2009 р. Маневри під хрестом

Світлана Одинець

Дата: 30.03.2009

Костел святих Петра і Павла ордену єзуїтів, розкішну пам’ятку архітектури XVII століття, хочуть зробити гарнізонним храмом. На здійснення цього задуму є воля глави УГКЦ Блаженнійшого Любомира Гузара та міської влади Львова. Відтак, на користь такої ідеї існує два офіційних аргументи: по-перше, відсутність гарнізонного храму у Львові, в якому, за свідченням головного капелана Львівської архієпархії о. Степана Суса, мають потребу 60 відсотків військовослужбовців.

По-друге, історична обумовленість, адже починаючи з 1848 року, – відразу після заборони австрійським урядом діяльності ордену єзуїтів – і аж до 1939-го костел був гарнізонним храмом.

Храм для військових та повернення костелу колишньої місії гарнізонного храму є двома основними аргументами офіційного проводу УГКЦ. Цей задум підтримує міська влада, першочерговим обов’язком якої, згідно з чинним законодавством, є насправді не реалізація ідеї “гарнізонності”, а передача костелу в користування церкві, прописана Законом України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 1991 року.

Проте, уважно вивчивши ці аргументи, у стороннього спостерігача постає кілька нериторичних запитань: найперше, чому, посилаючись на історичні обґрунтування “гарнізонності” костелу, ні провід УГКЦ, ні міська влада навіть найменшим словом не згадують, що храм колись був не лише гарнізонним, але й міжконфесійним? Чи є підстави легко забути це? Чи ідея перетворення костелу на гарнізонний храм є остаточним наміром чи лише певною сходинкою у значно глибших процесах?

Чому світська і церковна влада легковажно “не помічає” офіційного листа від настоятеля товариства Ісуса в Римі, в якому він вказує, що костел є у канонічній власності ордену, але наразі користуватися храмом можуть отці василіяни? Чому цей лист існує лише в архіві василіян, а представник курії Львівської архієпархії УГКЦ та заступник міського голови Василь Косів офіційно у коментарі “Пошті” заявили, що їм нічого про це не відомо?

За словами Василя Косіва, “всі храми Львова змінювали своїх власників, навіть по кілька разів. І якщо шукати перших історичних чи легітимних власників, то можна заглибитися в небезпечні процеси. Бо, пробуючи направити кривди минулих століть, можна зробити багато кривди в сучасності”.

Без сумніву, така позиція має сенс, але чи можемо спокійно “забувати” про історію у випадку з костелом єзуїтів? А особливо з огляду на те, що вся його 15-річна історія часів української незалежності – це, власне, ніщо інше як “дискусія” між Львівською архієпархією і монахами Чину святого Василія Великого про те, хто стане власником? Нагадаємо, що єдиною офіційною причиною того, що костел досі зачинений для людей, влада називає відсутність приміщень для вивільнення книжкових фондів бібліотеки Стефаника, що зберігаються у костелі протягом останніх 63-х років.

Всередині церкви

За словами Мирослава Романюка, директора бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України, наразі в костелі є близько 2 млн 300 одиниць книжкового фонду. Частину книг вже перенесли у приміщення, надані міською владою. Але для повного звільнення костелу від книжок, за словами директора, потрібно 4000 кв. м, з відповідним рівнем вологості повітря, освітлення, низкою інших технічних умов.

Проте пошук книгосховища – не єдина і, на наш погляд, насправді зовсім не головна проблема у справі костелу. 22 липня 1994 року розпорядженням представника Президента України на Львівщині Степана Давимуки костел передали чину св. Василія Великого. Та лише на папері. Фактично це мало б відбутися після того, як міська влада знайде приміщення для книжкових фондів. Розпорядження погодив тогочасний голова Львівської обласної ради Микола Горинь.

Через рік, у вересні 1995-го, василіяни звернулися до Львівської архієпархії із пропозицією взяти костел під свою юрисдикцію. Відтоді остання заговорила про костел як майбутній гарнізонний храм. Але й василіяни остаточно не відмовилися від храму. Починаючи з 1996 року, на нього одночасно претендують ЧСВВ і Львівська архієпархія, почергово надсилаючи звернення, прохання та офіційні листи про передачу костелу саме їм.

За словами Романа Кураша, начальника відділу у справах національностей та релігій ЛОДА, 2006 року на цю культову споруду почала претендувати також і релігійна громада костелу св. Петра і Павла, до складу якої входять звичайні жителі Львова. “Для нас, як влади, першочерговим завданням є передача костелу за призначенням – тобто церкві – під юрисдикцію місцевого ієрарха владики Ігоря Возьняка. А далі церковна влада вирішить, хто саме там має правити і на яких умовах”, – наголосив Роман Кураш.

