Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2004 р. Вітражі Львова

З пам’яток готичної архітектури тогочасного Львова до наших днів зберігся тільки Латинський (катедральний) собор, закладений ше королем Яном Казимиром близько 1370 року. Костел будували 138 років. Первісна будова була готичною, сліди її залишилися в презбітерію. Між 1765 і 1778 роками катедру перебудував тодішній архієпископ Вацлав Сераковський у стилі пізнього бароко і рококо. Проект реставрації виготовив і керував будівельними роботами львівський архітектор Петро Полейовський28. При костелі збереглися каплиці: Христа Милосердного, Ченсто-ховської Богородиці, Христа Розп’ятого, Св.Иосифа, Св.Казимира, Св.Сакрамента, Богородиці і Св.Антонія, Кампіанів. Лля каплиці Св.Сакрамента і Св.Антонія фірма “Tiroler Glasmalerei” в 1890 році виконала п’ять вітражів, серед яких вітраж над вівтарем мав дуже багату оздобу [Die Tiroler Glasmalerei 1886 – 1893. Bericht ueber die Thaetigkeit des Hauses. – Innsbruck, Verl.d.Tiroler Glasmalerei, 1894. – S. 61]. Він зберігся до наших часів. Зараз шість каплиць катедри мають вітражні засклення. Незважаючи на те, шо ці кольорові вікна виконані для Латинського собору в різний час, різними майстрами та фірмами, що заважає сприйняттю вітражної оздоби як цілісного задуму, це не зменшує художньої вартості кожного твору зокрема.

Прикладом вдалого синтезу різних видів мистецтва – різьблення, вітражництва, малярства – є каплиця Христа Милосердного, зведена у XVII ст., перебудована XVIII ст., а згодом відреставрована в 1904-1905 роках у стилі сецесії – новому стилі, елементи якого починають проникати в декор архітектури Львова вже з кінця 1890-х років. У сецесійному стилі виконані вітражі каплиці. Над відновою співпрацювали львівські різьбярі та маляри Т.Дигас, Л.Дрекслер, С.Дембіцький, В.Крицінський. Готичний презбітерій собору теж зазнав значних змін: усунули розп’яття, два вікна замурували цілковито, а п’ять від низу лише до половини – з метою подальшої оздоби їх вітражними заскленнями. Комітет, який стежив за виконанням усіх реставраційних робіт, у тому числі й за виготовленням картонів для вітражів, очолював Владислав Лозінський, голова Товариства приятелів красних мистецтв у Львові. Кошти на виконання вітражів склали заможні родини, Галицька ощадна каса та Міська Рада. До праці над картонами комітет запросив кількох львівських художників – С.Качора-Батовського, Ю.Макаревича, Т.Аксентовича, Т.Попеля та двох художників поляків Ю.Мегоффера і С.Висп’янського. До виконання фабричних робіт зголосилися представники фірм, які на той час мали чималий доробок у виготовленні вітраж-них полотен: брати Шіллер з Відня, представники фірми “Tiroler Glasmalerei”, фабрика Майєра з Мюнхена та Гайлінга з Відня. Комітет прийняв пропозицію фабрики Майєра, бо лише вона давала гарантії як з огляду високого художнього рівня виконання вітражів, так і з фінансового боку.

На хорах, над головними дверима костелу, у великому чотирнадцятиметровому віконному отворі знаходиться вітраж, запроектований художником Т.Аксентовичем. Марія Тріумфальна представлена тут у середньовічному стилі і нагадує одну з численних мадон Сандро Ботічеллі. Як на візантійських мозаїках, голова Марії становить десяту частину цілої фігури, що підкреслює величність і репрезентативність зображуваної постаті, огорненої в темно-сині шати. Вогнисто-золотий еліпс оточує фігуру, слугуючи для неї тлом і спрямовуючи погляди прихожан на потужну, наднатуральної величини, монументальну постать Богородиці. Підніжжя образу утворюють герби Польщі і Литви в готичних орнаментах.

