2004 р. Чотири картини циклу Симона Чеховича „Хресна дорога”
Відомий у Польщі й на західноукраїнських землях мистець Симон Чехович (1689 – 1775) тридцять років прожив в Італії, навчався в Римі, в Академії св. Луки. Найбільший вплив на його творчість мали майстри болонської школи, зокрема брати Караччі. Повернувшись до Польщі в 1731 році, він узяв участь в оздобленні барокових костелів у Варшаві (візиток, кармеліток босих, капуцинів), Кракові (св. Анни, піарів), Кельцях (Вознесіння Марії), у Вільні (св. Рафаїла) та інших храмів.
У Підгірці С.Чехович прибув 1762 року на запрошення Вацлава Жевуського, власника Підгорецького палацу, гетьмана польного коронного, і працював тут до 1767 року. Цикл „Хресна дорога”, написаний олійними фарбами на мідній основі однакового розміру (57.50: 54.0). Маляр створив його в 1747 році [про це свідчить дата – 1747 рік – на XIV стації („Покладення в гріб”), що зберігається в краківському Музеї народовому, у відділі „Сукенніце”, інв. № 1 la/954 (d 300898)].
Одинадцять стацій зберігаються в Музеї історії релігії у Львові, три стації (XI – „Христа прибивають до хреста”, XII – „Розп’яття”, XIV – „Покладення в гріб”) – у Польщі.
В інвентарях Підгорецького палацу 1768 року зазначено, що всі стації висіли в зеленій залі, повністю присвяченій творчості С.Чеховича. Отже, це був перший своєрідний музей живопису художника. За свідченням інвентарів, щойно в 1939 році цикл „Страстей” переміщено в каплицю.
У релігійному живописі С.Чеховича „Хресній дорозі” належить особливе місце – він розгортає перед глядачем історію останніх днів життя Христа. Цикл привертає увагу не лише високим живописним професіоналізмом, а й сильним психологічним настроєм, певною „сучасністю” почуттів, співпереживанням з головною дійовою особою. У глядача виникає відчуття „єдиного пензля”, здається, що всі твори виконано „одним подихом”, настільки цикл єдиний у живописному вирішенні. Але водночас кожна зі сцен не може існувати самостійно, без інших. Те, що вкладається в поняття „легкість живописної манери” в циклі, – результат величезної праці мистця, вкладеної в численні студії над тим чи тим образом, композиційною сценою, колоритом. Аналізуючи роботи циклу, згадуємо Рафаеля, Г.Рені, П.Рубенса та інших майстрів, які мали вплив на творчий світогляд С.Чеховича, зокрема втілений у живописі „Страстей”, і дали певні елементи своїх композицій.
Розглядаючи цикл, зупинимось на деяких стаціях. Почнемо з першої „Христос перед Пилатом”. Композиція твору надзвичайно складна, багатопланова й багатофігурна. С.Чехович зобразив сцену як своєрідне театральне дійство, виразно виділив центральну частину, де на помості перед Пилатом стоїть Христос із зв’язаними руками. Перший план – натовп зображених ззаду постатей. Ці люди намагаються роздивитися, що діється, бурхливо виявляючи злостиві, ворожі почуття до Христа.
Другий план займає самотня, як свічка, фігура Христа, визначаючи центр живопису (вертикаль фігури підсилюється колоною, біля якої він стоїть). На третьому плані, справа, на високому подіумі, засідає на троні Пилат, що вмиває руки. У цій роботі С.Чехович блискуче впорався з проблемою психологізму, показав суперечливі, кардинально контрастні почуття всіх присутніх. Збуджена юрба, у злостивому пориві простягаючи руки до фігури Христа, неначе виривається з рамок живопису.
На відміну від розлюченого натовпу й Пилата, що ледь приховує своє роздратовання, Христос стоїть у мовчазному спокої. Хоч Пилат, засідаючи на троні в яскравих шатах, композиційне вивищений, глядачева увага спрямовується все-таки до Христа, який своїм терпінням, духовною мужністю й гідністю протистоїть грубій силі та розбурханій стихії нікчемних емоцій.
