Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави.

Люблінське воєводство

Холм м

Холм м

Розмір зображення: 800:391 піксел

Повітове місто Люблінського воєводства у Польщі. Історична столиця Холмщини.

Найдавніше минуле

Археологічні розкопки на території сучасної Холмщини показують що початки заселення цих земель сягають палеоліту. Знайдені предмети свідчать, що впродовж наступних епох тут існував неперервний ряд поселень. Неолітичні матеріали знайдені також у нижніх шарах племінних городищ між Бугом та Вепром. Загалом на Холмщині виявлено знахідки неолітичних культур: волинсько-люблінської, мальованої кераміки, лійчастого посуду, кулястих амфор та шнурової кераміки. Окрім дрібних артефактів відкрито потужні кам'яні поховальні споруди, традиційні для «атлантичної» мегалітичної традиції. Перед входом до археологічного відділу регіонального музею в Холмі можна оглянути рештки поховальних скринь, які належать до культури кулястих амфор (часів бронзи) та більш пізню скриню поморської археологічної культури епохи заліза.

В епоху бронзи на Холмщині й на території самого міста, зокрема на Крейдяній горі біля цементного заводу, були поширені поселення тшинецької, а потім лужицької культур. На території Холма виявлено також сліди поморської культури VI—II ст. до н. е., яка загалом була поширена на території Польщі (від Гданського Помор'я) і суміжних із нею областей Білорусі та України.

Припускається, що на території самого міста Холма люди почали селитися лише на початку н. е. в період римських впливів. Численні знахідки на території Холму та околиць належать саме до цього часу. Знахідки римських монет, імовірно, свідчать про давнє проходження тут торговельних шляхів. У цей час тут мешкали носії археологічної пшеворської культури. На території холмського передмістя Белавін знайдено свідчення неперервності поселення на території Холма з римських часів — періоду пшеворської культури. В епоху розселення слов'ян — у V—VIII ст. сучасна Холмщина гармонійно вливається до їхнього ареалу. Вважається, що на території Холмщини в VIII—XI ст. також спостерігалося поєднання культурних елементів, які походили з прилеглих країв.

Більшість груп поселень концентрується берегами річок. У цьому розумінні Буг виступав віссю, навколо якої кристалізувалася майбутня Волинська земля. Перед державним періодом тут склалася мозаїка поселень, що відрізнялися своєю хронологією, а також етнічними та культурними рисами. Панівними в ландшафті теренів суч. Холмщини в VI — поч. VII ст. були відкриті поселення. Їх розташовували вздовж річкових долин. На території поселень зводили невеликі чотирикутні напівземлянки часто з піччю в розі. Загалом слов'янський спосіб життя був дуже простим і водночас дуже адаптованим до несприятливих умов. Також зводяться городища. Як вказує А. Буко, виникнення нових городищ стимулювали також транс'європейські торговельні шляхи. Для майбутньої Холмщини особливе значення мав бузький торговельний шлях. В. Лосинський припускав, що торговельний шлях був активований близько 880 р., що ініціювало прямий торговельний зв'язок від району сучасного Києва через Прип'ять, Буг та Віслу з Балтійським узбережжям. Уздовж цієї траси знайдено срібні клади, які включають арабські монети IX ст. Про племінну належність та ранньослов'янську історію Холмщини немає жодних надійних історичних свідчень. Найбільш раннім слов'янським поселенням на території сучасного Холма є так зване Заслуп'я (на північ від Белавіна і розташованої тут вежі, від пол. «слуп», що означає вежа) з великою кількістю металевих предметів, а також житла, які були під Белавінською вежею. У музейних фондах Холмського музею є чимало глиняного посуду та його фрагментів, що походять із цього поселення. Цей посуд оздоблено білою побілкою чи орнаментом на глині. Знайдено тут також зброю — залізні наконечники сокир та списів, господарські предмети, ножі, серпи, металеві та скляні оздоби з характерними браслетами із зеленого скла та підкови для коней і взуття.

Детальне вивчення району Холму дозволило виявити загалом 43 місцеперебування артефактів. У більшості випадків — це залишки великих поселень. Знайдений тут матеріал датується від неоліту і до сучасності. Висока щільність поселень у часи Риму та Ранньому середньовіччі дозволяє припускати існування тут первинного слов'янського поселення, яке передувало закладці граду на Високій Гірці. Початки ранньосередньовічного поселення на Заслуп'ю сягають VI ст., а його розвиток майже без перерви від X до XIV ст. Переказ оприлюднений у 1684 р. Якубом Сушею каже, що саме тут було перше міське поселення. Проте, чи було це прамісто, чи просто одне з ординарних поселень регіону мають показати такі дослідження.

Княжа доба

У випадку Холма — досі відкрите питання перенесення центру поселення з раніш описаного Холма-Белавіна, розташованого в багнистій долині річки Угорки, на терен сучасної Високої Гірки, що наступило найімовірніше впродовж X ст. Ранньосередньовічні матеріали, які походять із Високої Гірки, відносяться лише до кінця X—XI ст. Неподалік на місці сучасного Ринку (пляц Лучковського), знайдено оздоби з поховання датованого XI—XII ст. Це означає, що в той час на місці Холму були сліди життя. Окрім того щодо Високої Гірки збереглася легенда про наявність на ній поганської святині, а також про напад на неї ворога. При цьому відбити цей напад оборонцям святині, начебто, допоміг білий ведмідь, який вийшов із надра гори. Щодо існування святилища наразі немає жодних даних, які це підтверджують. Проте білий ведмідь міцно закріпився на гербі Холма. 1217 чи 1219 р. Данило Романович відібрав у Лешка Берестя та землі між Бугом та Вепрем із містами Угровеськ (Угруськ), Верещин, Стовп'є та Кумів, а також усю «Україну» як свою вотчину. Відсутність згадки про Холм свідчить про те, що міста на той час не існувало.

Дата заснування Холма докладно не встановлена; за літописами, князь Данило Романович збудував тут 1237 року Холмський замок, який згодом сильно укріпив (з часом він отримав у місцевих жителів назву «обоонний городок»), на незначній віддалі від нього збудував оборонні споруди — вежу в Білявині й вежу в Столп'ї. Завдяки цьому Холм протистояв монгольській навалі 1240 р. Сюди Данило переніс свою столицю з Галича, разом з цим осідок єпархії (доти був Угруськ). На це вплинула така обставина: Галицький шлях, який сполучав Україну з Близьким Сходом і Півднем, втратив значення через занепад Царгороду, опанування степів кочовиками; натомість набрав значення шлях, який сполучав Балтику і володіння Тевтонського ордену (зокрема, місто Торунь над Віслою) із західноукраїнськими землями через Холм (так званий Бузький шлях). 1259 року Холм удруге протистояв монголо-татарській навалі.

По смерті Данила Романовича (1264 р.) у Холмі мали резиденцію його наступники: князь Шварно Данилович, потім Лев Данилович, його нащадки: Андрій і Лев Юрійовичі, Юрій (Болеслав) II.

XIV ст. — 1795 р.

Під час воєн за їх спадщину між Литвою, Польщею й Угорщиною та місцевими боярами, Холм багато потерпів і 1387 року остаточно перейшов до володінь Польщі. Холмщину під своє панування взяв безпосередньо новий польський король Ягайло. З цим наступив нарешті край військовій руїні. Від цього часу місто становило центр Холмської землі (Холмщини): яка об'єднувала поміж іншим Красностав, Грубешів, Реювець та Замостя. Незважаючи на те що Холмщина входила до Руського воєводства (з центром у Львові), вона мала автономію, яка дорівнювала такій для воєводства, зокрема вислала окремого депутата до сейму. На прохання міщан 7 січня 1392 р. на замку в Любомлі Ягайло видав Холму привілей на Магдебурзьке право — «перенесення міста з права польського і руського». В привілеї мешканців Холма Ягайло згадує в такій послідовності: німці, поляки та русини. І найімовірніше це не означало домінування іноземців, але їх вищий соціальний статус. Локація Холму була настільки вдалою тож в 1400 р. король Ягайло довірив холм'янину Бартоломею локацію Грубешова.

