Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пімсти смерть великих лицарів.

Стінопис Потелича

Воздвижения чесного хреста

Чільне місце у церкві св. Духа відведено сюжетові «Воздвижения хреста». Він займає південну частину західної стіни центрального зрубу від самого верху, не доходячи лише 1,6 м до підлоги. Витягнута по вертикалі композиція мала стверджувати ідею непорушності руської православної церкви [Легенду про царицю Олену, яка разом із своїм сином, візантійським імператором Костянтином, утвердила християнство як офіційну релігію, дуже любили в XVI ст. Єпіскоп Арсеній Єласонський, що приїздив до Москви разом з патріархом Ієремією 1588 – 89 pp., бачив фреску на цей сюжет у царициній палаті московського Кремля, зроблену в 80-і роки XVI ст. (Бартенев С. Московский кремль в старину и теперь, т. II, М., 1916, с 233). Детально відбиває легенду також дрогобицька ікона в церкві Воздвижения хреста, др. пол. XVI ст.]. Тому особливого значення набувають урочисті постаті візантійського імператора Костянтина і його матері Олени, що стоять на чолі війська і народу. Г. Логвин відзначив, що в образах Костянтина і Олени треба бачити руського князя Володимира і княгиню Ольгу [Логвин Г. Украинское искусство X – XVIII вв. М., «Искусство», 1963, с. 149 – 150], мотивуючи свої міркування аналогією між іконографією Володимира тогочасних гравюр і стінописом [Логвин Г. Н. Монументальний живопис XIV – першої половини XVII ст. – Історія українського мистецтва в шести томах, т. II, К., вид. УРЕ, 1967, с. 196 – 197] [Порівн. із зображенням кн. Володимира і кн. Ольги на титулі «Главізни поучительни…» (Любомудрейшаго кир Агапнта диакона, блаженнейшему и благочестивейшему царю Иустиниану… Главизны поучительны. Київ, друк. Печерської лаври, 1628)]. Мсжна додати, що в легендах і переказах на Русі образ Олени часто ототожнювався з Ольгою, яка була першою хрнстиянкою-княгинею і при хрещенні отримала ім’я Олени.

Розглядаючи святодухівські розписи, не можна забувати про замовника – невибагливого гончаря, що виріс у Потеличі – місті, яке було йому дороге традиціями і переказами. Український ремісник, безперечно, пишався стійкістю віри своїх земляків, її він стверджував і «фундацією» своєї церкви, і тією усвідомленістю політичної боротьби, яку вело населення міста в роки Хмельниччини.

До XIX ст. у Потеличі побутувала легенда, відома в багатьох місцях України в найрізноманітніших, а іноді й суперечливих варіантах – «Про Шолудивого Боняка» [Драгоманів М. Шолудивий Буняка в українських народних оповіданнях. – Розвідки Михайла Драгоманова про українську народню словесність і письменство, т. II. «Збірник філологічної секції Наукового товариства Шевченка», т. III. Львів, 1900, стор. 95 – 172]. Цю колоритну народну розповідь дозволимо собі навести із записок Горницького, зроблених ним у Потеличі. Вона надає особливого аромату композиції «Воздвижения», наповнює її відгомоном народних вірувань, привабливих своєю щиросердністю.

«Солудивий Боняк, кажуть, був подібний до чоловіка, мав на голові коротке волосе, на руках й ногах не ногти, а пазури, брови довгі, но тверді, так що аж два підручні парубчаки підводили їх великими вилами, коли захотів де подивитися. Але куди він лише споглянув своїми бісовськими балухами, всюди наступала сійчас біда і нужда на людей, а із красних країв робилася пустиня. Так стояв він раз на заході од нашого Потилича на підгорю, що звеся нині «Колосовим горбом», тай скрутив своїми очима на всход, т. є. на саме місто Потилич і на мале передмістє. Од того часу, кажуть, почали туди люде щораз більше на маєтку підупадати, від тогди то мав впасти негаразд на людей, а неурожай на тутешню землю. Тої самої хвилі звернув Боняк свій дикій погляд і на село Просє, що лежить на північ від Потилича.

