Церкви Перемишля на протязі віків
Богдан Білий
У княжому Перемишлі – столиці найстарішого українського єпископства східнього обряду у Галичині, будівництво церков почалося від ІХ ст. На протязі від ІХ до ХХ ст. побудовано у городі і на окраїнах міста більше 30-ти церков. З цього числа збереглося лише 4 церкви, на Засянні, Вовчу, Болонях і Перекопані.
Історія українських церков Перемишля була так заплутана і драматична, як доля українського населення міста.
В княжих часах у городі Перемишлі і на окраїнах було найбільше церков, про що засвідчують археологічні розкопки та жерельні записки.
Це в більшості були дерев’яні церкви, які були наражені на небезпеку пожеж, що дуже часто спалахали у городі. З черги церкви з каменя чи муровані були нищені через ворожі сили.
Доля перемиських церков засвідчує про тиху або голоснішу безпощадну боротьбу двох обр’ядів і церков від ХIV ст. по сьогоднішний день. У тій боротьбі українське неселення Перемишля зазнало безповоротних втрат. І лише згадка про це пригадує нам про минуле українського Перемишля. Нижче підписаний свідомий цього, що цей перелік українських церков Перемишля буде неповний. У багатьох точках міста не було ще грунтовних археологічних розкопків. Розкопкі з 50-тих і 60-років ХХ ст. були проведені лише на замковій горі.
Перші церкви були побудовані ще в часах місій- ної діяльності у Перемишлі учнів Кирила і Мефодія. В історії міста княжого періоду почалася інтенсивна будова церков православними владиками, а від 1691 року греко-католицькими. Не було кварталу у Перемишлі де б не була українська церква.
Сьогодні при нагоді новобудов Перемишля відкриваються старі забуті цвинтарі, які засвідчують про те, що тут була церква. Ми є свідками як свідомо чи несвідомо скоро затирають ці місця, бо це невигідне.
Проф. Піотр Kрасний з Ягельонського Університету у своїх праці „Przemyśl, zespoły sakralne” написав у 2004 р., цитую: „Obok świątyń katolickich musiały z pewnością funkcjonować w Przemyślu liczne cerkwie; ich identyfikacja wymaga jednak badań”.
1. Мурована старинна престольна Церква Рождества св. Івана Хрестителя – побудована перемиським князем Володарем 1119-1124 рр. з тесаного каменя на замковій горі. Відібрана королем Владиславем Ягєлло у 1412 році. Тлінні останки князя Володара були викинені. У 1464 розібрана перемиським старостою, а тесані камені були використані до будови нової латинської катедри – сьогодні латинська Архикатедра.
2. Церква ротунда св. Миколая – місце сьогоднішньої Латинської Архікатедри, де в підземелях збереглися лише залишкі споруди цієї святині.
3. Церква св. Петра і Павла – в західній частині давнішого костела поєзуїтського сьогоднішного Архікатедрального Собору св. Івана Хрестителя. Дата будови незнана. В 1377 році була забрана українцям першим латинським єпископом Ери- ком з Вісен.
4. Церква св. Отця Николая – побудована приб- лизно у 1363 р., у 1759 р. згоріла, потім відбудована, з незнаних причин остаточно ліквідована в 1786 р., ( при вул. Баштовій, як йти до гори по лівій стороні). У 70-тих роках був там ще хрест. З цієї церкви збереглася чудотворна ікона св. Миколая з ХVI ст., перенесена по 1786 р. до давнішої нашої катедри де була поміщена в каплиці св. Миколая і перебувала там до 90-тих років ХХ ст. Потім перенесена до відновленого сьогоднішного Архикатедрального Собору св. Івана Хрестителя.
5. Церква, яка існувала перед 1398 р. в місці сьогоднішного Костела Кармелітів. В ХІV ст. церква перестала діяти не знаємо з якої причини. Знаємо лише з грамоти латинського єпископа Маціея Яніни, що наділив він площу при церкві канонікам латинської перемиської Капітули.
6. Церква св. Пророка Іллі, околиці площі св. Флоріана б/ будинку Пожежної охорони (Stacja benzynowa „ARAL”), побудована над Сяном згадана в грамоті Князя Владислава Опольського з 1378 р.