Сучасна площа Лучковського є чи не єдиною пам'яткою того часу. Адже і після локації Холм використовував вуличну сітку, яка склалася в XIII ст. Вже в XVII ст. існувала вулиця Люблінська. В межах міста ця вулиця розширювалася і створювала власне цей ринок. В XVII ст. з'явилися назви й інших звивистих міських вулиць — Собача, Брестська, Блонська, Пивоварська, Велика. Забудова міста була дерев'яною. При ринку в межах укріплень було біля 120 ділянок. Дерев'яними були також церкви, костели та синагога. Інвестиції в окраїнні (українні) міста Холмщини були дуже скромними, зважаючи на довгий час пануючу тут нестабільність. Втім, Холмщина опинилася на торговельних шляхах з генуезьких колоній в Криму до західної Європи та узбережжя Балтійського моря. Головна дорога з Володимира вела через Буг до Холма, а далі до Любліна та Казимира Дольного на Віслі. Поступово зростало значення Холма і на шляху з Дрогобича через Любачів та Грубешів до Підляшшя, яке в 1446 р. остаточно відійшло до Великого князівства Литовського. З середини XV століття збільшилося економічне значення Холма, головним чином, торгівля. У другій половині XV ст. Холм населяло 1000 чоловік, були то русини, поляки та євреї, а також в невеликій кількості німці. І якщо русини переважно займалися сільським господарством чи ремеслом, поляки — складали адміністративно-управлінський апарат то євреї та німці освоювали торгівлю. В місці відбувався розвиток цехової справи: пекарі, різники та шевці. Працювали водні млини, п'ятничні торги та річні ярмарки. Суттєву небезпеку для міста становили татарські напади, такі як напад 1499 р., що призвів до втрати половини мешканців.

Незважаючи на тиск католицизму (сюди висилали найкращі католицькі кадри, а в 1456 р. в місті вже перебували домініканці) Холм став столицею православного єпископства на землях Холмщини та Підляшшя і довгий час був висунутим на захід осередком духовенства цього обряду. А католицьке єпископство тут не прижилося і було перенесено до Щекарева-Красноставу. На початку XV ст. будівля Данилової церкви на Гірці розвалилася. Церква була відновлена єпископом Філаретом Тарновським (Облазницьким) який був холмським єпископом в 1507—1533 рр.. В цей час вона була зменшена в розмірах. Прийшлося розібрати частину з заходу та звести нові стіни. В 1573 р. до церкви добудували дерев'яний бабинець, дах перекрили новим ґонтом і добудували дзвіницю. Кафедра далі виконувала свої функції. Мешканці міста — русини підтримували свою святиню фінансами та землями. Зокрема, 16 липня 1456 р. на користь холмського собору було організовано медову данину. Окрім головного храму, вже на початку XV ст. в Холмі згадується церква Св. Параскеви (1428), Св. Миколая (1428), Успенська (1428), та народження Христа під замком (1576). Де вони знаходилися? Вказується, що на північ від ринку знаходилося Брестське передмістя з єпископським ринком, поблизу якого стояли Успенська церква та церква Параскеви. Наразі це місце локалізують районом сучасної церкви Іоанна Богослова. Щодо церкви св. Параскеви (П'ятницька) відомо, що вона виникла у XV ст. на тутешньому передмісті Оболонь (колишніх заплавних луках річки Угерки). Вперше священики П'ятницької церкви о. Терентій та о. Партенон згадуються у документах 1428 р. У документі — скарзі владики Леонтія 1581 р. про відмову сплати священиками церковних податків згадується парох о. Іван, а у документах 1602 р. — о. Григорій. Імовірно ця церква стояла на сучасному перехресті вул. Оболонської та Міцкевича, так як збереглося свідчення що саме на місці старої церкви під час російського панування на Холмщині було збудовано нову.

4 червня 1578 р. Холм разом з церквами та укріпленнями знищила пожежа. Тоді вцілів тільки замок та руський монастир на Гірці з Даниловою церквою. У 1596 р. холмський єпископ Діонісій Збіруйський прийняв у Холмі Берестейську унію. 1612 р. мав ледве 2 200 мешканців, у тому числі 800 євреїв. Деяке культурне значення мав як головне місто єпархії, осередок церковних шкіл. У 1638 р. кафедральна церква та монастир згоріли. Її відбудова та розбудова Холмської столиці унії були пов'язані з активністю холмського греко-католицького єпископа Мефеодія Терлецького. Він першим відкрив фундаменти Данилової церкви на гірц і та перебудував її. Саме цю відбудовану кафедру, вірогідно, представлено на срібній оздобі вівтаря, виконаній в Гданську на замовлення холмських василіан. За його часів місто, як і в часи Галицько-Волинської Русі, замало Гірку та західний схил природного підвищення. Цей терен був обнесений дерев'яно-земляним парканом та валом, подекуди кам'яним муром. За тим поясом укріплень розміщувався сухий рів. Укріплення мали овальні абриси, а Висока Гірка була оточена окремим муром. Його рештки збереглися на Холмській Гірці. Проте до XVII ст. то все розвалилося і місто фактично було безборонним. До міста вели Замойська, Красноставська, Львівська, Люблінська, Брестська та Василіанська брами. В 1783 р. стояли тільки три брами-руїни. На захід та північний-захід від міста виростали передмістя — в XVI ст. — Люблінське, а в XVII ст. Єпископське (Biskupie), Владчин (Wladczyn) та Блоні (Blonie). Останнє пізніше називалося Оболонню, так як в Києві. Про його існування досі нагадує вул. Оболонська. На горі знаходився дерев'яний замок, обліплений глиною. В XVII ст. він згорів і був збудований новий з палацом старости. На згаданій срібній прикрасі вівтаря в мурах Холмської Гірки показана брама схожа на сучасну Устілузьку браму, яка наразі розташовується одразу за кафедральним собором і має бароковий вигляд. Ця брама єдина з збережених походить з 1616 р. — тож це найстаріша збережена архітектурна пам'ятка міста.

Окрім церкви М. Терлецький звів палац єпископів (попередник сучасного з поч. XVIII ст.) та двоповерхову будівлю василіанського монастиря. З 1617 р. при кафедрі М. Терлецьким організовано василіанський монастир, який розташовувався в спорудах на вершині Гірки. Вона збереглася до нашого часу, хоча і в перебудованому вигляді по лівий бік від собору. В 1639 р. при греко-католицькій кафедрі єпископ Мефодій Терлецький влаштував гімназію, яка підлягала Краківській академії. Її керівником став Якуб Суша. Терлецький також пробував в закласти в Холмі друкарню, метою якої був друк кирилицею слов'янських літургічних книг та іншої релігійної літератури. Незважаючи на згоду Риму цей проект не вдалося реалізувати через повстання Хмельницького. З середини XVII століття почався занепад Холма, спричинений війнами. 1648 р. місто захопив на деякий час гетьман Богдан Хмельницький. У 1650—1651 рр. згідно до Зборовської угоди короткий час на вимогу Б. Хмельницького Холмський собор перебував в руках православних єпископів. У 1651 р. греко-католицький єпископ Яків Суша возив чудотворну ікону Холмської Божої Матері разом з королівським військом на поле битви з козаками під Берестечко. Пізніше Холм знищили шведи, московське військо, багато потерпів під час Північної війни (1700—1721 рр.). Наприкінці XVIII століття у Холмі жило близько 2 500 мешканців, у тому числі понад 1 000 євреїв, 1 000 поляків, 200 українців.

1795 — 1914 рр.

Після поділу Польщі Холм належав до володінь Габсбурґів (1795–1804), Австрійської імперії (1804—1807), Варшавського герцогства (1807–1812) і Польського королівства (1812–1832), пізніше входив безпосередньо до складу Російської імперії.

