2003 р. Звід пам’яток Києва
Раїса Свирида
Розмір зображення: 845:595 піксел
297.3. Архітектурно-етнографічний комплекс «Наддніпрянщина», 17–20 ст. (архіт.).
У західній частині музею. Експозиція включає 52 пам’ятки, з них 32 оригінальні поч. 17 – поч. 20 ст., перевезені з лісостепової Київщини, західної Полтавщини, Черкащини. Відповідно до історико-етнографічного районування в експозиції виділено Правобережну і Лівобережну Наддніпрянщину, які розмежовані байраком.
Пам’ятки об’єднано в садиби, що утворюють сільську вулицю, майдан і окремі кутки традиційного села.
Розвиток будівельної культури регіону грунтувався на успадкуванні давніх традицій широкого застосування місцевих матеріалів: деревини листяних та хвойних порід, лози, очерету, глини.
Здавна тут існували дві конструктивні системи – каркасна (сошна) та зрубна.
У каркасних будівлях стіни виводились по дубових сохах (шулах, стовпах, слупах), закопаних у землю; із заповненням «у заміт» дилями (плахами) суцільно або через глиняні вальки, викладалися з одних лише вальків чи заповнювалися прив’язаними до жердок-глиць сніпками очерету і мастилися глиною. У зрубних будівлях вінці стін в’язалися врубками з випусками колених чи пиляних плах, тесаних брусів, рідше з кругляків (переважно у давніх будівлях). Хатні стіни шпарували, мастили рудою глиною й білили, в господарських приміщеннях і будівлях зруб переважно лишали відкритим.
Знизу, довкола житлової частини, робили високі глинобитні призьби, заплетені лісяним тином чи закріплені дошками з кілками, викладали й низькі призьби з глиняних вальків. Дахи в усіх будівлях були чотирисхилі на кроквах, у клунях – на високих сохах, закопаних в землю парами посередині будівлі, і ключах. Покрівлі переважали солом’яні, дахи вшивали сніпками-парками з житнього околоту чи сніпками з очерету. Долівки в хатах глинобитні, мащені рудою або червоною глиною з підводками, подекуди із зубцями. У коморах, а в заможних селян і в сінях, стелили дощану підлогу.
Хата в просторі орієнтована чільними та причілковими вікнами («очима») до сонця. Житло мало універсальне традиційне обладнання, чіткий функціональний розподіл: святково-ритуальний покуть зі столом і лавами, з образами, рушниками, квітами та із символами-прикрасами. При глухій північній стіні – дощаний піл для спання, над ним – жердка з одягом, колиска для немовлят підвішена до сволока. При вході, у кутку між сінешною і затильною стіною, ліворуч чи праворуч – велика піч, у другому кутку при сінешній стіні – полиці мисника з мальованими мисками та іншим посудом.
На грунті усталених традицій сошного та зрубного будівництва виникли й розвивалися господарські будівлі, розміри й характер яких пристосовувалися до функціональних потреб. За призначенням вони поділялися на складські приміщення та на будівлі, де утримувалися свійські тварини й птиця. В коморах зберігали родинне майно, збіжжя, продукти харчування, у великих громадських коморах (гамазеях) – запаси збіжжя сільської громади, в погребах, льохах, ямах – городину й молочні продукти, в клунях – снопи для обмолоту, в повітках, хлівах утримували худобу, саж використовувався для відгодівлі свиней, омшаники й катраги – для зимівлі пасіки.
З виробничих будівель на Наддніпрянщині були відомі вітряки, олійниці, кузні, парні. На перегачених річках і струмках будували водяні млини з жорнами, ступами-валюшами (для звалювання домотканого сукна), з наливними колесами, на річках із швидкою течією – наплавні млини на великих човнах. У кожному селі була одна чи кілька кузень, вітряків налічувалося по кілька десятків. Для регіону характерні стовпові вітряки на зрубному стільці з поворотним каркасним одно-, двоповерховим пошальованим корпусом. У роки примусової колективізації всі ці будівлі зазнали масового винищення і майже не збереглися.
Наддніпрянські храми успадкували й розвинули тисячолітні традиції будівель із шатровими верхами, зокрема конструкцію верхів бань зі зрубними стінами, заломами, підбанниками, ліхтарями, вивершеними маківками з хрестами. Мережива чотирикінцевих кованих хрестів донесли до нас у знакахсимволах свідчення всіх етапів розвитку народного світогляду (рогатий півмісяць, квітка, промені, спіралі, цілі грона малих хрестиків тощо).
За описами Л. Похилевича 1864, на Наддніпрянщині будували церкви з соснових, дубових, рідше вільхових і осикових кругляків і брусів. Покрівлі були гонтові й солом’яні. Поблизу церкви ставили дзвіницю, що складала з нею єдиний архітектурний ансамбль. Храми Київщини були переважно рублені з соснових брусів, пошальовані, мали високі стіни, невеликі вікна, стрімкі рублені шатра й великі освітлені ліхтарі, вивершені маківками з кованими хрестами.
На Черкащині був поширений регіональний тип храмів, рублених із дубових брусів, з високими багатозаломними банями-восьмериками й прорізаними у підбанниках вікнами, з різьбленими карнизами, одвірками, скобами. Багатоярусні іконостаси оздоблювалися різьбленим рослинним орнаментом, що заповнював тло святкового й патріаршого рядів, розміщувався на рамах ікон, колонках, пишних царських вратах, створюючи грандіозну сяючу святиню й вишукане тло для мальованих ікон.
Архітектурний комплекс сформовано за генпланом і дослідженнями арх. В. Романова і за наступною участю арх. В. Величківського (1970–80-і рр.). Етнографічні дослідження й комплектування експозиції проведені науковцями-етнографами під керівництвом Л. Гури (1970-і рр). Подальший розвиток етнографічної експозиції здійснено у 1990-і рр. та на початку 2000-х рр. науковцями С. Верговським, С. Пономаренко, Р. Свиридою, С. Щербань.
Література:
Гудченко З. С. Музеї народної архітектури України. – К., 1981; Де ля Фліз: Альбом. – К., 1996. – Т. 1; 1999. – Т. 2; Кржемінський К. Стінні розписи на Уманщині. – Кам’янець-Подільський, 1927; Логвин Г. Н. Дерев’яна архітектура України (14–19 ст.) // Нариси історії архітектури Української РСР (дожовтневий період). – К., 1957; Музей народної архітектури та побуту Української РСР: [Фотобуклет]. – К., 1977. – Те саме: Фотопутівник. – К., 1981; Музей народной архитектуры и быта УССР: Фотопутеводитель. – К., 1985; Найден О. Настінні розписи Уманщини початку 1920-х років // Нар. творчість та етнографія. – 1983. – № 4; Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах в пределах губернии находящихся. – К., 1864; Самойлович В. П. Народна творчість в архітектурі сільського житла. – К., 1961; Його ж. Українське народне житло (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.). – К., 1972; Його ж. Українське селянське житло та господарські будівлі (19 – поч. 20 ст.) // Нариси історії архітектури Української РСР (дожовтневий період). – К., 1957; Стельмах Г. Ю. Історичний розвиток сільських поселень на Україні. – К., 1964; Шмелев В. Г. Музеи под открытым небом. – К., 1983.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 765 – 766.