function ToggleBlock(What) { var Elem = document.getElementById(What); if (Elem != null) { Elem.style.display = (Elem.style.display == 'none') ? 'block' : 'none'; } return false; } // ToggleBlock
Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

Особи, пов’язані з Качанівкою

Гоголь Микола Васильович

Гоголь Микола Васильович

Розмір зображення: 1008:1146 піксел

Іванов О.А. Портрет М.В.Гоголя. Олія. 1841 р. Державний російський музей.

Портрет Н.Гоголя А.Иванов написал в Риме во время пребывания там писателя, часто посещавшего мастерскую художника.

Джерело: Повесть Тараса Шевченко ‘Художник’: иллюстрации, документы. – К.: Мистецтво, 1989 г., с. 315.

Гоголь Микола Васильович [20.03(1.04).1809 р., с. Великі Сорочинці, тепер Миргородського р-ну Полтавської обл. – 21.02(4.03).1852, Москва] – російський письменник. Дитинство Г. минуло в с.Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків. Навчався в 1818 – 1819 рр. в Полтавському повітовому училищі, в 1821 – 1828 рр. у Ніжинській гімназії вищих наук, де разом з іншими гімназистами читав «Полярную звезду», волелюбні вірші К.Рилєєва, поезію О.Пушкіна. Збирав українські народні пісні та прислів’я, матеріали до українсько-російського словника.

В 1828 р. переїхав до Петербурга. Перший опублікований твір Гоголя – поема «Ганц Кюхельгартен» (1829 р., під псевдонімов В.Алов). У 1830 р. в журналі «.Отечественные записки» надруковано повість Гоголя «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала» – першу з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки» (ч. 1 – 2, 1831 – 1832 рр.). Вже на початку творчої діяльності Гоголь ввійшов у річище російської демократичної літератури, що розвивалась у напрямі народності й гуманізму, широко використовував українську фольклорну й літературну традиції, досвід російської прози. Загальний колорит повістей романтичний: Гоголь звертав увагу не так на соціальний побут села, як на поезію життя українського народу. Картини дійсності переплітаються з фантастикою на фольклорній основі, веселий гумор – із зворушливим ліризмом і високою патетикою.

В наступних книгах – «Арабески» і «Миргород» (1835 р.) позитивне народне начало протиставлене бездуховності поміщицько-чиновницького глухого Миргорода та казенного Петербурга. В повісті «Старосвітські поміщики» показано хисткість патріархальної маєтної ідилії, руйнування побуту старовинних дворян, садиб під тиском нових, бурж. відносин. Середовищу дворянського Миргорода Гоголь протиставляв величні, героїчні характери людей з народу. В історії українського народу письменник знаходив високі зразки людського духу, патріотизму, мужності, бойового побратимства, ратної звитяги («Тарас Бульба»). Гоголь широко використав тут не лише історичні праці й давні літописи, а й народний епос. На думку В.Бєлінського, в цій повісті Гоголь «вичерпав… усе життя історичної Малоросії і в чудовому художньому творінні назавжди втілив її духовний образ» [Полн. собр. соч., т. 6. М., 1955; с. 661].

Гострі соціальні конфлікти, кричущі суперечності великого міста становлять ідейну сутність повістей «Портрет», «Невський проспект», «Записки божевільного» (всі – із збірки «Арабески», 1835 р.), «Ніс», «Коляска» (обидві – 1836 р.), «Шинель» (1842 р.). У центрі уваги письменника – доля «маленької людини», її конфлікт з несправедливим суспільним ладом, марні поривання до кращого – і загибель. У 1836 р. О.Пушкін залучив Гоголя до участі в журналі «Современник», у 1-му номері надрукував його статтю «Про рух журнальної літератури в 1834 і 1835 роках», спрямовану проти реакційної журналістики Ф.Булгаріна й О.Сенковського.

Дальший розквіт таланту Г. пов’язаний з його драм. творчістю. В [18]30-і рр. Гоголь працював над сатиричною п’єсою «Володимир третього ступеня» та іншими драматичними творами. Етапною в історії російської драматургії і театру стала соціальна комедія «Ревізор» (1836 р.), в якій Гоголь піддав нищівній критиці тогочасний суспільний лад, затаврував хабарництво, сваволю і неуцтво чиновників царської Росії. Перша вистава «Ревізора» в Петербурзі в 1836 р. викликала гостре невдоволення і нападки реакційних верхів.

Гоголь виїхав за кордон, перебував у Німеччині, Швейцарії, Парижі і довгий час – у Римі. В 1842 р. вийшло друком 4-томне зібрання творів Гоголя, куди було включено, зокрема, комедії «Одруження», «Гравці» та останні редакції «Ревізора» і повістей «Тарас Бульба», «Шинель», «Портрет».

Широка реалістична картина соціальної дійсності постає в поемі-романі «Мертві душі» (1842 р.), де з нещадною правдивістю зображено кріпосницько-поміщицьку верхівку, бюрократичний апарат царської Росії. В ліричних відступах Гоголь натхненно писав про великі приховані сили народу, висловлював віру в світле майбутнє Росії. «Петербурзькі повісті», комедія «Ревізор» та поема-роман «Мертві душі» започаткували соціально-критичний («гоголівський») напрям у російській літературі, який передував натуральній школі.