З австрійським періодом в історії Холму пов’язана розбудова комплексу уніатської семінарії при мурованій церкві св. Миколая на однойменній вулиці. Після пожежі 1779 р. замість первісних дерев’яних будівель семінарії зведено нові муровані споруди, будівництво яких розпочато єпископом Порфирієм Важинським у 1799 р. і завершено на початку XIX ст. Споруди спроектовані в формі літери Н. В найстарший центральній частині комплексу навіть збереглися старі склепіння. З 1769 р. до ліквідації ордену у 1864 р. семінарія знаходилася у віданні василіан. У 1804 р. за рішенням австрійського уряду розпочато відбудову самої уніатської церкви св. Миколая. Холмщина не довго була «Новою Галичиною». З 1809 р. волею Наполеона вона входила до автономного польського Варшавського князівства. На початку 1813 р. російські війська, які переслідували залишки армії Наполеона, зайняли Холм. За рішенням Віденського конгресу 1815 р. Холмщина стала частиною Польського Королівства в складі Російської імперії, тож місто і регіон опинилося під новою – російською окупацією, тепер вже на століття. В цей час Холм з округою ввійшов до етнічно-польського Люблінського воєводства, перетвореного в 1837 р. на губернію. З цього приводу М. Грушевський писав: «Тільки як на Віденськім конгресі в 1815 p. викраяно було наново “Королівство Польське” з земель польських, суміжних українських, білоруських і литовських, а в їх числі попала туди й Холмщина, поляки стали дивитись на неї як на землю польську, чи таку, краще сказати, яку треба за кожду ціну зробити польською». Станом на кінець XVIII ст. для поляків, попри сучасні заяви про тісне пов’язання з Польщею, Холм великого значення не являв. Він був окраїнним містечком і нічим особливо не вділявся. Справжня суперечка за Холм почалася лише після того, як Російська Імперія, відчувши силу і заграбавши ці землі, почала вести себе як той, хто виправляє давню кривду. В умовах такого успішного російського ідеологічного наступу польські публіцисти вимушені були вигадати романтичну легенду про те що Холмщина була польською територією ще до Данила Романовича, і пізніше була загарбана Руссю. Нажаль, ця концепція для «покріплення сердець», яка не знаходить жодних археологічних чи історичних підтверджень пережила історичну кон’юнктуру часів російської окупації і по сей день фігурує навіть в історичних джерелах.

Роль Холма на початку ХІХ ст. ще більше зменшилась. В 1816 р. місто ще більше підупало. Оборонні мури було розібрано на камінь, міщани також добували вапно на схилі Холмської Гірки під кляштором василіанів (збудованим ще за М. Терлецького). Згідно критеріїв станом на 1834 р., Холм був містом четвертого розряду, які нараховували 3-6 тис. мешканців. У 1837-66 рр. Холм не був навіть повітовим містом і належав до Красноставського повіту. Проте весь цей час залишався осідком уніатської єпархії, яка обіймала окрім Холмщини також українські етнічні землі Південного Підляшшя. Була це, зрештою, єдина уніатська єпархія в Царстві Польському, а від 1839 р. і в усій Російській імперії. В цей час уніатська церква була вже дуже полонізованою. Проте під впливом росіян цей процес почав сповільнюватися. Микола І. був відвертим ворогом унії. Тож він реалізовував один за одним послідовні кроки до її ліквідації. Вищевказаний напрямок спочатку набув матеріального втілення в перебудові церкви св.. Миколая. Входження Холму до російської держави відбувалося дуже проблематично. Опір тут окрім поляків чинили й численні полонізовані уніати. В 1861 р. напередодні січневого повстання, у Холмі, на Кафедральній Горі відбувалися політично-релігійні маніфестації, в яких приймав участь, зокрема, Степан Лаврисевич настоятель греко-католицької парафії св. Норберта в Кракові. Російський уряд в повній мірі скористався з факту участі уніатів в повстанні. Після січневого повстання указом російського імператора Олександра II у 1864 р. на території Польщі скасували усі релігійні ордени, в тому числі і василіан. Це поклало кінець їх монастирю та бібліотеці в Холмі (на Високій Гірці). А в 1875 р. українців Волині, Холмщинини та Підляшшя спіткало нове випробування. Російська влада пришвидшила реалізацію своїх планів і ліквідувала греко-католицьке віросповідання.

В 1867–1912 рр. Холм знову став столицею повіту. У 1877 р. до міста провели Надвіслянську залізницю з Ковеля, а потім містом також пройшла залізниця до Берестя. Проте життя міста сильно не пожвавилося. Холм так і лишився малозначущим осередком єврейської торгівлі та ремесла. В 1865 р. в Холмі мешкало 4054 особи, а 1870 р. – 4.5 тис. осіб. З них 70% становили євреї, а 20% – поляки та українці-уніати. Загалом, русини-українці ж на Холмщині становили більшою частиною сільське населення. З 1852 р. до Холма та регіону почали напливати вихідці з інших районів Російської Імперії, в тому числі з інших регіонів України. Це були чиновники царської адміністрації, військові, духовенство, підприємці та просвітяни. Православних розпочали ховати на міському цвинтарі на вул. Львівській. Проте це викликало протести католиків, які не хотіли бути поховані разом з православними (такі були часи). Зважаючи на це організовано новий православний цвинтар на північному схилі Холмської Гірки. Повернення до православ’я супроводжувалося тим, що усі існуючі уніатські церкви в Холмі та на Холмщині перероблялися на православні. Величезні зусилля вкладалися також в будівництво нових просторих церков у модному та офіційно-затвердженому російсько-візантійському стилі. З 1875 р. собор Богородиці на Холмській Гірці почав діяти як кафедральний для православної Варшавсько-Холмської єпархії. У 1874-77 рр. проведено ґрунтовний ремонт та перебудову споруди – добудовано чотириколонний портик до головного входу, перероблено і позолочено головну баню і бані над вежами чільного фасаду, розписано інтер’єр і виготовлено та встановлено новий п’ятиярусний іконостас. У 1877 р. під наглядом архітектора-виконавця будівельних робіт по зведенню православних церков у Привіслянському краї Шреттера, а, можливо, і за його проектом біля базиліки, зведено нову муровану дзвіницю. Збоку від колишньої будівлі василіанського монастиря побудовано садибу православного братства Богородиці – органу створеного для русифікації Холмщини.

В своїх зусиллях утвердитися на Холмщині, Росія активно використовувала пам’ять про руське минуле Холмщини. Для цього були проведені перші розкопки Петра Покришкіна та Федора Коралова на Холмській Гірці. Ці дослідники вперше розкопали резиденцію Данила Романовича. Саме в будинку братства організовано церковно-археологічний музей. В цьому музеї зокрема зберігалася стара риза з образу Богородиці, яку подарував Я. Суша. На жаль, усі знахідки цих археологів в 1915 р. були вивезені до Росії і їх сучасна локалізація не відома.