От що кажуть наші люди о просянах: над просян нема тут довкола біднійшого села, та хоть і свого лісу подостатком мають, то таки рідко кому везе їм в газдовстві. Тому то і Просє тяжко зотхає на згадку того Боняка. Дальше кажуть о Боняку, що він забороняв другим своїм слугам до себе приступати крім тамтих двох, що єму заєдно брови підносили. При том був він на тілі дуже поганий: на плечах мав дуже тонку шкіру, так що через ню було єму видко все нутро. Той сам Боняк, кажуть, мав утікати перед рускою царицею, котра за ним гнала. Де лише Боняк зі своїм військом заночував, там мусів каждий єго жовнір по шапці піску на купу знести; таким способом лишав Боняк по собі всюди високі та великі копці. Такі копці (могили), кажуть, знаходяться ще й днесь в Потиличі, як той «Колосовий горб», потім в Радружі і Горинцю (в селах, що лежать на захід від Потилича). А знов царицю руску представляє собі народ тутейший, як і всюди як дуже добродійну і милосердну. На кождом місці, куди ся только цариця тая повернула, всюди піднімалися радо солтиси виставити прекрасну і велику церков…» [Горницкій Є. Записки топографічно-історичні о стародавнем місточку Потыличи. – «Зоря», 1890, с. 206 – 207].

Нам здається, що саме цей уривок легенди і перегукується із сюжетом розпису. Він також виправдовує гіпотезу Логвина. Не суперечить їй і уривок фольклорного переказу, що розповідає про смерть Боняка:

«Одного разу узріли ііого жовніри здалека, що військо цариці (чи не дивно, що на розпису, на відміну від інших аналогічних композицій, військо стоїть за Костянтином (Володимиром) і Ольгою (Оленою) – Л. М.) від блях дуже лищиться тай скригали нараз, що їх ворог дуже зближаєсь, Боняк учув тоє і завив переразливо: «Де, де, оно, підкиньте мені чим скорше брови, най ііого побачу». І зиркнувши по війську цариці, узрів себе в ньому, мов в зеркалі, страшно поганим. Розлютовавшись тим, розпукся бідняка на місці».

Така легенда.

Нема підстав твердити, що живописний і фольклорний твори за сюжетом тотожні, але, без сумніву, вони мають спільну народну основу, яка зазначила вільне відношення до історичних подій і релігійних легенд, по-своєму зрозумілих і тлумачених. Оповідання і стінопис підкреслювали стійкість християнської віри в Потеличі, яку ствердила ще перша християнка – княгиня Ольга (Олена). І це здавалося важливим.

До наших часів збереглися храмова ікона Бориса та Гліба – др. пол. XVI ст. [В. Січинський безпідставно вважає ікону старішою (Січинський В. Будівництво міста Потилича. – «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», CXIVII, Львів, 1927, с. 114). ЛМУМ, інв N° 33624; Свенціцкий І. Галицько-руське церковне малярство XV – XVI ст. Матеріали і замітки. Львів, 1914, с. 34; Шараневич И. Каталог археологическо-библиографической выставки Ставропигийского института во Львове. Львов. 1888, с. 52; Свенцицкий И. С. Опись музея Ставропигийского института во Львове. Львов, 1908, с. 190] і «Покрова» – поч. XVII ст. [ЛМУМ, інв. № 27791], що були у потелнцькій церкві св. Духа. І. С. Свенціцький відзначав київську орієнтацію ікони «Борис і Гліб», маючи на увазі певний стилістичний та іконографічний зв’язок ікони з традиційним тлумаченням образів князів, перше зображення яких за легендою виникло у Вишгороді поблизу Києва, за часів Київської Русі.