Сім вітражів, умішених у вузьких стрільчастих отворах готичного презбітерію, є оздобою всієї катедри. Виконані вони фабрикою Майєра в Мюнхені за картонами Ю.Макаревича, Т.Крушевського, Я.Матейка (роботу на великому форматі завершував львівський художник Т.А.Лісевич), С.Качора-Батовського, Ю.Мегоффера та Т.Попеля в 1893-1894 роках. Винятком є третє вікно з правого боку абсиди, яке представляє Святе Сімейство, згідно з картоном віденського художника Лауфбергера. Фундатор вітража граф Адам Голуховський доручив виготовлення його віденській фабриці Гейлінга. Вітраж відрізняється від інших тонким склом і блідістю барв.

Одним з майстерніших кольорових засклень вікон презбітерію є вітраж, виготовлений за картонами художника Ю.Мегоффера. Дотримуючись вимог конкурсу, оголошеного представництвом міста Львова, за якими картон для Львівської катедри мав бути виконаний у готичному стилі кінця XIV ст., Мегоффер запроектував вітраж найбільш наближений до шедеврів середньовічного вітражного мистецтва. Завдяки високій художній культурі творів художника, його майстерності та своєрідній творчій індивідуальності картони Ю.Мегоффера отримують першу нагороду на міжнародному конкурсі у Фрибурзі (Швейцарія) 1895 року і приносять польському вітражному мистецтву тріумф та світовий розголос, шо, в свою чергу, вплинуло на поширення цього виду монументально-декоративного мистецтва на теренах Галичини.

Джерело: Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття. – Льв.: 2004 р., с. 31 – 36.

Серед пам’яток готичної архітектури у Львові тільки катедральний собор зберіг неушкодженою свою вітражну оздобу [до пам’яток готичного будівництва належить костел Марії Сніжної, вітражі якого вважаються втраченими], про яку загалом уже йшла мова у першому розділі дослідження. Зупинимося детальніше на тій частині собору, де вітражі утворюють ансамбль, тобто на готичному презбітерію.

Віконні отвори презбітерію, за винятком центрального над вівтарем, є видовженими по вертикалі, вузькими і переділеними по всій довжині вікна тягами, що зумовлює певну композиційну схему вітражних полотен. Композиція кожного вікна складається з невеликих попарних зображень, які, вибудовуючись один під одним, творять структуру збірного засклення.

Перше вітражне вікно презбітерію, праворуч, виконане згідно з картонами художника Ю.Макаревича. Увінчує вітраж віконечко у формі трилисника, в якому на однорідному небесному тлі палахкотить білий голуб зі золотими жмутиками променів, як уособлення Святого Духа. Нижче вертикальна тяга розділяє вікно на дві частини, в кожній з яких готична орнаментика сплітається у вежі, декоровані квітами. Під ними, немов охоплена віконною рамою, постать Ісуса. Христос, сидячи на веселковій дузі, однією рукою благословляє, а в другій тримає відкриту книгу з літерами alfa – omega. Від книжки спливає вниз жмут вогнистих променів, шо символізує в старохристиянській мові ім’я Збавителя. Нижче – постаті Костянтина і цісарової Гелени. Таку тему обрав фундатор вітражного полотна барон Костянтин Бруницький.

Верхня частина засклення зібрана зі шматків скла ніжних жовтих, вохристих, блакитних відтінків. З рухом униз барви скла темніють, поглиблюються. Багатий одяг Костянтина, його червоно-пурпуровий фалдистий плаш гармонує з темно-пурпуровою сукнею Гелени, відтіненою охристою накидкою та фіолетово-коричневим поземом. Вкраплення зелені та ультрамарину оживляють зображення, проте вносять і певну дисгармонію у кольорову гаму, розбиваючи цільність сприйняття вітражного полотна.

Друге вікно, виконане на кошти графа Альберта Цетнера за картонами художника Т. Kpyшевського, представляє образ Матері Божої Підкаменецької, нижче – Підкамінь. Понизу зображено групу вірних, а між ними – постаті двох Цетнерів: монаха Бальтазара з XVII століття і жертводавця Альберта Цетнера. Відповідний напис пояснює: “Бальтазар Цетнер костел і монастир підняв з руїн в 1636 році, Альберт Цетнер за прикладом предків це вікно фундував у 1896 році”.

Вітраж вирізняється темними насиченими барвами – від темно-смарагдового кольору неба, фіолетових хмар, пронизаних золотим промінням, до глибоких коричнево-вишневих, коричнево-синіх відтінків скла, шматки якого моделюють складки одягу обох Цетнерів.