7. Монастирська Церква Пресвятої Тройці, дерев’яна при збігу вул. Баштової і Словацького (якщо сходити на діл вулицею Баштовою до вул. Словацької на розі по правій стороні). Згоріла у 1657 р. в час нападу на Перемишль князя Семигородського Ракочого. Після цього побудо вано нову. При тій Церкві в роках 1781-1784 було Братство і перша перемиська духовна семінарія, яку закрито після відкритя Генеральної Семінарії у Львові. В роках 1780-1785, коли на Владичу стара катедра була в руїні і не надавалась уже до вжитку, церква ця, виповнювала роль катедрального храму. Після пожежі на початку ХІХ ст., церкву закрито. Треба теж згадати про малу шпитальку при монастирі, яка діяла впродовж ХVII ст. У 1702 році Митрополит Юрій Винницький видав декрет про влучення цієї шпиталькі до більшої при катедрі на Владичу.
8. Катедральна (Престольна) Церква св. Івана Хрестителя, дерев’яна, побудована приблизно 1500 р. на Владичу, згоріла в 1535 році разом з ризами та ерекційними грамотами.
9. Нова Мурована Престольна Церква св. Івана Хрестителя на Владичу, побудована заходами Косми Кузмича в 1540 року приблизно у тому самому місці недалеко Львіської брами, побіч пізнішої дзвінниці побудованої єп. Атаназієм Шептицьким (сьогодні тзв. „Wieża Zegarowa”), простояла до 1779 року. При церкві була прикатедральна школа для вбогих, єпископська резиденція, шпиталь та дзвінниця. В південній частині цієї площі на Владичу при мурі був цвинтар. Нижче, при оборонному мурі була: кирниця, єпископський шпіхлір та дерев’яна стайня. При катедральній церкві існувало Братство Убогих св. Івана, яке проявляло активну діяльність до 1759 р.
10. Катедральна Церква св. Івана Хрестителя 1785-1946, (в давньому та сьогоднішньому Костелі св.Терези ордена Кармелітів).
На протязі віків українська церква у Перемишлі так православна як й греко-католицька, ніколи не зазіхали на латинські храми. Пригадаймо, що у тому часі стояла уже дзвіниця побудована єп. Атаназієм Шептицьким, що будова нової катедри була б здійснена якби не політика австрійської влади.
Доказом, що греко-католицька Церква не хотіла чужих храмів, було зверненя перемиського греко-католицького духовенства після рішення цісаря Йосифа ІІ з дня 24 квітня 1784р. про примусове передання Костела покармелітського на українську катедру, з проханням про можливість побудови катедральної Церкви на Владичу.
Одначе це зверненя не було враховане і пере- дання церкви о.о. Кармелітів та інвентаря відбулося 28 червня 1784 р. згідно з постановами австрійської адміністрації – Губернюм.
Ліцитація площі і матеріялів на будову катедри на Владичу, відбулася 13 серпня 1784 р. Також призбирані фонди на будову цієї катедри були забрані австрійською владою.
Тому перемиський єп. М. Рилло був змушений перебрати покармелітський Костел на катедру.
Першу Службу Божу в новій катедрі (колишня вулиця Т. Шевченка тепер Кармеліцька) відправив архипресвітер перемиської капітули отець Андрій Якубинський, 5 липня 1785 році на Різдво св. Івана Хрестителя (тоді різниця поміж григоріянським а юліянським календарями була 11 днів). Почалася перебудова храму на потреби східного обряду. За часів владицтва єп. Івана Сатурніна Ступницького був здійснений великий основний ремонт катедри. Реконсекрація катедри відбулася 6 липня 1886 р. в день храмового празника св. Івана Хрестителя ( тоді різниця поміж календарями була 12 днів). У 1925 році згідно з Конкордатом Польщі з Апостольською Столицею, власність цієї святині Греко-католицькій Церкві була признана без жодних застережень, як катедра перемиського владики.
Ніхто в міжвоєнний період у вільній Польщі не заперечував, що це власність УГКЦ.
Після ліквідації нашої Церкви у 1946 р. храм перейняли Кармеліти, які згодом почали ліквіду- вати сліди східнього обряду. Здемонтували і усунули статуї при вході до катедри: св. Володимира Великого, св. Ольги, св. Василія Великого, св. Івана Золотоустого, св. Кирила і св. Методія.