У 1880-1881 рр. на другому поверсі флігеля єпископського палацу на Гірці при соборі Різдва Пр. Богородиці влаштовано церкву св. Михаїла, київського митрополита, завершену однією цибулястою маківкою. Ця церква (помітна на старих фотографіях) була ліквідована після першої світової війни. Поблизу кафедрального собору на історичному місці церкви Іоанна Златоустого було у 1884 р. в 10-ту річницю навернення уніатів до православ’я зведено стовпоподібну церкву св. Кирила та Мефодія. В 1921 р. її було розібрано, а на цоколі насипано курган Незалежності який височіє на Високій Гірці і зараз. У 1868 р. на церкву св. Варвари перетворено зачинений мурований по-реформатський костел св. ап. Андрія. В 1914 р. майже закінчена церква св. Параскеви за проектом Олександра Пуринґа. Ознакою російського панування стало зведення комплексів військових казарм – опорних пунктів царської адміністрації в Холмі, Грубешові, Замості та ін. містах. Зокрема на території Холма розміщується низка військових частин, для яких будуються спеціальні кошари, а поблизу них церкви. В 1860-х рр. кількість військових, які перебували в цей час в Холмі коливалася від 82 до 522 офіцерів та солдат. Імовірно, значна їх частина була вихідцями з України. Для потреб військових першою в центрі міста було зведено церкву св. Іоанна Богослова (існує по сей день). В західній частині міста знаходиться мурована гарнізонна церква св. Трійці в неоросійському стилі, звана за назвою полку Бутирською. Її було зведено в 1880 р. при Бутирських казармах, розташованих в дільниці Шліхонки, на вул. Кошаровій. Зачинена після першої світової війни споруда використовувалася для різних цілей. У 1980 р. церкву відремонтовано і її пристосовано на костел св. Казимира сучасної католицької парафії. В східній частині міста, на південь від району Дирекція, на вул. Грубешовській знаходиться ще одне колишнє царське військове містечко з військовим шпиталем, пізніше за Другої польської республіки шпиталем святого Миколая. Тут зберігся гарнізонний собор св. Миколая, перероблений наразі на костьол Божого Милосердя, вул. Ксьондза Зигфрида Березецького (Ksiedza Zygfryda Berezeckiego), 1, та водонапірна вежа. В 1901-1908 рр. для розквартированого в місті 65-го Московського полку піхоти зведено муровану гарнізонну церкву св. Олексія, Петра, Йона і Пилипа, звану Московською, або навіть Московським собором. Будова в типовому російсько-візантійському стилі була посвячена перебуванню імператора Росії Миколи II в місті. Після першої світової війни розібрана польською владою як символ московської неволі. Розташовувалась на розі вулиць Люблинської та Трубаківської. У 1883 р. на Люблінській дорозі збудовано муровану, квадратну в плані каплицю св. Федора, яка була філією кафедри. Каплиця збереглася до нашого часу її можна оглянути по вул. Люблінській, 166d.

В 1865 р. в будівлях колишнього реформацького монастиря по вул. Реформатській відкрилася жіноча гімназія (надалі називана Маріїнинською). Разом з чоловічою гімназією створеною в колишньому монастирі піарів (про неї в наступній частині), вона була спрямована на русифікацію нащадків уніатського духовенства. Після 1875 р. усі уніатські навчальні заклади стали православними. Зокрема на базі існуючої уніатської семінарії при церкві св. Миколая створено православну духовну семінарію. Окрім цих закладів у Холмі відкрилися додаткові гімназії, в тому числі приватні, а також Холмська технічна залізнична школа імені Д.М. Іванова – будівля збереглася. Розбудовувалася мережа початкових, зокрема, церковних шкіл. 1890 р. архієпископ Холмсько-Варшавський Леонтій Лебединський коштом уряду збудував чудову семінарійну будівлю в Холмі, яка збереглася до наших днів. Холмська семінарія мала бути центром русифікації українців та білорусів на колишніх польських землях. В будівлі семінарії розміщувалася каплиця св. Леонтія (сучасна зала, досі увінчана банею). У 1912 р. на Гірці відбулося масове святкування повернення Холмщини до складу Московії – утворення Холмської губернії. Перед початком першої світової війни Холм продовжував лишатися відсталим провінційним містечком. Серед християн в місті, католики домінували над уніатами. Адже внаслідок так званого толеранційного указу російського царя від 1905 р. відбувся масовий перехід колишніх уніатів чи їх нащадків з примусового православ’я в католицизм.

В Холмі «в піарських будинках, де містилась семінарія » в 17 вересня 1866 р. прийшов на світ і провів перші три роки свого життя Михайло Грушевський. Йдеться про будинок колишнього монастиря ордену піарів та організовану ними на Люблинській вулиці школу для шляхетської молоді. був охрещений першим православним настоятелем церкви Іоанна Богосолова – протоірєєм Яковом Крашановським. Хрещення відбулося або в самій церкві, або поруч на плебані

У XX столітті

Про зміни релігійних, деякою мірою національних відносин свідчать числа: 1873 р. на 5 595 мешканців припадало: православних — 263, греко-католиків — 530, римо-католиків — 1 294, євреїв — 1 503. 1911 р.: на 21 425 меш. 5 181 православних (українці й росіяни), 3 820 римо-католиків, 12 100 євреїв, 315 лютеранів. Впливи росіян збільшилися зі скасуванням унії і припливом православного духівництва. Холм був центромрусифікації (ряд середніх шкіл, духовна семінарія) і полонізації. Русифікація посилилася після утворення 1912 р. Холмської губернії через приплив російських службовців. Після 1905 року почала виявлятися незначна українська діяльність: створено Просвітительное Общество Холмскої Руси, яке видавало двомовний журнал «Братська Бесіда», товариство «Просвіта». Перша світова війна спричинила зменшення українського населення Холма, бо 1915 р. майже всі українці й росіяни виїхали на схід перед приходом військ центральних держав.

Від 25—27 серпня 1917 року відбувся Всехолмський З'їзд у Києві з 296 делегатами холмщаками, який виразно виголосив свою єдність з українством. Цей з'їзд також обрав 8 представників до Центральної Ради і призначив губернського комісара Холмщини в особі М. Лоського; його теж затвердила Центральна Рада і визнав український уряд. Українська головна Рада пов’язана з Українською національно-демократичною партією домагалася від Центральних держав не включення до Польщі українських етнічних земель – Холмщини, Підляшшя та Волині. Реакцією було звернення австрійського уряду до місцевих мешканців-українців, збільшення тиражів україномовної преси, встановлення посади українських інформаторів при австрійських військових комендатурах. 9-10 квітня 1917 р. відбулася спільна нарада Галичанської Ради Наддніпрянського Союзу Визволення України з метою координації розпочатих раніше агітаційно-пропагандових заходів в окреслених регіонах. Перед 5 листопада 1916 р. німці розглядали проект створення «Українського П’ємонту» на Холмщині.

Прилучення Холмщини до України проголошено постановою Центральної Ради 12 листопада 1917 року. Також за Берестейським миром (9 лютого 1918 року) Холмщину приділили Україні. Але на той момент УНР зовсім не контролювала ці території, які ще з осені 1915 р. були окуповані військами Німеччини і Австро-Угорщини. Лише у березні 1918 р. до м.Берестя прибув за призначенням з Києва невеликий персонал новоутвореного Холмського губернського управління на чолі з Скоропис-Йолтуховським. Українські адміністратори почали поступово перебирати владу від німців на цих територіях. За часів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського посаду губернського старости Холмщини продовжував обіймати О. Скоропис-Йолтуховський. 5 листопада 1918 р. гетьманат виділив окрему Холмську губернію. Центральним губернським містом визначався Брест-Литовськ.

Проте слідів української адміністрації ми не знайдемо ані в Холмі, ані на Холмщині. Холмщина ж з м. Холм так і не була передані під українську владу, бо це була зона окупації Австро-Угорщини, яка дуже не хотіла сваритись з поляками. На початку листопада 1918 р. поляки роззброїли австріяків у Холмі та взяли владу в свої руки. Холмщаки опинилися в межах Польської держави.

В Другій Речі-Посполитій 1918-1939 рр.

Міста на Холмщині в цей час майже повністю окатоличені, за винятком Холма, Томашева і Грубешева, в яких православні становили від 5–6 %, решта міст мали від 0,9 до 3,0 %. Кількість українців, які жили в містах становила трохи більше 4%. Найбільшим їх скупченням був саме Холм, де жило понад 1,7 тис. українців. Кількість православних тут суттєво зменшилася. Адже якщо в 1911 р. тут мешкало 24,2% православних, то в 1921 р. – 5,9%, 1931 р. – 6,1%, 1939 – 5,9%. Більшість евакуйованих повернулася до Холма у 1920–22 pp. За час перебування в Україні їхня національна свідомість значно зросла. З 1919 р. в Холмі усі церкви, які колись належали уніатам забрали католики. В 1919 р. католики захопили Собор Богородиці на Холмській Гірці (надаємо, до російського втручання він був уніатським, але аж ніяк не католицьким), разом з чим осквернили поховання православних та уніатських єпископів. У 1920-31 рр. базиліку передали ордену єзуїтів, а з 1931 р. вона стала парафіяльним храмом. У 1919-35 рр. проведене оновлення вистрою церкви (або кажучи просто знищення її православного вистрою та розписів з наданням їй первісного вигляду (залишений лише чотириколонний портик) за проектом архітектора Конрада Шреттера. При цьому розібрано іконостас і знищено весь стінопис. У 1938 р. перебудовано дзвіницю за проектом архітектора Антонія Форкевича, а в церкві за його ж проектом перебудовано хори. З 1919 по 1939 р. – Церква св. Миколая (ремонтована у 1922-1937 рр.) використовувалася як римо-католицька каплиця при учительській семінарії.

