Частина 2: Княжий Холм

150 річниці з дня народження М. Грушевського присвячується

Попередню частину див. тут.

«Город же Холм так був споруджений за божим велінням. Коли ото Данило княжив у Володимирі, спорудив він город Угровськ і поставив у ньому єпископа [Іоасафа]. Але [якось], коли він, [Данило], їздив по полю і діяв лови, то побачив він на горі гарне і лісисте місце, оточене навкруги його полем, і запитав тамтешніх жителів: «Як іменується се місце?» І вони сказали: «Холм йому ім’я є». І, уподобавши місце те, надумав він, що поставить на ньому невеликий городок. Він дав обітницю богу і святому Іоанну Златоусту, що спорудить на честь його церкву»

Галицько-Волинський літопис в перекладі Л. Махновця

***

І ось нарешті українсько-польський кордон з його корумпованими митниками та масою контрабандистів позаду і ми в Холмі. Проте не з метою продати пару захованих пачок цигарок. Ми тут заради міста Холма та навколишніх земель Холмщини – їх давньої історії. З багатьох пунктів сучасного Холма добре видно Високу Гірку та розташований на ній собор. Це природне піднесення домінує над навколишньою місцевістю. Саме воно колись привернуло увагу Данила Романовича, який розташував в Холмі свою нову столицю. Саме з постаттю цього князя пов’язано становлення Холма як відомого ранньосередньовічного осередку.

Данило Романович – пам’ятник у Львові

Забужжя-Україна

Виникнення Холма пов’язане з відновленням Галицького-Волинського князівства під владою Данила Романовича та зміною локалізації його столиці подалі від старих столичних міст Володимира та Галича. Така зміна була започаткована попереднім розвитком Забужжя. Станом на початок ХІІІ ст. тут, імовірно, під час правляння Романа Мстиславича сформувався конгломерат міст (імовірно, князівство), головним з яких був Угровськ або Угровеськ.

Межі Угровського конгломерату міст, імовірно, князівства, за С. Панишко

Уперше згадку про місто зустрічаємо на початку XIII ст. У статті Галицько-Волинського літопису за 1204 р. говориться: «Олександр прия Угровеск, Вєрєщин, Столп, Комов и дал Василькови Бєлз». Поділ колишніх володінь Олександра Всеволодовича був відносно добровільним. Останній не завоював забузькі міста силою, а залишив їх за собою, поступившись Белзом на користь Василька.

Під час археологічних розкопок Угровська виявлено фрагменти валикоподібних вінчиків, відносяться до другої половини XII ст. До цього ж часу можна віднести і ряд індивідуальних знахідок, зокрема голівку руків’я меча. Ці археологічні джерела не суперечать припущенню, що Угровськ виник у період князювання на Волині Романа. До цього ж часу, вірогідно, можна віднести і появу інших міст Угровського конгломерату, на що опосередковано вказують їх перші літописні згадки на початку XIII ст.

Невдовзі по смерті Романа Мстиславича під Завихостом (див. Бастіони русько-польського Прикордоння – Завихост і Сандомир), Забужжя було захоплене польським князем Лешком Білим. Стаття Галицько-Волинського літопису за 1213 р. фіксує повернення цього регіону під владу руських князів: «Данило же возврлтившуся к домови и ех а с Братом и прия Берєстий, и Угровеск и Верєщин и Столп Комов и всю Украйну». Хронологічними дослідженнями встановлено, що Романовичі відібрали Володимир у Олександра Всеволодовича у 1214 р., а Угровськ разом з іншими містами повернули у 1217 р. (чи в 1219 р.). Таким чином реально розпочати будівельні роботи в цьому місті Данило Романович міг тільки після цього.

Зауважимо, що ми маємо чітку літописну вказівку на те, що Угровськ був споруджений Данилом Романовичем, коли той повернувся княжити у Володимирі. Як було вказано вище, поселення тут існувало з середини XII ст. Очевидно, що у даному випадку йдеться не про спорудження міста, а про його перебудову, або будівництво укріплень.