Граф Адам Голуховський є фундатором третього вітража з правого боку презбітерію. Згідно з картонами віденського художника Лауфбергера, тут зображено Святе Сімейство. Дві особливості виділяють цей вітраж серед решти кольорових засклень віконних отворів презбітерію – блідість кольорової гами вітражного полотна, виготовленого на віденській фабриці Гайлінга, та введення в композиційну структуру вітража, окрім арковидних обрамлень і веж, витончених ажурних надбудов у вигляді витих колон. Цей елемент часто зустрічається у вітражах, виконаних австрійськими фірмами [Die Tiroler Glasmalerei 1886 – 1893… – S. 18]. Понизу зберігся підпис – “…року Божого 1895”.

Наступне вікно зроблене на кошти, пожертвувані графом Юрієм Борковським, і вирішене на підставі начерків маестро Яна Матейка [Графічне зображення вітража видруковане в краківській газеті “Świat” за 1893 p., с.196]. Картони вітража на великому форматі відповідно до попередніх начерків виконав художник Т.Лісевич. Композиційна схема залишається незмінною. Вітражне полотно, переділене вертикальною тягою на дві частини, представляє почергово то дві взаємовідповідні постаті в архітектурному обрамленні, то герби держав і родин. Увінчує вітраж зображення Ісуса Милосердного та Божої Матері в оточенні у вигляді трилисника. Нижче – постаті Св.Йосафата Кунцевича та Св.Казимира, далі герби Польщі і Литви, Львова та Вільнюса. Ще нижче розташовані зображення постатей Св.Яна з Дуклі та Св.Юрія. Завершуючи вітраж, художник представляє колінопреклоненого фундатора графа Борковського і герб його родини.

Особливістю вітража є геометричні орнаменти, які утворюють обрамлення та декоративні вставки і в’ються через окремі поля зі зображеннями постатей і гербів, об’єднуючи їх у єдину композицію, створюючи логічну декоративну цілісність. Темна лінія, утворена контурами спайки, гармонує з пластичністю фігур, рівно як і з певною ієратичністю поз.

На тлі темних, глибоких барв ясніють німби і лики святих, що перейняті смутком, молитовним екстазом. Вітраж справляє сильне враження на людину, обдаровану мистецькою культурою та релігійним почуттям.

Останнє вітражне полотно з правого боку презбітерію, частково закрите колонами вівтаря, зображає облогу Львова 1648 року. Виконане воно на кошти графа Станіслава Бадені за ескізами художника С.Качора-Батовського. У верхніх сегментах вітража представлено благословенного Яна з Луклі та двох ангелів, які вогненними мечами відганяють Тугая Бея від Львова. У нижніх частинах змальовано інтер’єр Бернардинського костелу, де перед шляхтою, що зібралася, складають коштовності, призначені для викупу міста. Зображена тут львівська міщанка Слоневська, яка віддає свої дорогоцінні речі на звільнення рідного міста від ворогів. Нижче напис “Leopolis opressa 1648”, під яким два герби – родини Бадені та герб Львова.

Оцінити належно кольорове вирішення вітража важко, оскільки більшу його частину закривають колони та архітектурні елементи головного вівтаря.

Центральне вікно презбітерію оздоблене вітражем, на якому зображено Богоматір з Ісусом. Особливістю цього засклення, виготовленого австрійською фірмою “Tiroler Glasmalerei” у 1890 році [Die Tiroler Glasmalerei 1886-1893… – S. 61, 143], є його кольорове вирішення, яке робить вітраж схожим до коштовного каменю, що переливається десятками барв. У центрі полотна – постать Матері Божої, яка сидить і тримає на колінах малого Ісуса. Голови їх увінчані золотими королівськими гострокінцевими коронами, шо трактує Богоматір та Ісуса як Царя і Царицю Небесну. Темно-синя сукня-стола та червоно-пурпурова накидка Матері Божої вдало відтіняють фігурку Ісуса та лики святих, які ясніють ніжними барвами. Тло утворюють колони й арка, пересипана шматками різнокольорового скла, наче безліччю квітів. Загалом це вітражне полотно відзначене згармо-нованістю і продуманістю композиції, монументальністю і пластичністю моделювання форм, в яких відчувається вплив мистецтва Відродження. Завершує вітраж герб Польщі – білий орел на червоному тлі.

