2009 р. Львів: святкування на місці програної битви

Марта Гартен

Дата: 18.08.2009

День археолога переможно відзначили на місці приреченого під вигрібання ковшем екскаватора середньовічного єврейського кварталу в історичному середмісті Львова.

Хвалять люди, мамо, нас: ви мене, а я вас?

Володимиру Шишаку, Юрію Лукомському Олесю Криськіву, та Назару Войтовичу представники львівської мерії – заступник міського голови з гуманітарних питань Василь Косів та директор департаменту «Адміністрація міського голови Львова» Олег Березюк у понеділок 17 серпня принесли похвальні грамоти із золотими печатками та підписами мера Андрія Садового на майданчик археологічних досліджень на вул. Федорова, 24-26, де відбувалося святкування Дня археолога.

Чуднішого поєднання світ не бачив! Але в загальному контексті цього еклектичного святкування ніщо не видавалося дивним: ані «антагоністичний букет» нагороджених осіб, ані відзначення чужоземних уродин, до яких приурочено День археолога, ані відсутність обіцяних інсталяцій і гепенінгу, ані одночасна присутність владних мужів міста й молодих претендентів на крісло мера та політологів, що консультують останніх…

Одне слово, повний бестіарій чи серпентарій, – як сказав би світлої пам’яті історик і мистецтвознавець Андрій Дорош, чия раптова кончина була того дня головною темою розмов причетних до культурного життя міста львів’ян.

На перший погляд, чимось макабричним віяло від зруйнованої байдужістю влади пам’ятки національного значення – кам’яниці на вул. Федорова, 28, яку мають розібрати. Від розкопів до історичної глибини 13-14 століть із виявленими залишками дерев’яних споруд попід мурами, що обсипаються. Від купи рогатих «бідних Йориків», що колись бекали й мекали у міських дворах, доки на ставали поживою львів’янам.

Від підвішених на шворці полотен чорного поліетилену, які вітер колихав над розкопами й фуршетним столом, немов жалобні фани. І той плівково-декоративний концепт – нехай йому грець! – нагадував «Дзигу» начорно заполіетиленену до похоронів лідера гурту «Брати Гадюкіни» Сергія Кузьминського. Більш ніж ймовірно, що це був саме той поліетилен, адже мистецьке об’єднання «Дзиґа» було співінвестором свята, що «заважило» на 2 тис. грн від Рятівної археологічної служби та 3 тис. грн від «Дзиги» (іще кілька тисяч було витрачено на фуршетні наїдки й напої, – але хто б то при святі кому випоминав!).

Ясна річ, що присутність влади на святкуванні, ініціаторами якого виступили автор мистецького проекту Андрій Черкашин та керівник одного з місцевих Інтернет-ресурсів Ірина Марушкіна, була інспірована Олесем Криськівим як керівником ЛКП «Археологічно-архітектурна служба» при управління охорони історичного середовища Львова, що його репрезентував за відсутності Лілії Онищенко її заступник Ігор Черняк.

Про вигоду нагородженого грамотою Олеся Криськіва нема й мови. Міській владі в особах Олега Березюка та Василя Косіва також було вигідно зайвий раз попіаритися перед телекамерами та фотооб’єктивами, здобувши певні бали у середовищі львівських археологів напередодні виборів. Будь на ту мить у Львові Андрій Садовий, він би неодмінно приєднався до святочного товариства, не оминувши нагоди позитивного інформприводу.

От тільки влада якось дивно забула про грамоту для керівника експедиції. Але хіба такий казус із нею трапляється вперше? Вийти із незручного становища допомогла наступна урочистість – День Незалежності. Як пообіцяв Василь Косів, подячні грамоти керівнику Рятувально-археологічної служби Олегу Осаульчуку та науковому керівнику археологічних досліджень на вул. Федорова Остапові Лазурку вручать пополудні у понеділок 24 серпня на сесії міськради, де будуть присутні представники всіх міських цехів.

«Добре, що нам вдалося започаткувати святкування День археолога. Гарно, що ми його спромоглися так нестандартно відзначити. Думаю, що ця традиція приживеться. У кожному разі, ми підтримаємо її тим, що влаштуємо конкурс кращих археологів та кращих журналістських публікації про археологів та їхні наукові дослідження», – сказала у вітальному слові одна із ініціаторок святкування Ірина Марушкіна, яка, до речі, вважає це свято своїм, адже свого часу здобуваючи фах історика, проходила археологічну практику під керуванням теперішнього начальника управління охорони культурної спадщини ЛОДА Василя Івановського. Досвід археологічних досліджень має і колега Ірини Марушкіної – політолог Ігор Танчин, який також за базовою освітою є істориком. За що й підносили тости.

