2011 р. Звід пам’яток Києва

Ольга Лялюшко

503.11. Корпус пристінний, 1839 (архіт.).

На південній межі головної садиби Національного заповідника «Софія Київська», прилягає до монастирського муру вздовж вул. Володимирської та до південної в’їзної вежі.

Збудований за проектом та під наглядом єпархіального арх. П. Спарро мулярами Бірюковим, Морозом і Шумейком. Первісно призначався для розселення сторожі та дзвонарів Софійського кафедрального собору. 1866 перебудований підрядчиком-тесляром Р. Борисовим: замінено дах, перекриття, підлоги, перегородки, 13 віконних заповнень на дворовому фасаді. 1870 до корпусу, де містилися квартири дияконів і дзвонарів, зі сходу по лінії муру за проектом єпархіального арх. В. Дейнеки прибудовано два приміщення (кожне з двох невеликих кімнат) зі спільними сіньми, коморою та окремою коморою для тимчасового розміщення осіб інших віросповідань, що мали приєднатися до православного віросповідання і готувались до святого Хрещення.

1878 перероблено кухню, ганок, влаштовано новий ганок, прорізано віконні та дверні отвори у новій причетницькій квартирі. 1880 відремонтовано дах. 1886 встановлено нові віконні заповнення у двох квартирах. У кін. 19 – на поч. 20 ст. прорізано вікна на вул. Володимирську. В радянський період будинок зберігав житлове призначення. У 1990-х рр. проведено ремонтно-реставраційні роботи з пристосуванням частини приміщень для розміщення фондів Національного заповідника «Софія Київська». 2006 розпочато ремонтно-реставраційні роботи в усьому об’ємі корпусу.

Одноповерховий, мурований, у плані наближений до прямокутника (первісно прямокутний), вкритий низьким двосхилим дахом з бляшаною покрівлею. Планування коридорного типу з однобічним розташуванням приміщень. Стіни та стрічкові фундаменти муровано з цегли на вапняному розчині. Перекриття пласкі дерев’яні.

Тильний північний фасад тиньковано, побілено, оформлено у стилі класицизм. Первісну симетрію центральноосьової композиції порушує східна прибудова на зламі лінії монастирського муру. Ризаліт з п’ятьма отворами на головній осі завершено трикутним фронтоном. Фасад членують рустовані лопатки, що фланкують прибудову та ризаліт і відокремлюють по одному віконному прорізу з обох боків від його наріжжів. Площину стіни між ризалітом і зовнішніми лопатками та в межах прибудови оброблено дощаним рустом. Горизонтальні членування складають триуступчастий вінцевий карниз, фризовий та підвіконний гуртиполички, уступ низького цоколю.

Віконні прорізи увінчано розкріпованими замковими каменями. Вхід у прибудові обладнано ганком та металевим двосхилим піддашком. Місце корпусу на зовнішньому фасаді монастирського муру позначають прорізані у його товщі довільно розташовані вікна.

Корпус – пізніша за часом побудови споруда, первісні форми якої не порушили гармонії архітектурного ансамблю монастиря

Література:

ДАК, ф. 3, оп. 1, спр. 170, 250; оп. 2, спр. 128; оп. 3, спр. 11-а, 28; ЦДАКФФДУ, 0-184799, 0-190234; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 1948; ф. 184, оп. 1, спр. 37.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1530.