2010 р. SOS із музею в Пирогово
Дата: 13.09.2010
Про проблеми Музею народної архітектури та побуту України останнім часом писалося чимало. На жаль, жодної адекватної реакції від керівництва закладу не спостерігається. В той же час стало відомо, що директор закладу П. Федака розпочав прямі репресії проти своїх співробітників, які не мовчать, а закликають до дії та змін і вказують на безлад.
Про проблеми Музею народної архітектури та побуту України останнім часом писалося чимало. На жаль, жодної адекватної реакції від керівництва закладу не спостерігається. В той же час стало відомо, що директор закладу П. Федака розпочав прямі репресії проти своїх співробітників, які не мовчать, а закликають до дії та змін і вказують на безлад.
Ніби й нормальні люди обираються на посаду директора та, мабуть не витримують випробування владою, грішми та новими можливостями. Не таланить музею на керівників. М. Ходаківського (обраного, до речі, з поміж працівників музею – “своїх”, на що постійно акцентують увагу “старійшини” музею) відстороненого через численні пожежі (згоріло десять архітектурних пам’яток) та доведення ним музею до цілковитого занедбання – протікали і світили ребрами-кроквами дахи всіх хат.
Тимчасово призначену в. о. директора Т. Василенко та її заступників О. Долю та Р. Свириду (теж всі “свої”) було відсторонено через цілковиту менеджерську безпорадність і не здатність ефективно використати державні кошти та надходження від Фонду “Розвиток України”. “Свої” керманичі реально передали розпорядження коштами та діяльністю музею подружжю Кравців в особі заступника директора із загальних питань і головного бухгалтера, які сповна скористалися ситуацією. Звісно, не в інтересах музею.
Наслідки не забарилися: чого тільки варта закрита актами угода (на загальну суму близько 400 000 гривень) про встановлення відео-спостереження та пожежної сигналізації, яка так і не запрацювала…
Серйозні питання виникли з приводу реконструкції водогону. Новопризначені заступники директора звернули увагу керівника на те, що обсяги та кошторисна вартість робіт завищена, а самі роботи виконувалися із порушенням ДБН (Державних Будівельних Норм), тож відмовилися підписувати акти про виконані роботи. Не довго думаючи, директор підписав ці акти сам!
Згадаємо “липове” прокладання за “потьомкінським” сценарієм дороги вартістю у сотні тисяч гривень – через півроку дорога проросла травою та розповзається. Всі ці, з дозволу сказати ремонтно-реставраційні роботи, обійшлися музею в круглу суму – понад 7 млн. гривень!
Здавалося б, що з появою нового директора П. Федаки, ситуація зміниться на краще, та не так сталося, як гадалося. У найближчі соратники й порадники він обрав собі тих, чия діяльність свого часу спричинила великі збитки музею. Ними виявилися головний бухгалтер Л. Кравець і колишня в. о. директора Т. Василенко.
Ці “господарники” сповна скористалися із свого “наближеного” статусу і тепер за потуранням нового директора, заднім числом уклали угоди на реставраційні роботи, що начебто були виконані у році минулому. А це ще 330 000 (!) гривень державних коштів, що має сплатити музей. Навіть у людей, що недостатньо обізнані з господарською діяльністю музею, очевидним є сумнівний статус цієї оборудки.
Такий же непрозорий характер мала і реставрація, що здійснювалася неякісно, та із значним завищенням кошторисної вартості робіт. Це є чи не найболючішою проблемою музею. Через відсутність власної групи реставраторів та власної реставраційної майстерні музей щорічно виплачує сотні тисяч гривень стороннім підрядникам. Проте, це залишилося поза увагою П. Федаки. Зауважимо, що на території музею є реставраційні приміщення, які, до речі, безоплатно використовуються сторонньою комерційною структурою, що виготовляє меблі. Тож яка ж мотивація існування такої майстерні можна лише здогадуватися.