Цей твір може сприйматися і як цілком самостійний, поза циклом, – такий він у творчому плані зрілий і завершений.
Стація восьма „Христос, несучи хреста, втішає жінок, що плачуть” привертає увагу напруженістю сюжету й драматичним настроєм. Головні події розгортаються на передньому плані. Домінує постать Христа, він несе важкий хрест, вертикаль якого підсилює змістовий і символічний центр живопису. Праворуч і ліворуч від Христа зображено жінок з дітьми, що співчувають йому. Ці постаті виконують одночасно функцію умовних „рамок”. Художник ретельно виписує фігури, підкреслюючи їхній духовний зв’язок з Христом. Наприклад, жінка зліва, зображена на повний зріст, іде слідом за Христом (образ близький до зображення св. Єлизавети Рафаеля в його „Зустрічі Марії і Єлизавети”).
Художник передає сповільнену ходу жінки зі схиленою в бік Христа головою, і тільки дитина розриває цей повільний рух, намагаючись ступати швидше. Групу написано з ліризмом і теплотою. С.Чехович підкреслює жіночу грацію і молодість.
Безперечно, цей образ жінки з дитиною може „існувати” абсолютно відокремлено від зображених подій. У правій частині зображено жінку, що сидить з дитиною на руках, вона неначе зупиняє сповільнену ходу першої, яка йде слідом за Христом [Образ жінки, що сидить з дитиною на руках, бачимо на фресці Рафаеля „Меса в Больсені” у Ватикані (станца д’Еліодоро, 1512 р.) і у „Вигубленні немовлят” Г.Рені. Слід завважити, що така постать з дитиною трапляється досить часто й у творах самого С.Чеховича. Це -„Святий Антоній Падуанський” (ЛГМ, ж = 4410), „Йосиф Киринейський допомагає нести хреста” (Стація V, МІР, ж = 222/5), „Проповідь Франциска Ксаверія” (МІР, ж = 246), „Мучеництво св.Флоріана” (Варшава, Музей Народовий, ж = 4734)]. Постать Христа, виділена кольором між жінок, виконує не тільки певну композиційну, а й філософсько-змістову ролю.
Отже, перший план передає мінорний настрій як вияв співчуття до Христа. Другий план характеризується бурхливою динамікою, експресією, вираженою в різких руках ката, що тягне грубу мотузку, зав’язану на шиї засудженого до страти. Римських воїнів подано схематично – видно лише їхні шоломи. Завершує композицію тло: безмежне небо – символ вічності.
С.Чехович використав у композиції принцип контрасту, своєрідного протиставлення Христа та жінок, що йому співчувають, і гнівно-озлобленого натовпу воїнів, які жадають його смерті. Живопис циклу перейнятий трагічними колізіями, у міру наростання драматичного характеру дії вони поглиблюються.
У десятій стації „З Христа зривають одяг” центральну постать зміщено різко вправо, а осереддя композиції акцентовано дерев’яним хрестом, що лежить попереду. Симетрично, обабіч хреста, С.Чехович зобразив катів. Фігура Христа, хоч і розміщена на цьому плані справа, визначає змістовий центр полотна. Статичній, знесиленій, самотній постаті протиставлено низьку, „сіру” юрбу. Ці люди зривають з Христа одяг. Постави й жести дійових осіб дуже промовисті. Скажімо, руки двох катів на першому плані майже сходяться над хрестом, чим привертають до нього увагу. С.Чехович зобразив хрест масштабно на першому плані, максимально наблизив його до глядача. Від хреста погляд спрямовується до фігури Сина Божого, що прояснена легкими, майже акварельними тонами. Вони різко контрастують з насиченими, густими фарбами, якими написано обличчя й костюми навколишніх людей.
Натовп римських воїнів на другому плані лише живописно намічений, без індивідуалізації – це суцільна маса фігур і шоломів, покликана акцентувати глибину й вертикаль композиції.