Зняли іконостас, стягнули ікони та ліквідували усі українські таблиці (між іншими мармурову пропам’ятну таблицю в 100-ну роковину уродин о. Маркіяна Шашкевича). Згодом ліквідовано усі українські таблиці і написи. На бані каплиці св. Миколая була чудова позолочена митра, яку демонтовано в 70-тих роках.
Від 1957 року о. Сильвестер Крупа, а в 70-тих роках о. Митрат В. Гриник боролися за повернення цієї святині греко-католикам Перемишля, але їхні старання і клопотання були безуспішні.
Тим часом Кармеліти, під час кожного ремонту, змінювали вигляд святині, так назовні, як й у нутрі.
На початку 90-тих років почався відкритий конфлікт за цей храм. Кармеліти разом з самозванчим „комітетом оборони польського костьола” не допустили до компромісу в пропозиції спільного користування цим храмом у перехідний час. Дійшло до скандалу, коли не дозволили увійти у храм Папі Івану Павлові ІІ, під час його паломництва до Перемишля у 1991 році. Рішення Папи переказати на власність Греко-католицькій Церкві на катедру Костела поєзуїцького Найсв. Серця Ісуса 2.06.1991 р., закінчило конфлікт навкруг цього храму. Остаточно орден Кармелітів домігся переказати нашу давню історичну катедру їм на власність, затверджену апостольським престолом. У боротьбі за цю святиню кармелітам прийшли з допомогою місцеві антиукраїнські сили. Історична наша катедра остаточно була втрачена.
Почалася дальша девастація давнього вигляду катедри. Демонтовано копул і знято великий 150 кілограмовий хрест великої матерiальної вартості (50 кг чистого золота). Якби цього було мало, повішено таблиці антиукраїнського змісту. Храм цей став політичним центром боротьби з українцями Перемишля.
У 2003 році дозволено перенести тлінні останки двох наших владик єп. Максиміліяна Рилло і єп. Івана Снігурського до нового Архикатедрального Собору св. Івана Хрестителя. У 2007 році вдалось витягнути з підземелля Храму Кармелітів останній слід нашого там перебування, старинну надмогильну споруду єп. Івана Снігурського. У тому році передбачується її відновлення і приміщення у нашому сьогоднішньому Архикатедральному Соборі в бічній каплиці над місцем вічного спочинку єп. Івана Снігурського.
11. Церква Успіння Пресвятої Богородиці при вул. Вільчанській. Мурована, збудована у 1887 році як Греко-католицька. Після ліквідації УГКЦ у 1946 року закрита. У тому місці за княжих часів існував православний монастир жіночий з Успенською церквою про що згадує грамота князя Лева Даниловича з 1292 р.
Після ліквідації королем Ягайлом, у 1412 році, перемиської катедри на Замковій Горі, Успенська Церква на Вовчу сповняла роль катедральної церкви Перемишля до 1500 р.
Тут у монастирі проживали також вигнані з города перемиські православні владики.
Вовчанські монастирі чоловічий і жіночий приступили до Унії майже 70 років (перед 1627 роком) скоріше, як ціла перемиська єпархія у 1691 році. Вони стали Чинами Василіянськими. Чоловічий Василіянський монастир закрито у 1746 р. Жіночий був закритий пізніше. Біля 1770 року уже не було монастиря, була тут лише нова дерев’яна парафіяльна церква, яка від 1786 року стала дочерною церквою катедральної парафії Перемишля. Дерев’яна Церква проіснувала до 1885 року, а після цього побудовано нову вищезгадану муровану, яка після ремонтів збереглася по сьогоднішній день. Від 1983 р. належить Польській Автокефальній Православній Церкві.
12. Церква Благовіщення Пресв. Богородиці. 1626-1785, Дерев’яна – при вул. Конарського і Міцкевича. При Церкві був цвинтар, який після закриття церкви австрійською владою у 1785 році, став міським комунальним цвинтарем до 1851 року. Тут були поховані о. Канонік Іван Могильницький у 1831 році (перепохований у 1902 році на Головний цвинтар при вул. Словацького), єп. Іван Снігурський у 1847р. торжественно перенесений у 1897 році до підземелля нашої давньої історичної катедри, а згодом у 2003 році до сьогоднішнього Архикатедрального Собору. У тому місці на кістках перемишлян побудовано у 30-тих роках ХХ ст. потужній будинок окружного суду.