Натомість три православні церкви московського часу: Московська, Кирила та Мефодія на Гірці та св. Параскеви (в 1931 р.) за підтримки частини католицького кліру були знищені. Церква Святого Духа при комплексі піарів після 1918 р. знову стала костелом. У 1935 р. через поганий технічний стан костел розібрано, а площа, що утворилася дістала назву св. Духа (суч. Гданська площа). Було знищено також православну церкву в Покровці (в 1938 р.). Єдиною церквою Холма, яка залишилася в православних була церква Іоанна Богослова. В 1936 р. холмська православна парафія нараховувала 5 тис. вірних. Окрім того, в міському гарнізоні служила значна частина солдат цього ж віросповідання, а в школах вчилося 900 православних учнів. Зрозуміло, що однієї церкви було замало для всіх прихожан. Зважаючи на що прийнято рішення про її розбудову. В 1937 р. розроблено проект, який був затверджений Варшавським митрополитом та Люблінським воєводою. 5 червня 1938 р. покладено наріжний камінь, залито фундаменти під плановані нові елементи будинку. Проте працю перервала війна, а пізніше у зв’язку з статусом пам’ятки до розширення вже не повернулися. У 1921 році на 23 221 мешканець було 12 064 євреїв, 9 492 римо-католиків, 1 369 православних, 207 лютеран.

Українською пам’яткою Холму міжвоєнного часу є кам’яниця по вул. Люблінській, 80, яку збудував для своєї родини визначний український діяч Холмщини періоду до другої світової війни Антін Васинчук (в інших джерелах Васильчук). З його життям та діяльністю пов’язана і низка інших об’єктів, які збереглися в сучасному Холмі: А. Васинчук був охрещений в православному тоді кафедральному соборі на Холмській Гірці. Перші роки він провів у сімейному будинку, розташованому на вулиці Броварній. У 1894 р. Антін розпочав навчання в однокласній школі, що діяла при Холмській православній духовній семінарії (суч. Ліцей імені Чернецького). Холм став центром культурно-освітнього товариства «Рідна Хата». 1920–23 рр. у Холмі виходила газета «Наше Життя», календарі тощо. Зберігся будинок по вул. Облонська, 14, в якому в закладі Бронфельда друкувалися українські газети «Наше Життя» та «Селянський шлях». Антін Васинчук та його родичі поховані на православному цвинатрі в Холмі на вул. Львівській. Тут також багато інших поховань українців Холму різного часу. По вул. Броварній, 2 в Холмі в 1927 р. було зареєстровано Український народний банк – кооператив з обмеженою порукою. Він належав до Спілки аграрних та заробково-господарчих кооперативів в Варшаві.

У кінці 1920-х pp. незначна українська активність була пригноблена польською владою внаслідок «пацифікації»

В період німецької окупації 1939-1944 рр.

