Запорожці

Розмір зображення: 896:536 піксел

Репин работал над «Запорожцами» около 14 лет, собрал огромный этюдный материал во время специально совершенной поездки в Запорожье летом 1880 года. В том же 1880 году он писал Стасову: «До сих пор не мог ответить Вам, Владимир Васильевич, а всему виноваты «Запорожцы». Ну и народец же!!! Где тут писать, голова кругом идет от их гаму и шуму… Недаром про них Гоголь писал, все это правда! Чертовский народ!.. Никто на всем свете не чувствовал так глубоко свободы, равенства и братства!» Но увлекшие его темы из животрепещущей действительности надолго задержали окончание картины, хотя работа над ней и продолжалась. В сборе исторического материала большую помощь оказал Репину украинский историк Д. И. Яворницкий, послуживший и моделью для писаря. В мае 1890 года Репин собирался даже поехать в Турцию и Палестину, чтобы разыскать потомков переселившихся туда запорожцев, и позднее побывал-таки в Палестине. Помимо картины, завершенной в основном в 1891 году [Имеются сведения, что Репин работал над «Запорожцами» и в 1893 г.], он написал в 1893 году ее вариант, находящийся в Харьковском государственном музее изобразительных искусств.

При выделении кошевого атамана Ивана Серко в качестве композиционного центра картины Репин окружает его такими могучими, спорящими с ним по яркости своей индивидуальности образами, как заливающийся богатырским хохотом седоусый казак в красном жупане, сидящий с бандурой на коленях полуголый казак, добавляющий свою щепотку соли в ответное письмо турецкому султану, откинувшийся на бочку казак и другие. Основную массу запорожцев Репин группирует по принципу круговой композиции, и богатырский смех, зародившийся у стола, громовыми раскатами проходит по всей Запорожской Сечи, как волны от брошенного в воду камня. Этот смех выступает как великолепное средство выражения вольнолюбивым, могучим народом своего презрения к угрозе насилия, веры в свою несокрушимую исполинскую силу.

Загорелые, обветренные, закаленные в походах и битвах лица запорожцев, их картинно-широкие позы, большими красочными пятнами написанная живописная казацкая одежда, горящие на заднем плане костры стоянки – все это прекрасно выражает своеобразный быт и характеры свободолюбивого казачества XVII века.

Джерело: История русского искусства. – М.: Искусство, 1960 г., т. 2, с. 181 – 182, табл. 137.

Задум написати картину «Запорожці» виник влітку 1878 в Абрамцево, підмосковному маєтку російського мецената С.І.Мамонтова, коли М.В.Прахов, давній знайомий Рєпіна по Академії, звернув його увагу на лист козаків до турецького султана як на сюжет для картини. Тоді ж, в Абрамцево, Рєпін намалював олівцем перший ескіз до картини (Державна Третьяковська галерея), що зображав сцену складання запорожцями листа до турецького султана Мухамеда IV у відповідь на його пропозицію (1676) підкоритись і прийняти турецьке підданство. (Лист був поширений на Україні в декількох варіантах, хоч не зафіксований як конкретна подія в історичних документах). І.Рєпін працював над картиною впродовж майже 14 років, вдосконалюючи побудову і образний ряд – заглиблювався в історію козацтва, перечитував М.В.Гоголя, збирав матеріал у поїздках по Україні і на Кубань (одночасно створив ряд значних картин з російської історії та сучасності). Вважається, що картина постала як живописна паралель до «Тараса Бульби». В ній козацтво ожило на полотні очищеним від суперечностей, піднесено героїчним. У тогочасній українській і російській історіографії були поширені погляди, що ідеалізували козацтво, і Рєпін поділяв їх, про що свідчать висловлювання в листах до В.Стасова, М.Лєскова, Л.Толстого та інших, де він захищав свою картину, бо вона – в основному зі світоглядних причин – неоднозначно сприймалась у культурномистецькому середовищі.

В 1879 Рєпін приступив до роботи над ескізом, що зображав фрагментарно групу козаків на тлі Дніпра скорше як жанрову сцену. Згодом, уже в картині, художник розвивав героїко-монументальні риси, але цей ескіз цінував за життєвість і експресію (пізніше запропонував його Третьякову). На перших порах Рєпін консультувався в історика М.І.Костомарова; за його порадою у 1880 разом з юним В.Сєровим здійснив незабутню поїздку по місцях Запорозьких Січей, побував на Хортиці (привіз декілька альбомів замальовок – побутових речей, зброї, пейзажів і портретів, зокрема з колишнього Олександрівська (тепер – Запоріжжя). В Одеському міському музеї замалював козацьку зброю, портрети-парсуни братів Шиянів, ктиторів Нікопольської січової школи. По дорозі на Чернігівщину, до Качанівки, маєтку В.В.Тарновського (молодшого), зупинявся у Києві в академічного приятеля М.І.Мурашка; в університетському музеї зробив акварельну копію з народної картини «Козак Мамай», а в Братському музеї змалював списи часів Б.Хмельницького (Київський музей російського мистецтва). В Качанівці знайшов багатий матеріал для картини і намалював ефектний портрет господаря в червоному жупані біля старовинної гармати («Гетьман. Портрет В.В.Тарновського», 1880, Сумський художній музей). Після поїздки на Україну у піднесеному настрої починає працювати над картиною – ймовірно, над полотном, що зберігається в Харківському художньому музеї (далі ХХМ).

