Частина 7. Місто українського відродження

Присвячується 150-тій річниці з дня народження М. Грушевського

“Але тепер стає на черзі завдання вернути сю отчину вивезеним московським і австрійським правительством і розкиданим по світу їх дітям, помогти їм урядитись знову в ріднім краї, дати їм те, чого вони позбавлені були досі — українську школу, українську церкву, підставу українського культурного життя — пресу, бібліотеки, читальні, театральні вистави, музеї. Все те, одним словом, на чім би вони могли опертись і противстати польському натискові, котрий, очевидно, ще раз і востаннє буде поведений на сю країну польськими націоналістичними кругами».

М. Грушевський «За Холмщину»

«Українське обличчя надавала Холму перш за все українська шкільна молодь»

В. Кубійович.

Значення Холму і Холмщини для України яскраво проявилося під час другої світової війни, коли на Холмщині, де спочатку була Польща, потім Росія, потім знову Польща, буйним цвітом заквітло українське життя. Це був короткий, проте яскравий – період, який виразно продемонстрував що національного відродження будь-якого народу не загальмувати. Розквіт, який показав, що зерно посіяне М. Грушевським упало на плодючий ґрунт. Потужною базою цього розквіту була пам’ять про короля Данила та його потужну Галицько-Волинську Русь. Поляки досі не можуть пробачити українцям того розквіту. Адже українське відродження розвинулося в умовах ліквідації польської влади брутальним гітлерівським апаратом. Водночас вони забувають, що за польського панування до нормального українського відродження чи проголошення автономії на Західноукраїнських землях ніколи не дійшло. В цій частині україньских слідів Холму та Холмщини ми прогуляємося українськими даресами часів другої світової війни та спробуємо учвити собі той час і той Холм, якого вже не побачимо.

***

1939 р. поділив українців Холмщини. Частина влилася в склад польського війська. Найбільше українців служило в 54 полку піхоти в складі 12 дивізії піхоти.

В лавах польського війська було багато українців

Кількість українців у ній становила понад 40%. Для того щоб переконатися в цьому достатньо відвідати цвинтарі польської армії 1939 р. , як, наприклад, військовий цвинтар у Володаві. Поміж іншими тут спочивають капрал Карпо Бондарчук – поліг в 1939 р., стрілець Микола Савчук з 34-го полка піхоти, що поліг 25.09.1939 р. в окол. Володави, Іван Романчук з 21-го полку піхоти, який поліг 29.09.1939 р. у Холмі.

Проте зупинити німців полякам не вдавалося. Вже 18 вересня 1939 р. німецькі війська зайняли Красностав. 25 вересня утворено Люблінський дистрикт нового окупаційного утворення на території Польщі – Генерального Губернаторства. Цього ж дня після двох-годинного бою Холм на два тижні потрапив до рук союзників німців – совєтів (до ранку 7 жовтня 1939 р.). З боку поляків місто боронили два батальйони поповнення 35-го полку піхоти та група поштарів. 27 вересня 1939 р. в околицях міста діяла польська група «Холм» полковника Владислава Плонки з підлеглими відділами полку кавалерії ппк. Фелікса Копця і групою кавалерії ротмістра Франтишка Флатая. Група „Холм” входила в склад групи військ полковника Тадеуша Зеленевського і разом з нею капітулювала 2 жовтня 1939 р. Скільки в складі цих військ було українців не відомо. З 9 жовтня 1939 р. до 22 липня 1944 р. Холм перебував під німецькою окупацією.

Німецькі солдати в Холмі, вересень 1939 р.

Пам’ятна дошка в пам’ять про солдатів польської армії (зокрема українців), які загинули в шпиталі на території санітарних складів по вул. Грубешівська, 102. Територія кол. церкви – суч. костелу Божого Милосердя. Фото 2018 р.

На півдні Холмщини під Томашовом в останні дні вересневої кампанії розгорнулися завершальні битви вересневої компанії, героєм яких стали прості українці зі складу польської армії.

В ході першої битви (17-18.09.1939 р.) польські війська увірвалися в Томашів-Любельський, який блокував їм відхід до румунського кордону. В Томашові на місці, куди прорвалися під час відчайдушної атаки вояки Війська Польського, стоїть пам’ятник. Справедливість вимагає, щоб під ним були і синьо-жовті вінки.

Пам’ятник солдатам 1939 р. в Томашові

В ході другої битви під Томашовом (22-27.09.1939 р.) польські війська захопили та утримували кляштор в Красноброді. За оборону Красноброду, яка тримала коридор для проходу полських частин, український офіцер – Павло Шандрук, пізніше отримав від В. Андерса – комнадувача в ті дні – орден Віртуті Мілітарі.