Ікона «Покрова» – пам’ятка, стилістично найближча до святодухів-ського розпису, – датується І. Свєнціцьким початком XVII ст. [вивезена у 1929 р.]. З повним правом можна казати, що вона доповнювала тематично стінопис храму, оскільки замовлена була у тих же художників. її розміри (116:65 см) свідчать про те, що задумана вона була для стіни, оскільки не могла вміститися в маленькому іконостасі. Висіла ікона, вірогідно, у бабинці.

Сюжет «Покрови» змушує нас детальніше зупинитися на її іконографії. Як відомо, празник «Покрови» був одним із найпатріотичніших празників на Русі. Він стверджував не лише незалежність православної церкви, але й авторитет руської держави. Ведучи свій початок від часів Андрія Боголюбського у Володимиро-Суздальському князівстві, ікони «Покрови» на рубежі XII – XIII ст. уже зустрічаються в Галицько-Волин-ському князівстві, а з XIV ст. – у Новгороді [Медведева Е. Этюды о суздальских вратах. 2. Державна бібліотека СРСР ім. В. І. Леніна, Відд. рукописів, ДК/3811, с 260; Воронин Н. Н. Зодчество северо-восточной Руси XII – XV вв., т. I. М„ Изд-во АН СССР. 1961, с. 122; Дилевски Н. Едно редко изображение на «Покровъ на пресвета богородица» в Долно-Лозенская монастырь «св. Спасъ – «Сердика», София, ч. VII, кн. I, 1943, стор. 65 – 73; Лазарев В. Н. Снетогорские фрески. – «Сообщения НИИИ АН СССР», 1957, № 8, с. 110; Кондаков Н. П. Иконография богоматери, т. II, Пг. 1916, с. 93 – 101; Сергий. Святый Андрей Христа ради Юродивый и праздник Покрова пресвятыя Богородицы. – «Странник», III, СПб., 1898; Лазарев В. Н. Живопись Владнмиро-Суздальскон Руси. – История русского искусства, т. I. M., Изд-во АН СССР, 1953, с. 480 – 481; Lathoud R. Le theme iconographi du „Pokrov” de la vierge. L’art byzantin chez les Slaves. – Deuxieme recueil a la memoire de T. Uspenskij. Paris, 1932, pp. 302 – 314].

В епоху феодальної роздробленості, коли діяли відцентрові сили в кожному князівстві, сюжет «Покрови» мав свою іконографію [Медведева Е., с. 260]. У Галицько-Волинській державі на рубежі XII – XIII ст. він був відомий у досить своєрідному варіанті композиції, яка, найвірогідніше, тяжіла до візантійських оригіналів, що не дійшли до нас [Миляева Л. Новый памятник галицкой живописи XIII века. – «Советская археология», 1965, № 3, стор. 249 – 257].

Вже у XV ст. на Закарпаття приходить композиція «madonna delia misericordia» [Логвин Г. Украинское искусство X – XVIII вв. М., «Искусство», 1963, с. 85], вона незабаром асимілюється українцями як «Покрова». У XV – на початку XVI ст. у фресках лаврівської Онуфріївської церкви в циклі «Акафіст богоматері» сюжет «Покрови» подається в такій же західноєвропейській іконографії. Того самого часу в іконі існувала й паралельна володимиро-суздальська редакція цього сюжету («Покрова» із Рихвалда др. пол. XVI ст.) [Свенціцкий-Святицький І. Ікони Галицької України XV – XVI віків (Збірки українського національного музею у Львові). Львів, 1929, с. 168 – 169]. Західноукраїнські учительні євангелія, культивуючи славу Києва, пов’язували навіть саме виникнення празника з київським Успенським собором [Возняк М. Історія української літератури, т. III. Накладом товариства «Просвіта». Львів, 1921, с. 126 – 127], а Петро Могила у створених ним молитвах Печер-ської богоматері перефразував кілька слів служби на Покрову: «Покрый нас, Дево, твоим честным омофором молящи сына и бога своего избавити нас всякого зла» [Архив Юго-Западной России, ч. 1, VII, с. 161]. Починаючи з XVII ст., празник Покрови став на Україні національним. У XVII і XVIII ст. ідея заступництва богоматері знаходила в іконі «Покрова» найбезпосередніше й найконкретніше втілення. В іконографії її виявляється цілковита незалежність од взірців і оригіналів. Улюбленою композицією стає «madonna delia misericordia», під омофором котрої знаходимо портретну галерею історичних діячів України, і не тільки знатних представників чоловічої статі, але й жінок.

