Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Привид Підгорецького палацу з’являється у п’ятницю, 13-го

Дата: 10.09.2009

Мільйони людей на теренах колишнього Союзу заочно знайомі з Підгорецьким палацом, хоча про це і не підозрюють. Пригадуєте стрічку про трьох мушкетерів із Михайлом Боярським в ролі д’Артаньяна? Паризький Лувр у тій кіноепопеї “зіграв” палац, розташований у тихому селі на Львівщині – Підгірцях. Тоді там, за іронією долі, діяла лікарня-санаторій для хворих на туберкульоз, а в костелі, що навпроти, був гараж для авто головного лікаря…

Палац – на реставрації

Коли кореспонденти “RIA плюс” побачили замість суворого замку-фортеці легкий, наче з казки, палац, альтанки для відпочинку на природі і аж три парки: англійський, французький та італійський, то від захоплення їм перехопило подих.

– Я й не знала, що у нас під боком “ховалося” таке диво! – не стримує емоцій жіночка з групи туристів. – Палац – не гірший за Версаль, а головне – наш, український! Шкода, що в такому занедбаному стані.

Біля старовинної, прикрашеної різьбою барокової брами гостей зустрів науковий працівник пан Ігор.

– Палац перебуває на реставрації. Це одразу впадає в око, правда? -запитує чоловік. – Зараз тривають роботи в капличці всередині палацу і на подвір’ї.

На самому вершечку брами бачимо герб Конєцпольського. Трохи нижче – два інші: ліворуч – герб Вацлава Жевуського, праворуч – герб короля Польщі Яна Собеського ІІІ. Нестримна уява живе своїм життям. Здається, що через хвилину-другу ми побачимо розкішні екіпажі, які в’їжджають на просторе, мощене бруківкою, подвір’я, почуємо шелест суконь і кокетливий сміх знатних дам…

– Ця сторона палацу – службова, – пояснює наш провідник. – Парадна – з іншого боку. Ми побачимо її, коли піднімемося на балкон.

Привид одягнений у білу сукню

Так заведено, що кожен романтичний замок має привида – “жіночої” чи “чоловічої” статі, доброго чи злого, а то й двох одразу! Підгорецький – не виняток.

– Наш палац має “жінку в білому” або Марусеньку. Вона блукає тут вночі, – стишує голос пан Ігор. – Не вірите? Переконайтеся самі – приїжджайте в Підгірці у п’ятницю, 13-го, коли місяць уповні.

Історія “жінки в білому” виявилася дуже сумною. За легендою, власник палацу Вацлав Жевуський вбив із ревнощів свою юну дружину. От душа нещасної, яка не знайшла спокою на тому світі, досі й блукає маєтком та дає про себе час від часу знати… Але “дамський” привид, як стверджує гід, поводиться мирно, не виконує бажань і майбутнього не передбачає.

– Під ногами у нас – палацові підвали. Там і вбили Марусеньку, – розповідає пан Ігор, коли ми зупиняємося на першому поверсі палацу.

За часів Союзу там зберігали овочі і фрукти, окрім того, була кочегарка, що опалювала весь палац. Коли санітарки спускалися за продуктами в ті підвали, зустрічали “жінку в білому”. Вона була без обличчя, інколи з накидкою на плечах. Власне, привид Марусеньки, за словами чоловіка, мешкає у замку вже не одне століття. Бачили його і за часів Сангушків: вночі у палаці двері відчинялися самі собою, без причини гасли свічки. Пані, одягнута в розкішне бальне плаття, ходила мармуровою долівкою другого поверху. Стук її каблуків доносився до охоронців.

– Нещодавно привид випадково сфотографували, – зауважує пан Ігор.- Зараз знімок вивчають експерти. На фото видно білу постать, обриси волосся і сукні.

У французькому парку полювали. Історія Підгорецького палацу, який збудували за п’ять років (!), повертає нас у сповнене романтики минуле, в епоху відважних рицарів й прекрасних дам.

– За 18 км звідси, в Бродах, коронний гетьман Речі Посполитої Конєцпольський мав фортецю, а сюди приїжджав, аби перепочити після битв, – каже чоловік.

Розповідь нашого провідника творить дива: нам уже видається, що надворі – перша половина XVII ст., над брамою висить напис: «Вінець ратних трудів – перемога, перемога – тріумф, тріумф – відпочинок».

– Навколо палацу – три парки: англійський, французький та італійський, – продовжує чоловік. – Кожен із них мав своє призначення. Так, французький був для полювання.

Після смерті Конєцпольського три замки – Олеський, Золочівський і Підгорецький – і всі землі магната перейшли до Яна Собеського ІІІ. Той навідувався у маєток рідко.

