2011 р. Звід пам’яток Києва

Марія Кадомська, Людмила Рилкова

489.2.4. Будинок настоятеля Ближніх печер 1790 – 96, 1855, в якому проживали Антоній (Абашидзе), Валерій (Устименко), Іоанн (Соколов), Парфеній (Краснопєвцев) (архіт., іст.).

Корпус № 42. На схід від церкви Здвиження Чесного Хреста Господнього, на крутому схилі пагорба. З боку Дніпра сприймається як продовження і завершення східної ділянки підпірного муру.

Зведений за проектом арх. О. Яновського для келій доглядача Ближніх печер на місці дерев’яного одноповерхового будинку. Керував будівництвом військовий інж. І. Владимиров, підрядчик – П. Лозовський. Цеглу привезено з лаврського заводу (с. Пирогів), вапно і будівельний ліс – з монастирських вотчин. Споруджений за будівельні сезони 1790 – 93, тинькований 1796 після осідання стін. 1815 дерев’яну покрівлю даху замінено на бляшану. У жовтні 1855 за проектом військового інж. Г. Наумова (у чернецтві – Євкарпій) споруду перебудовано: вирубано дві дерев’яні стіни, перенесено вхід на горищне приміщення, переплановано окремі келії, влаштовано новий ганок до домової церкви Стрітення Господнього (освячена 13 вересня 1853) та два інші вхідні ганки, перероблено іконостас церкви тощо.

З 1990 використовується монастирем.

1998 проведено капітальний ремонт споруди, в ході якого ліквідовано другий вхідний тамбур, головний фасад обкладено цеглою, зроблено прибудови до тильного (східного) фасаду.

Одноповерховий, дерев’яний з півночі та заходу, на цокольному цегляному поверсі з півдня та сходу, тинькований, побілений, у плані прямокутний, з прямокутною цегляною прибудовою з півночі по лінії східного фасаду. Основний об’єм завершено вальмовим, прибудову – двосхилим дахом з бляшаною покрівлею. Планування змішане: верхнього поверху – переважно анфіладного типу, нижнього – коридорне двобічне та камерне. Перекриття цокольного поверху – цегляні склепіння, верхнього – пласкі, балкові.

Оформлений у стилі класицизм. На західному фасаді невеликий ризаліт вхідного тамбура завершено трикутним фронтоном з профільованим карнизом. Вікна – з фільончастими віконницями. Над південним та східним фасадами з рустованим цокольним поверхом відкрита галерея з балюстрадою.

На південному фасаді чотириколонний портик увінчано масивним трикутним фронтоном, на східному влаштовано засклену веранду.

Будинок – унікальна пам’ятка цивільної архітектури кін. 18 ст., єдина такого типу в Києво-Печерській лаврі й одна з нечисленних аналогічних споруд, що збереглися в Україні.

У 1830 – 50-х рр. у будинку проживав Парфеній (світське ім’я – Краснопєвцев Петро; 1790 – 1855) – схиієромонах. У Києво-Печерському монастирі – з 1819, 1824 прийняв чернечий постриг з ім’ям Пафнутій, з 1830 – ієромонах. 1835 митрополит Київський і Галицький Євгеній (Болховітінов) призначив його духівником Лаври. 1838 прийняв схиму з ім’ям Парфеній. Тривалий час щоденно правив службу в підземній церкві св. Антонія Печерського. Здійснив 1841 постриг митрополита Філарета (Амфітеатрова) у схиму, був його духівником. За розпорядженням владики старцю Парфенію у будинку настоятеля Ближніх печер надано келію та за кілька днів у вересні 1853 було влаштовано домову церкву Стрітення Господнього. Кошти на її облаштування пожертвувала графиня О. Орлова. Після смерті Парфеній був прилучений до лику преподобних Печерських. Залишив духовні повчання.

У липні 1880 ухвалено рішення про припинення богослужіння в церкві.

Іконостас та святий престол залишено в її приміщенні, решту речей церковного вжитку передано в ризницю Ближніх печер. Церква Стрітення Господнього згодом відновлена, в кін. 1920-х рр. закрита.

