Зображення архітектури

Людмила Міляєва

Архітектура в «страсному» циклі і в «Воздвиженні» не нагадує звичні для ікон XVI ст. споруди. І. Свєнціцькнй відзначав, що з XVI ст. досить часто на іконах зустрічалися зображення архітектури, близької до реальної (замок міста 1587 р. на іконі каменецького «Страшного суду», стіни м. Ієзуполя на іконі «Втеча до Єгипту» із Ієзуполя, к. XVI ст., та багато ін.) [Конкретність архітектури особливо характерна для української гравюри (Свенціцкий І. Іконопис Галицької України XV – XVI віків. Львів, 1928, с. 60 – 62, 65; Січинський В. Архітектура в стародруках. Львів, 1925; Січинський В. Архітектура Крехівського монастиря по деревориту 1629 р. Львів, 1923)].

У стінопису потелицьких майстрів зображена архітектура, що далеко відійшла од своїх візантійських та давньоукраїнських прототипів. Фантастичні споруди, введені як куліси й фони до більшості «страсних» композицій, створені з елементів цілком реальної архітектури. Майстер постійно звертався до високих готичних дахів, які йому особливо подобались, до шатрових завершень веж. Він зображував будинки з мальовничими заломами покрівель і фронтонами, стіни замків з бійницями; химерно поєднував різностильові архітектурні елементи, створюючи казкові білокам’яні міста, привабливі своїм знайомим і водночас незвичайним виглядом. Малюючи архітектурні споруди, художники керувалися своєю особливою логікою. У «Страстях» будівлі, либонь, нагадують реальні, храм у руках міфологічно біблійного Давида далекий від дійсності – це символ; церква в руках Феодосія – особи легендарної, але цілком історичної, – конкретна; в «зворотній» перспективі показано типовий для України храм з трьома банями.

Зображення архітектури в Потеличі має ще одну дуже помітну особливість: об’єми тут передані тільки рисунком, графічно. Майстер «Страстей» дуже дорожив білизною архітектури – білий колір надавав особливого ефекту малюнкові. Вміло користуючись білим, художник зовсім відмовився од тіней, якими звичайно майстри передавали архітектурні об’єми протягом кількох століть (XVI – XVII). Потелич у цьому розумінні рідкісне явище. Білі силуети архітектурних споруд з блакитним тлом на освітленій північній стіні створювали дивне враження: церква здавалася не дерев’яною, а кам’яною, отинькованою.