Щоби повністю викінчити вітражну оздобу презбітерію, з’явилася необхідність відкрити вікна на лівій стіні. З цією метою під час реконструкційних і реставраційних робіт було частково перебудовано захристя, яке містилося в будинку, шо прилягав до костелу з лівого боку. Керувати роботами довірили архітектору Ковальчукові.

Отже шосте вікно презбітерію оздобив чудовий вітраж, за стилем наближений до великих шедеврів середньовіччя, виконаний згідно з картонами художника Йозефа Мегоффера. Темою вітражного полотна є закладення каменю під катедру королем Казимиром Великим. Угорі видніє шпиль костелу, прикритий риштованням і прикрашений хоругвами. В небесній блакиті летять лелеки. Нижче, оточені готичними архітектурними оздобами, представлені постаті Яна Казимира, який надає документи про закладення катедри, та архієпископа, котрий освячує модель майбутньої святині. У нижній частині – майстерно закомпонована звивиста галерея, по якій, піднімаючись сходинками, спішать до храму групи мішан у вбраннях XVIII століття. Далі зображення розділяється на дві частини: зліва – ангел над розкритими книжками, як уособлення науки і вміння, справа – ангел з мечами, уособлення справедливості. Нижче – постать архітектора, який зосереджено креслить план майбутньої катедри, а поруч – інша постать, ймовірно, автопортрет творця вітража, шо придивляється до роботи архітектора. Вітражне полотно завершують два герби: герб Львова та герб архієпископа Северина Домброва Моравського, який пожертвував значні кошти на реставрацію катедри, з причини чого на вітражі вмішено напис: “Sumptibus Excellentissimi Illustrissimi Reverendissimi Domini Severini de Dobrowa Morawski Archiepiscopi Metropolitae Leopoliensis AnnoD. 1896”.

У звучності та глибині кольорів, у характері моделювання людських постатей та орнаментів, у пластичному бігові пружного контура, навіть в особливості підбору різновеликих шматків скла вбачається рука великого майстра вітража – Мегоффера. Вітраж захоплює злагодженістю кольорової гами, монументальністю і величністю зображуваних постатей – від синіх та ультрамаринових переливів неба, відмежованого охристо-червоним риштуванням, владної фігури Казимира Великого з короною на голові, у багатому буро-зеленому вбранні та королівському пурпуровому плаші, до пістрявого людського натовпу, шо спішить до катедри. Своєю багатомовністю, виразністю, звучністю образів цей твір перегукується з відомими вітражними полотнами Мегоффера, зокрема, з кольоровими заскленнями колегії Святого Миколая у Фрибурзі [Stryjeński T. Witraże Józefa Mehoffera w kolegjacie Sw. Mikołaja we Fryburgu. – Kraków, 1929. – S.16, tablicy].

Фундатором останнього вікна з лівого боку презбітерію є графиня Софія Дзєдушицька. На вітражі, виконаному за картонами художника Тадеуша Попеля, біля самої вершини зображено хор ангелів, шо возноситься до небес. Нижче – Збігнєв Олесьніцький кладе руку на голову Григорія зі Ся-ноку у присутності двох єпископів, шо відбувалося згідно з написом: “Anno Domini 1451”. Нижню частину вітража займають герби з єпископськими емблемами та напис, який стверджує графиню Дзєдушицьку як фундатора. Два ангели зі складеними в молитві руками завершують вітражне полотно.

У кольоровій гамі цього вітража переважають коричнево-охристі барви, які вдало відтінюють благородний пурпур і фіолет єпископських шат.

Незважаючи на те, шо вітражі презбітерію Катедрального костелу проектовані різними художниками і виготовлені різними фірмами, вони виконують спільну функцію – відмежовують помисли прихожан від зовнішнього, сповненого земними турботами, світу і спрямовують думки до молитви, наповнюють серця вірою, а душу вічною гармонією, красою і незгасаючим піднесенням.