Панове, маймо національну гідність: що святкуємо?

Але саме у середовищі істориків і виникла дискусія про нелогічність відзначення Дня археолога, який згідно з указом Президента України Віктора Ющенка припадає на 15 серпня.

«Це фактично відзначення дня народження Тетяни Пасек – відомої радянської російської дослідниці Трипільської культури 1920-50-их років, яка протягом тих трьох десятиліть визначала розвиток археологічної науки в Радянському Союзі. Але в 1930-их роках через її перо, тобто за її підписами й доносами, не одного дослідника було здано НКВС, у тому числі й Вавилова. Йшла боротьба за виживання: ти здаєш і рухаєшся далі.

Я не прихильник відзначення цього дня народження, який у 1960-80-ті роки був неофіційним День археолога в Радянському Союзі. Спершу Тетяна Пасек визначала археологію в СРСР, потім Боріс Рибаков. А чому Президентові, який є прихильником Трипільської культури, було не згадати, що цю культуру відкрив чех з походження Вікентій Хвойка. А для західноукраїнської археології найбільше зробив Ярослав Пастернак, 6 липня відкривши рештки Успенського собор у Галичі?

Тобто, якщо бути поміркованим націоналістом, то можна було приурочити День археолога до уродин Хвойки або відкриття Успенського собору. А в результаті ми отримали черговий ляпсус, коли наш «ультранаціоналістичний» Президент призначив День археолога на день народження одіозної особи в археології. Я не заперечую її наукові досягнення, але не сприймаю її людські вчинки.

Заперечувати сам факт встановленого указом Дня археолога нема сенсу, просто слід наповнювати його своїм національним змістом. Нам зараз важливо про це бодай почати говорити, тоді згодом зможемо виступити із ініціативою відповідного святкування», – прокоментував ситуацію Олег Осаульчук.

«Хто б там що не казав, а нині маємо чудове свято!», – тішився пластовий сеньйор Олесь Криськів, у благодушному настрої пропонуючи ошелешеному кореспонденту ЗІКу свою дружбу й коментуючи великий комплекс керамічного матеріалу, виставлений з нагоди свята на стендах під повіткою..

Чи дасть інвестор змогу дослідити територію єврейського кварталу?

«На жаль, лише приблизно третя частина усіх цих ділянок, на яких планують спорудити готель, була відкрита, та й то не до кінця. Мова йде про 300 кв. м. Торік першими ми знайшли два досить габаритні п’єци, призначені, вочевидь, і для випікання виробів із борошна. Самі п’єци були складені із цегли-пальчатки, вони мають продухи й черінь. Біля печей ми відкрили ряд дерев’яних конструкцій: мощену колодами дорогу, водогін для подачі води.

Цього року на ділянці будинків № 22-26 на вул. Федорова ми на глибині близько 3 м від рівня денної поверхні, тобто умовного нуля, нам почали відкриватися дерев’яні споруди14-16 ст. Це приміщення для зберігання сипучих речовин і харчів, які об’ємами відрізнялися від водозбірників і криниць. У водозбірниках зберігали дощову воду. Сенсацією став масовий керамічний матеріал, що зберігся у цілості: горщики, миски, сковорідки що вписуються у проміжок між 13 до 18 ст.

Є два 40-сантиметрові клинки у шкіряних піхвах 19 ст. що належали до обмундирування пожежників або жандармів, велика кількість монет, шкіряного взуття, найліпше збереженого у нижніх шарах.

Проблемно було встановити хронологічні рамки, бо кам’яні конструкції накривали нижчі від себе споруди із дерева. Після фіксації ми поступово виходили на нижчий рівень. На даний час найбільш рання конструкція, яку ми тут дослідили, належить до кінця 13 століття: це система тинів, від яких залишилися тільки дерев’яні кілочки, які перерізають такі давніші об’єкти, як водозбірник і криниці. До найранніших елементів ми відносимо і дерев’яний настил якоїсь споруди, що була зруйнована забиванням паль для конструкцій наступного етапу.