В повідомленнях Галицько-Волинського літопису за 1204 та 1213 р. (1219 р.) послідовність перерахування забузьких міст однакова, і, що особливо важливо, в обох випадках Угровськ згадується першим. Ця обставина, на думку С. Панишко, вказує на провідну роль цього міста в регіоні як імовірного адміністративного центру князівства.

Впродовж 1204-1268 рр. Угровськ згадується у Галицько-Волинському літописі сім разів. Крім того, згадуються угровчани (Як частина князівської дружини Данила) та монастир Св. Данила (Стовпника), що знаходився в місті. Вже сама кількість згадок вказує на помітну роль міста в житті південно-західної Русі у XIII ст. В Угровську до заснування Холма розташовувалося православне єпископство.

Локалізація міста дискусійна, адже давньоруський Угровськ станом на ХХ ст. дав початок трьом населеним пунктам: с. Угруськ та Воля Угруська на лівому (польському) березі і с. Новоугрузьке на правому (українському) березі Бугу. Спочатку дослідники пов’язували літописне місто з городищами на лівому березі р. Західний Буг (прит. Нарева, бас. Вісли). Проте, С. Панишко показав нявність давньоруського городища на правому березі поблизу с. Новоугрузьке Любомльського району Волинської обл.

Городище знаходиться на правому березі Західного Бугу, на відстані 1,7 км на північ від прикордонної застави. Воно займає піщане підвищення, що підноситься на 3,0 м над рівнем заплави. У південній частині цього підвищення знаходиться стрімкий останець, вершину якого в давньоруський період займав дитинець. Висота останця над рівнем заплави —11,0 м, а над рівнем окольного міста — близько 9,0 м. Дитинець відомий як урочище «Старина» або «Церковка». Поверхня окольного міста поступово понижується в південному напрямку, де піщане підвищення переходить у добре морфологічно виражену позитивну форму рельєфу, що має назву «Стовп». Саме тут у 30-х роках був знайдений скарб срібних гривен. Для означення простору між дитинцем та «Стовпом» інколи вживалось поняття «Стовпове поле». Загальні розміри городища (дитинця та окольного міста) — 800,0 х 350,0 м. Від території окольного міста дитинець відмежований глибоким ровом. По краях окольного міста в кількох місцях простежуються валоподібні підвищення.

З південного сходу окольне місто обмежене заболоченим озером, що має характерну Х-подібну форму. Можливо, воно має штучне походження і становить собою ділянку давнього рову.

Переважна більшість поверхні окольного міста зруйнована. Тут культурний шар зберігся тільки в західній частині підвищення та в районі «Стовпа». Матеріали з культурного шару окольного міста датуються XII—XIII ст. та пізнім середньовіччям.

До нашого часу збереглась тільки невелика частина дитинця городища, що розмивається Західним Бугом. По краю його майданчика площею 0,2 га проходить дуже розсунутий вал заввишки до 1,0 м. Сліди валу помітні також на південно-східному схилі останця. Очевидно, цей вал зв’язував в одну систему оборонні споруди дитинця та окольного міста. За переказами місцевих жителів у 30-х роках під час руйнування дитинця Західним Бугом тут у кручі спостерігались заглиблені об’єкти, зокрема ями, що були заповнені обвугленим зерном. На внутрішньому схилі валу, що захищав дитинець з півночі, був закладений шурф розміром 1,5 х 1,0 м. На цій ділянці під верхнім дерновим шаром потужністю 0,3 м залягало скупчення каміння, битої цегли та гумусу. Нижче цього скупчення знаходився чистий материковий пісок. Потужність скупчення в межах шурфу становила 0,3—0,4 м. Складається враження, що дане скупчення є культурним шаром дитинця, який був використаний для спорудження валу. Серед битої цегли та каміння знайдено велику кількість фрагментів кераміки, вінчики якої мали округлий валик на кінці. Тут же виявлено фрагменти скляних браслетів. Ці речі датуються XII—XIII ст. Найбільший інтерес серед знахідок становить брущата цеглина розміром 24 х 11,5 х 9 см. Її знахідка на думку С. Панишка свідчить про наявність тут монументальної споруди, імовірно, церкви.

