Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

«Воздвижения чесного хреста» (4,54 : 1,87 м)

Розмір зображення: 572:800 піксел

Джерело: Міляєва Л.С. Стінопис Потелича. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 100.

Західна стіна центрального зрубу має тільки одне зображення, вкомпоноване між арочним вирізом і південною стіною – «Воздвижения Чесного хреста». В храмі сюжет набував особливого змісту і його всіляко акцентували. Це – найкрупніша композиція, що тягнеться зверху вниз і має найбільші монументальні форми. Потелицькі майстри мали, безумовно, спільну школу, володіли близькими малярними прийомами, хоч кожну з стін вони вирішували в дещо різному ключі.

Символічний зміст «Воздвижения» витлумачувався в найвищому регістрі, і цим виправдані його найбільш абстрактні форми. В них майстри опирались на традиційні уявлення про піднесене й величне. Порівнюючи стінопис з однойменними іконами, важко не помітити архаїчності його композиції.

Потелицьке зображення витримано в найурочистіших нормах. Могутня вертикаль стіни, на якій розміщується сюжет знизу до залому бані, робить сцену «Воздвижения» особливо репрезентативною. В її композиції в більшій мірі, ніж у решті сюжетів, витримана умовність релігійного малярства, яка давала можливість осмислювати явище поза часом. Абстрагування сюжету, перетворення його в символ у святодухів-ській церкві проявилося значно яскравіше, ніж в іконах XVI ст., настільки важливий був цей символ в роки визвольної боротьби. На іконах дія відбувалася на фоні храму, центральна постать Макарія мислилась в його інтер’єрі.

У Потеличі три центральні постаті – священик Макарій, що гримає над головою хрест, та два іподиякони з кадилами, що підтримують Макарія під руки, – ніби ширяють в повітрі. Вони – на рівні половини архітектурного тла: рожевого храму з однією банею в центрі та двома – з боків. Внизу по боках стоять дві групи воїнів і народ, очолений царем Костянтином і царицею Оленою. Невелика кількість діючих осіб в стінопису посилила його виразність, що відповідало лаконічності й значимості задуму. На тлі подовжених пропорцій храму видовжені постаті священика й іподияконів здаються природними. Незначна висота церкви до залому (приблизно 6 м) не дає їм великого ракурсного скорочення. «Воздвижения» майстер задумав у самому верхньому ієратичному регістрі, настільки важливою була для нього ідея утвердження стійкості християнської віри в умовах боротьби проти наступу феодально-католицької реакції.

Як і в інших зображеннях стінопису Потелича, в сцені немає й елементарного натяку на інтер’єр, який повсюдно зустрічався в гравюрі й потрапляв у ікони на початку XVII ст. Немає в потелицькій інтерпретації сюжету й спроби якимись засобами передати внутрішній простір храму. Архітектура тут повністю втратила навіть свою умовну функціональність. Дійові особи зв’язуються з нею лише формально, тому що храм, власне, мислиться тільки як символ, як ідея церкви, християнства.

Постаті на фоні фантастичної архітектури розміщені в два яруси, між ними немає ніякого реального зв’язку – майстер не ставив перед собою такого завдання. Надаючи перевагу теплому, гарячому колоритові, митець не порушив гами в кольорі, послідовно витриманої в усій церкві. Рожевий, з малюнком, що якоюсь мірою імітує мармур, архітектурний фон гармонійно об’єднаний з теплими червоно коричневими й білими кольорами одягу. Головні дійові особи – Макарій, Костянтин та Олена вбрані в декорований одяг, що надає їм показного вигляду. Всі три постаті виділяються серед інших не тільки костюмами, але й розмірами. Білі стихарі іподияконів, тактовно оздоблені по лінії уставки й на рукавах червонуватими рослинними орнаментами, не відвертають уваги від центральної постаті. На іМакарії – білий підрясник і важка нарядна фелонь, зверху ніби прошита, а знизу підбита рослинним орнаментом, що нагадує ті східні мотиви ренесансних тканин, які були добре знайомі українцям і перекочовували у витвори народного побуту. Зустрічаються вони в настінних розписах [церква Воздвижения в Дрогобичі (1636), Святого Духа в Рогатині (1649 – 50)] і особливо часто на зображеннях тканин в іконах [Ікону «Страсті» із с. Долини серед. XVII ст., пор. із «Страстями» з Бинарова (ПНР) і цоколем іконостаса в Рогатині (церква св. Духа)].

