Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

Жертвоприношення Авраама. Ілля-пророк в пустелі

Людмила Міляєва

Жертвоприношення Авраама. Ілля-пророк…

Розмір зображення: 572:800 піксел

Жертвоприношення Авраама. Джерело: Міляєва Л.С. Стінопис Потелича. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 195.

«Жертвоприношення Авраама» (2,40: 1,75 м) та «Ілля-пророк в пустелі» (2,40: 1,58 м) – сюжети другого ярусу стіни. «Жертвоприношення Авраама» прилягає до олтаря і, може, зв’язано з ним своїм євхаристичним змістом. Але чим пояснити включення до циклу розписів рідкісної іконографічної композиції «Ілля в пустелі»? Який символічний зміст вкладався в цей біблійний сюжет? Чи не відіграло часом тут роль бажання священиків зобразити своїх святих патронів? Згадаймо, що керівниками повстання потелицьких міщан у 1649 році були «popones» Ісаак з свято-духівської церкви й Ілько Проник [Жерела до історії України – Руси, Львів, т.V, 1901, с. 33].

Обидва сюжети мальовані рукою одного майстра, який за манерою відрізняється від автора «Страстей» і «Деісуса». В його творах менше архаїчних рис, і тому вони здаються більш сучасними для початку XVII ст. Його розуміння пропорцій людського тіла значно глибше. Він краще знає анатомію, людській постаті приділяє більше уваги, вільніше поводиться з драпіровкою, сміливо користується тогочасним побутовим костюмом.

У сцені «Жертвоприношення Авраама» зображений Авраам – сивий дідуган, що тримає лівою рукою Ісаака. Юнак стоїть в молитовній позі навколішках. (Постать Ісаака закрита «лисицею», з-за неї видно лише частину драпіровки одягу й молитовно складені руки). Авраам підняв праву руку з ножем. Вона завмерла в повітрі, зупинена ширяючим ангелом. Уся постать Авраама заніміла. Він ніби прислухається до таємничого голосу, що звертається до нього: «Авраам! Авраам!..» Поза Авраама дуже вільна й природна, в неї стійке положення: він стоїть обіпершись на ледь зігнуте ліве коліно, тулуб трохи повернутий в три чверті праворуч, голова її права рука – ліворуч. Рух у композиції цілісний і взаємозв’язаний. Маленька біла постать гарненького ангела з розкритими крилами легка й невагома. Занесена рука міцного кряжистого Авраама й підліток Ісаак розміщені східцями на одній діагональній лінії. Ліве коліно і ліва рука Авраама з’єднують його формально й фізично з Ісааком.

Сюжет твору в такій композиції розшифровується ясно й дохідливо, що має неабияке значення, якщо зважити на затемненість ділянки стіни, на якій він закомпонований. У змісті твору майстер не знаходить драматичних ситуацій, притаманних звичайно епізодові, що повідає про зупинене дітовбивство. Художник, як і глядач, ніби завчасно підготовлений до щасливої розв’язки. Ного найбільше цікавить сам Авраам. Цей образ художник уявляє величним і мужнім. Авраам кремезний, з великою головою. Майстер не одягнув його, як потелицьких пророків, в античний костюм. На Авраамові звичайний одяг: довга червона сорочка з маленькими ґудзиками, підперезана шкіряним паском, білі штани і чорні ноговиці, що підкреслюють міцні ноги. Короткі рукава сорочки оголюють по-сільському розвинені руки. Сорочка на Авраамові тонка, вона щільно облягає тіло, підкреслюючи ного могутній силует. Автора не захоплюють складки. Якщо в святодухівських пророків драпіровка не стільки виділяла об’єми, скільки їх нівелювала, а в «Богоматері Печерській» прикрашала її постать, то в Авраама складки тканин функціональні, завдяки їм об’єм імпозантної постаті набуває конкретної форми. Реалістична, дуже матеріальна, на відміну від зображених на північній стіні святих, постать Авраама чітко вимальовується на фоні пейзажу. Тут художник показав себе цікавим і оригінальним майстром.