1939 р. поділив українців Холмщини. Частина влилася в склад польського війська. Найбільше українців служило в 54 полку піхоти в складі 12 дивізії піхоти. Кількість українців у ній становила понад 40%. Проте зупинити німців полякам не вдавалося. Вже 18 вересня 1939 р. німецькі війська зайняли Красностав. 25 вересня утворено Люблінський дистрикт нового окупаційного утворення на території Польщі – Генерального Губернаторства. Цього ж дня після двох-годинного бою Холм на два тижні потрапив до рук союзників німців – совєтів (до ранку 7 жовтня 1939 р.). З боку поляків місто боронили два батальйони поповнення 35-го полку піхоти та група поштарів. 27 вересня 1939 р. в околицях міста діяла польська група «Холм» полковника Владислава Плонки з підлеглими відділами полку кавалерії ппк. Фелікса Копця і групою кавалерії ротмістра Франтишка Флатая. Група „Холм” входила в склад групи військ полковника Тадеуша Зеленевського і разом з нею капітулювала. Скільки в складі цих військ було українців не відомо. В кінці вересня 1939 р. під Холмом перебував Павло Шандрук. Ось як він описує це: «в районі Красного Ставу зібралася велика кількість солдатів, і мене призначили головою штабу полковника Братро. Він командував зведеною бригадою з частинами 18-ї піхотної дивізії. Ми отримали наказ захопити місто Холм, яке вже було в руках німців. Підготовану мною нічну атаку не було проведено, тому що вночі німці залишили Холм. В лісах під Холмом, Трубаковим та Замостям зібралося багато солдатів, і там я знайшов моїх вчителів і колег з колледжу І Пішого командування та Генштабу». Проте частина українців з складу Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) та ОУН незалежно один від одного збройно виступила проти відступаючих польських військ. Значна маса українців Холмщини сприйняла падіння Польщі з не приховуваним задоволенням. 2 жовтня 1939 р. 26 вересня 1939 року радянська 36-та танкова бригада зайняла місто і взяла до полону 8 тисяч польських вояків, захопила 7000 гвинтівок, 1250 револьверів, 40 кулеметів, 10 гармат, 14 автомашин і 1500 коней.З 9 жовтня 1939 р. до 22 липня 1944 р. Холм перебував під німецькою окупацією. По закінченню вересневої компанії вже 17.10.1939 р. делегація українських мешканців Холма на чолі з православним священиком Ігорем Кікітцем відвідала коменданта Холма полковника Гегера та коменданта повіту полковника Гебуера, після чого склала декларацію лояльності до німців. Делегати описали ситуацію українців в Холмщині та просили вжити заходів щодо її покращення. Поміж жовтнем та груднем 1939 р., за згодою німецької влади, українці створили низку національних організацій, які займалися взаємодопомогою, підтримкою втікачів та військовополонених. В грудні 1939 р. при німецьких інституціях працювали довірені особи – українці. Проте німці не погодилися на створення єдиної української політичної репрезентації і самі опрацювали статут Українського центрального комітету – УЦК – інституції яка мала займатися суспільними проблемами, організацією навчання та торгівлі. Садиба УЦК розмістилася в столиці Генерального губернаторства – Кракові. В цей час на Холмщині та Південному Підляшші замість колишніх «Рідних хат», які було відновили свою діяльність, проте згідно розпорядженню німців від 25 серпня 1940 р. мали бути ліквідовані, масово почали засновуватись українські освітні товариства (УОТ), які відповідали за культурну та освітню діяльність серед українців. До червня 1941 р. було утворено 885 кіл цієї організації, що означало їх діяльність в абсолютній більшості сіл населених українцями. В Холмі було утворено 3 середні школи, а загалом в регіоні організовано 68 таких шкіл. Програму навчання цих шкіл було узгоджено з програмою німецьких шкіл. Навчання в середніх школах було можливе після заснуванням бурс-гуртожитків для молоді. Вперше на Холмщині ці школи перейшли на українську мову. Проте брак кадрів, перешкоди німців, які забирали учнів на працю до Німеччини, та переслідування польського підпілля сильно ускладнювало задачу. У Холмі було відкрито українську восьмикласну коедукаційну українську гімназію. Гімназія розмістилася в будинку колишньої духовної семінарії (наразі гімназія ім. С. Чернецького). Найбільша кількість учнів у ній нараховувала 625. При гімназії продовжував діяти музей Холмської землі з багатими зборами ікон та портретів уніатських єпископів. Проте згодом, гімназія була ліквідована німцями, які зробили в цьому приміщенні польовий шпиталь. Усвідомлюючи важливість фахового вишколу молодих кадрів українських ремісників, у 1940 р. Український Центральний Комітет прагнув відкрити низку фахових шкіл. На жаль, цього не вдалося реалізувати. В генерал-губернаторстві того року діяла лише одна українська технічно-реміснича школа в Холмі (в приміщенні попередньої царської залізничної школи). Поборовши перші організаційні труднощі, у школі створено три перші слюсарські класи, перший столярський та другий слюсарський класи. Ці класи становили так званий нижчий ступінь школи – Ремісничу школу. Вищий ступінь закладу – Технічна школа включала: підготовчий клас до Технічної школи, перший технічний клас (механічний відділ), перший технічний клас (комунікаційний відділ). У повітових містах було засновано Українські допомогові комітети (УДК). Зокрема існував УДК в Холм. Він розташовувався у будинку з червоної цегли з двома порталами по вул. Люблінська 3, що зберігся до нашого часу. У 1941–44 рр. посаду голови Українського Допомогового Комітету в Холмі займає відомий діяч українського військово-морського флоту Святослав Шрамченко. Центр українського суспільного і культурного життя в Люблінському дистрикті становив Холм. 19 травня 1940 р. Холмський собор було повернено православній церкві. Храм прийняв адміністратор Холмщини та Підляшшя о. Іоанн Левчук. Він в присутності православних вірних освятив собор як православний. О. Левчук став настоятелем кафедри. Холмська базиліка стала кафедрою Холмсько-Підляської єпархії митрополита Іларіона, старанням якого здійснено відновлення храму. В цей час це був центр життя Української автокефальної православної церкви в Польщі. Холмську єпархію очолив архієпископ (з 1943 р.- митрополит) Іларіон (проф. Іван Огієнко). Його єпископська хіротонія і інтронізація на Холмську кафедру відбулася 19 і 20 жовтня 1940 р. Український єпископ, а після цього архієпископ Іларіон одразу приступив до українізації релігійного життя православних своєї єпархії. Особистість Івана Огієнка є однією з найяскравіших в українській історії Холмщини. Єпископ мав резиденцію на Холмській Гірці, він же був головою Центральної церковної Ради. Розпочали діяльність новоутворені єпархіальні установи: консисторія, музей, духовна академія, видавництво. Виходили церковні часописи та „Холмський православний народний календар". Цікаво, що в цей час з’явився український путівник по Холмській горі. В цей час в підземеллях собору у 1940-44 рр. діяла також церква св. Данила. Внаслідок тривалих клопотань архієпископа Іларіона перед німецькою окупаційною владою 4 травня 1943 р. було відкрито Українську православну духовну семінарію. Першим ректором семінарії став виходець із Буковини, доктор богослов’я, протоієрей Семен Смерка. Викладачами працювали випускники Холмської духовної семінарії ще до Першої світової війни Олег Мільков, Микола Малюнжинський та ін. Після німецької окупації Києва єпископ Іларіон зайнявся пошуками тут зниклої ікони Холмської Богоматері. Пошуки увінчалися успіхом. Єпископ передав 1000 карбованців на реставрацію знайденої ікони, яку в Києві виконав М. Прахов. 23 вересня 1943 р. образ був перевезений з Києва до Холма та розміщений в церкві св. Андрія єпископського палацу. В урочистій обстановці в присутності вірних було відзначено повернення образу. В церкві вдень і вночі тривали молитви біля нього. Після цього образ було внесено до церкви, проте через триваючий тут ремонт, його було вміщено в приватній каплиці в палаці єпископа. Суч. реформатський костел у Холмі по вул. Реформацька (Reformacka), 13A, імовірно у 1940-44 рр. був перетворений на православну церкву св. Андрія, щодо якої бракує детальніших даних. 30 квітня 1943 р., на засіданні лідерів української громади Холмщини та Люблінщини була заснована Холмська рада, яка мала закріпити українське обличчя цього регіону. Для задоволення фінансових потреб населення у Холмі відновив діяльність ліквідований в 1934 р. Український кооперативний банк з обмеженою відповідальністю “Українбанк” (Ukrainbank Chelm), який ще у 1927 р. організували свідомі громадяни на чолі із Олександром Рочняком і Павлом Васинчуком. Цей банк показаний на поштовій марці УДК в Холмі 1941 р. з підписом: "Ріг Люблінської та Миколаївської вулиць". Якщо за вул. Миколаївську приймати суч. вул. святого Миколая то цей будинок мав би знаходитися на її розі з суч. Люблінською. Тут на розі стоїть інший старий будинок, напроти ж знаходиться зелениа зона за цегляним муром. Вважаючи на нейтралізацію німцями польського чинника, потужним був розвиток української кооперації та середнього та малого бізнесу. Саме він залишив найбільше слідів на вулицях Холма та інших міст регіону. Це кам’яниці, в яких розташовувалися українські крамниці, книгарні та інші заклади. Особливо багата на них суч. центральна вул. Холма – Люблінська. В той час її з повним правом можна було б назвати Українською. Кооперативи підлягали українським повітовим союзам й Українському Обласному Союзові в Любліні. У кам'яниці на вул. Люблінській, 3 (жовтому будиночку, що прибудований зліва) розміщувався Союз українських кооператорів, який об’єднував 112 кооперативів Холмського та Красноставського повітів. “Селяни! У разі купівлі й продажу звертайтесь до свого “Союзу”. “Свій до свого!” – таким було гасло Союзу кооператорів. Союз організував гуртовий магазин мішаних та монопольних товарів для своїх кооперативів, приватних українських купців та постачальників контингентів; збирав зерно та бобові культури, приймав лісові трави й пір’я; на вул. Грубешівській у Холмі працював обмінний млин.. У Холмі, по вул. Люблінська, 28 розміщувався також кооператив “Рій”, який мав свою філію в Грубешові, продавав різне приладдя для пасічників, вулики та бджіл, господарське й кухонне приладдя, насіння городини. Займався виробництвом штучної вощини й обмінював її на віск. Видавав цукор для підгодівлі бджіл. Організатором кооперативу був інженер Михайло Боровський – фахівець-пасічник, який тривалий час очолював дирекцію кооперативу “Рій” у Львові. Членами дирекції холмського кооперативу, який мав свій відділ у Грубешові, були інженер Володимир Лучкань і директор Степан Купчик. У канцелярії кооперативу працювало 5 службовців, а в майстерні – 7. У Грубешові працювали три службовці. Загалом кооператив об’єднував 1958 членів-пасічників шести повітів: Холма, Володави, Білої Підляської, Грубешова, Белза і Томашева. Господарсько-споживчий кооператив “Відродження” (вул. Люблінська, 41) торгував різними продуктами, побутовими та господарськими товарами (сірниками, кухонним посудом, склом та ін.). Українська кооперація фінансувала культурно-освітню працю української громади, допомагала українським школам, дбала про молодь, виділяла стипендії бідним дітям, своїми фондами підтримувала нечисленні бурси, українські видавництва й загалом українську культуру. 26 червня 1940 р. збори Молочарського союзу в Холмі заснували “Маслосоюз”, що став центром для українських молочарень Холмщини. Союз відкрив у Холмі молочарню для закупівлі та продажу молока та відділ молочарського приладдя, а також аналогічний відділ у Грубешові. В Холмі для молочарень повіту інспектором був Константин Кобрин. Українські інспектори дбали про українське село й захищали його інтереси. У роки другої світової війни засновано й інші підприємницькі структури. У Холмі існувала фотомайстерня О. Островського (вул. Люблінська, 6), яка надавала аматорам безплатні поради й посередницькі послуги під час купівлі фотоприладдя. Різні фотографічні роботи виконувало фотоательє А. Степанюк (вул. Люблінська, 62) – будинок не зберігся. Косметику й біжутерію вроздріб та на гурт реалізовувала фірма Н. Іваніщук (вул. Люблінська, 32). пл. На головній площі Холма – суч. пл. Лучковського, 7 діяв ресторан “Маруся” (власник М. Повшук). Варто згадати також ресторан “Русалка” (власник – Василь Блащук) по вул. Люблінська, 35. Лимонад та содову воду виробляла фабрика К. Здуна (вул. Броварна, 5). Власником єдиної української м’ясної крамниці в Холмі був Василь Блащук (вул. Люблінська, 24). Продуктові магазини також утримували Іван Гомзар (вул. Львівська, 6) та Федір Кисіль (вул. Люблінська, 53). Діяли книгарні “Культура” (вул. Люблінська, 42, власники О. Теребус та Б. Заяць) та “Українське слово”, (вул. Люблінська, 26, власники: інж. Олекса Теребус і Борис Рябчук) – будинок не зберігся. Єдиний у Холмі палітурник Степан Богдан виконував замовлення на пл. Лучковського, 15. В Холмі на вул. Люблінській, 59 розміщувалася канцелярія адвоката, д-ра Степана Барана, колишнього довголітнього посла до Польського сейму й тернопільського адвоката. Канцелярія окрім правової допомоги звичайним холмщакам, виконувала функції юрисконсультства Православної Церковної Ради й Церковного правління в Холмі. Адвокат С. Баран виступав у всіх судових і адміністративних справах, писав для сторін листи до німецької влади німецькою мовою. Помітну роль у культурному житті холмщаків відіграв єдиний в Генеральній губернії професійний український театр під керівництвом голови референтури Холмського повітового УДК з культурно-освітніх питань Назара Ободзинського. Першого січня 1940 р. в приміщенні Товариства “Рідна Хата” (її локалізацію ще потрібно встановити) артисти поставили виставу “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. У 1940–1942 рр. актори театру виступали з 55-ма виставами на історичну й побутову тематику. Лише протягом першого року своєї діяльності на Холмщині театр запропонував глядачам 146 виступів. Працював музей ім. Михайла Грушевського у Холмі. Засновником і керівником музею був відомий громадський діяч Семен Любарський. 20. 05. . Тишовце, нині Томашів. пов. Люблін. воєводства, Польща – 1944, с. Скригічин, нині Холм. пов. Люблін. воєводства) – громадсько-політичний діяч, педагог. Походив із селян. родини. Закін. учит. семінарію у Холмі (1900). Учителював у Дубенці. Є автором книги "Холмські легенди та оповіданння". Невід’ємною ланкою виховання української молоді Холмщини була фізична культура і спорт. У системі навчальних закладів організовано українські спортивні клуби, зокрема “Буг” – у Холмі. Влітку та восени 1943 р. відбулися великі спортивні свята в Холмі, Грубешові та інших місцевостях краю за участю цих товариств. В Холмі мешкали наступні старшини армії УНР: 1) Полковник Клеменс Андрещенко, що народився 23.10.1893 р. проживав у м. Холм, вул. Коперніка 28. Будинок зберігся. 2) Полковник Володимир Савченко мешкав у місті за адресою вул. Чернецького, 4 (будинок не зберігся). 3) Іван Тройка, народився 17.04.1896 р. в с. Старостинці, суч. Вінницької області, мешкав у Холмі по вул. Реформацька, 16 (будинок не зберігся). Пам’яткою описуваного періоду є також православний цвинтар на північному схилі Високої Гірки. Хоча цей цвинтар виник за часів російського панування в Холмі. Проте продовжували ховати на ньому за часів німецької окупації. Зокрема, в 1940-му р. тут був похований колишній прем’єр-міністр Української Народної Республіки, інженер Пилип Пилипчук, який останні роки свого життя провів у Холмі. Тут також похований Михайло Васильченко – підполковник Армії УНР, письменник, лікар-мікробіолог, який помер у Холмі — 27 серпня 1941 р. З особою Михайла Васильченка пов’язана також будівля колишнього шпиталю св. Миколая у Холмі на вул. Грубешівській, 102. З 1939 р. М. Васильченко мешкав у Холмі і працював лікарем у цьому шпиталі. Треба зазначити, що під час німецької окупації цей шпиталь прийняли українці. Він був невеликим на – 90 місць. Сюди в перший місяць після агресії на СРСР привозили поранених червоноармійців, які були взяті у полон. Дещо послабилася українська діяльність на Холмщині після нападу Німеччини на СРСР. Адже найкращі кадри повернулися на Галичину. Відчувалася нестача працівників у різних установах і організаціях. Щоб підготувати фахівців, УОТ в Холмі 6 листопада 1941 р. організувало бухгалтерсько-бюровий курс, який спершу тривав 3 місяці, потім 4, згодом 7 (нижча група – міс. й вища – 3 міс.) та нарешті 8 місяців. До середини липня 1943 р. завершило навчання 12 груп, разом 215 слухачів. Випускники працювали переважно: в УДК у Холмі, Замості й Грубешові, в Союзах кооперативів у Холмі, Володаві, Тарногороді, Томашеві й Лащеві, у повітовому уряді Холма, у волосних урядах; Холмсько-Підляській консисторії, торговельних підприємствах, сільських кооперативах, дитячих садках тощо. В 1941 р. через Холм вирушили на схід, на окуповану німцями Велику Україну, похідні колони українських націоналістів. Окремою трагічною сторінкою історії Холма, пов’язаною з Україною є пам’ять про німецький концентраційний табір Сталаг 319. Українська громада Холма намагалася допомагати в’язням-українцям. В 1942-4 рр. Холмщина стала ареною українсько-польського збройного протистояння.