Ми виявили два водозбірник і дві дерев’янозрубні криниці, одна відкрита на поверхні, а друга, видовбана в мергелі на парцелі будинку № 24 досліджена до кінця, – ми пройшли 8 м. Приплив ґрунтових вод великий, кожного дня на ділянці працював підкачувальний насос. Копати глибше нам завадив стан пам’ятки архітектури під № 28, яка на той час вже обвалилася, і техніка безпеки не дозволяла продовжити дослідження. Якщо замовник дасть змогу продовжити роботи, то ми це зробимо. Від нього вимагається або реставрувати цей будинок, або укріпити його, щоб він не падав людям на голову.

На вул. Сербській ми виявили дерев’яну споруду 3 на 4 м, яка також була перерубана пізнішими спорудами, які тут були влаштовані. Всередині було місце для зберігання реманенту, або ж їстівних запасів. Останніми днями ми зафіксували колодязь. Є серед наших знахідок і дерев’яне відро, плішки від діжок. фрагменти шнурків від механізму витягування води.

Серед індивідуальних предметів цікавими є кістяна шашка із різьбленням, хрестик та медальйон із зображенням Ісуса Христа із Старого Милятина та Матері Божої Белзько-Ченстоховської. Є й дерев’яне веретено. Велика кількість керамічних люльок, залізні вироби тощо», – такою була перша публічна екскурсія, яку журналістам з нагоди Дня археолога провів на об’єкті науковий керівник археологічної експедиції Остап Лазурко.

До слів лектора найстаріший львівський єврейський журналіст Борис Дорфман додав, що історію усіх будинків цієї закритої брамою єврейської дільниці середньовічного Львова описав свого часу Балобан. Із паном Дорфманом Остап Лазурко погодився у тому, що наука не розділяє археологію на «вашу і нашу».

Львів уперше здійснив супер-пупер євро археологію?

«Ми воюємо з філософією мислення нашого міста. Тут навіть пес не повинен бігти без поваги до пам’яток культури. У Львові формується нова комплексна система збереження пам’яток. То є справжня служба! Одним із 9 напрямків роботи цієї системи є археологія. Зараз реалізуємо німецьку програму, апробовану у десятках міст Європи, зокрема в Сібіу та Тімішуари. У нас починають працювати фонди GTC німецького міністерства культури.

Це перша археологічні розкопки у Львові, де понижається все донизу, все! Нема такого, щоб копалася довга фоса і йшли хлопці вибирали. Це вперше у історії Львові зроблена класична археологія, яка є у всій Європі. Поцікавтеся у Гданську, – ми тут не гонимо халтури. Тепер вся археологія у Львові буде робитися так як тут: копатимуть усе донизу, кожен сантиметр. Потім фахівці даватимуть висновок: розбирати чи зберігати.

Ще треба перекопати дорогу на вул. Федорова. Бо інвестор хоче робити готельний комплекс на два боки вулиці. А під дорогою є всі інженерні комунікації, і там складно буде копати. Власник викупив флігель з вул. Сербської з тим, щоб відселити мешканців і розібрати будинок, подивимося, що там є. А там, де дворик, – то археологія не потрібна, хоч може бути. Ще одну третину ділянки поряд він узяв в оренду на 50 років.

Усе що роблять археологи на вул. Федорова можна спостерігати завдяки Інтернет-телекамері. Для цього тераса набрати пошук адреси «92.240.103.214», логін «SUPER», пароль також «SUPER» я дивитися трансляцію в актуальному режимі! Таких камер у мене три. Друга – біля фонтану, бо цей фонтан я збудував, а люди, які в ньому купаються, а наша славна міліція не звертає на то уваги, вже замахали. От поставили камеру, відстежуємо, і вже той хлоп в житті туди більше не полізе. А третя камера – на Вірменській-Краківській біля так званого «бункеру», який ми будуватимемо, як нормальний будинок.

Мені вдалося поміняти також філософію «ААС». Ми не є фірмою, створеною конкурувати із управлінням, «РАСом», «Містопроектом» чи «Укрзахідпроектреставрацією». Ні, ми мордуємо Горницьку і кажемо: бери нас, у нас є сучасна цифрова техніка! Ми її орендуємо у друзів, які час від часу її ввозять на 90 днів і вивозять. Це є «Ляйка» і «Ферро» – дві компанії, які хочуть продати щось в Україні, але ми сказали: спершу покажіть і ми випробуємо ваше обладнання.

