Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Успенський собор

Належить до давньоруського етапу формування комплексу Києво-Печерської лаври. За свідченням літопису, його заснував св. Феодосій Печерський у 1073 р., будівництво закінчено 1078 р., а внутрішнє оздоблення – 1089 р. Це – перша мурована будівля, головний монастирський храм, смисловий та ідеологічний центр Верхньої лаври.

Первісно собор був значним за розмірами (24:36 м), шестистовпним, тринавовим, хрещато-баневим храмом з нартексом та трьома апсидами, зовні гранчастими, а в інтер’єрі півциркульними. У розплануванні храму застосовано пропорційне співвідношення “20 мір – у ширину, 30 мір – у довжину”.

Усталеною поміж дослідників є думка, що в XI ст. Успенський собор був однобаневим. Але окремі дослідники вважають, що в цей період його увінчували п’ять бань: велика центральна – над середохрестям та менші бічні – над камерами, утвореними між раменами просторового хреста.

Як і в інших давньоруських храмах, просторова структура будівлі чітко й логічно відображалася в екстер’єрі. В об’ємах споруди простежувався архітектурно-просторовий хрест, внутрішнім опорним стовпам на фасадах відповідали плоскі лопатки, а циліндричні склепіння, що перекривали нави, утворювали на фасадах півкруглі закомари.

Стіни собору муровані змішаним способом (opus mixtum) з плінфи кількох типів та природного каменю. Лицьова поверхня мурування – з заглибленим рядом; у середній частині стіни використано кам’яний бут. Як елемент декору застосовано півциркульні перспективні ніші, а також викладені з плінфи горизонтальні меандрові пояси, які перетинали площини фасадів між лопатками, та хрести.

Центральна апсида, подібно до апсиди Софії Київської, в інтер’єрі була оздоблена мозаїкою, а інші частини храму – фресками.

Наприкінці XI – на початку XII ст. біля північно-західного рогу Успенського собору зведено мініатюрну (5:6 м) церковцю св.Іоана Предтечі, яка спочатку правила за хрестильню, а пізніше була об’єднана з основним об’ємом. У 1109 р. біля південно-західного рогу храму збудовано каплицю над місцем поховання Євпраксії – дочки великого князя Всеволода Ярославовича.

Відомо, що у 1230 р. внаслідок землетрусу в Успенському соборі з’явилися чотири великі тріщини, які пронизали стіни згори донизу. З приводу руйнувань собору під час навали орд хана Батия у 1240 р. серед дослідників немає одностайної думки. Одні вважають, що храм зазнав катастрофічних руйнувань, інші – що вони були незначними і богослужіння в соборі не припинялося.

Залежно від цього, по-різному оцінюється і внесок у будівельну біографію собору князя Симеона Олельковича. Одні вважають, що він у 1470 р. підняв Успенський собор з руїн, інші – що йдеться лише про ремонт, під час якого, зокрема, були побудовані контрфорси біля вівтарної частини будівлі, зверненої до схилу в бік Дніпра.

Наприкінці XVI – на початку XVII ст. за архімандрита Києво-Печерської лаври Є.Плетенецького, який заснував у монастирі друкарню, також провадилися ремонти та добудови Успенського собору. Великі роботи в середині XVII ст. здійснені коштом П.Могили. В інтер’єрі храму відреставрували стінопис, а новий виконали грецькі майстри.

Значний іконографічний матеріал XVII- XVIII ст. дав змогу дослідникам простежити зміни, яких зазнали архітектурні форми храму протягом цього періоду. В середині XVII ст. собор був п’ятиверхим і його оточували кілька притворів, частина яких була об’єднана спільним дахом. Істотні перебудови відбулися наприкінці XVII ст. – собор став п’ятинавовим і мав уже сім верхів, а перед його західним фасадом було шість притворів, кожен з яких увінчувався невеликим бароковим фронтоном.

Нищівна пожежа 1718 р. дуже пошкодила Успенський собор. Після цього у 1723-1729 рр. провадилися великі реставраційні роботи під керівництвом архітекторів Ф.Васильєва та І.Каландіна. У цей час притвори та каплиці, прибудовані до собору протягом XVI- XVII ст., були надбудовані й об’єднані спільним дахом, а фасади поділені карнизом на два яруси та розчленовані пілястрами. Водночас учні Лаврської іконописної майстерні під керівництвом художника С.Лубенського розмалювали інтер’єр собору.

У 1767-1769 рр. фасади Успенського собору за участю С.Ковніра та Й.Білинського увінчано складними фігурними бароковими фронтонами, прикрашеними волютами та різьбленням по вогкому тиньку. Особливо рясно декоровано три давні апсиди, фронтони над ними та підбанник центральної бані. У 2-й половині XVIII ст. храм постав у нових розкішних барокових шатах. Такий вигляд без суттєвих змін він зберіг до Другої світової війни, коли його було заміновано радянськими спецслужбами й 3 листопада 1941 р. висаджено в повітря.

З часів Київської Русі Успенський собор служив усипальнею київських князів, литовських та українських магнатів, вищого духовенства, церковних, політичних діячів та просвітителів. На могилі князя К.Острозького у XVI ст. встановлено надгробок зі скульптурою середньовічного лицаря на смертному одрі, вирізьбленою з рожевого мармуру. У 1805 р. встановлено надгробок фельдмаршалу П.Рум’янцеву-Задунайському (архітектор – Т. де Томон, скульптор – І.Мартос).

У ХІХ-ХХ ст. собор досліджували П.Лашкарьов, В.Ніколаєв, І.Моргилевський, В.Богусевич, Ю.Асєєв, Г.Логвин, М.Холостенко, М.Говденко, С.Кілессо. Нині розроблено проект відбудови собору (інститут “Укрпроектреставрація”) і провадяться відбудовчі роботи.

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 21 – 23.