Кляштор під Краснобродом, який захопили та утримували польські війська в ході битви

Ось як описує ті бої сам П. Шандрук:

«в районі Красного Ставу зібралася велика кількість солдатів, і мене призначили головою штабу полковника Братро. Він командував зведеною бригадою з частинами 18-ї піхотної дивізії. Ми отримали наказ захопити місто Холм, яке вже було в руках німців. Підготовану мною нічну атаку не було проведено, тому що вночі німці залишили Холм. В лісах під Холмом, Трубаковим та Замостям зібралося багато солдатів, і там я знайшов моїх вчителів і колег з колледжу І Пішого командування та Генштабу. Полковник Вислоцький був тепер головою штабу 39-го піхотного полку і водночас головою ставки опергруппи генерала Ольбрихта. Мене призначили командиром групи, що складалася з частини полковника Братро (на той момент він вже потрапив у німецький полон), групи полковника Вані, групи полковника Жулевича та 3-ї групи підполковника Гумовського разом із протиповітряною батареєю лейтенанта Лажкевича. Завданням групи були захист району міста Красноброд, надання прикриття для евакуації, що проводилася за лінією оборони на південь у напрямку на Румунію. Але вже було 23 вересня, німці вступили в Варшаву, а комуністи наближалися до лінії Львів – Сокаль. Ми були між молотом та наковальнею, я організував оборону Красноброду, бої там йшли два дні. Я був на передовій, і це давало можливість спостерігати сміливість та здатність до самопожертви польських солдатів, особливо моїх офіцерів. Один лейтенант, тяжко поранений в ногу, не залишав свого кулемета, доки не розстріляв всі набої, і тільки після цього зголосився виконати мій наказ – його віднесли до медсанчастини. З іншого боку, були причини захоплюватися німцями під час атаки: вони крокували під вогнем у бойових колонах так, нібито на параді. Повсюди навколо нас були сотні трупів, вбитих коней, побитих гармат, візків з боєприпасами, – жахливе видовище катастрофи навіть для солдата, що часто заглядав в очі смерті…».

Ті криваві бої залишили в околиці численні кладовища.

Поле бою під Томашовом, 1939 р.

Проте частина українців з складу Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) та ОУН незалежно один від одного збройно виступила проти відступаючих польських військ. Так на Холмщині ворогі інциденти з участю місцевих українців були зафіксовані 13 вересня в с. Телятин і Чесники в Тмашівському повіті. За появи в околиці авангарду німецьких військ українські диверсанти виступили проти солдат 6-ї дивізії піхоти армії «Краків». Трапилися й інші інциденти. Під Лукошином (Lykoszyn) було розбито невідомий український озброєний відділ. Пізніше був здобутий Лащів (Laszczow), який, імовірно, також перебував в руках українців. Польські історики стверджують що за цими акціями стола ОУН, до місцевих організацій якої не дійшла інформація про відміну повстання на користь німців. В цей час боком вилізли попередні кривди часів ревіндикації. Подекуди відбулися самосуди над представниками польськї влади, які приймали участь в акціях знищення церков. Це відбулося наприклад в Менянах (Mienianach) в Грубешівському повіті, де на місці знищеної церкви було застрілено місцевого коменданта поліції та двох інших активних учасників її знищення. На вже згадуваному військовому цвинтарі у Володаві нявне поховання 3-х солдат “вбитих українськими бандами” в 1939 р.

Значна маса українців Холмщини сприйняла падіння Польщі з не приховуваним задоволенням. По закінченню вересневої компанії вже 17.10.1939 р. делегація українських мешканців Холму на чолі з православним священиком Ігорем Кікітцем відвідала коменданта Холму полковника Гегера та коменданта повіту полковника Гебуера, після чого склала декларацію лояльності до німців. Делегати описали ситуацію українців в Холмщині та просили вжити заходів щодо її покращення. 12 жовтня 1939 р. представники Холмщини та Підляшшя постановили вислати делегацію до німецького уряду окупованої Польщі до Кракова. Делегати: Т. Олексюк та Б. Ржепецький відвідали Варшаву, а потім Краків, де спостерігали гнітючу картину воцаріння на Вавелі губернатора Ганса Франка. Делегацію прийняв голова краківського українського національного комітету В. Горбовий. Він вислухав делегатів та спитався чим би міг їм допомогти. Ті попросили прислати їм людей, які б допомогли організувати українські школи та кооперативи. В. Горбовий послав на Підляшшя та Холмщину молодих ентузіастів. за кілька тижнів Т. Олексюк зустрів їх у Білій та Володаві.

Поміж жовтнем та груднем 1939 р., за згодою німецької влади, українці створили низку національних організацій, які займалися взаємодопомогою, підтримкою втікачів та військовополонених. В грудні 1939 р. при німецьких інституціях працювали довірені особи – українці.

Окупована німями Холмщина на радянській мапі

Проте німці не погодилися на створення єдиної української політичної репрезентації і самі опрацювали статут Українського центрального комітету – УЦК – інституції яка мала займатися суспільними проблемами, організацією навчання та торгівлі. Садиба УЦК розмістилася в столиці Генерального губернаторства – Кракові (див. Краків для українця – частина 5 – В кігтях чорного орла. 1939-1945). В свідомості поляків за УЦК закріпився образ виключно колоборантської організації створеною для шкоди полякам. При цьому акцент робиться виключно на концепції його голови – В. Кубійовича щодо розділення українці вта поялків шляхом взаємного переслення на західноукраїнських землях. Про аполітичність, суто побутову, культурно-просвітницьку діяльність УЦК в польській літературі згадується значно рідше. В цей час на Холмщині та Південному Підляшші замість колишніх «Рідних хат», які було відновили свою діяльність, проте згідно розпорядженню німців від 25 серпня 1940 р. мали бути ліквідовані, масово почали засновуватись українські освітні товариства (УОТ), які відповідали за культурну та освітню діяльність серед українців. До червня 1941 р. було утворено 885 кіл цієї організації, що означало їх діяльність в абсолютній більшості сіл населених українцями. В Холмі було утворено 3 середні школи, а загалом в регіоні організовано 68 таких шкіл. Програму навчання цих шкіл було узгоджено з програмою німецьких шкіл. Навчання в середніх школах було можливе після заснуванням бурс-гуртожитків для молоді. Вперше на Холмщині ці школи перейшли на українську мову. Проте брак кадрів, перешкоди німців, які забирали учнів на працю до Німеччини, та переслідування польського підпілля сильно ускладнювало задачу.