Ситуація ускладнюється тим, що чин св. Василія Великого напряму підпорядковується папському престолу, але не в питаннях душпастирства чи в справі відкриття нових парафій. Для того, щоб увійти в костел господарями, отці-василіяни повинні мати згоду і благословення владики Ігоря. Та владика не згоден…

“Костел передали у наше користування у 1994 році, але тільки теоретично. Наші попередники в керівництві провінцією у вересні 1995-го звернулися до Львівської архієпархії з пропозицією взяти костел під свою юрисдикцію, – розповідає протоігумен Йоанікій Чверенчук, ЧСВВ. – На початках з ієрархами УГКЦ ми говорили про можливість спільного користування костелом, але у 2005 році владика Ігор Возьняк виразно сказав владі, що не дасть жодного декрету чи благословення на діяльність монахам василіянського чину у храмі єзуїтів”.

Приміщення від військових?

Наприкінці минулого року у гру несподівано вступає Міністерство оборони України. Торік 2 жовтня владика Ігор Возьняк та міністр оборони Юрій Єхануров підписали концепцію, яка обумовлює перетворення костелу єзуїтів у гарнізонний храм, причому міністерство від цього моменту бере на себе зобов’язання про пошук приміщень для вивільнення костелу від книжок. По тому владика Ігор надіслав лист на ім’я міського голови, в якому зазначив, що керівництво УГКЦ не погоджується з рішенням виконкому про передачу костелу оо. василіянам, оскільки вони не попросили благословення у львівського архієпископа.

30 січня виконком скасовує пункт 5 рішення № 91. 3 лютого владика Ігор просить міську владу передати костел у власність Центру військового капеланства УГКЦ. В останніх тижнях командування ЗОК пропонує на розгляд три приміщення, серед яких керівництво бібліотеки повинно обрати найбільш відповідне для збереження фондів.

За словами полковника Володимира Яцентюка, заступника начальника Львівського гарнізону з виховної роботи, якщо з цих трьох приміщень не буде обрано жодного, надалі ЗОК теж пропонуватиме варіанти. У коментарі “Пошті” Мирослав Романюк розповів, що однією з пропозицій було приміщення, перший поверх якого роками залитий водою.

На останній сесії міської влади Андрій Садовий зробив офіційну заяву, мовляв, костел єзуїтів стане гарнізонним храмом, посилаючись на попередню розмову з блаженнійшим. У 15-річній історії храму сам факт її “активізації” міською владою є певним сигналом. За словами Василя Косіва, існує висока ймовірність того, що ухвалу буде прийнято вже 9 квітня.

Як діятиме архієпархія, якщо після винесення ухвали отці василіяни нагадають про свої претензії? За словами економа курії УГКЦ о. Володимира Ониськіва, попередніх розмов про це не було.

За словами ж протоігумена Йоанікія Чверенчука, ЧСВВ, “зараз справа перебуває в підвішеному стані, і ми не бачимо сенсу робити щось більше, оскільки маємо заяву владики, що він не дасть нам благословення на нашу душпастирську роботу в межах цього костелу. Що ж до скасування міською владою рішення про передачу Провінції костелу, то, вважаю, що певні рішення не можуть бути скасовані в односторонньому порядку”.

Як бачимо, за пошуками приміщень і “різницею поглядів” усередині самої церкви, плетивом чиновницьких рішень, найважливішим і найактуальнішим питанням для львівської громади залишається справа мистецької цінності костелу, а також книг, які в ньому є. Виглядає, що до моменту, поки безцінні пам’ятки будуть для учасників об’єктом для досягнення вищих цілей, костелу, наповненому книгами, краще залишитися на замку.

Юрій Гайда, керівник галереї “Равлик”: Ідея гарнізонної церкви – це безглуздя. Зауважу, це був не лише гарнізонний, але і міжконфесійний храм. І те, що було логічно і доречно сто років тому, не обов’язково має бути таким тепер. Важко уявити кілька тисяч військовиків, які маршируватимуть зі Стрийської до центру. У Львові є інші храми, чиє розташування значно зручніше для гарнізонного храму.

Вважаю цю ідею прикриттям для чогось, про що не можу судити. Те, що храм повинен бути переданий вірянам, – це очевидно, бо саме для того і був збудований. Можна лише обговорювати і працювати для досягнення політичного компромісу між тими, хто хоче отримати храм у власність. З моєї точки зору, саме завдяки бібліотеці храм є в доброму, незруйнованому стані. Працівники бібліотеки, які з повагою всі ці роки ставилися до книг, також шанобливо ставилися і до внутрішнього оздоблення храму.

Джерело: “Суботня пошта”