Значне місце відведено повітряному простору – на тлі його вимальовуються фігури двох вершників, що вказують на двох розбійників, яких теж буде розіп’ято [образи двох вершників приявні майже у всіх стаціях].
Складна композиція стації відзначається багатоплановістю, різноманітністю постав і жестів, драматично-психологічним настроєм, панівним принципом контрасту.
Найдраматичніша – тринадцята стація „Зняття з хреста” виконана як вільна копія оригіналу П.Рубенса. Цілком відмінний колорит свідчить, що майстер взорувався не безпосередньо на малярських творах славетного фламандського мистця на цю тему, а, мабуть, користувався гравюрами з них.
Дія відбувається на авансцені, фігури наближено до самого краю полотна. Центральну вісь підкреслено стовбуром хреста, а приставлені до нього драбини утворюють трикутник. Оптичний центр зв’язаний з точкою найбільшої напруги – постаттю Йоана, зображеного ззаду, на якого всім тягарем лягає Христове тіло (корпус Йоана різко вигнутий під вагою тіла).
Марія Магдалина стоїть на колінах і підтримує ноги Христа, постать його по діагоналі перетинає полотно. Ісус є центральною фігурою, оточеною, нарешті, близькими людьми. Мертве Христове тіло, що лежить на тлі білого простирала, контрастує з його кольором. Це один з найактивніших живописних складників твору. Фігуру Марії Магдалини майже без змін перенесено з великого полотна „Покладення в гріб” (ЛГМ, ж = 6001).
Постаті Марії і Йоана вміщено симетрично обабіч тіла Христа. Скорботна Марія підтримує неживу, застиглу Ісусову руку, вона надзвичайно стримана у своєму стражданні, тільки нахил голови й дотик рук видають безмежне материнське горе та смуток. Вище на драбині зображено симетрично ще двох персонажів. Один з них – Иосиф Аримафейський у чалмі, різко нахилившись до Христа, підтримує правицею його скривавлену голову.
Завершує композицію дерев’яний хрест, на ребрах якого симетрично розміщено двох персонажів – з участю їх закінчується процес зняття Ісуса з хреста. Останнім „учасником дії” виступає хрест: він зникає у високому просторі; драбини, приставлені до нього, майже закриті персонажами. Ці предмети (драбини) доповнюють емоційний характер твору й конкретизують дію.
Роля жестів у композиції також значна. С.Чехович індивідуалізував їх, зробив „розмовними” навіть більш ніж суворі, замкнуті обличчя героїв. Жести повторюють і доповнюють один одного, контрастують між собою – не випадково художник вияскравив руки світлом.
Колірні контрасти в цій стації домінують: насичені яскраві барви костюмів, а надто „палюче” золоте волосся Марії Магдалини, надзвичайно контрастують з неживим, сливе „сірим” тілом Христа.
Цикл „Страстей” посідає одне з чільних місць у творчості С.Чеховича, характеризуючи його не тільки зрілим майстром, що опанував таємниці художньої майстерності, а й гуманістом, який з позицій людяності блискуче втілив найскладніший у мистецтві образ – Христа.
Цикл, створений у 1747 році, відіграв велику ролю в подальшій творчості художника. С.Чехович згодом ще не раз звертався до образу Христа і була це не калька з попередніх зображень, а завжди по-новому переосмислений, наповнений багатим духовним і естетичним змістом твір. Про це свідчать, наприклад, такі його роботи, як „Явлення Христа апостолам” (1758 p., ЛГМ, ж = 6000, пол., ол., 130: 185), „Моління про чашу” (1759 p., Львівський історичний музей, ж = 1743, пол., ол., 96,5: 70,5), „Христос біля колони” (др. пол. XVIII ст., ЛГМ, ж = 4641, пол., ол., 130: 185) і ціла низка інших творів.
Крім того, С.Чехович першим увів цикл „Страстей” у польське мистецтво, збагативши його не тільки в сюжетно-композиційному плані, а й найвищим розумінням етично-моральних принципів.
Джерело: Пам’ятки України, 2004 р., № 4, с. 96 – 101.