Грубешівська атака 1946 р. – польсько-український союз проти більшовиків
Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», д.б.н. І. Парнікоза, Київ
Координатор екологічної організації «Майстерня на користь усіх істот», К. Войцехівський, Люблін
«Не без певної гордості можу зараз сказати, що те що для багатьох зараз стає очевидним – польсько-українська співпраця, я реалізував вже 40 років тому. Я взяв на себе ініціативу припинення ворожих стосунків поміж нашими народами в ситуації, яку зараз багато кому важко буде зрозуміти».
Маріян Голембьовський
«Виявилося що, по обидва боки існує багато людей, які щиро прагнуть мирного порозуміння і тривалої співпраці поміж польським і українським народами. Можна тільки жалкувати, що багато з тих людей загинуло на полях битв або в комуністичних в’язницях».
Євген Штендера
Приналежність етнічних українських земель Західної України чи частини «Кресув Всходніх», як їх називають поляки, провальна політика «Санаційної» Другої Речі Посполитої у відношенні українців, а також польський терор у відповідь на провокаційну німецьку політику стали претекстом для розгортання кривавої боротьби загонів УПА не тільки з польським підпіллям, але взагалі з будь-якими проявами польської присутності на спірних землях до історичних пам’яток включно. При цьому, на жаль, дійшло до масового знищення польського цивільного населення. Для поляків символом цієї боротьби стала так звана «Волинська різанина» – масовані антипольські акції УПА проведені влітку 1943 року, в яких загинули тисячі польських цивільних осіб.
Хрест на могилі мешканців містечка Янова Долина (сучасне Базальтове), які загинули під час антипольської акції УПА 1943 р. Рівненський район Рівненської області. Українські джерела стверджують, що це була база польських партизанських загонів, польські, – що йшлося про винищення великої маси цивільних осіб
Ці акції викликали своєю чергою польський терор проти не винних у волинських подіях українців Закерзоння (Надсяння, Холмщина та Підляшшя, які знаходяться на захід від так званої лінії Керзона). У цей час укріплюється спрощений та закріплений пропагандою комуністичного часу образ бандерівця-різника. При цьому гетерогенність українського підпілля та участь в антикомуністичній боротьбі повністю ігнорується. Цей підхід у сучасних патріотичних т.з «кресових» колах Польщі є настільки сильним, що інколи польським колегам задається: ось вони ще трохи натиснуть на українців і вони зречуться тих «бандзьорів» – потужного збройного формування, яке вело бої за створення незалежної Української держави. При цьому польські колеги, відчуваючи свою «історичну рацію», як правило, зовсім не звертають увагу на наслідки такого тиску та власні «гріхи». Їм, задається, легше обтяжити взаємні стосунки звинуваченнями українців у геноциді, вимагати від них повної відмови від УПА, ніж примиритися на основі одночасного визнання кожен своїх провин. Українці, мовляв, першими розпочали, тому їм і відповідати за все.
Що ж, українські історики та громадські діячі в умовах такого тиску аж ніяк не розгубились і активно опонують тим, що різанина не взялася з голого місця, а була тісно пов’язана з політикою передвоєнної Польщі щодо українців і подіями перших воєнних років. Вони ж показують розлогу картину подібних дій з боку польських партизан. Справа виразно зайшла у глухий кут…
У той самий час мало хто з польських дослідників піднімає питання неадекватності дій польського керівництва, як закордонного уряду, так і керівництва партизанськими загонами, під час Другої світової війни на спірних територіях. І йдеться не про спроби пошуку діалогу з ОУН-івцями під час кульмінації їх антипольських акцій, що зрештою можна зрозуміти, але про їх безвідповідальні заяви тоді, коли українці все частіше такими акціями погрожували, абсолютно глухою та непримиренною позицією, яка звела нанівець аргументи тих, хто в українському середовищі різанині намагався запобігти. Замість того польські політики наказували польському населенню в умовах акцій УПА та місцевих цивільних українців героїчно гинути на місці. Ця ж політика мала замінити спроби порозуміння з українцями не тільки на Волині, але й в інших місцях українсько-польського фронту і не тільки 1943 р, але і 1945 р. Вперте стояння на своєму на думку декого має замінити будь-який діалог з українцями і зараз, в умовах коли УПА і її боротьба є невід’ємною сторінкою українських визвольних змагань у національній історичній пам’яті, яка так важлива для становлення незалежності української держави.
Глуха позиція польського уряду, що блокувала непоодинокі спроби польських підпільників домовитися з українськими повстанцями, давала необмежені можливості для найбільш радикальних діячів ОУН. Завдяки цьому вони могли змусити замовкнути будь-кого, хто б говорив про примирення. На жаль, такі явища спостерігаються у радикальних патріотичних українських та польських силах і зараз. І дійсно, якщо шляхетний уряд визнаної західними альянсами великої країни, що за допомогою тих самих союзників відродиться на всіх своїх відомих «від створення світу» польських землях, не веде перемовин з якимись там «гайдамаками-різунами», то, відповідно, і автохтони, які мають право на встановлення «диктатури нації» вступлять у рішучий бій з «окупантом», на політику якого покладуть всю відповідальність за свої дії.
Та всупереч ідеологічним позиціям та вказівкам політиків, українські та польські партизани ще під час війни все ж таки домовилися. Це викликало рішучий супротив польського керівництва, що вже у роки війни планувало використати допущену українцями жорстокість для дискредитації будь-яких майбутніх прагнень українців набути незалежність (зауважимо, що ці події використовують у своїх цілях всі внутрішні та зовнішні вороги української державності, на цьому ґрунті навіть об’єднувалися польські праві радикали та російські та українські комуністи). Ще більше вона шокувала та викликала велику тривогу у радянських керманичів. Неможливе стало можливим. Одним з найбільших досягнень такого порозуміння стала одна з наймасштабніших партизанських збройних акцій на теренах Закерзоння. У ніч з 27 на 28 травня 1946 р. об’єднані сили ВіН («Вольносць і Незавіслосць» – організація-наступниця АК) та УПА вдарили на містечко Грубешів. На тему цієї акції за роки з’явилося багато міфів та фальсифікацій. Хоча неодноразово описувався її перебіг, втім, окремі описи дуже часто сильно відрізняються один від одного, а інколи і від правди. Зважаючи на що ми відчули потребу завітати до Грубешова. Але не тільки для того щоб відчути атмосферу цього давнього надбужанського міста, але щоб віднайти об’єкти, які були свідками тої надзвичайно важливої для обох народів події та спробувати уявити, як це було…