13. Монастирська церква Преображення Господа Спаса Ісуса Христа на „Гарбарах”. Дерев’яна – в околицях сьогоднішньої вул. Реймонта. Церква оця згадана у грамоті з 1291 р., якою князь Лев Данилович надав її село Страшевичі, та у грамоті з 1378 р., якою князь Владислав Опольський передав цю Церкву під патронат Костя Сорочиця, дяка з Болестрашиць.
При тій церкві був монастир, в якому на початку ХVII cт. проживав унійний єпископ Атаназій Крупецький, що пізніше перенісся до Валяви. Церква була ще згадана у судових документах з 1616 р. Згоріла у 1748 р.
14. Друга дерев’яна Церква Преображення Ісуса Христа на „Гарбарах” б/попередньої. – згадана в записках з 1748 р. – згоріла у 1897 р.
15. Третя дерев’яна Церква на „Гарбарах”св. Григорія, В роках 1571-1761 – в околицях вул. Конопницької над Сяном. (тоді русло Сяну перетинало сьогоднішню вул. Конопницької біля «Понару» на південний схід по правій стороні). Розібрано її на початку ХІХ ст. Прицерковні поля які називалися „Сирковщиною” і приналежали до Перемиської Греко-католицької Капітули, були часто заливані під час повені. Про цю Церкву пише єп. Онуфрій Шумлянський в 1761 р. у звіті до Апостольській Столиці.
16. Церква Рождества Господа Ісуса Христа – над Сяном (при сьогоднішньому залізничному мості) згадана в документах у 1462 р. та у 1589 р. В джерельних документах згадано про цю Церкву у грамоті з 1462 р. , яку видав польський король Владислав Ягайло о. Гайлевичу, русько- му священику і художнику (о. Гайлевич розмальовував між іншими катедру Вавельську у Кракові). Привілей цей підтвердив у 1589 р. король Зигмунт ІІІ для потомка о. Гайлевича, Андрія Гайлевича. Про дальшу долю цієї Церкви більше нічого не знаємо.
17. Церква Рождества Пресвятої Богородиці Діви на Болню, 1642-1873-1947-1957-1997.
У 1642 р. згадана як дерев’яна. Нова мурована у 1873 році як греко-католицька. Від 1997 року, церква православного військового ординаріату.
Розписана у 1906 р. Олександром Скрутком та у 1943 Павлом Запоріжським. У будинку поруч, колись власності Братства св. Миколая, містилися читальня „Просвіти” і садок; нині будинок санітарної інспекції „ Sanepid”.
Після ліквідації УГКЦ, арешту Блаженних: Йосафата Коциловського, Григорія Лакоти та членів перемиської Капітули у червні 1946 р., та після закриття катедри (останній парох о. В. Гриник мусив тікати перед арештом), церква оця майже рік сповняла роль катедральної Церкви Перемишля.
В час акції „Вісла” 15 квітня 1947 року (третій день Великодня), були заарештовані урядом безпеки парох цієї церкви о. Степан Яворський і о. Мокій Василькевич, о. Юліян М’ягкий, о. Володимир Прокопів, о. Роман Юстин ЧСВВ, та всі сестри Служебниці, які були на святочних богослужіннях.
Після 10-ти річної перерви, 7 січня 1957 року у Різдво Христове, о. Сильвестер Крупа, у тій Церкві, вперше відновив греко-католицькі богослужіння. Через рік комуністична влада заборонила наші богослужіння і закрила Церкву.
18. Церква cв. Івана Богослова мурована на Перекопані, збудована у 1914 р. Закрита у 1946 році, від 1947 року, по сьогоднішний день, у користуванні Римо-Католицьким Костелом.
Давніша Церква дерев’яна як греко-католицька, побудована в часі владицтва єп. Атаназія Шептицького у 1773 р.
19. Церква св. Михаїла Архистратига. Дерев’яна на Подзамчу (при вул. Сенкевича).
Про цю Церкву засвідчує документ єп. Онуфрія Шумлянського з 1761 року.
У тій Церкві була дуже цінна ікона св. Михаїла Архистратига, яку після розібрання храму (за австрійського володіння) в наслідок підмиття во дами Сяну, перенесено до перемиської історичної катедри.
20. Церква дерев’яна на Подзамчу. Згадана у грамоті з 1630 р. Стояла при побу- дованій пізніше фортифікаційний дорозі під замковою горою. Більше про цю Церкву відомостей не збереглося.
