Собор Святого Івана Хрестителя (колишній) – нині костел кармелітів св. Терези

Розмір зображення: 800:519 піксел

Собор Святого Івана Хрестителя – IV (між 1784–1946 роками головний храм греко-католицької Перемиської єпархії, нині парафіяльний костел святої Терези при монастирі ордену отців кармелітів босих) — пам’ятка сакральної архітектури XVII-XX століть.

Фундатором храму був польський шляхтич, подільський воєвода Мартин Красицький (1574—1633). Початок будівництва 1620 р. Храм збудували у 1630 р. за кресленнями італійського архітектора Галєаццо Апіані. Храм романської структури, збудований з твердого матеріалу у вигляді хреста. Польський дослідник Ян К. Островський припускає, що автором більшості предметів декору костелу був «приятель Пінзеля» — правдоподібно, його близький співробітник, твори якого схожі на предмети з церкви Покрови, костелу Успіння ПДМ (Бучач), костелів Наварії, бернардинців у Дуклі.

Передісторія.

До 1398 р. на цьому місці знаходилася православна церква (назва невідома). Наприкінці ХVІII ст. перед українцями Перемишля постала необхідність будови нової церкви.

На цю ціль єпископ призначив кошти, зібрані за часів свого попередника, єпископа Онуфрія Шумлянського, збирані на будову духовної семінарії. Спершу А. Шептицький вирішив збудувати вежу-дзвіницю і в 1776–1776 рр. її збудували. Будову провадив кафедральний парох о. Василь Ганчаківський [1]. Анастасій Шептицький (Перемиський єпископ УГКЦ (1762–1779) помирає у 1779 р. і до будови нової церкви приступити не встиг. Тоді ж розібрали і стару церкву. Ураїнці Перемишля почали готуватися для будівництва нової церкви (придбали цеглу і вапно). Проект нової церкви створив уже наступний Перемиський єпископ (1785-1793 рр.) Максиміліан Рило.

Розв’язка цієї важливої справи наступила несподівано.Після смерті єпископа Атанасія Шептицького духовенство намагалося заручитися фінансовою підтримкою в побудові нової катедри від імператриці Марії Терезії, проте 29 листопада 1780 року вона померла. Її наступник імператор Йосип ІІ 1781 року особисто відвідав Перемишль і довідався про нагальну потребу будівництва нового греко-католицького собору. Водночас уряд коронної землі запропонував перемиському духовенству звернутися до імператора з поданням про передачу під потреби катедри колишнього єзуїтського храму і колегії. Натомість духовенство звернулося до цісаря з побажанням отримати колишню кармелітську святиню. 24 квітня 1784 року надвірним декретом імператор Йосип ІІ призначив на соборну церкву Івана Хрестителя колишній храм ордену отців кармелітів босих, а приміщення вивільненого римо-католицькими монахами монастиря на резиденцію єпископа і катедрального духовенства. 28 червня 1784 року комплекс колишнього монастиря кармелітів босих був офіційно переданий греко-католикам. Водночас перемиське духовенство звернулося до влади з петицією щодо необхідності побудови на місці старого собору нової міської парафіяльної церкви, на що отримало негативну відповідь. 13 серпня 1784 року відбувся аукціон з продажу площі і матеріалів старої церкви [2].

Тодішня влада Перемишля забрала в греко-католиків площу і матеріали під будову храму на Владичу, а також привласнила зібрані гроші на її спорудження. Єпископ Максиміліян Рилло був змушений перебрати колишній кармелітський костел. Розпочалася його перебудова під потреби храму східного обряду, а переосвячення відбулося у липні 1785 р.

Історія.

5 липня 1785 р., архипресвітер отець Андрій Якубинський, провів перше Богослужіння в українсько-візантійському обряді. Невдовзі появилася необхідність побудови дзвіниці. Збудували її з дерева цього ж року, однак вже у 1829 р. буря її сильно пошкодила, а у 1834 р. вона остаточно розвалилася. У 1837–1841 рр. збудували нову муровану дзвіницю і в кінці квітня 1841 р. повісили на ній дзвони зі старої вежі. У ці ж роки змінено на сучасний вхід до церкви (раніше були 76 дерев’яних незручних сходин). 1880 р. приступили до повної обнови церкви. Керував роботами крилошанин о. Юзичинського. Реставрацію почали від даху, було вирішено замість маленької бані спорудити велику. План і кошторис на велику баню зробив будівничий Іван Лапинський (22.03.1880 р.). Наступного 1881 р. о. Юзичинський запросив з Відня архітектора Карла Кеніґа (König) з метою оглядин кафедральної церкви і розробки проекту її обнови. Проф. Кеніґ розробив проект, вибрав фірми і митців. 4 статуї при вході до церкви виконав львівський скульптор Юліан Марковський [6].