Потребує негайного вирішення і урегулювання питання про постачання води мешканцям села Пирогів, які користуються музейною водою безоплатно, а заклад зазнає від цього значних збитків (близько 300 000 гривень в рік!). Залишилася не облаштованою інфраструктура музею, немає елементарних зручностей, під час грози чи дощу відвідувачам немає де заховатися.
При бездіяльності і потуранні нового директора П. Федаки і надалі тривають ті ж безчинства та безлад, як і при попередньому керівництві. Йдеться про систематичні та майже узаконені порушення режиму діяльності музею як освітньо-наукової установи – нічна робота ресторанів, де регулярно продаються спиртні напої, проводяться у вечірні та нічні години велелюдні заходи (весілля, вечірки, тощо) із заїздом на територію десятків машин та ін.
При цьому директора не лякає загроза пожеж, адже люди напідпитку себе не контролюють і будь-яка випадково кинута цигарка біля легкозаймистих дерев’яних хат із солом’яною покрівлею може спричинити непоправну біду.
Здавалося б, що керівникові є до чого докласти руки: провести аудит виконаних раніше робіт, забезпечити належну охорону музейних пам’яток. Натомісць новий директор взявся розв’язувати кадрове питання – розігнати своїх заступників, які, бач, багато знають. Федака вочевидь побоюється, що заступники не дадуть запровадити той “сімейний підряд”, який свого часу був ним зреалізований у закарпатській Просвіті. Як її голова, Федака влаштував там мало не всю родину і перетворив Народний Дім у торгівельно-розважальний центр.
До речі, супротивниками директора в музеї стали його ж земляки – відомі противники закарпатського сепаратизму І. Габор та В. Логвінов. Ці фахіці, яких П. Федака сам же й запросив на посади не долучилися до тіньових махінацій своїх попередників, а виступили з рішучим протестом проти зловживань, за що й попали в немилість директора та його оточення.
Так само як і відомі в Україні фахівці-етнографи, яких директор публічно погрожує звільнити: О. Босого – кандидата наук, колишнього доцента Кіровоградського педуніверситету, який на теренах Степової України відзначився встановленням пам’ятних знаків видатним діячам національної культури, підтримкою народних майстрів, проведенням численних фольклорних фестивалів та наукових конференцій, І. Паньківа – кандидата наук, колишнього доцента Прикарпатського університету, відомого фахівця у галузі української традиційної культури та етнодемографії, учасника багатьох міжнародних історико-культурних проектів.
Чи заслуговує на повагу таке ставлення представника української інтелігенції до своїх колег? Залишається також відкритим питання, чому мовчить науковий колектив музею, чому не вимагають аудиту діяльності закладу, на чому наполягає Фонд “Розвиток України”? Чому не закликають до відповіді винуватців згаданих порушень? Очевидно, частина з них залякана, а інша отримала належні преференції…
Такі подвійні стандарти мають місце тому, що порушники хоч і “бісові діти”, але ж “свої”. І тут діє принцип кругової поруки – вигороджуй “своїх”, не пускай “чужих”, навіть, якщо вони знані в країні фахівці та захисники національної культури. От і виходить “собака на сіні” – самі ладу не можемо навести, а іншим зась!
П. Федака мабуть забув, як його – заступника директора із наукової роботи Закарпатського державного краєзнавчого музею свого часу звільнили із посади. Від безробіття його врятували лише київські колеги, котрі запропонували взяти участь у конкурсі на заміщення посади в музеї архітектури.
Як стало нам відомо, музей вже понад рік тому як вийшов із підпорядкування Вченої Ради Інституту. Тож годилося б звернутися до академіка М. Жулинського – керівника відділення мови літератури та мистецтва НАН України, якому підпорядкований музей. Та на жаль зустрітися з ним не вдалося. А секретар цього відділення В. Бурбела на діалог не йде. Кажуть, що до нього ще раніше протоптали стежку Л. Кравець, Т. Василенко та П. Федака…
Комітет порятунку Національного музею архітектури та побуту України
12 вересня 2010 року, місто Київ