Тепер маємо цифрову карту міста, яку наповнюємо інформацією й міркуємо, як то примусити архітектів цивілізовано робити цифрові проекти і вкладати в базу даних. От Юрій Дубик вже переконався, що не треба робити виміри фасаду метром, а досить навчитися працювати електронним сканером. Ми навчили вже студентів. Це економія, адже 50 % бюджетних грошей ідуть саме на вимірювання», – так, не тямлячись, ділився радощами за досягнуте Олесь Криськів. Однак при цьому він дуже засмутив повідомленням про майбутнє будинку № 28 на вул. Федорова. Долю пам’ятки було вирішено кулуарно.

Загибель пам’ятки буде на совісті урядовців Львова?

Насправді ж, будинок № 28 на вул. Федорова як пам’ятка національного значення, мав би бути збереженим. Якщо такий об’єкт є в аварійному стані, то необхідно провести комплекс протиаварійних заходів, щоб максимально зберегти ту субстанцію, яка дійшла до нашого часу.

Таку думку висловив під час святкування Дня археолога доцент кафедри реставрації НУ «Львівська політехніка» Юрій Дубик. «Щодо археологічних знахідок та архітектури, елементів дерев’яних конструкцій, виявлених на вул. Федорова у Львові, то треба прив’язати їх до певного історичного періоду, визначити цінність цих об’єктів, стан їхньої збереженості, а відтак приймати рішення про їхнє консервування, зберігання, відновлення чи інших дій.

Цю цінність мають визначати інституції, які відповідають за збереження й охорону національної культурної спадщини. Згідно із Законом, це державна служба охорони культурної спадщини із її вертикаллю та органи місцевого самоврядування, які працюють у цій галузі. Вони повинні визначити процедуру, за якою працюватимуть із цим об’єктом. Питання про збереження та його методику, якщо це буде необхідним, є надзвичайно складним.

Дерев’яні конструкції, важче зберігати, ніж мури. Пригадуєте, біля тильної сторони міського арсеналу зберігалися дерев’яні конструкції, знайдені під час архітектурних розкопок кінця 1970 років. Вони були відповідно законсервовані й експоновані при фундаментах. Треба, щоб і тут археологи у своєму звіті наголосили на цінності виявленого, тоді будуть складені відповідні акти, а за ними вже можна вирішувати: зберігати чи не зберігати. Археологи не можуть говорити про технічний стан конструкцій (це компетенція архітекторів або інженери-конструктори), а повинні оцінити тільки археологічну цінність об’єкту», – міркує Юрій Дубик.

«Ми намагатимемося писати в звіті тільки пропозиції про збереження. На нашу думку, цей комплекс треба зберегти для майбутнього. Звісно, це потребуватиме великих коштів. Але це вже справа за замовником і владою, що тут буде», – сказав Остап Лазурко.

«Цей будинок піде під розбір. Ми тільки поставили умову, щоб фасад із контрфорсом залишили. Будинок аварійний від 1990-их років. Як іде дощ, то дерев’яне перекриття намокає, розпирає стіну і валить будинок. Якщо він не вмре природною смертю, то його розберуть і збудують великий готель. Також розберуть мури, розкопані археологами, бо то – просто міждворові паркани, які не мають цінності.

Знайти щось важливе на місці фундаментів хати також не є практично можливим, хоча для археологів подарунками є навіть смітники – так звані криниці. То все буде вибрано, а коли постане готель, то в його підвалах можна буде виставити всі знайдені тут артефакти. Ми зараз дуже уважно їх склеюємо, описуємо, сертифікуємо, вносимо до бази даних – для цього в ЛКП « ААС» створено спеціальну лабораторію. Готуємо експозицію для підвалів готелю, яка угодою буде оформлена із Винниківським музеєм, куди мають зарахувати знайдені речі», – поділився планами на майбутнє Олесь Криськів.

Неспроможний інвестор дурить громаді голову?

«На мою думку, треба дослідити всі умови, на яких сталося набуття усієї цієї території, й підняти питання, чому інвестор не виконує своїх зобов’язань. Ми сьогодні почули, що він не фінансує досліджень. А коли так, то неспроможний інвестор повинен або відмовитися від своїх зобов’язань, або віддати ділянку місту чи виставити її на продаж, – але в жодному разі не дурити громадськість!

