2. Братовбивча боротьба
Не секрет, що політика «Санаційної» Польщі не надто сприяла розвиткові української освіти та культури, хоча, звичайно, у порівнянні з радянськими реаліями, тут українцям вдалося вибороти набагато більше. Значна частина українців весь час міжвоєнної Польщі не вважала цю державу своєю, при цьому ступінь цього неприйняття варіював від байдужості до відвертої ненависті. Тож, розвиток української культури та освіти під час німецької окупації не становить якогось спеціального феномену (абсолютно те саме спостерігалося, скажімо, у білорусів) і був тим позитивом, який українське населення відчуло під час кривавого німецького панування.
Одним з центрів українського відродження на Закерзонні став Холм. Старався не відставати від нього і менший Грубешів. Центром організації українського життя у Грубешові був Український допомоговий комітет, головою якого був Микола Струтинський. Наразі нам відомі лише кілька українських адрес тогочасного Грубешова. Це, зокрема, . Достеменно відомо, що тут знаходився склад «Українська книгарня» де можна було придбати багато українських книжок, шкільних підручників, крайових та закордонних часописів, видання «Червоної Калини», карти, картини, шкільне та канцелярське приладдя. Фото прощання з вбитими діячами УДК, яке зберіглося свідчить, що саме тут розміщувався грубешівський Український допомоговий комітет (УДК).
Склад українських книжок та Український допомоговий комітет в Грубешові розміщувалися за адресою Plac Wolności 7
Дані Люблінського відділу Управління безпеки від 30.07.1953 р. (люб’язно надані П. Подобєдом, БФ «Героїка») дозволяють ствердити проживання в Грубешові під час німецької окупації старшини УНР – полковника Павла Конопленка (народ. 07.12. чи 07.02.1890 р.) по вул. Кilinskigo 22 (будинок не зберігся, на його місці нова забудова). Настоятелями Успенської церкви у Грубешові були сотник Армії УНР, о. Василь Ляшенко у 1944-47 рр. та капелан Армії УНР о. Микола Костишин. У хаті за адресою в 1928 р. знаходилася редакція української газети «Голос села». А в залі кінотеатру "Оаза" 14 січня 1928 р. відбувся з'їзд делегатів українського безпартійного селянства для вибору кандидатів на депутатів та сенаторів польського парламенту від українців. В будівлях колишнього домініканського кляштору за адресою в часи Другої світової війни діяли та Українська вчительська семінарія. Як свідчать старі світлини, у містечку вирувало активне українське життя.
Сусіди українців – поляки, забувши, як самі співпрацювали з фашистами 1939 р., приєднуючи Тешин чи допомагаючи угорцям загарбати Карпатську Україну та частину Словаччини, радикально не сприймали дій позбавлених своєї державності українців. Для них все то було виключно зрадою. Німецькі акції виселення поляків на Замойщині та заселення туди німців, а у так званому охоронному пасі – українців, а також залучення українських допоміжних частин для акцій депортації, викликало польський терор у відповідь. При цьому до німців було дістатися значно важче, ніж до «зрадників»-українців. З українського ж боку на Грубешівщині постала «Самооборона», яка співпрацювала з УПА.
Запанувала взаємна ворожість. Жертвою «відплатних акцій» польського підпілля 1943 р. впав і вже згадуваний голова Грубешівського комітету Микола Струтинський. Разом з ним загинули його помічники у допомоговому комітеті Михайло Новосад і Тимофій Стахурський. Невдовзі в селі був вбитий герой перших визвольних змагань полковник Яків Войнаровський. У відповідь на ці події, за даними українських істориків, чи незалежно від цих подій, за даними польських істориків, українські підпільники все частіше проводять антипольські акції, які досягають своєї кульмінації у липні 1943 р.
Прощання з головою Українського допомогового комітету у Грубешові М. Струтинським та полковником армії УНР Я. Войнаровським перед будинком УДК у Грубешові, березень 1943 р.