Останні роки життя Гоголя були затьмарені духовною кризою. Згубними для письменника виявилися тривале перебування зд кордоном, відрив від передових сил російського суспільства, вплив реакційно-слов’янофільських ідей та консервативно-дворянського оточення. Гоголь не відмовлявся від соціальної критики, але вихід з нестерпного становища шукав у самовдосконаленні на релігійно-моральній основі та примиренні класових суперечностей. Його книга «Вибрані місця з листування з друзями» (1847 р.) викликала гостру критику В.Бєлінського («Лист до Гоголя», 1847 р.). В 1848 р. Гоголь остаточно повернувся на батьківщину, посилено працював над 2-м томом «Мертвих душ» і готував до друку нове видання своїх творів. Тяжка хвороба перервала напружену працю. Незадовго перед смертю Гоголь у нестямі спалив рукопис 2-го тому.

Твори Гоголя здобули світову славу. Великий вплив справили вони на російську літературу. Гоголівські традиції розвивали І.Гончаров, І.Тургенев, Ф.Достоєвський, О.Островський, М.Салтиков-Щедрін та інші. Романтичне зображення далекого минулого, поетизація нар. характеру сприяли розробці української теми в російській літературі 2-ї половини 19 – початку 20 ст. (О.К.Толстой, М.Лесков, В.Короленко, М.Горький, І.Бунін та інші), вивченню історії та етнографії України.

«Вечори на хуторі біля Диканьки» і «Миргород» стали одним з факторів формування нової української літератури, творчості Г.Квітки-Основ’яненка, Є.Гребінки, Л.Боровиковського, М.Костомарова та інших. У вірші «Гоголю» (1844 р.) Т.Шевченко висловив усвідомлення своєї ідейно-творчої близькості до письменника, а в листі до В.Рєпніної 7.03.1850 р. писав: «Перед Гоголем слід благоговіти як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов’ю до людей». Реалістична гоголівська сатира набула творчого розвитку в українській літературі (І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Лесь Мартович, Остап Вишня та ін.). Українські переклади творів Гоголя належать І.Франкові, Лесі Українці, С.Васильченку, Г.Косинці, М.Рильському, Остапу Вишні, П.Панчу та іншим. О.Полторацький присвятив великому письменникові трилогію «Повість про Гоголя» (К.: 1960 р.).

Своєю діяльністю Гоголь сприяв культурному єднанню, зміцненню дружби й братерства російського і українського народів. Його твори переробляли для українського театру М.Кропивницький («Ревізор»), М.Старицький (за сюжетами творів Гоголя написав п’єси «Тарас Бульба», «Сорочинський ярмарок», «Різдвяна ніч», «Утоплена»), М.Лисенко створив оперу «Тарас Бульба» (1890 р.). На Київській кіностудії ім.О.П.Довженка поставлено художні фільми «Вій» (1967 р.), «Вечір проти Івана Купала» (1968 р.), «Втрачена грамота» (1972 р.), «Миргород і його мешканці» (1983 р.), документальний фільм «Гоголь». Опера «Тарас Бульба» – в репертуарі Київського театру опери і балету ім.Т.Г.Шевченка, Львівського оперного театру. В багатьох театрах України здійснено інсценізацію творів «Сорочинський ярмарок», «Вій», «Майська ніч», «Ревізор». Гоголівська тема втілена в українському образотворчому мистецтві.

Відкрито музей М.В.Гоголя у с.Великих Сорочинцях, заповідник-музей М.В.Гоголя у с.Гоголевому, Музей Гоголя у Ніжині. На Україні пам’ятники Гоголю встановлено в Миргороді, Ніжині, Полтаві, Великих Сорочинцях, Гоголевому, Диканьці, Шишаках, Харкові, Києві.

Твори: Полное собрание сочинений. – М.-Л.: 1940 – 1952 гг., т. 1-15.

Український переклад – Твори. – К.: 1952 р., тт. 1 – 3.

Література:

Гоголь в воспоминаниях современников. – М.: 1952 г.

Машинский С. Гоголь и революционные демократы. – М.: 1953 г.

Рильський М. Наш Гоголь. – В кн.: Рильський М. Твори, т. 3. К., 1956 р.;

Крутікова Н.Є. Микола Васильович Гоголь. – К.: 1952 р.

Крутікова Н.Є. Гоголь та українська література. – К.: 1957 р.

Гуковский Г.А. Реализм Гоголя. – М.-Л.: 1959 г.

Карпенко А.И. О народности Н.В.Гоголя. – К.: 1973 г.

Гоголь и современность. – К.: 1983 г.

Манн Ю.В. Поэтика Гоголя. – М.: 1978 г.

Манн Ю. В поисках живой души: «Мертвые души». – М.: 1984 г.

Храпченко М.Б. Николай Гоголь. Литературный путь. Величие писателя. – М.: 1984 г.

Николаев Д.П. Сатира Гоголя. – М.: 1984 г.

Венок Н.В.Гоголю. Гоголь и время. – X.: 1984 г.

Золотусский И. Поэзия прозы. – М.: 1987 г.

Бойко I.3., Гімельфарб Г.М. Гоголь і Україна. Бібліографічний покажчик. – К.: 1952 р.

Н.Є.Крутікова.

Джерело: Українська літературна енциклопедія. – К.: 1988 р., т. 1, с. 437 – 438.

Пономарёв С. Письма Гоголя к В.В.Тарновскому: 1833 – 1834 гг. – Киевская старина, 1883 г., № 3, с. 623 – 629.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 37

Модифіковано : 16.06.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.