Зараз це скидається на свято на місці програної битви, адже пам’ятка повністю не досліджена. І найгірше, що ми не знаємо, чи буде вона законсервована, якщо інвестор й надалі не буде цього фінансувати. Прикро, що будинок № 28. який є пам’яткою національного значення, руйнується на очах, а ніхто нічого не робить. Якщо є власник, то він повинен нести відповідальність згідно із законодавством. Цій руйнації повинні запобігати як орган охорони культурної спадщини (відповідне управління ЛОДА під керівництвом пана Іванівського), так і чинники міського самоврядування. Вони мали б зреагувати на цей факт і подати подання до прокуратури.

Але якщо тут планують щось споруджувати, то всі територія має бути досліджена. Для цього повинне бути фінансування, бо коли немає фінансування – нема й досліджень. Тут вже не грає ролі хто копає, тим більше, що я не ставлю під сумнівів кваліфікацію дослідників, адже Остапові Лазурку я можу дати тільки добрі рекомендації, бо перетинаюся із ним як археологом у справі дослідження Белза.

Але мене непокоїть позиція керівників міста: чи потрібен археологічний матеріал Львову, чи зацікавлене місто у збереженні національних пам’яток, чи не взяла б міська рада на себе місію організації спеціального музею археології?» – переймається доцент кафедри реставрації НУ «Львівська політехніка» Василь Петрик.

Чи потрібні Львову археологічні знахідки?

Ці запитання науковця кореспондент ЗІКу переадресував заступнику міського голови Львова з гуманітарних питань Василеві Косіву. «Однозначно, що такі знахідки потрібні!», – запевнив чиновник.

«Перш за все, у нас є Історичний музей, де зберігаються, зокрема, і матеріали археологічних розкопок. Щодо окремого музею, то такі пропозиції були. Є бачення кількох варіантів, як філій існуючих музеїв, а також потенційного середовища підземного Львова і майбутніх туристичних маршрутів, які будуть влаштовані.

Ми про це вже говорили: спільно із заступником директора інституту «Укрзахідпроектреставрація» Романом Могитичем опрацьовуємо дослідження. Він на наше замовлення вивчатиме підземний Львів длі потенційного об’єднання туристичного маршруту підземеллями, який, зрештою вже зараз є, бо багато, хто водить підземеллями. Але з об’єднанням і появою нових приміщень це можна зробити комплексно.

У такому просторі найбільш логічно репрезентувати археологічні знахідки, тому що тоді автентика знаходить своє середовище. Поряд із готичними елементами можна виставити знахідки раннішого періоду, – бачення приблизно таке. Але ці знахідки потрібні не лише Львову, а й українській історії та світовій науці,» – узагальнив Василь Косів.

Також налаштований на позитивне бачення Василь Косів не висловив занепокоєння дивною поведінкою інвестора. На думку заступника міського голови, із інвестором є повне взаєморозуміння.

«До честі інвестор, є розуміння ситуації й відповідне фінансування а також терпіння і очікування на затвердження археологічних робіт. Будинок № 28 згідно з вимогами, які ставлять проектанти до інвестора, має зберегти елементи фасаду і планування першого поверху. На нарадах в управлінні охорони історичного середовища Львова Лілія Онищенко пропрацьовувала ці моменти з інвестором. На зустрічах була цілковита згода щодо тих речей, які прописані по фасаду й першому поверху», – розповів Василь Косів, який виявився одностайним із Олесем Криськівим у поглядах на інвестора.

До слова, керівник ЛКП «ААС» вважає, що цей інвестор – «найпорядніша людина, яка трапилася Львову. Всі роботи опроцентовані по липень й оплачені у межах тої угоди, що була продовжена від січня. А те, що ми собі далі там робимо дослідження – то вже наші проблеми».

«О, Господи, ви хоч про то нікому не оповідайте!», – голосно розсміялися над такими лестощами чиновників у бік інвестора попечені на його честі й порядності працівники РАСу. Ще й досі сміються…

Світло на фінансові справи пролив Остап Лазурко: «У кінці червня ми зупинили роботи через те, що не було фінансування. Ми звільнили всіх робітників. Люди приходили працювати тільки за ідею. Інвестор обіцяв, що із серпня підпише угоду на подальше фінансування. За попередніми домовленостями, ми мали відкривати ділянку на вул. Сербській, потім на вул. Федорова і на дорозі. На жаль, на даний час продовжується тяганина.

Тому як довго ще триватимуть роботи, не беруся прогнозувати, адже час досліджень напряму пов’язаний із кількістю коштів: будемо мати більше грошей, значить зможемо найняти більшу кількість робітників. Якщо було б фінансування із вересня, то ми б могли за півроку завершити цю ділянку. На зиму намагатимемося укрити розкопи навісами. Ми вже погоджуємося на будь-які речі, головне: не втратити цей комплекс.