[Найбільш багата «Покровами» XVII – XVIII ст. колекція ДМУОМ УРСР. Серед них відомі «Покрова» із с Дашки Київської обл.. др. пол. XVII ст. з портретом Богдана Хмельницького, «Покрова» із с. Сулимівки з портретами XVIII ст., копія «Покрови» з м. Переяслава із зображенням Петра І, Катерини І і Феофана Прокоповича та багато ін.

Д. Щербаківський і Ф. Ернст писали: «Особливо популярною… була ікона «Покрова», що під впливом близьких їй ідей західноєвропейських ікон типу «Szutzmanteil», на котрих завжди зображували донаторів, дала цілу галерею місцевих діячів епохи, переважно к. XVII – і до кінця XVIII століть» (Щербаківський Д. та Ернст Ф. Український портрет. К, 1925, є. 10)]

У Потеличі ікона має традиційну суздальсько-московську орієнтацію, і це здається не випадковим, тому що таким чином вона найбільше відбивала ідею спільності східнослов’янської братської співдружності, думку, що її постійно висловлювали прогресивні політичні діячі України першої половини XVII ст. Завдяки іконі вона прозвучала і в скромній церкві гончарів.

Ідейний зміст основних сюжетів потелицькнх розписів дає можливість уявити світогляд людини XVII ст. Замовником потелицькнх розписів виступав простий ремісник – гончар, який із зброєю в руках захищав свої соціальні, політичні і національні права. Економічні умови життя України (а в них панували феодальні відносини) визначили стійкість релігійних поглядів епохи. Завдяки тому, що національно-визвольний рух запліднив релігійне мистецтво патріотичними і громадянськими ідеями, його зміст було переосмислено. У ньому відбились політичні й етичні переконання людини, і ми їх намагались виявити заломленими через призму традиційних норм релігійного малярства.

Потелицький гончар у розписах прагнув показати свою прихильність милій його серцю традиції, але не міг приховати захопленості політичною загостреністю задуму, що цілком був підкорений найпекучішим проблемам життя ремісника. Пого самосвідомість, що на той час набагато зросла, відбилась на всьому характері малярства, в ньому став відчутний процес поступового розкріпачення людської особистості від кайданів середньовіччя. Це дозволило ламати умовні форми релігійних композицій, досить вільно поводитися із сюжетами, завченими схемами та іконографією завдяки вторгненню в живопис тонкого життєвого спостереження, народної фантазії, щирого гумору та поетичного почуття – всіх тих основ, які в XVII ст. руйнували схоластику і догматизм у релігійному малярстві. Не можна не бачити, як свідомо трималися майстри за минуле, як культивували його, як намагались зберегти все те, що було свято пов’язано з ідеалами народності. Але процес був невблаганний, життя вривалось у смаки, в уми, приносило нові засоби художньої виразності. Життєва, нехай ще скромна, правда завойовувала в мистецтві свої законні права. У розписах Потелича все переплелось так само, як у свідомості тогочасної людини – піднесене з буденним, життя з фантазією, ідеї з їхніми символами. Аналіз художньої форми святодухів-ського стінопису покаже нам усю своєрідність і діапазон творчих пошуків майстрів першої половини XVII ст.

Вкладені елементи

Джерело: Міляєва Л.С. Стінопис Потелича. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 103.
Борис і Гліб. Ікона. Кін. XVI ст. (+)
Джерело: Міляєва Л.С. Стінопис Потелича. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 104.
Покрова. Ікона перш. пол. XVII ст.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 364

Модифіковано : 26.11.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.