Принципи вирішення пейзажу в майстра «Жертвоприношення Авраама» не такі, як у майстра «Страстей». Він відмовився від умовних форм, навіяних іконами й давніми розписами. Як відомо, проти них виступали українські іконописці, починаючи з XVI ст. Ландшафти, введені в ікону, як і реалістичне розуміння людської фігури, підточували релігійне мистецтво, вносили дисонанс у його форму, позбавляли тієї ідеальної художньої рівноваги, яку воно мало в минулих віках.

Потелицький майстер не наслідував якихось відомих зразків. Він прагнув того, аби його дуже конкретна постать Авраама гармонійно зв’язувалася з оточенням, але відкидав усі умовності, якими не гребував майстер північної стіни. Високий горизонт виділив Авраама на блакитному небі, визначивши його місце серед трьох основних постатей верхнього регістра південної стіни (Авраам – Богоматір Печерська – Ілля).

У потелицькій церкві автор не повторив баченого раніше, він йшов своїм шляхом. Не захоплювався багатством природи, не старався здивувати глядача і відвернути цим од суті зображення. Він, може, свідомо не прагнув відбити своїх життєвих вражень, вважаючи, що їх не можна зрівняти з тим, що оточувало біблійного героя. Мотив, що його обрав художник, дуже скромний: земля і дві гіллясті деревини – ось все, з чого складався пейзаж. Але намальована червоно-коричневою вохрою з мазками, зробленими сажею, земля здається доступною й знайомою, а верховіття дерев – зеленими, хоч майстер вживав лише ту ж вохру й сажу, змішуючи їх. Цікаво й те, що ландшафт, виконаний трьома фарбами – вохрою, сажею й ультрамарином, – створює відчуття матеріальності оточення, де відбувалася дія. В ньому є глибина, досягнута протиставленням розмірів дерев: великого на першому плані й маленького біля лінії горизонту. Постать Авраама з плоті й крові, соковита земля й гіллясті стовбури ведуть нас на поріг світу, відірваного від символічної двозначності релігійних зображень. Можливо, мимо своєї волі, майстер вкрай стримано, але вагомо й переконливо, передав реальні образи.

Композиція знайомить нас з пошуками, які торкнулися в XVII ст. творчості народних майстрів тією ж мірою, що й професіоналів. Вони підтверджують висловлену вже нами думку про послідовну еволюцію монументального живопису в пам’ятках народного будівництва, еволюцію, що простежується в Потеличі навіть у межах одного твору. Незважаючи на всю самобутність народних смаків, вони несли в собі суттєві ознаки стилю кожної епохи. Сюжет «Ілля пророк в пустелі» для України ще рідкісніший, ніж для Росії. Мабуть, єдиною аналогією в монументальному малярстві є композиція в Люблінській Троїцькій каплиці (1418) та зображення на передвівтарній стінці в дерев’яній церкві св. Параскеви с. Радруж (1583, ПНР), сусіднього з Потелнчем. І святодухівський, і троїцький стінопис йде від прототипу, близького до однойменної псковської ікони з с. Вибути XII – XIII ст. [Антонова В. И., Мнева П. Е. Каталог древнерусской живописи. Государственная Третьяковская галлерея. Опыт историко-.художественной классификации, т. I – II. М., «Искусство», 1963, с. 182 – 183].

Потелицький розпис має, як звичайно, однофігурну композицію. Ілля сидить на валуні, обіпершись лівою рукою на патерицю. Правою він підпирає свою голову, вкриту довгими пасмами сивого волосся. Обличчя в глибокій задумі. Темно-червоний плащ, підбитий зеленим (вохра з сажею), опадає з плечей, підкреслюючи могутні форми постаті пророка. Біля його ніг, звиваючись змійкою, тече струмок. За ним – дві майже симетричні червонуваті скелі з зеленуватими дверима (?), що ведуть до печери. Ці двері (?) зі скошеними кутами й прикрасами у вигляді трилисників виглядають дещо чужими в композиції, у якій умовні й скелі, й каміння, іі кущі. Навіть деякі складки одягу Іллі виходять з іконних формул. Сюжет розв’язано в червонувато-коричневій гамі, близькій до сусідньої сцени «Воздвижения». Але на ній більше конструктивно взятого світла. Мабуть, митець зважав на затіненість кутка, далебі, найтемні-шого в церкві.