21. Церква Первісна з ІХ ст. у місці де були „Три Хрести”. З переказів відомо що тут був перший осередок княжого города Перемишля.
Про цю церкву засвідчує розкопаний цвинтар, якого залишки відкопали „бульдожери” у 2004 р. підчас будови лижнього витягу.
22. Церква дерев’яна при Добромільський дорозі. Перед сьогоднішнім Комунальним Головним Цвинтарем при вул. Словацького. Згадана у докумнті з 1729 р.
23. Церква Вознесіння Господа Ісуса Христа. Мурована – оборонна, на вершині гори яку пізніше назвали „Знесіння” і по сьогоднішний день залишилась назва (Zniesienie). З якої причини Церкву розібрано незнаємо. У тому місці побудовано пізніше каплицю св. Леонарда яку можна побачити на старих картинах з ХVII ст.
Потім, під кінець ХІХ ст., австрійці побудували там укріплення і форти. Лишився старий переказ, у якому читаємо, що від Великодня до Зелених Свят проходили процесії з Катедри на Владичу до Церкви на Знесіння з читанням євангелії про учнів, яким з’явився Воскреслий Ісус, як ішли з Єрусалиму до Емаус.
24. Церква св. Миколая Чудотворця Друга на Підзамчу (Перша церква св. Миколая описана вище була на Підгірю).
Згадана у документі з 1392 р. за владицтва пе- ремиського православного владики єп. Атанасія.
25. Церква св. Онуфрія в Ринку (сьогодні будинок староства) Згадана в документі з 1534 р. У 1677 р. її уже не було. Земля на якій стояла була перебрана орденом Домініканів. За австрійської займанщини, після касати латинських орденів австрійським цісарем Йосифом ІІ, побудовано будинок циркулу в якому містився городський суд. У ХІХ ст. будинки і грунта де стояла церква відкупив єп. Іван Снігурський та добудував новий будинок і переказав Перемиській греко-католицькій Капітулі. Прибутки з аренди цих будинків були призначені на благодійні акції фундації ім. єп. Івана Снігурського. Сьогодні власність староства.
26. Церква Монастирська Собору Пресвятої Богородиці на Засянні. (при вул. Венгерській сьогодні вул. Ґрунвальдська).
Дерев’яна, згадана у документі з 1542 р. У якому написано, що побудована за княжих часів.
Відбудована у 1612 р., розібрана в 1786 р. Місце де стояла перейшло у власність латинських крилошан.
27. Церква Богоявлення Господнього на Засянні (сьогоднішний початок вул. 3 Maja по правій стороні).
Згадана у документах з 1606, 1642, 1649. В до- кументі з 1649 року записано, що була під опікою перемиської катедральної капітули. У тому місці побудовано за австрійького володіння будинок пошти.
28. Церква Засянська біля сьогоднішнього Костела Салез’ян. Згадана в документі з 1542 року.
29. Церква Засянська тзв. Казановська в районі вул. Пулавського. Згадана в документах з 1550, 1554 і 1642 р.
30. Церква Співстраждання Пресв. Богородиці та Монастир ОО. Василіян, побудовані у 1935 році.
Уже в 1893 році вийшла ініцятива побудови церкви. Перед І світовою війною не вдалось побудувати Монастирської Василіянської Церкви. Щойно у міжвоєнному періоді з допомогою владики Й. Коциловського, вдалось збудувати Церкву.
Перший проект архітекта Олександра Лушпинського з 1923 р., польська місцева влада відкинула, аргументуючи тим, що споруда закрила б новозбудований костел ОО. Салезіян.
Тому у 1928 році зарекомендовано на багато скромніший проект інж. Василія Нагірного. 5 липня 1931 року угольний камінь посвятив Блаженний Григорій Лакота. 7 квітня 1935 року, на свято Благовіщення було здійснене величаве посвячення Церкви Блаженним Йосафатом Коциловським.
В 1945 році, отців Василіян усунено, залишився тільки о. Юстин Роман, який душпастирював до 1947 року. В час акції „ Wisła” зарештований урядом безпеки 15 квітня 1947 р. був депортований до УРСР.
Перед арештом у березні 1947 р, в час Великого Посту, о. Юстин Роман видав останній перемиський український друк „Хрестна Дорога”.
У 1953 році комуністична влада переказала Церкву і монастир Державному Архіві. У 1963 році зкинено хрест з центральної копули. Почалося руйнування Церкви. Від 1964 до 1981 перебудовано інтер’єр цервки для потреб архіву.
