2003 р. Звід пам’яток Києва

Петро Тронько

Розмір зображення: 669:616 піксел

Схема експозиції «Музею народної архітектури та побуту України».

Архітектурно-етнографічні комплекси:

297.1. «Вітряки».

297.2. «Карпати».

297.3. «Наддніпрянщина».

297.4. «Південь України».

297.5. «Поділля».

297.6. «Полісся».

297.7. «Полтавщина і Слобожанщина».

297.8. «Українське село 1960–70–і рр.».

297. Музей народної архітектури та побуту України, 1969 (архіт., іст., мист.).

Архітектурно-природний комплекс музею розташований на південній околиці м. Києва між Голосіївським лісом і старовинним селищем Пирогів.

Заснований з ініціативи громадськості та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, за постановою уряду УРСР, як національний музей-заповідник пам’яток народної культури. Велику науково-методичну допомогу у створенні музею надавали провідні вчені та архітектори України: В. Горленко, З. Гудченко, К. Гуслистий, П. Жолтовський, А. Жук, Б. Колосок, П. Костирко, В. Красенко, В. Ленченко, Г. Логвин, П. Макушенко, Л. Прибєга, М. Приходько, В. Самойлович, М. Сиваченко, О. Силин, М. Сікорський, Г. Скрипник, Ю. Хохол, В. Шмельов.

Значну організаційну роботу у створенні музею провів заступник голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Я. Петрусенко. Проектно-кошторисна документація на будівництво музею розроблена Київським НДП Інститутом містобудування. Автори: В. Баранько, С. Верговський, Т. Довженко, П. Лошак, В. Романов, В. Сікорський, С. Смолінський, В. Стамов, М. Ходаківський. Обміри пам’яток та вигововлення проектно-кошторисної документації на їх перевезення та встановлення в музеї виконано Спеціальною науково-реставраційною виробничою майстернею Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

Музей відкритий для відвідувачів 17 липня 1976, разом з довкіллям органічно ввійшов до історико-природного комплексу м. Києва. Є одним з найбільших у світі музеїв просто неба.

На пл. 147 га, серед мальовничого краєвиду, розміщено понад 300 оригінальних пам’яток народної архітектури 16–20 ст., які репрезентують усі регіональні типи будівель та шляхи розвитку архітектурно-будівельних традицій у представлених в експозиції архітектурно-етнографічних комплексах: Карпати, Наддніпрянщина, Південь України, Поділля, Полісся, Полтавщина та Слобожанщина. Окремі будівлі згруповані у впорядковані садиби з характерними зеленими насадженнями, огорожами різних типів. Садиби складають ансамблі – фрагменти сіл з властивими для кожного регіону прийомами планування та забудови, що створюють архітектурно-художні абриси давнього українського села.

Серед архітектурних пам’яток є рідкісні зразки: курна хата 1587 з Волинського Полісся – зразок давнього однодільного житла; церква архістратига Михаїла 1600 з Київщини, в якій простежуються традиції культового будівництва добарокової доби; церква св. Параскеви 18 ст. з Черкащини – один з небагатьох збережених зразків розвиненого типу наддніпрянського храму; каплиця 17–18 ст. із Рівненщини – архаїчний тип культової будівлі; хати 17–18 ст.; хата родини Шевченків 19 ст. із Звенигородщини; унікальна колекція вітряків з різних регіонів України тощо. Комплекс «Вітряки» виділено в окрему групу.

1979 в музеї відкрито експозицію «Народна творчість в архітектурі українського села 1960–70-х рр.», в якій відтворено зразки індивідуального сільського будівництва.

Музей відомий у всьому світі як один з найкращих скансенів з погляду архітектурно-просторової композиції, багатства і значущості пам’яток. У численних польових науково-дослідних експедиціях працівники музею зібрали унікальну фондову колекцію, яка складає понад 70 тис. творів декоративно-ужиткового мистецтва, ікон, народних малюнків, музичних інструментів, побутових речей, знарядь праці.

Упродовж десятків років діяльності в музеї сформувався колектив кваліфікованих науковців, які зробили вагомий внесок у створення цього комплексу, серед них: Т. Василенко, С. Верговський, П. Вовченко, С. Гайова, Н. Зозуля, Н. Зяблюк, Р. Кобальчицька, П. Лошак, І. Мусатова, Л. Назаренко, Л. Орел, Р. Свирида, С. Смолінський, М. Ходаківський, С. Щербань та інші.

На основі концепції створення і діяльності музею (духовності пам’яток, єдності матеріальної та духовної культури) влаштовуються експозиції в інтер’єрах будівель, проводяться народні календарні свята: Різдво, Водохреще, Великдень, Зелена неділя, Купала, Михайла, Андрія, Миколи та ін. Музей відіграє велику роль у відродженні, розвитку і популяризації народного мистецтва та ремесел. Тут двічі на рік проходять етнографічні ярмарки, організовуються дні-семінари ремесел – ковальства, ткацтва, різьбярства, гончарства тощо, демонструються традиційні сільськогосподарські роботи – оранка, сівба, жнива. Відроджено духовні осередки – храми архістратига Михаїла, св. Параскеви, св. Миколи, св. Покрови Богоматері, де відбуваються літургії, вінчання, хрестини та інші релігійні обрядові свята. В музеї відзначаються пам’ятні дати та державні свята: дні Незалежності України, пам’яті Т. Шевченка, чорнобильської катастрофи, жертв голодомору.

Музей народної архітектури та побуту України – відомий в країні науковометодичний центр.

Щороку музей відвідують бл. 200 тис.

киян та гостей столиці з різних країн світу.

Література:

Гудченко З. С. Музеї народної архітектури України. – К., 1981; Заремба С. Українське товариство охорони пам’яток історії та культури: Іст. нарис. – К., 1998; Музей народної архітектури та побуту УРСР: [7 буклетів]. – К., 1986; Музей народної архітектури та побуту УРСР: Фотопутівник. – К., 1981; Музей народной архитектуры и быта УССР: Фотопутеводитель. – К., 1985; Музей народной архитектуры и быта, принципы, проблемы развития…: Тезисы докладов научной конференции. – К., 1984; Скрипник Г. А. Етнографічні музеї України. – К., 1989; Шмелев В. Г. Музеи под открытым небом. – К., 1983.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 751 – 752.