Слід зупинитися також на вітражах, шо декорують віконні отвори каплиці Св.Йосифа в Катедральному костелі, оскільки технікою виконання, характером зображення вони відрізняються від масиву вітражної оздоби. Обидва засклення “Святе Сімейство” та “Втеча до Єгипту” виготовлені завдяки старанням Братства Святої Трійці у 1898 році, про шо свідчать написи внизу кожного з вітражів. Зображення, які представляють сцену втечі Иосифа та Марії з Ісусом до Єгипту і Святу Родину, розташовані по центру вітражних полотен і замкнені в орнаментальні аркоподібні рамки. Особливістю обох вітражів є те, шо колір зосереджується саме на цих зображеннях, тобто всередині обрамлення, а поза арко-подібною рамою тло викладене шматками безбарвного скла й оздоблене орнаментами з листя аканта, виконаними в техніці гризайль [подібне поєднання двох технік на вітражному полотні – гризайль та класичний вітраж – застосовували в європейському вітражному мистецтві наприкінці XIII – XIV ст. (див.розділ “Техніка та технологія вітражництва”)]. Така композиційна і кольорова розв’язка робить вітражі подібними до барвистого містичного видива, шо з’являється в струменях світла, яке вільно проникає крізь безбарвне скло. Технікою гризайль опрацьовані також руки, лики святих і фігурка Ісуса, завдяки чому вони променіють, наче внутрішнім сяйвом, на фоні насичених, злагоджених кольорів.

Пластичні якості обох вітражів, їх настроєва тональність перегукуються з релігійними картинами Юрія Шимоновича [Овсійчук В.А. Майстри українського бароко. – К.: Наук, думка, 1991 – С 76-78]. Водночас у композиційному вирішенні засклень, коли центральну групу фігур доповнюють пейзажні мотиви з введенням архітектурних елементів на задньому плані зображення, вгадуються високі зразки, почерпнуті з мистецької спадщини Відродження, зокрема творчості Якопо Негретті, Рафаеля [Маркова В.Э. Итальянская живопись XIII – XVIII веков. – М.: Изобразительное искусство. – 1992, – С. 132-133; Государственный Эрмитаж. – М.: Советский художник, 1989. – С. 173.]. Звідси й аристократична витонченість естетичного ідеалу в образі Діви Марії, і стриманий відтінок сентиментальності у зображуваних сценах.

Кольористичне вирішення центральної групи на обох вітражах опирається на кольорове зіставлення, яке зберігається майже незмінним у полотнах на цю тему. Голова Марії покрита легким білим сувоєм, шо спадає на плечі, темно-блакитний плаш і світло-оранжева сукня відтінені глибоким пурпуром та охрою в одязі Иосифа. Пейзажний мотив на задньому плані побудований на співвідношеннях неяскравих, приглушених темно-смарагдових, бурих, теракотових барв. Композиція зібрана з великих шматків кольорового скла. Тому для зображення частин бганок одягу, об’ємно-пластичного трактування фігур, а також мотивів краєвиду застосовано техніку протравлювання скла кислотами та живописну техніку розпису кольорових шиб фарбою “шварцлота”. Обидві техніки декорування скляної поверхні були поширеними в другій половині XIX – початку XX ст. і характерні для вітражної продукції, виготовленої австрійськими фірмами “Tiroler Glasmalerei” [Die Tiroler Glasmalerei 1886 – 1893… – S. 37, 97], “Strobl & Jager”, німецькими фабриками Meyera, “Kirsch und Flechner – Fryburg” [Lawrence Lee, George Saddon, Francis Stephens. Le Vitrail… – S. 50].

Вітражі каплиці Св.Йосифа, ілюструючи окремі епізоди Святого Письма, об’єднані глибоким змістом. За поетико-ідилічною сценою “Святого Сімейства”, за сентиментальною споглядальністю і зовнішньою стриманістю почуттів прихований тягар тривоги, яка струмить у наступному вітражному полотні – “Втеча до Єгипту”. Постаті Марії, шо ніжно пригортає своє дитя, та Иосифа, який іде поруч, сповнені благородства і стриманої гідності, виражають печаль і тривогу за майбутні страждання, що випали на долю Сина Марії. Обидва полотна перейняті духом сенсуалізму і не позбавлені деякої солодкавості.

Джерело: Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття. – Льв.: 2004 р., с. 72 – 81.