Церква і монастир повернули до ОО. Василіян у 1996 році, завдяки невтомним старанням тодішнього про-тоігумена ОО. Василіян, пізнішого владики, пере-мишлянина, Преосвященішого кир Василія (Ігора Медвіта). Коштовний ремонт проекту перемиських архітектів; Елеонори і Яцка Мермона привернув Церкві у нутрі вигляд святині.
Розпис Церкви був здійснений художниками, Андрієм Дудкою та Андрієм Виничком зі Львова.
Чину посвячення, вдруге, Засянської Церкви довершив, Високопреосвященіший кир Іоан (Мартиняк) у співслужінні інших владик, 13 травня 2000 року.
31. Архикатедральний Собор св. Івана Хрестителя. Старинний костел оо. Єзуїтів св. Iгнатія Лойоли. Побудований у 1627-1671 роках, в стилі раннього бароко. Після касати оо. Єзуїтів австрійським цісарем Йосифом ІІ, цю святиню було запропоновано греко-католикам Перемишля на катедру. Тому, що на катедру вибрано покармелітський костел, святиня лишилась практично без опіки. Початково використовувано її як ви- кладовий зал новоствореної колегії, яка місти- лася в помонастирському будинку. У ньому функціонувала одинока перемиська середня школа з німецькою мовою навчання.
Від 1855 року храм був опущений.Потім Австрійська влада влаштувала тут військовий магазин, який проіснував до 1903 року. Старанням латин- ського єп.Йосифа Севастіана Пельчара храм повернуто латинський Церкві. Здійснено ґрунтов- ний ремонт святині і надано її звання костела Найсвятішого Серця Ісуса, як філії латинської катедри. Від 1956 р. костел перейняв військовий латинський ординаріат.
Після ліквідації УГКЦ у 1946 р. та акції „Вісла” церковне життя у Перемишлі завмерло. У 1957р., о. Сильвестер Крупа відновив греко-католицькі богослужіння в церкві на Болоню. Після цього, як комуністична влада заборонила греко-католикам молитися у церкві на Болоню, o. Сильвестер знайшов підтримку у латинського пароха костела (тзв. Гарнізонового) о. Атамана, і переніс на- ше церковне життя до цієї святині.
У ній, від 1958 року, майже 50 років, наші душ- пастирі в скрутних умовах, на правах комірника, ревно служили українській греко-католицькій спільноті.
Неочікувана зміна прийшла в 1991 р. В час гострого конфлікту за повернення нашої історичної катедри, Папа Іван Павло ІІ, під час свого па- ломництва у Перемишлі, переказав цю святиню греко-католикам на катедру і виключне користування. Першим парохом катедрального собору став о. митрат Теодор Майкович, згодом перший владика Вроцлавсько-Ґданської єпархії.
У 1993 р. переказано святині чудовий іконостас з Любачева з ХVII ст. Ґрунтовно відновлений і побільшений згідно з проектом Івана Могитича, сьогодні прикрашує Архикатедральний собор.
Після утворення Греко-Католицької Митрополії у Польщі, у 1996 р.,рішенням Апостольської Сто- лиці, катедра була піднесена до гідности Архи- катедрального собору св. Івана Хрестителя.
Новий парох о. митрат Євген Попович здійснив у 1996-1999 рр. ґрунтовний ремонт храму за проектом Івана Могитича та Наталії Сліпченко зі Львова, пристосувавши його до вимог східного обряду. Ремонт внутрішньої фасади і фресків – це діло сім’ї художників Скрентовичів під проводом Андрія Скрентовича.
У 2001-2002 рр. побудовано дзвіницю за проектом архітектора Юрія Левосюка. Замонтовано два історичні дзвони: св. Іван, св. Петро, і один новий – св. Степан. У порталі дзвіниці поміщено відновлені постаті св. Ольги і св. Володимира з давньої катедри.
У 2003 році, з попередньої катедри, перенесено останки перемиських владик єп. Максиміляна Рилла і єп. Івана Снігурського, і покладено їх у крипті нової катедри.
Джерело:
Білий Б. Церкви Перемишля на протязі віків [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Перемишльсько-Варшавської архиєпархії УГКЦ: cerkiew.org
Підготував Іван Парнікоза, НІАМ "Київська фортеця"