Українська гімназія в Холмі знаходилася в будинку колишньої духовної семінарії, наразі гімназія ім. С. Чернецького

Зображення української гімназії у Холмі на марці УДК

У Холмі було відкрито українську восьмикласну коедукаційну українську гімназію. Гімназія розмістилася в будинку колишньої духовної семінарії (наразі гімназія ім. С. Чернецького). Найбільша кількість учнів у ній нараховувала 625. При гімназії продовжував діяти музей Холмської землі з багатими зборами ікон та портретів уніатських єпископів. Проте згодом, гімназія була ліквідована німцями, які зробили в цьому приміщенні польовий шпиталь.

В Холмській гімназії навчався після втечі з підрадянської Галичини намйолодший з братів Бандер – Богдан. Тарас Груко з Бережан свідчив Анатолію Беню:

"Богдан Бандера як і я, поступив до 8-го класу гімназії. Вона була гуманістична. А оскільки Богдан до того навчався у "малій семінарці", де особливу увагу звертали на вивчення латини, то він найкраще в класі знав цю дсиципліну. У нашому класі навчалося 45 чоловік, переважно хлопці-втікачі з Волині, Галичини та корінні холмщаки. Різні за віком, навіть 1915-16 років народження, тобто старші за нас. З нашого класу вийшли пізніші командири УПА Юрко Стельмащук, Роман Гробельський, Юрко Лящук та інші. (З Юрком Стельмащуком я дружив, допомагав йому матеріально і знаю, що він тайно залучав хлопців до ОУН. Востаннє я бачив Богдана Бандеру на останньому матуральному екземені з латини. Чув, що він потім був за фронтом, подався на Схід. Наша гімназія дала чотири випуски матуристів, останній в 1944 році, був прискорений".

Молодь Першої української гімназії в Холмі, березень 1940 р. 6-й зліва директор Петро Козлюк – проф. математики та фізики, біля директора сидить о. Євген Барщевський

Усвідомлюючи важливість фахового вишколу молодих кадрів українських ремісників, у 1940 р. Український Центральний Комітет прагнув відкрити низку фахових шкіл. На жаль, цього не вдалося реалізувати. В генерал-губернаторстві того року діяла лише одна українська технічно-реміснича школа в Холмі у приміщенні попередньої царської залізничної школи, що підтверджується її зображенням на марці пошти УДК у Холмі.

Зображення української технічно-ремісничої школи, марка УДК у Холмі

Поборовши перші організаційні труднощі, у школі створено три перші слюсарські класи, перший столярський та другий слюсарський класи. Ці класи становили так званий нижчий ступінь школи – Ремісничу школу. Вищий ступінь закладу – Технічна школа включала: підготовчий клас до Технічної школи, перший технічний клас (механічний відділ), перший технічний клас (комунікаційний відділ).

У повітових містах було засновано Українські допомогові комітети (УДК). Українське життя зосереджувалося в УДК в Холмі, Грубешеві, Білій Підляській, Замості, Терногороді (для Білгорайської округи), Красноставі; сильна делеґатура діяла також у Володаві.

УДК у Холмі створено вже в 1939 р. Розміщення УДК у Холмі зберіглося завдяки штемпелю 1940-х рр. з зображенням будинку та підписом “Фасад головного будинку УДК Холм”. Це цегляний будинок з двома фронтонами царського часу по вул. Люблінська, 3. Спогади про те як він виглядав з середини залишив Максим Сокрпуський – член ОУН – втікач з радянської зони окупації:

"Після польської окупації, де нам завжди давали відчути, що ми – це щось нижче, "хлопи", побачити урядування українською мовою, тризуб і портрети Симона Петлюри та Євгена Коновальця на стіні було початком здійснення наших мрій".

Тим, хто з'являвся, зокрема Скорупському, давали перепустку до табору втікачів у будівлі Дирекції Залізниці. Але тут не було роботи. Тому, щоби прокормитися люди їхали до Кракова.

Будинок УДК у Холмі, вул. Люблинська, 3 та його зображення на штемпелі УДК

На основі інформації про склад українських книжок та відомої фотографії з похорону М. Струтинського та Я. Войнаровського можна локалізувати УДК в Грубешові вищенаведеною кам’яницею на пл. Свободи (Plac Wolnosci) 7, в якій розміщувався склад українських книжок.

Нажаль, ми майже нічого не знаємо про локалізацію садиб УДК в інших зазначених містах. Ця тема потребує детальної розробки.

У 1941–44 рр. посаду голови Українського Допомогового Комітету в Холмі займає відомий діяч українського військово-морського флоту Святослав Шрамченко.

Святослав Шрамченко

Відомими діячами УДК, в інших повітах були Б. Глібовицький і Є. Пастернак (Біла Підляська), М. Струтинський (Грубешів), Р. Перфецький (Замостя) та ін. Усіх їх польське підпілля переслідувало як зрадників.