Перемиську кафедральну церкву обновили справді величаво, так що, щодо внутрішнього оформлення її вважали найкращою в Галичині. Храм кармелітів був престольною церквою аж до депортації українців з Перемишля (1946 р.).

5 листопада 1911 року після врочистої літургії в перемиському соборі владика Костянтин Чехович освятив у храмі пам'ятну дошку Маркіянові Шашкевичу, яку виконано майстернею Фердинанда Маєрського. Опісля церковних урочистостей, за участю кількох тисяч людей, заступник бургомістра Перемишля, адвокат д-р Нємчинський відкрив вулицю Маркіяна Шашкевича, на яку було перейменовано вулицю Глиняну.

В 1925 р., згідно з конкордатом Польщі з Ватиканом, власність цієї святині греко-католикам була визнана беззастережною як катедральна церква Перемишльського владики. В міжвоєнний час XX ст. ніхто не ставив під сумнів приналежність цієї власності УГКЦ. Не можна не згадати постатей цього періоду, зокрема, о.мітрата Василя Пинила, домового прелата папи (високий титул для священнослужителя), який служив у колишній катедрі і в момент нападу прокомуністичного бандитського угрупування молився на колінах. У своїй статті Мирослава Ляхович наводить свідчення племінниці цього священика Юлії Гусар: коли ті нападники побачили таку поставу греко-католицького священика, то «самі стають на коліна у храмі. …Про віру отця Василя і про нього самого ходили легенди. Він жив дуже благочестиво та скромно, і не тільки українці, а й поляки вважали його святим, після смерті ходили молитися на його могилу, називаючи отця мітрата «другим Христом». Василь Пинило був професором у Богословській католицькій семінарії, автором рецензій до багатьох релігійних книг. Його пам’ятають як благодійника, бо отець не раз допомагав бідним сім’ям і студентам.». До речі, при катедрі до 1946 року існувало таємне товариство «Собор Крилоса», членів якого називали крилошанами. «Про діяльність таємного товариства відомо, що його членами були священики з катедри, зокрема мітрат Василь Пинило. …Ніхто з крилошанів не розголошував мети своєї діяльності, не знайдено жодного програмного документа «Собору Крилоса».

За словами Володимира Качмарського, «Собор Крилоса» був створений свідомим греко-католицьким духовенством для збереження і пропагування ідеї української церкви та державності», ‒ пише на сторінках «Українського тижня» Мирослава Ляхович. Інші священнослужителі катедри в міжвоєнний період теж займалися просвітницькою діяльністю, писали чисельні рецензії на різні праці. Загалом повнішу картину про духовенство Перемишльської єпархії можна відтворити з допомогою нової монографії ректора УКУ о. д-ра Богдана Праха Він наводить таку статистику: Перемиська єпархія тоді налічувала 45 деканатів, 640 парафій та 1 159 380 вірних; духовні послуги несло 746 священиків і керували нею два владики. Катедральна капітула нараховувала 5 крилошан-прелатів, 3 – соборних і 7 – почесних крилошан [5]. Найважчі часи настали для українців у Перемишлі після приходу більшовиків у 1944. З 1945 р. уряд комуністичної Польщі проводить брутальне вигнання з прабатьківських земель українців з Посяння й Лемківщини до СРСР. 26 червня 1946 р. з єпископського палацу силою викрадено єпископа Йосафата Коциловського і передано в руки НКВД.

Кафедральний костел в Перемишлі став місцем жалобної урочистості по по о. Василю Гринику, який помер 31 травня 1977 р. Тіло отця Гриника було поставлено в кафедральному соборі. Тут також відбулося дводенне чування та віддавання шани померлому вірними і священиками обох обрядів. о. Дзюбина згадував пізніше, що більш відповідним місцем для прощання з священиком була б по-греко-католицька кафедра, в якій він прийяв хрещення і де був довгі роки настоятелем, але, нажаль, вирішили інкаше. В пам'ять по о. Гринику бив найбільший дзвін Іван Собору Святого Івана Хрестителя (по-греко-католицька кафедра).

Інші відомості:

В 1781 р. Микола Теренський із с.Перекопана підрядився поновити 100 образів для кляштора [Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в 16 – 18 ст. – К.: 1983 р., с. 167].

Zespół klasztorny Karmelitów Bosych, kościół p.w. św. Teresy, 1627-1630 r. W latach 1876-1884 gruntownie restaurowany i częściowo rozbudowany wg proj. Juliana Zachariewicza. Klasztor murowany 1627-1630 r. Dzwonnica murowana ok. 1880 r.

Джерела:

Підготували Микола Жарких та Іван Парнікоза (НІАМ "Київська фортеця").