторий був забудований дачами (зникли внаслідок пожежі). 1972 у північній частині розбито парк Дружби народів.

Лідія Пономаренко.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2101 – 2102.