Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2007 р. Чернігів: Унікальна вишивка на межі загибелі. З милості «віруючих»?

Дата: 13.08.2007

Ціла колекція чернігівської вишивки опинилася на межі загибелі: понад 40 робіт місцевих вишивальниць вже другій рік поспіль залишаються зачиненими в Катерининській церкві у Чернігові через облогу храму віруючими Української православної церкви Московського патріархату.

Символом віроНЕтерпимості став давній оберіг Чернігова Катерининська церква. Більше року храм залишається у статусі заручника, а разом з ним і музейні експонати та виставка чернігівської вишивки.

Науковці та експерти вже давно б’ють на сполох про руйнацію церкви і художніх цінностей, що знаходяться під замком. Втім, до прийняття вольового рішення у влади не доходять руки, а тих, хто захопився релігійним протистоянням, доля мистецької спадщини, схоже, не турбує.

Чернігівські майстрині, роботи яких гинуть за церковною брамою, ходять, мов по зачарованому колу: історичний музей, єпархія, облдержадміністрація. Жінки оббивають пороги, пишуть листи і заяви, а у відповідь – лише туманні обіцянки і повна невизначеність.

12 вишиванок білим по білому з витонченим художнім оздобленням – справжня гордість чернігівської майстрині Наталії Черняк. Всі ці роботи нові, втім, чи зможе вона побачити їх ще раз сама і показати людям, вишивальниця сумнівається.

Наталія Черняк:

– Наша виставка була відкрита 6 березня 2006 року. І ось тепер закриті ці всі наші роботи, ми не маємо доступу. Я зверталася до Лаврика, до Обушного, останній лист я носила до виконуючого обов’язки голови обласної державної адміністрації Хоменка. Він цей лист передав управлінню культури і туризму.

І що от нам відповіли: “Оскільки проблема розблокування культової споруди знаходиться не тільки у релігійній, а й в юридичній та політичній площині, порушене вами питання буде розглядатися найближчим часом на нараді за участю голови обласної державної адміністрації з метою відпрацювання шляхів його вирішення.” Але ж ніяких конкретних дат нема. Виходить, шлях українських рушників перетнув вже юридичну і політичну сфери. А йдеться ж лише про те, щоб повернути мистецькі твори авторам.

Чернігівська вчителька Людмила Богославська, яка мріяла показати свої вишиванки учням, не знає, як пояснити старшокласникам байдужість дорослих.

Людмила Богославська:

– Роботи наші лежать. Вони без догляду. Приміщення не топиться, не провітрюється. Ми хочемо дуже, щоб нам повернули ці роботи. Ніякого відношення ми не маємо ні до релігії, ні до політики. Це просто трагедія для мене особисто, бо ці рушники я вишивала для дочки, яка виходила заміж. І дочка коли мене питає, де ж мої рушники, у мене болить серце.

Вишивання – доволі копітка праця. Робота над одним рушником може тривати від місяця до кількох років. Студентка інституту економіки і управління Марія Плоска у вишиванні тільки дебютує. Втім, дебют цей видався екстремальним.

Марія Плоска:

– Мені шкода свої роботи, бо це перші три великі роботи. По-друге, жалко фонду. Хто це буде відновлювати? Я просто в шоці. Я не знаю, що буде. Я вже навіть прощалася з роботами.

Пікетувальники Катерининської церкви твердять, що стоять за віру і церкву. Якщо це справді так, то напрошується запитання: чим завинили перед церквою мистецькі твори?

Олена Головатенко

Джерело: “Високий вал”