До початку радянсько-німецької війни на Холмщині перебувало багато втікачів з окупованої совітами Галичини. «Дякуючи своєму досвіду – писав по роках В. Кубійович – були вони «найбільш активним суспільним чинником» в українській громаді Генерального губернаторства. В цей же час до цього окупаційного утвору з територій окупованих совітами приїхало багато діячів ОУН (часто видаючи себе за німців). На Холмщині опинилися також православні священики, які виїхали з окупованої совітами Буковини. В 1940 р. з Холмщини почали виїжджати німці, УЦК намагався запобігти оселенню в по німецьких господарствах поляків та старався добитися оселення тут українців. Проте вдалося оселити лише 200 українських родин. Інші по німецькі господарства зайняли поляки з Великопольщі.

Після початку радянсько-німецької війни УДК на Холмщині та Підляшші вдавалося визволити багато радянських військовополонених українців. Зокрема, біля с. Віскренич, Більського повіту у сталагу утримувалося 270 тис. полонених. Збиралися харчі для полонених.

Згідно деяким польським джерелам, головним пунктом ОУН спочатку стало Коросно. Іншими центрами активності були Білгорай, Холм, Володава на Холмщині, Біла на Підляшші та Сянок та Ярослав у Надсянні. Українські діячі пропагували українство серед сільських мешканців. Найбільшу увагу приділили в цей час калакутам – католикам, які стали такими внаслідок переходу з православ’я після толеранційного указу. З-за відносно малої кількості українців в Грубешові (200 осіб) українізація тут протікала повільно, існували труднощі і в українізації Володави.

На Холмській гірці, 1940 р.

Центр українського суспільного і культурного життя в Люблінському дистрикті становив Холм. Пройдемо на Холмську Гірку до легендарного собору. 19 травня 1940 р. його було повернено православній церкві. Собор прийняв адміністратор Холмщини та Підляшшя о. Іоанн Левчук. Він в присутності православних вірних освятив собор як православний. О. Левчук став настоятелем кафедри.

о. Іоанн Левчук

Збереглися старі світлини 1940 р., які показують в якому стані перебували тоді поховання в криптах собору

Холмська базиліка стала кафедрою Холмсько-Підляської єпархії митрополита Іларіона, старанням якого здійснено відновлення храму. В цей час це був центр життя Української автокефальної православної церкви в Польщі. Холмську єпархію очолив архієпископ (з 1943 р.- митрополит) Іларіон (проф. Іван Огієнко). Його єпископська хіротонія і інтронізація на Холмську кафедру відбулася 19 і 20 жовтня 1940 р. Український єпископ, а після цього архієпископ Іларіон одразу приступив до українізації релігійного життя православних своєї єпархії. Особистість Івана Огієнка є однією з найяскравіших в українській історії Холмщини.

Іван Огієнко під час єпископської хіротонії

Православним було повернуто також багато колишніх їхніх храмів в усьому регіоні. Зокрема до 1 вересня 1940 р. було повернуто вже 49 храмів. Загалом єпархія налічувала 166 парафій, в яких працювало 148 священиків і 116 дяків. Єпископ мав резиденцію на Холмській гірці, він же був головою Центральної церковної Ради. Розпочали діяльність новоутворені єпархіальні установи: консисторія, музей, духовна академія, видавництво. Виходили церковні часописи та „Холмський православний народний календар”. Цікаво, що в цей час з’явився український путівник по Холмській горі, безпосередній попередник цього нашого дослідження.

Український путівник по Холмській горі

Пам’ятка повернення собору, 19.05.1940 р.

В цей час в підземеллях собору у 1940-44 рр. діяла також церква св. Данила. Внаслідок тривалих клопотань архієпископа Іларіона перед німецькою окупаційною владою 4 травня 1943 р. було відкрито Українську православну духовну семінарію. Першим ректором семінарії став виходець із Буковини, доктор богослов’я, протоієрей Семен Смерка. Викладачами працювали випускники Холмської духовної семінарії ще до Першої світової війни Олег Мільков, Микола Малюнжинський та ін.

Після німецької окупації Києва єпископ Іларіон зайнявся пошуками тут зниклої ікони Холмської Богоматері. Пошуки увінчалися успіхом. Єпископ передав 1000 карбованців на реставрацію знайденої ікони, яку в Києві виконав М. Прахов. 23 вересня 1943 р. образ був перевезений з Києва до Холма та розміщений в церкві св. Андрія єпископського палацу. В урочистій обстановці в присутності вірних було відзначено повернення образу. В церкві вдень і вночі тривали молитви біля нього. Після цього образ було внесено до церкви, проте через триваючий тут ремонт, його було вміщено в приватній каплиці в палаці єпископа.

Костел реформатів в Холмі

Оглянемо суч. реформатський костел по вул. Реформацька (Reformacka), 13A. Імовірно саме він у 1940-44 рр. він був перетворений на православну церкву св. Андрія, щодо якої бракує детальніших даних.

30 квітня 1943 р., на засіданні лідерів української громади Холмщини та Люблінщини була заснована Холмська рада, яка мала закріпити українське обличчя цього регіону.

Для задоволення фінансових потреб населення у Холмі відновив діяльність ліквідований в 1934 р. Український кооперативний банк з обмеженою відповідальністю “Українбанк” (Ukrainbank Chelm), який ще у 1927 р. організували свідомі громадяни на чолі із Олександром Рочняком і Павлом Васинчуком.

