7. Епілог

Отже вони – вояки обох підпільних армій – вчорашні смертельні вороги, змогли домовитися та визнати, що як одні, так і другі мали рацію у своїй боротьбі. Плодом цієї домовленості стало припинення терору проти місцевого населення та низка серйозних акцій проти більшовицької влади, кульмінацією яких стала Грубешівська операція 1946 р. На відміну від них сучасне покоління поляків та українців часто домовитися між собою не може. При цьому ще можна зрозуміти людей, родини яких безпосередньо зазнали втрат чи від українського, чи від польського терору, над ними тяжіє негативна пам’ять і з цим вже нічого не зробиш. Хоча і при цьому варто згадати, що серед вояків, які вирушали у спільний рейд на Грубешів, теж були такі, які зазнали втрат один від одного. Та як зрозуміти представників сучасного покоління, яке не має безпосередньої причетності до тих подій, але запекло окопується на позиціях виключно своєї правоти, вперто не бажаючи зрозуміти позицію опонента?

Страшно це визнати, але нам або взагалі немає справи до нашої спільної історії і ми більше знаємо про зеківську “культуру” чи забаганки якогось ледаща з Голівуду, або ми цікавимося своєю історією але дотримуємося позиції, що наші завжди праві. Симптоматично, що у другому випадку, як пише В. В’ятрович, ми прагнемо відзначати лише численні трагічні сторінки нашого минулого, гідно згадувати річниці взаємних убивств. За участю президентів обох країн відкрито меморіал у селі Павлівка (польська назва Порицьк – Poryck) 2003 р. з нагоди 60-ї річниці антипольських акцій на Волині, 2005 р. – пам’ятник у Павлокомі, знов таки з нагоди 60-ї річниці вбивств, але тепер уже українців польськими підпільникам), 2009 р. – у Гуті Пеняцькій з нагоди 65-ї річниці знищення поляків цього села. Тоді ж готувалися до відкриття пам’ятника за участю президентів у знищеному Армією Крайовою українському селі Сагринь, яке, проте, не відбулося. Нещодавно відкрито пам’ятник загиблим полякам у селі Острівки на Волині. Наразі ж у Польщі будуть відзначати 70-у річницю «Волинської різанини». І хоча ми і переконуємо себе і інших, що йдеться виключно про вшанування загиблих, проводяться ці заходи дуже часто так, що сприяють виключно розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. При цьому вражає факт, що святкування та вшанування подій, які нас об’єднують, нікому не потрібне. Хоча це так само пам’ять. Абсолютно гробове мовчання роздається як в Україні, так і у Польщі на кожну річницю спільної атаки Вербковичів та Грубешова. При цьому, якщо навіть не згадувати про УПА, Грубешівська операція – це одна з найбільших збройних акцій польського підпілля у післявоєнний період. Чому ж так відбувається? Напевне, тому, що дуже велика кількість діячів вміло паразитує на родючому ґрунті взаємних конфліктів, вміле керування якими дозволяє не давати нам об’єднатися. Це відвертає нашу увагу на завчасно обраного «винного» і не дозволяє розгледіти справжнього винуватця розвитку сучасних подій, який, як відомо, править бал у нас у власній хаті. Ми сподіваємося, що ця публікація стане одним з кроків для розриву цього фатального кола, і що хоча б поруч з пам’ятниками з написом «жертвам УПА» (чому це може послужити – ми вже висловилися), чого так прагнуть наші польські колеги-патріоти, повстане ще й пам’ятник їх спільній акції з АК у Грубешові, меморіальні знаки у Ментке, Руді-Ружанецький, Варяжу та Вербковичах.

ПС: Вже в 2013 році ми дочекалися реконструкції Грубешівської атаки, і то не в Україні чи Польщі, а в США. Незважаючи на шалений супротив певних представників польської громади, польські і українські реконструктори провели її разом в містечку Рокфорд, що у штаті Іллінойс в рамах чергового триденного заходу з вшанування героїв і ветеранів Другої світової війни – Midway Museum WW2 Days. У заході прийняло участь понад 1000 реконструкторів і десятки одиниць важкої техніки і автомобілів часів Другої світової війни. Відвідало цю подію протягом вікенду понад 6000 глядачів. Уже третій рік поспіль Україну тут представляє група військово-історичної реконструкції УПА – сотня «Сіроманці» (www.greywolvesupa.com). З польської сторони в образ польських підпільників перевтілились члени 1-ї Польської Піхотної Дивізії імені Костюшки. І кілька реконструкторів з інших груп. Координатор – Войтек Дудек.

А радянські сили представляли 40-й стрілецький батальйон і 201-й латвійський батальйон. Координатор – Яро Роговський. Показовий бій відбувався в містечку на території музею. Приміщення ресторану було перетворено в штаб НКВД з в’язницею де утримувались арештовані польські і українські підпільники і планувались подальші каральні акції проти місцевого населення. Напад був спланований двома хвилями. Спочатку УПА вийшло від північної сторони і почало фронтальний обстріл. Коли комуністи залягли і зайняли оборонні позиції, прозвучав сигнал свистка, по котрому ВіН вийшов на позиції з південної сторони і вдарило їм в спину, чим практично повністю зліквідували залогу штабу. Негайно були звільнені в’язні і забрані всі документи з арештними списками. Допитано і вбито комісара. На жаль, залога штабу встигла дати сигнал до гарнізону комуністичного війська польського що за кілька кілометрів від міста і їм негайно виїхала підмога на автомобілях і з мінометами. Сили УПА і АК мусіли почати відступ з міста. Понісши незначні втрати, завдання повстанцями було виконано. В’язні звільнені, документи забрані. Радянські сили в краї дезорієнтовані. Вони ніколи не сподівались що українці і поляки зможуть об’єднатись для боротьби проти спільного ворога ().

Маріян Голембьовський помер в 1996 р. та похований на військовому цвинтарі в Варшаві (). Євген Штендера помер 2022 р. в будинку для старців у Оттаві в Канаді. Де він похований нам не відомо.