Зберігаючи лаконічний силует фігури, автор обрисовує білий підрясник чорним контуром, окреслює лінії складок, уточнюючи ними анатомічні об’єми. Він не прагне до дріб’язкової світлотіньової моделіровки форми, а добивається виразності цілого. Білий з чорними хрестами й зірками, з цегляно-червоною каймою омофор на Макарії виділяє вертикаль його постаті з воздвизальним хрестом в руках.

Духовні персонажі у «Воздвиженні» мають абстрактний характер. Цар же й цариця наділені певною конкретністю. Обличчя Олени дещо кругловиде, ніс ледь кирпатий, в ній багато рис простолюдинки: корона надіта на білу намітку, а царське вбрання нагадує жіночі костюми XVII ст. [Пор. з іконою «Іоаким і Анна» в Миколаївській церкві м. Лебедина, Сумської обл.] Поза всім цариця не буденна: темний червоно-коричневий одяг, оздоблений крупним орнаментом, візантійська корона, білий німб і, головне, суворий величний силует не порушують святкової урочистості, що звучить у всій композиції.

Як і Олена (Ольга), переконливий Костянтин, що стоїть ліворуч.

Пого обличчя з короткою борідкою і спадаючим волоссям поважне. Майстер в зображенні Костянтина особливо настирливо добивався конкретності. Костянтина й Олену художник хотів показати більш світськими й ближчими, ніж візантійських базилевсів. Тому його приваблювали реальні деталі: кучеряве волосся, пасмо, що вибилося на чоло з-під корони, шорсткувата борода; він уважно малював м’яке хутро накинутої на плечі мантії. На відміну від інших зображень, майстер виявив інтерес до матеріальності речей. У своєму старанні він відійшов од умовності, характерної зображенню в цілому. І хіба що статуарна непорушність постатей, їхня ієратична скованість повертають нас до повільного ритму іносказання.

Уже відзначалося, що життєві спостереження в працях потелицьких майстрів несподівано вторгалися до заказної для них сфери релігійного мистецтва. Не відійшов од них і автор «Воздвижения». Коли художник малював юрбу, йому хотілося показати народ і воїнів природнішими й правдивішими, і він брав образи зі своїх власних вражень: якомога різноманітив типаж, хоча це не завжди вдавалося, міняв вирази облич персонажів, їхні зачіски (між ними подибуємо «модну» з козацтва з «оселедцем» і типово українську «під макітру»). Незважаючи на те, що знайомство майстра з перспективою досить сумнівне, він інакше, ніж його колега – майстер «Страстей», – компонує юрбу. Вона в нього живіша й рухливіша. Розташовані зигзагоподібно за спиною Олени воїни порушують статику, характерну для сцени взагалі. Юрба не стільки передає пієтет до події, скільки цікавість і здивування. Особливо вдалі воїн на першому плані, що стоїть поряд з Оленою, та людина з лисиною й «оселедцем» за Костянтином. Обличчя в юрбі намальовані дещо інакше, ніж у головних персонажів. У Олени й Костянтина м’яка, дуже плавна світлотіньова моделіровка. Обличчя цариці виглядає зовсім світлим, а тіні на ньому рожевуваті, теплі. У Костянтина лик сірий з коричневими тінями. В юрбі ж обличчя – всі коричневі, об’єми їхні сміливо й енергійно підкреслені на світлому боці білилами (прийом близький до іконного, він більше не повторюється в святодухівському стінопису). Попри допущені в композиції «вільності», ніщо не заважає монументальному розмахові, що охоплює весь твір: тут загальне переважає над частковим, а символ панує над реальним життєвим значенням окремих образів. XVII століття, незважаючи на всю емансипацію особистості людини, незважаючи на ріст кругозору інтелігента, могло боротися за об’єднання народу переважно випробуваними засобами релігійної зброї.

І народний митець трансформував своє життєве розуміння художнього образу в композиції «Воздвижения» через абстрактну патетику й легенду, котра, як уже мовилось, могла в нього асоціюватися з місцевими розповідями про Шолудивого Боняка.