Із середини 1883 «Запорожці» були відкладені на 4 роки творчу уяву Рєпіна захопила російська дійсність та історія. Знайомство з українським істориком Д.І.Яворницьким, який все своє життя присвятив вивченню історії Запорозької Січі, повернуло його до картини. У 1888 Рєпін у пошуках нових вражень поїхав на Кубань, де жили нащадки запорожців. У музеї Кубанського війська виконав ряд малюнків-копій зі старовинних козацьких портретів; у станиці Пашківській робив портретні зарисовки. Повернувшись, дещо інакше побачив композицію картини – і почав писати її заново, у більшому розмірі (217:361 см; перший варіант – 170:265 см). Працював над нею ще 4 роки; вона стала тією основною, що зберігається в Державному російському музеї.

…Гурт козаків, що оточили писаря і отамана Сірка, поданий крупним планом, наближений до глядача. Сцена зображена з властивою для творів Рєпіна безпосередністю і психологічною гостротою. Продуманий композиційний зв’язок окремих постатей передає не тільки атмосферу веселого збудження (хоч є і такі, що не підтримують загальний настрій), викликаного складанням гідної відповіді султану, а й духовну єдність різних за віком, походженням і соціальним станом людей, які представляли легендарне, нескориме запорозьке лицарство. Хтось намагається придумати гостре слівце, а хтось сміється над уже придуманим кимось іншим. Художник групує основну масу козаків у кругову композицію, і богатирський сміх, що зародився біля столу, розходиться хвилями і виступає як вираз презирства до погроз і віри у свою непереможність (різноманітні відтінки сміху передані з надзвичайною майстерністю). Високий горизонт у поєднанні із замкнутістю загального силуету групи стримує експресивний рух всередині її, надаючи композиції врівноваженості (остаточно художник досяг цього, коли обмежив її постатями на повен зріст, зображеними зі спини – у чорно-білому вбранні і масивному білому кобеняку). Засмаглі, загартовані в походах обличчя, картинно широкі пози, яскраві плями козацького одягу, неспокійний ритм списів – все це передає своєрідний побут і характери волелюбного козацтва 17 ст. Яворницький надавав допомогу не лише у збиранні історичного матеріалу, предметів козацької старовини, а й у доборі типажу (сам позував для образу писаря). Для основних постатей моделями слугували переважно знайомі, але в картині Рєпін переробляв портретні етюди, підпорядковуючи їх задумові. Так, для образу Сірка позував генерал М.Драгомиров (виходець з України, широко освічений, цікавився українським мистецтвом); для Тараса Бульби – професор Петербурзької консерваторії О.Рубець (український музикант, збирач народних пісень) та російський письменник В.Гіляровський; для осавула – артист Ф.Стравінський (родом з Чернігівщини); для січового судді – В.Тарновський; для козака, що опустив руку на плече сусіда, – художник Я.Ціонглінський; для синів Тараса Бульби – Остапа (з пов’язкою на голові) і Андрія (в круглій шапці) – художник М.Кузнєцов і син В.Тарновського. Два діди увійшли в картину з етюдів 1880: той, що сидить біля судді, змальований на пристані в Олександрівську, а той, що показує рукою на Туреччину, – качанівський кучер. На другому плані зліва козак з палицею віддалено нагадує портрети Шиянів.

Картина (і етюди до неї) була основною на персональній виставці І.Рєпіна в Академії (1891), мала успіх (хоч сучасники сприйняли її по-різному), експонувалася на міжнародних виставках, була дуже популярною на Україні, поширилась у репродукціях.

В 1893 Рєпін завершив перший варіант «Запорожців» і представив на виставку в Мюнхені, де вона отримала золоту медаль (зберігається в ХХМ).

Літ.: Яворницкий Д.И. Как создавалась картина «Запорожцы» // Художественное наследство. И.Е.Репин. – Т. II. – М.; Л., 1949. – С. 57-106; И.Е.Репин. Запорожцы. – Л., 1960; Бєлічко Ю. Україна в творчості І.Ю.Рєпіна. – К., 1963.

І.М.Ласка.

Джерело: Українське козацтво: мала енциклопедія. – К.: Генеза, 2002 р., с. 162 – 163.