– У 1720 р. палац купили Жевуські, – розповідає пан Ігор. – Вацлав Жевуський реставрував палац, добудував третій поверх. Бачите ті три вікна праворуч? Там був приватний театр, в якому грали кріпаки. Ліворуч були гігантські бальні зали.

Поверхом нижче магнат створив приватний музей. Господар перевіз туди з Олесько багату колекцію зброї Яна Собеського, зібрані під час битви трофеї, китайську порцеляну, меблі і картини.

– У палаці були мармурові підлоги, каміни, портали, печі заввишки три метри і підвісні стелі з позолотою (зразки цих стель зберігаються у Вавелі – прим. ред.). А ще – 650 портретів і 460 картин на релігійну тематику, – зазначає пан Ігор. – На ті часи це був перший приватний музей у Європі. За багатством він поступався лише Вавелю і Лувру.

Власника замку заарештували. У Підгірцях колись бучні бенкети змінювали маскаради, а військові паради – пишні бали. Та сталося лихо – Жевуського на сеймі заарештували і заслали під Москву, в Калугу. Там дворянин “затримався” на чверть століття. До Підгірців він уже не повернувся, оселився в Польщі, поблизу Тарнова.

– Після смерті Вацлава Жевуського провели три аукціони з продажу палацу, – каже наш провідник. – На останньому його придбав син Вацлава Северин Жевуський. Відтоді палац почав занепадати…

Так тривало б і далі, якби майно не продали за копійки відомому польському роду Сангушків. Покупець мусив виконати одну умову – проводити приватні екскурсії до колекції Вацлава Жевуського.

– В “епоху” Сангушків палац відвідав австрійський цісар Франц-Йосип І, – продовжує наш гід. – А під час Першої світової війни тут проводили військові паради. На них головував німецький кайзер Вільгельм ІІ.

Нащадки Сангушків живуть у Бразилії

Коли почалася Друга світова війна, Сангушки стривожилися – не знали, яка влада прийде на Західну Україну: поляки, росіяни чи німці, і вирішили “накивати п’ятами”. Вони завантажили у “Форд” 5% цінних речей – переважно зброю й обладунки – і виїхали до Румунії, звідти – в Польщу, Італію, згодом – до Бразилії. Останнє покоління досі живе у Сан-Паоло.

– За інформацією, яка є у нас, Сангушки – найбагатший рід у цьому місті. В Бразилії вони володіють іподромами і машинними автопарками, – уточнює пан Ігор. – Жодного стосунку до цього палацу Сангушки вже, на жаль, не мають, бо відмовилися від нього офіційно.

Схожий палац – двоповерховий і менший за розмірами – родина має в польському місті Тарнов. Туди Сангушки навідуються раз на рік.

– Там зберігаються ті речі, які вони вивезли із Підгорецького палацу, – пояснює пан Ігор. – Приблизно стільки ж має і російський “Ермітаж”.

Цікаво, що два роки тому у палац навідався сам Паоло Сангушко. Він приїхав із польською групою і навіть не зізнався, що хотів побачити маєток, де жили його предки, просто зайшов і тихо вийшов із палацу.

– Нам подзвонили з посольства: “У вас перебуває власник замку”, – пригадує гід. – Та було надто пізно. Коли ми прийшли на стоянку, автобус уже поїхав…

Цікавинки:

– Будівництвом палацу керували італійський архітектор Андре дель Аква і французький військовий інженер Гійом Левассер де Боплан.

– Северин Жевуський шукав скарби, навіть влаштував у палаці алхімічну лабораторію, де намагався петворити неблагородні метали на золото.

– У палаці знімали чорно-білий фільм “Богдан Хмельницький”, “Пастух Янко”, “Дике полювання короля Стаха”, “Пан Володиєвський”, “Опер Крюк” з Ігорем Ліфановим у головній ролі, кліп Руслани тощо.

– На другому поверсі палацу були Дзеркальна, Золота, Китайська, Кармазинова, Лицарська, Зелена і Жовта зали, капличка, покої Вацлава Жевуського, більярдна і спальня Яна Собеського ІІІ.

– У 1956 р. в палац загорівся. Вогонь знищив написи на стінах, підвісні різьблені стелі з позолотою і мармурові підлоги.

– У гетьманському або заїжджому дворі зупинявся французький письменник Оноре де Бальзак.

– У 1766 р. навпроти палацу побудували костел. Там збереглися фрески Семена Чеховича, мармурові статуї Жевуських і дерев’яна балюстрада, якій 250 років.

Ірина Процик