У 1944-1956 рр.

Піднесення українства в Холмі припинила радянська окупація влітку 1944 р. З волі Сталіна Західна Україна була приєднана до Радянської України. При цьому Холмщину було віддано комуністичній Польській Народній Республіці. Разом з німецькими військами Холмщину залишила більшість діячів українського національного руху та духовенства. В самому Холмі лишалися настоятель холмського собору Народження Богородиці І. Левчук та настоятель церкви Іоанна Богослова протоієрей Павло Коробчук. За тиждень перед підписанням „Порозуміння між ПКВН та урядом СРСР про польсько-радянський державний кордон” 27 липня 1944 р. М. Хрущов написав до Сталіна прохання про приєднання Холмщини та Надсяння до УРСР. Так само до Сталіна скерували свої звернення численні українці з цих теренів. 8 серпня 1945 р. на мурах Холму були розміщені звернення підписані Холмським старостою, які заперечували чутки про запланований перехід Холма до УРСР та забороняли їх поширювати далі. Кордон на Бузі вже був визначений на Ялтинській конференції. Спроби легального українського національного життя за нової влади скінчилися невдачею. Уже наприкінці 1944 р. на підставі договору між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення почалося спочатку добровільне, а потім примусове виселення українців до радянської України. Як свідчать документи Управління у справах евакуації українського, польського, чеського, словацького населення при Раді Міністрів УРСР з Державного архіву Львівської області, в 1945 р. безпосередньо із Холма в Україну переселено близько 653 особи, зокрема – 289 (44%) чоловіків і 364 (56%) жінки. Загальна кількість родин, яких депортували, становила – 223. Переселено 18 багатодітних родин, майже кожна десята сім’я переселенців мала троє або й більше дітей. Наразі можливо диференціювати громаду Холма за професійною ознакою: робітники – 23%, хлібороби – 5%, інтелігенція – 5%, а решта – учні, пенсіонери, домогосподарки тощо. Також можна встановити роль і місце українства в соціально-економічному та культурно-освітньому житті довоєнного і воєнного Холма. Робітничі професії опанувало 17%, від загальної кількості населення, інженерно-технічні працівники – 1%, ремісники – 2%, лісники – 0,1%. У сфері обслуговування працював приблизно 1% згодом депортованих осіб. Працівники сільського господарства становили 5%, залізничники – 0,6%, сфера торгівлі – 1%, кооперація – 0,1%, медики і обслуговуючий медичний персонал – 0,35 %, освітяни і науковці (педагог, професор) – 3,6 %, священнослужителі – 0,25%, державні службовці – 0,8%, працівники культури і мистецтва – 0,4%, юристи – 0,1%, домогосподарки – 17,5%, інваліди –0,1%, пенсіонери – 1%, учні і студенти – 7% 73. На підставі офіційних документів дослідник депортацій українців Р. Кабачій простежив географію переселення українців із самого Холма – в основному це були південно-східні українські області. Як місце переселення фігурували також західні області: Волинська – 105%, Рівненська – 62 особи. На долю решти областе припадає близько 10 % від загальної чисельності переселених. Пам’яткою часів терору в Холмі є будівля по вул. Реформацькій, 27. Тут розміщувалася Холмська безпека (УБ) – місце куди привозили катувати та допитувати як польських, так і українських патріотів.