Павло Васинчук

Цей банк показаний на поштовій марці УДК в Холмі 1941 р. з підписом: “Ріг Люблінської та Миколаївської вулиць”. Якщо за вул. Миколаївську приймати суч. вул. святого Миколая то цей будинок мав би знаходитися на її розі з суч. Люблінською. Тут на розі стоїть інший старий будинок, напроти ж знаходиться зелениа зона за цегляним муром.

“Українбанк” на марці УДК в Холмі, 1941 р.

Вважаючи на нейтралізацію німцями польського чинника, потужним був розвиток української кооперації та середнього та малого бізнесу. Саме він залишив найбільше слідів на вулицях Холма та інших міст регіону. Це кам’яниці, в яких розташовувалися українські крамниці, книгарні та інші заклади. Особливо багата на них суч. центральна вул. Холма – Люблінська. В той час її з повним правом можна було б назвати Українською.

Вулиця Люблінська в Холмі під час німецької окупації

Кооперативи підлягали українським повітовим союзам й Українському Обласному Союзові в Любліні.

Оглянемо вже знайому нам кам’яницю по вул. Люблінській, 3. Саме за цієадресою вказується Союз українських кооператорів, який об’єднував 112 кооперативів Холмського та Красноставського повітів. “Селяни! У разі купівлі й продажу звертайтесь до свого “Союзу”. “Свій до свого!” – таким було гасло Союзу кооператорів. Втім, марка УДК 1941 р. з написом “Вхід до головного будинку Холмського союзу українських кооперативів” свідчить, що знаходився він у прибудовані збоку до того будинку невеликій кам’яничці жовтого кольору, яка мала колись дах із шпилем.

Будинок Холмського союзу українських кооперативів по вул. Люблінська, 3 та його зображення на марці УДК 1941 р.

Союз організував гуртовий магазин мішаних та монопольних товарів для своїх кооперативів, приватних українських купців та постачальників контингентів; збирав зерно та бобові культури, приймав лісові трави й пір’я; на вул. Грубешівській у Холмі працював обмінний млин. Також Союз розробляв торф у селі Тарнів (Tarnow).

Перед собором на Холмській горі в день іменин Іван Лютий-Лютенко – директор українського союзу кооператив в Холмі з працівниками союзу кооператив. 1941 р.

Повітовий Союз кооператив і Український допоміжний комітет у Холмі спільно організували в зимовому сезоні 1940–41 рр. мандрівний курс у 34 навколишніх селах, в яких брала участь головно молодь, але не бракувало й старших громадян. На курсах, що відбувалися кожного дня в кількох місцевостях, викладали 15 осіб: агрономи, кооператори, правники та культурно-освітні працівники.

Будинок кооперативу «Рій», вул. Люблінська, 28

У Холмі, по вул. Люблінська, 28 розміщувався також кооператив “Рій”, який мав свою філію в Грубешові, продавав різне приладдя для пасічників, вулики та бджіл, господарське й кухонне приладдя, насіння городини. Займався виробництвом штучної вощини й обмінював її на віск. Видавав цукор для підгодівлі бджіл. Організатором кооперативу був інженер Михайло Боровський – фахівець-пасічник, який тривалий час очолював дирекцію кооперативу “Рій” у Львові. Членами дирекції холмського кооперативу, який мав свій відділ у Грубешові, були інженер Володимир Лучкань і директор Степан Купчик. У канцелярії кооперативу працювало 5 службовців, а в майстерні – 7. У Грубешові працювали три службовці. Загалом кооператив об’єднував 1958 членів-пасічників шести повітів: Холма, Володави, Білої Підляської, Грубешова, Белза і Томашева.

Господарсько-споживчий кооператив “Відродження” (вул. Люблінська, 41) торгував різними продуктами, побутовими та господарськими товарами (сірниками, кухонним посудом, склом та ін.).

Будинок по вул. Люблинська, 41, в якому знаходився кооператив “Відродження”

Українська кооперація фінансувала культурно-освітню працю української громади, допомагала українським школам, дбала про молодь, виділяла стипендії бідним дітям, своїми фондами підтримувала нечисленні бурси, українські видавництва й загалом українську культуру. 26 червня 1940 р. збори Молочарського союзу в Холмі заснували “Маслосоюз”, що став центром для українських молочарень Холмщини. Союз відкрив у Холмі молочарню для закупівлі та продажу молока та відділ молочарського приладдя, а також аналогічний відділ у Грубешові. В Холмі для молочарень повіту інспектором був Константин Кобрин, у Володаві – Михайло Чайківський. Українські інспектори дбали про українське село й захищали його інтереси.

У роки другої світової війни засновано й інші підприємницькі структури. У Холмі існувала фотомайстерня О. Островського (вул. Люблінська, 6), яка надавала аматорам безплатні поради й посередницькі послуги під час купівлі фотоприладдя. Різні фотографічні роботи виконувало фотоательє А. Степанюк (вул. Люблінська, 62) – будинок не зберігся.

Будівля, в якій розташовувалася фотомайстерня О. Островського, вул. Люблінська, 6

Місце, де знаходилася будівля, в якій розташовувалася фотоательє А. Степанюк, вул. Люблінська, 62

Будинок в якому розташовувався магазин косметики та біжутерії, Люблінська, 32

Косметику й біжутерію вроздріб та на гурт реалізовувала фірма Н. Іваніщук (вул. Люблінська, 32). пл. На головній площі Холма – суч. пл. Лучковського, 7 діяв ресторан “Маруся” (власник М. Повшук).