На жаль, у кошторис ділянки, яку виставляють на продаж, не закладають видатки на археологію, потім, коли приходять археологи на обумовлені законом дослідження і кажуть, що їм потрібен час, то наражаються на себе нарікання будівельників, мовляв, іде затримка графіку. Але насправді археологи не винні. Це влада мала б якось врегулювати ці питання».

Копаємо за методикою «від паркану до обіду»?

Незалежний експерт із АРМ-З державного інституту «Укрзахідпроектреставрація» Володимир Бевз погодився прокоментувати ЗІКу специфіку різниці підходу до археології в полі та археологічним дослідженням міської архітектури. Згаданий науковець є архітектором, але якийсь час працював і в археології, тож як ніхто інший володіє усіма нюансами справи.

«Є різниця в тому, що копати: архітектуру чи археологію. Величезна різниця! Коли поле археологічної пам’ятки можна наперед розбити на квадрати і копати поквадратно з контрольними бровками, залишеними геометрично, то натомість при копанні архітектури бровка не може бути розбита наперед геометрично, а має показувати прив’язку культурних шарів до стіни. Спочатку слід знайти стіни, а потім робити остаточну розбивку. Тут ми бачимо повністю розкриті поля між стінами, але контрольних бровок примикання культурних шарів ми не маємо. Це неграмотна археологія.

Але досвід для уникнення помилок є: таку школу ми перейшли у Кам’янці-Подільському з американським археологом Андріяном Мандзієм, який починаючи копати, спершу не розумів специфіки проблеми. Але потім, коли він побачив, яка цінна інформація втрачається, то збагнув суть методичної вимоги, і вже далі ми працювали нормально. Спершу ми планово археологічно шукаємо сітку квадратів, знаходимо коронки стін і міняємо бровки. По примиканню культурних шарів до стіни ми можемо датувати історичні періоди.

Другий момент, який стосується некоректної археології на вул. Федорова, – це те, що рішення про розбирання архітектурних елементів ухвалюють не архітектори. Конкретно Василь Іванович Івановський при мені показав пальцем на стіну, яку треба розібрати. Аварійну ділянку стіни, склавши перед Тим акт, ми розібрали. Тобто частина стіни, яка лишалася абсолютно не булла аварійною. Я вступив з паном Івановським у дискусію, під час якої ми розійшлися у думках, а наступного дня стіни вже не було!

Після того була розібрана ще одна межова стіна, дуже цікава і незрозуміла, бо мала включення стратиграфії, які фланкували ту ділянку стіни. Я навіть не встиг розібратися, чому то так. Але здогадуюся, що був пан Іванівський із своїми вказівками. Таким чином це призвело до втрати цінної наукової інформації. Висновки не зроблені, причини не знайдені.

А архітектура розібрана, і вже ніхто ніколи не довідається, чому та стіна була відрізана 40-сантиметровими проміжками стратиграфії з двох боків. Безпричинно ж нічого не буває, тому цікаво, що примусило будівельника вибрати, обійти це все: якась причина мусила бути А ми її не зрозуміли. Річ, яку ми повинні були дослідити, зараз є вже втраченою для науки.

Також мені не абсолютно не зрозуміла дивна послідовність цих досліджень, які чомусь розпочалися із розкопування офіцин будинків на сусідній ділянці, що належить до вул. Сербської. Як відомо, середньовічна кам’яниця складалася із самої кам’яниці, подвір’я та офіцини. А як тільки зачепили власне кам’яницю, тут і закінчилися гроші на дослідження! Логіка каже, що найважливіші й найцінніші речі є на місці кам’яниці. Але ця територія не копана взагалі! Я відчуваю, що може бути прийняте рішення про те, що більше не копати.

Тобто інформації до прийняття рішення нема, а ухвала визріває. Тут, біля будівельної загорожі, розкривши фундаменти кам’яниць № 24-26. ми б отримали документальні підтвердження і підказку, що з ними робити далі. Тут можуть відкритися цінна інформація, якої не дають офіцини як допоміжні споруди. З історичного огляду, те що виявлено в офіцинах, є вагомим, але основне заховане під землею на місці кам’яниць», – наполягає на дотриманні методики досліджень Володимир Бевз.

Джерело: «Західна інформаційна корпорація»