Вогонь волинського братовбивства своєю чергою повертається разом з польськими втікачами з Волині на Закерзоння. Реагуючи на наказ головного коменданта АК від 4 серпня 1943 р. генерала Т. Бура-Комаровського про початок загальної відплатної акції українцям за участь у німецьких пацифікаціях навесні 1944 р., територію Холмщини охопила так звана «Грубешівська революція». Головну роль у проведенні антиукраїнських акцій зіграв І батальйон БХ (Батальйонів хлопських) Станіслава Басая «Рися» (це його смерть, найімовірніше, з рук органів НКВС, вже після укладення перемир’я між підпільними структурами обох народів припишуть УПА). У Томашівському повіті провідну роль у тих акціях відіграла АК. Акція супроводжувалася терором, який підсилювали емоції втікачів від антипольського терору УПА на Волині. У результаті кількість вбитих українців від осені 1943 р. до кінця року, за підрахунками Люблінського представництва УЦК (Українського центрального комітету – організації, яка займалася проблемами українців в Генеральному губернаторстві), сягнула 500 осіб. Обидва крила ОУН реагують на це посиленням акцій проти поляків. На Закерзоння переходять відділи УПА, а також мельниківський легіон самооборони, створюються місцеві самооборони.
В антипольських акціях приймає участь і розташована в прифронтовій зоні українська дивізія. У листопаді 1943 р.-червні 1944 р. ареною братовбивчого протистояння стала південна частина Грубешівського та прилегла Томашівського повіту. Головним ініціатором відплатних акцій проти українців у рамах «Грубешівської революції» був комендант Грубешівського району АК Мар'ян Голембйовський («Ірка») – запам’ятаймо це прізвище. Адже саме ця, настільки заангажована у боротьбі з українцями, людина зможе з ними… домовитися.
Комендант Грубешівського району АК Мар'ян Голембйовський («Ірка») – польський парашутист підготований до партизанської діяльності у Англії
Ударною силою були батальйони І – «Рися» та батальйон АК З. Химки («Віктора»). Польські об’єднані сили під час кількох акцій знищили українські села Пригоріле, Метке, Сагринь, Шиховичі, Теребін, Стриженець, Турковичі та ін., в яких розстріляли чи замордували майже півтори тисячі українців (організатор «Ірка»). Загалом до червня 1944 р. було спалено близько 150 українських сіл, в яких мешкало 15 тис. осіб.
Пам’ятник українським жертвам Сагрині
Не менш кривавою була відплата українців. Вони змусили свого запеклого ворога «Рися» залишити Грубешівщіну. Після відступу «Рися» панівною силою тут стала УПА. Тож, польська тактика, що коштувала стількох життів, закінчилася цілковитим провалом. Українці подолали річку Солокія (притока Бугу, що протікає через та створили тактичний відрізок, щоб протидіяти полякам у можливій відсічі Львова. В околицях і впадає до Бугу біля Сокаля) повністю спалили та створили тактичний відрізок, щоб протидіяти полякам у можливій відсічі Львова. В околицях у бій з УПА вступили загони АК та БХ з Томашівського угруповання, утворився регулярний фронт. Втрати кожної зі сторін налічували 3-4 тисячі жертв, головним чином, з числа мирного населення.
Протистояння набрало нової сили, коли у січні 1945 р. рушив новий наступ радянської армії, внаслідок чого радянські війська і НКВС залишили територію Закрезоння, чим створили умови для нового «героїчного» братовбивства. Як пише Г. Мотика, польські підпільники почали наслідувати УП-івців з Волині. Тож, запалали українські села, а загибель цивільних людей була масовою. Символом тогочасного гасла: «Українці на Україну!» було . Українське підпілля було заслабке, щоб не допустити таких дій, проте, мало достатньо сил, щоб нанести криваві контракції. У результаті на радість окупанту кров’ю спливало як польське, так і українське населення… Хтось мав покласти всьому тому край!