Будинок, в якому розташовувався ресторан «Маруся», пл. Лучковського, 7

Варто згадати також ресторан “Русалка” (власник – Василь Блащук) по вул. Люблінська, 35.

Будинок, в якому розташовувався ресторан «Русалка», вул. Люблінська, 35

Лимонад та содову воду виробляла фабрика К. Здуна (вул. Броварна, 5).

Так виглядали будинки, в яких розташовувалася фабрика мінеральної води К. Здуна (вул. Броварна, 5). Наразі знесені

В цьому будинку по вул. Люблінська, 24, знаходилася українська м’ясна крамниця Василя Блащука

Власником єдиної української м’ясної крамниці в Холмі був Василь Блащук (вул. Люблінська, 24).

Продуктовий магазин Івана Гомзара розміщувався по вул. Львівська, 6

Продуктові магазини також утримували Іван Гомзар (вул. Львівська, 6) та Федір Кисіль (вул. Люблінська, 53).

Продуктовий магазин Федора Кисіля розміщувався по вул. Люблінська, 53

Будинок, в якому діяла книгарня “Культура”, вул. Люблінська, 42

Діяли книгарні “Культура” (вул. Люблінська, 42, власники О. Теребус та Б. Заяць) та “Українське слово”, (вул. Люблінська, 26, власники: інж. Олекса Теребус і Борис Рябчук) – будинок не зберігся.

Місце, де знаходився будинок, в якому діяла книгарня “Українське слово”, вул. Люблінська, 26

Єдиний у Холмі палітурник Степан Богдан виконував замовлення на пл. Лучковського, 15.

Палітурна майстерня Степана Богдана знаходилася на пл. Лучковського, 15

В Грубешові оглянемо кам’яницю на пл. Свободи (Plac Wolnosci) 7, Тут знаходився склад “Українська книгарня” де можна було придбати багато українських книжок, шкільних підручників, крайових та закордонних часописів, видання “Червоної Калини”, карти, картини, шкільне та канцелярське приладдя. Тут також знаходився УДК у Грубешові.

Будинок УДК в Грубешові, в якому розміщувався склад “Українська книгарня” на пл. Свободи (Plac Wolnosci) 7

В Холмі на вул. Люблінській, 59 розміщувалася канцелярія адвоката, д-ра Степана Барана, колишнього довголітнього посла до Польського сейму й тернопільського адвоката. Канцелярія окрім правової допомоги звичайним холмщакам, виконувала функції юрисконсультства Православної Церковної Ради й Церковного правління в Холмі. Адвокат С. Баран виступав у всіх судових і адміністративних справах, писав для сторін листи до німецької влади німецькою мовою.

Інтереси холмщаків та православної церкви відстоював єдиний український адвокат доктор Степан Баран, який відкрив адвокатську канцелярію у Холмі на вул. Люблінській, 59.

Помітну роль у культурному житті холмщаків відіграв єдиний в Генеральній губернії професійний український театр під керівництвом голови референтури Холмського повітового УДК з культурно-освітніх питань Назара Обідзинського. Театр пережив вересневу компанію під Варшавою, втративши двох акторів – німці кинули в підвал де ховалися актори гранату. Після закінчення вересневої кампанії німці дозволили акторам їхати до Холма, куди їх давно не пускала польська влада. Першого січня 1940 р. в приміщенні Товариства “Рідна Хата” (її локалізацію ще потрібно встановити) артисти поставили виставу “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. У 1940–1942 рр. актори театру виступали з 55-ма виставами на історичну й побутову тематику. Лише протягом першого року своєї діяльності на Холмщині театр запропонував глядачам 146 виступів. Тут були виступи навіть в присутності радянських представників.

У Холмі також працював музей ім. Михайла Грушевського. Засновником і керівником музею був відомий громадський діяч Семен Любарський. (Народився 20.05.1878, у м. Тишовце, нині Томашів. пов. Люблін. воєводства, Польща – помер 1944, с. Скригічин, нині Холм. пов. Люблін. воєводства, громадсько-політичний діяч, педагог. Походив із селян. родини. Закін. учит. семінарію у Холмі (1900). Учителював у Дубенці. Є автором книги “Холмські легенди та оповіданння”).

“Холмські легенди та оповіданння”, С. Любарського

З ініціативи Миколи Самохваленка й Антона Которовича започатковано конкурс сільських аматорських хорових колективів, присвячений творчості Кирила Стеценка та Миколи Леонтовича. Оргкомітет конкурсу очолював викладач Грубешівської учительської семінарії Олександр Самохваленко.

Невід’ємною ланкою виховання української молоді Холмщини була фізична культура і спорт. У системі навчальних закладів організовано українські спортивні клуби, зокрема “Буг” – у Холмі, “Червень” – у Грубешові, “Підляшшя” – у Білій, “Богун” – у Володаві. Влітку та восени 1943 р. відбулися великі спортивні свята в Холмі, Грубешові та інших місцевостях краю за участю цих товариств.

Дані Люблінського відділу Управління Безпеки від 30.07.1953 р. (люб’язно надані П. Подобєдом, БФ «Героїка») дозволяють ствердити проживання в Холмі наступних старшин армії УНР:

1) Полковник Клеменс Андрещенко, що народився 23.10.1893 р. проживав у м. Холм, вул. Коперніка 28. Будинок зберігся.