1942 у будинку жив і помер Антоній (світське ім’я – Абашидзе Давид Ілліч; 1867 – 1942) – схиархієпископ, організатор відбудови Свято-Успенської Києво-Печерської лаври у роки нацистської окупації Києва. Останній православний архіпастир, який залишився в Києві у кін. 1930-х рр. після масових репресій проти духівництва.

Користувався високою повагою серед священнослужителів, сприяв організації катакомбної православної церкви в Грузії. Похований поряд з церквою Здвиження Чесного Хреста Господнього на території Ближніх печер Лаври (див. ст. 489.2.20).

1942 – 47 у будинку проживав Валерій [світське ім’я – Устименко Василь Овксентійович; 1869 (за іншими даними – 1866) – 1953] – намісник Свято-Успенської Києво-Печерської лаври з 7 грудня 1942 до 20 лютого 1947. Пізніше мешкав у корпусі № 46 (див. ст. 489.2.14).

1956 – 59 будинок слугував лаврською резиденцією Іоанна (світське ім’я – Соколов Іван Олександрович; 1877 – 1968) – екзарха всієї України, митрополита Київського і Галицького, священноархімандрита Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Постійна резиденція екзарха була на вул. Пушкінській, 36. 1897 закінчив духовну семінарію, працював учителем духовної школи при Ніколо-Угрешському монастирі (Московська губ.), з 1901 – священик московських храмів. 1912 закінчив Московський археологічний інститут, за фахом – вчений-археолог.

З 1919 – благочинний одного з округів Москви, протоієрей. 1918 – 21 одночасно співробітничав у Комісії з охорони пам’яток мистецтва і старовини.

У жовтні 1928 прийняв постриг, після чого висвячений на єпископа. Кілька років служив вікарним єпископом Московської єпархії. 1936 – 37 – єпископ Брянський, потім Вологодський, з 1937 – архієпископ Архангельський.

1941 призначений на Ульяновську кафедру, 1942 – 43 – на Ярославській кафедрі, одночасно тимчасово управляв Івановською єпархією. З 1944 – екзарх України; митрополит Київський і Галицький, священноархімандрит Свято-Успенської Києво-Печерської лаври до її закриття у лютому 1961.

Не давав владі своєї згоди на закриття парафіяльних церков. З 1964 – на спочинку. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

1942 – 60 споруда перебувала у віданні Києво-Печерського монастиря. Пізніше використовувалася за різним призначенням.

Тепер – будинок намісника Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.

Література:

ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 199; НКПІКЗ, фонди, КПЛ – А-1361; ЦДАВОВУ, ф. 3676, оп. 4, спр. 475; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 722, 2240; оп. 1 мон., спр. 406; оп. 1 черн., спр. 139; оп. 2 заг., спр. 175, 525; ф. 711, оп. 3, спр. 2331, 2333; Болховитинов Е. Описание Киево-Печерской Лавры с присовокуплением разных грамот и выписок… – К., 1831; Бурлак Л. М. Пам’ятка архітектури 19 ст. (Будинок наглядача Ближніх печер на території Києво-Печерської лаври) // Нар. творчість та етнографія. – 1984. – № 5; Владимир, митрополит Ташкентский и Среднеазиатский. Жизнеописание схиархиепископа Антония (Абашидзе) // Журнал Московской Патриархии. – 2003. – № 11; Жизнеописание преподобного старца Парфения Киево-Печерского. – М., 1993; Журнал Московской Патриархии. – 1968. – № 6, 27; Кандидов Б. Церковь и гражданская война на юге. – М., 1931; Псарев А. В. Архиепископ Леонтий Чилийский. 1901 – 1971 // Православная жизнь (приложение к «Православной Руси»). – Джорданвиль, 1996. – № 3 – 5; Сказание о жизни и подвигах старца иеросхимонаха Парфения. – К., 1856; Цыпин Владислав, протоиерей. История Русской Церкви. 1917 – 1997. – М., 1997.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1332 – 1333.