У 1956-2018 рр.

У перше повоєнне десятиріччя на Холмщині не було жодної можливості повернутися на рідні землі чи розгорнути національну діяльність. Така можливість з'явилася щойно з політичною „відлигою" 1956 р. Саме тоді влада дозволила утворити в Польщі Українське суспільно-культурне товариство. „Відлигу" використано було також для часткового відновлення церковних структур. Проте, повернення на рідні землі та національне відродження дуже незначною мірою торкнулося Холмщини.

Зміна політичної ситуації в Польщі наприкінці 1980-х років позитивно вплинула на становище українського населення. В цей час у Холмі поновилося навчання української мови для дітей і молоді. У 1990 р. створено в місті відділ регіональної громадської організації — Українське Товариство – першу легальну українську структуру на Холмщині після 1940-х років. Завдяки діяльності цього відділу, зокрема, відбуваються в Холмі скромні українські культурні заходи. Метою Товариства є організація громадського та культурного життя української громадськості Любліна і Холма та Люблінського воєводства, для збереження та розвитку української культури і реалізації громадянських прав української національної меншини в Польщі.

У вересні 1994 р. Холм відвідали численні учасники І Світового конгресу українців Холмщини і Підляшшя, який відбувся у Львові. Вони прийняли участь у святі Пречистої та відзначенні 75-річчя утворення Товариства „Рідна хата". У 1989 р. було відновлено діяльність Холмської православної єпархії під назвою „Люблінсько-Холмська" (з осідком у Любліні). Очолив її єпископ Авель (Поплавський). Церкві повернуто кілька храмів, впорядковано майнові питання, створено низку парафій, побудовано нову церкву в Замості (на місці зруйнованої в 1938 р.). Проте це радше символічне існування – нині на Холмщині є лише 10 православних парафій: у Холмі, Володаві, Бончі, Угруську, Войславицях, Грубешеві, Томашеві, Тарногороді, Замості Білгораї. Духовну опіку тут здійснюють нечисленні священики.

Буремні події ХХ ст. та свідоме «очищення» Холму від українців спричинило те, що від колишнього українського центру наразі залишилася лише пам’ять. Небагаточисельні холмщаки-українці зосереджені навколо єдиної у місті православної церкви Іоанна Богослова (діючої уніатської церкви тут вже дуже давно немає). При ньому гуртується купка українців. Сама церква є своєрідним музеєм предметів, що походять з різних православних церков Холмщини. У дворі церкви розміщуються численні пам’ятники та пам’ятні дошки: в пам’ять про Данила Романовича, про Акцію «Вісла» 1947 р., про акцію нищення церков на Холмщині і Підляшші в 1930-х, а також на честь М. Грушевського.

В 2014 р. на відзначення 750-ої річниці пам’яті князя Данила Романовича в місті відбулася низка урочистих заходів, які супроводжували відкриття Скверу імені Данила Романовича біля підніжжя Високої Гірки. Але цього мало. Необхідним є відкриття пам’ятника та скверу імені Михайла Грушевського. Важливо також відзначити меморіальною дошкою та назвою вулиці також ще двох видатних мешканців Холма: Івана Огієнка та Антона Васиньчука – невтомного будителя українців Холмщини та гарячого речника українсько-польського порозуміння. Необхідно встановити цю дошку на будинку по Люблінській, 80, який він збудував для себе. Необхідно включити його кам`яницю та могилу на цвинтарі на Львівській (одразу поблизу бічних воріт з боку Львівської) до програми регулярних українських урочистостей в Холмі. Важливе значення має вивчення та інвентаризація українських поховань на цвинтарях Холма – на схилі Високої Гірки та по вул.. Львівській. Актуальним є також створення експозиції присвяченій історії Холмщини та Підляшшя в Національному історичному музеї України. Офіційним представництвом України в Холмі є Почесне консульство, яке розміщується за адресою: вул. Монюшки (Stanislawa Moniuszki), 3.

Джерела:

Раппопорт П.А. Холм. – Советская археология, 1954 г., т. 20, с. 313 – 323.

Джерело: Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005 р., с. 442 – 443.

Список літератури – на сайті «».

Найчастіше переглядають

Вкладені елементи

Гравюра за: Памятники русской старины. Выпуск VII. Холмская Русь. Джерело: Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім.…
Панорама Холма 1763 р.
2011 р. Археологи в Холмі знайшли замок короля Данила Галицького
2011 р. Археологи в Холмі знайшли замок короля Данила Галицького
Башта
Башта (+)
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 166.
Мініатюра Холмського Євангелія. Середина 16 ст.
Марка пошти УДК Холм 1941-1943 рр. Джерело: Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005 р., с. 442. 	У 1868…
Костел св.Андрія
Церква преподобного Маркела гробокопа
Церква преподобного Маркела гробокопа
Розташована на вершині Гірки в межах давнього князівського міста. Як подає в своїй книжці “Phoenix Tertiato Redivivus” єпископ Яків Суша, першу…
Церква Різдва богородиці (+)
Церква Різдва Христа
Церква Різдва Христа
Марка пошти УДК ХОЛМ 1941 – 1943 рр. Джерело: Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005 р., с. 441. 	У…
Церква св. Духа
Церква св.Іоана Золотоустого
Церква св.Іоана Золотоустого
Перші згадки про церкву св. Миколи датуються 1428 р. 1 У 1568 р. відремонтовано стару дерев’яну церкву стараннями о. Теодора з Чульчиць – вставлено…
Церква св. Миколи (+)
Церква св. Михаїла, київського митрополита
Церква св. Михаїла, київського митрополита
В 1901-1908 рр. 1 для розквартированого в місті 65 Московського полку піхоти зведено муровану гарнізонну церкву, звану Московською, або навіть…
Церква св. Олексія, Петра, Йона і Филипа (+)
Церква св. Параскеви (П’ятницька) виникла у XV ст. на передмісті Оболонь. 1 Вперше священики П’ятницької церкви о. Терентій та о. Партенон…
Церква св. Параскеви (+)
В 1880 р. 1 для військових зведено при Бутирських казармах, розташованих в дільниці Шліхонки, на вул. Кошаровій, муровану гарнізонну церкву в…
Церква св. Трійці [19 ст.] (+)
Фото І. Ю. Парнікози, 13 серпня 2016 р. 	У 1883 р. на Люблинській дорозі збудовано муровану, квадратову в плані каплицю, яка була філією катедри. 1…
Каплиця св. Федора
Хрест, 1633 р.
Хрест, 1633 р.
2005 р. Короткий нарис історії Холмськоі єпархії
2005 р. Короткий нарис історії Холмськоі єпархії (+)
2005 р. Джерела дослідження історії церковного будівництва
2005 р. Джерела дослідження історії церковного будівництва
2005 р. Церковне будівництво Холмщини і південного Підляшшя
2005 р. Церковне будівництво Холмщини і південного Підляшшя (+)
2007 р. Прем’єр-міністр у будяках!
2007 р. Прем’єр-міністр у будяках!

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 2011

Модифіковано : 29.09.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.