Будинок в Холмі по вул. Коперніка, 28, де мешкав полковник УНР Клеменс Андрещенко

2) Полковник Володимир Савченко народився 28.08.1882 р. (насправді 14.09.1882 р.) в Сквирі, мешкав у місті за адресою вул. Чернецького, 4 (будинок не зберігся).

3) Іван Тройка, народився 17.04.1896 р. в с. Старостинці, суч. Вінницької області, мешкав у Холмі по вул. Реформацька, 16 (будинок не зберігся).

В Грубешові УБ фіксувала також проживання полковника Павла Конопленка (народ. 07.12. чи 07.02.1890 р.) по вул. Кілінського (Kilinskigo 22), будинок не зберігся. На його місці знаходиться післявоєнна забудова.

Ознайомившись зі слідами українського бізнесу та культурного відродження, відвідаємо православний цвинтар на північному схилі Високої Гірки. Цвинтар виник за часів російського панування в Холмі. Проте продовжували ховати на ньому за часів німецької окупації. Зокрема, в 1940-му р. тут був похований колишній прем’єр-міністр Української Народної Республіки, інженер Пилип Пилипчук, який останні роки свого життя провів у Холмі.

Могила Пилипчука в Холмі на православному цвинтарі на північному схилі Холмської гори

Проте інших українців в цей час ховали на вже знайомому православному шпиталі на вул. Львівська. Тут також похований Михайло Васильченко – підполковник армії УНР, письменник, лікар-мікробіолог, який помер у Холмі — 27 серпня 1941 р.

З особою Михайла Васильченка була пов’язана також вже не існуюча будівля шпиталю св. Миколая на вул. Грубешівській, 54.

Міський шпиталь св. Миколая при вул. Грубешівський, 54, фото часів гітлерівської окупації

З 1939 р. М. Васильченко мешкав у Холмі і працював лікарем у цьому шпиталі. Треба зазначити, що під час німецької окупації цей шпиталь прийняли українці. Він був невеликим на – 90 місць. Сюди в перший місяць після агресії на СРСР привозили поранених червоноармійців, які були взяті у полон. Подібна ситуація була в повітовому шпиталі в Замості. Наразі будівлю цього шпиталя знесено, а територію забудовано приватними будинками.

Дещо послабилася українська діяльність на Холмщині після нападу Німеччини на СРСР. Адже найкращі кадри повернулися на Галичину. Відчувалася нестача працівників у різних установах і організаціях. Щоб підготувати фахівців, УОТ в Холмі 6 листопада 1941 р. організувало бухгалтерсько-бюровий курс, який спершу тривав 3 місяці, потім 4, згодом 7 (нижча група – 4 міс. й вища – 3 міс.) та нарешті 8 місяців. До середини липня 1943 р. завершило навчання 12 груп, разом 215 слухачів. Випускники працювали переважно: в УДК у Холмі, Замості й Грубешові, в Союзах кооперативів у Холмі, Володаві, Тарногороді, Томашеві й Лащеві, у повітовому уряді Холма, у волосних урядах; Холмсько-Підляській консисторії, торговельних підприємствах, сільських кооперативах, дитячих садках тощо.

В 1941 р. через Холм вирушили на схід, на окуповану німцями Велику Україну, похідні колони українських націоналістів.

Схема руху похідних груп українських націоналістів, за Д. Вортманом

Окремою трагічною сторінкою історії Холма, пов’язаною з Україною є пам’ять про німецький концентраційний табір Сталаг 319. Проте самому табору, долі його в’язнів та пам’ятним місцям, що залишилися в Холмі присвячено нашу окрему статтю: Живі Полеглі або табір для військовополонених у Холмі). Також ми вже писали про табір для радянських військовополонених в селі Жмудзь (Zmudz) на Холмщині (див. На братських могилах не ставлять хрестів). Українська громада Холма намагалася допомагати в’язням-українцям.

Будинок гімназії в Красноставі вул. Польського Червоного хреста (PCK), 2

Відвідаємо містечко Красностав, яке як ми пам’ятаємо розміщене на самому краї українських етнічних земель в Польщі. На вулиці Польського Червоного хреста (PCK), 2 відшукаємо масивну будівлю гімназії. Німці в різний спосіб загострювали міжнаціональний конфлікт, підкреслюючи різницю між українцями та поляками. Зокрема такий поділ було запроваджено в гімназії в Красноставі, де учнів в залежності від національності або примушували до робіт як поляків чи євреїв, або як трьох українців – відпускали по домах.

Колишня церква св. Трійці в Красноставі, 2017 р.

Українські вихованці гімназії в Красноставі, зокрема родини Кульчицьких (греко-католики) Ярослав та Леон-Володимир пробували за допомогою німців повернути українцям колишню церкву св. Трійці (яку поляки змінили на костел). Проте їм почали загрожувати підпільники з Народових сил збройних. Під загрозою з цього боку Кульчицькі мусили переїхати до Львова.

В Гдешині (Gdeszyn) Грубешівського повіту відвідаємо низку меморіальних місць, присвячених ксьондзу Зигмунду Пісарському – Санктуарій поєднання. Благославений З. Пісарський був замордований 30 січня 1943 р. німцями. Вони володіли інформацією, що в селі є комуністи, та вимагали в священика видати їм цих осіб. Той про кого питали німці – українець Максим Калищук (на Холмщині ще до війни були поширені комуністичні симпатії) – знаходився в зігнаному німцями натовпі. Незважаючи на те, що Калищук забрав йому ключі від костелу, Пісарський не видав його. Він відповів що комуністів в селі немає, а присутні то його парафіяни. За це він на місці був вбитий. На місці страти зараз знаходиться меморіальний пам’ятник та хрест (точна локалізація).

