Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Місце Сирецького гітлерівського концтабору

Людмила Рилкова

340. Пам’ятне місце Сирецького нацистського концтабору 1941–43 (іст.).

В історичній місцевості Сирець, приблизно у межах кварталів сучасних вулиць Т. Шамрила, Ризької, Академіка Грекова, Щусєва.

Ця територія з поч. 19 ст. до 1941 використовувалася для літніх таборів Київського військового округу.

Під час окупації Києва нацисти влаштували на цьому місці концентраційний табір, який отримав у населення назву Сирецького. Призначався для ув’язнених за рішенням гестапо, підпорядковувався інспекції концтаборів Третього рейху. За німецькими джерелами, з липня 1942 до весни 1943 він функціонував як зовнішня команда (відділення) концтабору Заксенхаузен, мав назву «Kiev-West» («Київ-Захід»). За даними Надзвичайної державної комісії зі встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, яка працювала в Києві після його визволення від окупантів, у таборі утримувалося в грудні 1942 до 2 тис. в’язнів, у 1943 – бл. 1,5 тис. осіб (у т. ч. жінки).

Територія табору була оточена трьома рядами колючого дроту приблизно за метр один від одного. До другого ряду було підведено електричний струм високої напруги. Табір складався з двох майже прямокутних у плані ділянок.

На одній з них (у межах сучасних вулиць Ризької та Щусєва) стояли бараки, на другій (територія сучасного Сирецького парку) було 16 землянок, в яких утримували ув’язнених. Кожна з землянок мала свій номер і призначення: № 2 – для євреїв, № 4 – для кримінальних, № 5 і 6 – для партизанів і комуністів, окремі – для військовополонених. № 16 – т. зв. санчастина, до якої потрапляли хворі та в’язні після катувань. В’язнів виводили на примусові роботи, розвантажування душогубок у Бабиному Яру, частина працювала у майстерні на території табору.

Як правило, двічі на тиждень у таборі відбувалися масові страти. В’язнів катували за будь-яку провину, призначали від 25 до 200–300 паличних ударів, що відповідало смертному вироку. Страчених складали по кілька трупів (іноді до десяти й більше) в ями, викопані в’язнями на території табору, а також у Бабиному Яру і протитанковому рові (територія – квартал вулиць О. Теліги та Академіка Грекова).

З серпня 1942 у Сирецькому концтаборі утримувалися гравці київської футбольної команди НКВС «Динамо» О. Клименко, М. Коротких, І. Кузьменко та М. Трусевич, які брали участь у футбольних матчах київської збірної команди «Старт» проти німецької команди «Flakelf». 24 лютого 1943 трьох з них розстріляно на території табору, М. Коротких заподіяв собі смерть.

У німецькій документації зафіксовано кілька втеч з табору. 3 серпня 1943 втекли дев’ять військовополонених та два охоронці табору. 18 серпня есесівці відібрали у таборі 100 чоловік (згодом їхня кількість була збільшена до 330) для спалювання трупів у Бабиному Яру. 29 вересня цим в’язням вдалося збити кайдани і втекти. Більшість з них було схоплено і розстріляно. Живими залишилося 15 чоловік (троє з них були свідками на Нюрнберзькому процесі).

З липня 1943 у таборі проводилося масове знищення в’язнів, частину з них було переміщено в інші концтабори.

Після визволення Києва Надзвичайна державна комісія визначила основних винуватців злочинів окупантів у Києві, в т. ч. у Сирецькому концтаборі. Серед них – начальник гестапо Ерлінгер, його заступники Губерт й Евелінг, співробітники гестапо – начальник Сирецького табору Радомський та його помічник Рідер, лікар Шумахер, начальник охоронної поліції й жандармерії Київської та Полтавської областей Шеєр [він у травні 1945 потрапив у полон і за вироком Київського військового трибуналу повішений 29 січня 1946 на пл. Калініна (тепер Майдан Незалежності)] та ін. Надзвичайною державною комісією визначено кількість загиблих у таборі – 25 тис. осіб (з часом цю цифру уточнено – понад 30 тис.). 1944 проведено виявлення, ексгумацію і перепоховання останків.

Після війни територію переплановано, більшу частину забудовано. 1991 на перехресті вулиць Дорогожицької й Т. Шамрила відкрито пам’ятний знак в’язням Сирецького концтабору, 1999 на вул. Академіка Грекова – пам’ятний знак на місці розстрілу в’язнів.

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 5686; ДАКО, ф. 4758, оп. 2, спр. 54; ф. Р-880, оп. 7, спр. 11; Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 3676, оп. 4, спр. 118; ф. 4620, оп. 3, спр. 243-б; Центральний державний архів кінофотофонодокументів України, № 0-4210, 2-40510, 2-42489; Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941–1944). – К., 2000; Дубина К. Злодеяния немцев в Киеве. – К., 1945; Його ж. 778 трагічних днів Києва. – К., 1945; Немецко-фашистский оккупационный режим (1941–1944) / Под ред. П. Тронько. – М., 1965.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 845 – 846.