Місце страти блаж. о. З. Пісарського

Ксьондз Пісарський похований на місцевому цвинтарі. На його могилі складають вінки, як українці, так і поляки. В Гдешині влаштовано також шлях пам’яті Зигмунда Пісарського. Спеціальний шлях з об’єктами пов’язаними з життям та діяльностю З. Пісарського влаштовано також у Красноставі. З. Пісарський походив з цього містечка.

Могила св. Ксендза Зигмунда Пісарського в Гдешині

***

Не дивлячись на весь драматизм періоду другої світової війни, українське відродження того часу на Холмщині було тут останньою яскравою сторінкою для нашої спільноти. Не сприйняте поляками, які і чути не хотіли ні про яку українськість цих земель, обмануте німцями, які спритно маніпулюючи, розпалювали ворожнечу між поляками та українцями. Проте саме це відродження залишило найбільше історичних слідів в суч. Холмі та на Холмщині. Численні кам’янички задіяні в український кооперативний рух чи малий бізнес – це значна частина центральної вулиці Холма – Люблінської, центральна площа Лучковського, українські сліди цього часу то також численні храми міста. Залишило свої пам’ятки на Холмщині і трагічне протистояння на Холмщині українців та поляків. Про цю одну з найбільш болючих та дискусійних в українсько-польських стосунках сторінку історії Холмщини читайте в наступній частині нашого циклу тут.

Вид на Красностав, А. Тесляр, 1941 р.

Дивіться також:

Цикл Польські сліди в Києві

Цикл Гданськ для українця

Цикл Краків для українця

Дорогичин – Данилова твердиня на Підляшші

Цикл Холм та Холмщина – подорож для українця

Цикл Познань для українця

Літопис українського Підляшшя в пам’ятках одного села

Замойські прикордонні зустрічі – українські акценти Замостя

Український Сімферополь – наше місце в місті над Салгиром

Використані джерела:

Бень А.Б. Батько Бандерів: Худ.-докум. вид.- К.: Атіка, 2011. – 584 с.

Битва під Краснобродом

Початки автокефальної православної церкви в діаспорі

Історія Холма

Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005 р., с. 441.

Українізація Холмщини

Холм, фотоархів

Холмщина під час другої світової війни

Храми м. Холм

Шпиталь святого Миколая в Холмі

Шпиталь святого Миколая в Холмі

Гімназія Вл. Ягайла в Красноставі в період другої світової війни

Jasiak M. Stanowisko i los Ukraincow w Generalnym Gubernatorstwie (bez Galicji) w latach okupacji niemieckiej , [w:] Polska-Ukraina: Trudne pytania. Materialy XI miedzynar odowego seminarium historycznego „Stosunki polsko-ukrainskie w latach II wojny swiatowej” Warszawa 26-28 kwietnia 2005, Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej-KARTA-Wolynski Uniwersytet Panstwowy im. Lesi Ukrainki, Warszawa 2006, ISBN 83-88288-49-0 , t. IV, s. 207.

Makar J. Chelmszczyzna w latach okupacji niemieckiej , [w:] Polska-Ukraina: Trudne pytania. Materialy XI miedzynarodowego seminarium historycznego „Stosunki polsko-ukrainskie w latach II wojny swiatowej” Warszawa 26-28 kwietnia 2005, Swiatowy Zwiazek Zolnierzy Armii Krajowej-KARTA-Wolynski Uniwersytet Panstwowy im. Lesi Ukrainki, Warszawa 2006, ISBN 83-88288-49-0 , t. X, s. 211.

Partacz Cz. Dzialalnosc nacjonalistow ukrainskich w Ziemi Chelmskiej i na Podlasiu 1939–1944, Stosunki polsko-ukrainskie w latach 1939-2004, red. Bogumil Grott, Warszawa 2004, ISBN 83-60093-01-6 ,s. 65-67.

Prozogo К. Chelm. Przewodnik. – Warszawa, 1993. – S. 74.

Rybak A. H. Stalag 319 Miedzynarodowy oboz jenecki w Chelme w latach 1941-1944. – Chelm. – 2009. – 367 p.

Siwicki M. Dzieje konfliktow Polsko-Ukrainskich. – Warszawa, 1992. T. l. – S. 134.

Sulimierski W.Z. Rys historyczny spoldielczosci bankowej na terene powiatu Chelmskiego w latach 1902-1944. // Rocznik Chelmski – T. 15. – 2011. – S. 193-221.

Szandruk P. Sila mestwa / Przeklad Przemyslaw Tomanek. – Warzawa-Krakow. – Mireki. – 2014. – 355 s.

Zajaczkowski M. Ukrainske podziemie na Lubelszyznie w okrese okupacji niemeckiej 1939-1944. – Lublin-Warzawa-ISP PAN, IPN- 2015. – 504 s.

Микола Струтинський

Цікаві місця Холма

Chelm – miasto wshodu – warte zahodu. Folder. Seria Pod herbami: 2009 – 35 s.

с. н.с. Національного історико-архітектурного музею “Київська Фортеця”,

Іван Парнікоза

Київ,

16.12.2017 р.