Схема населених пунктів, які виникли на місці літописного Угровська. Показано імовірні локалізації міста на лівому березі та урочище Церковка на правому березі Бугу, де виявлено залишки міста, за С. Панишко

Отримані в ході досліджень археологічні матеріали вказують, що найбільшого розквіту Угровськ досяг у період між його спорудженням Данилом Романовичем і монголо-татарським погромом.

Статті Галицько-Волинського літопису 1204-1213 рр. поряд із Угровськом згадують три інших міста. Про Столп’є ми поговоримо дещо пізніше, адже це місто зазнало розвитку за Данила Романовича. Літописний Комів асоціюють з суч. с. Кумів (Kumow Majoracki) на південь від Холму, а Верещин локалізується на місці сучасного с. Верещин в гміні Уршулін Влодавського повіту. Місця по городищу тут не виявлено, проте в смому селі наявні знахідки давньоруських артефактів. Щодо Щекаріва (Красностава), як зазначає К. Столецький (2008), Якуб Суша – холмський уніатський єпископ в XVII ст. записав народний переказ про те що місто було закладено одним з київських братів – Щеком. Укріплення мало лежати на торгівельному шляху від бродів на Бузі в районі Городла до Вепря, по дорозі на Люблін. В ХІІ ст. Щекарів лежав на приграниччі холмських та червенських волостей. Аналіз сучасного планування Красноставу свідчить, що сучасна вулиця Коловорот, яка півколом огинає село з півночі і обривається на березі Вепря, колись могла вести до переправи на ньому. Така локалізація може свідчити про розміщення тут поселення (див. тут).

Загальний вигляд місця, де, імовірно, розташовувалося городище Щекаріва

На південний-схід від описуваного поселення розташовується плоска ділянка, на якому могло розміщуватися Щекарівське городище (див. тут). Наразі тут розташвуються садово-дачні ділянки.

Знахідки ранньосередньовічних речей з археологічної експозиції регіонального музею в Красноставі

Існують деякі підтвердження такої гіпотези, які можна знайти в холмських судових записах. Зокрема, запис 1470 р. розповідає, що тут у підніжжя городища функціонував млин. Другий запис про продаж землі згадує в 1473 р. «узгір’я городище». Археологічні розвідки на території Красноставу свідчать про інтенсивне поселення в Х-ХІІІ ст. Таким чином, можна припустити що землі Щекарева простягалися на південь від поселення та городища аж до до гирла Жолкевки до Вепря.

Реконструкція трьох фаз просторового розвитку Щекарева – Красноставу, за Столецьким, 2008

Імовірно городище утворилося ще в Х-ХІ ст. На початку ХІІІ ст. згадувалося як городище та центр волості. Зокрема у 1219 р. Галицько-Волинський літопис за Єпатієвським списком повідомляє: «Приде Лестко на Данила к Щекаревоу бороня идти емоу на помощь Мьстиславоу тестю своемоу». Тобто Лешек Білий перегородив дорогу Данилові, який ішов до Галича на зустріч з Мстиславом. Порівняльний аналіз джерел свідчить що описувані події дійсно могли відбутися в 1220 чи 1221 р.

Окрім них, з певністю до конгломерату міст начолі з Угровськом (імовірно князівства) можна віднести Ухані, де у 1205 р. знаходилась залога Олександра Всеволодовича, який на той час володів Угровським конгломератом. Вже після повернення Романовичами забузьких земель згадується місто Щекарів, як таке, що належало Данилу в 1219 р. Всі інші давньоруські міста цього регіону в Галицько-Волинському літописі згадуються пізніше, починаючи з другої третини XIII ст. Отже, до складу Угровського конгломерату (імовірно князівства) в першій третині XIII ст., окрім самого Угровська, входили Верещин, Столп’є, Комов, Ухані, Щекарів.

У статті Галицько-Волинського літопису 1213 р. поряд з Угровськом згадується Україна. Спробуймо встановити, наскільки територіально вона співпадала з Угровським князівством. Переважна більшість дослідників вбачає в Україні 1213 р. всі забузькі території північніше Червена. Виходячи з цього, Україна і територія, де розміщувалися Угровськ, Верещин, Комов, Столп’є, якщо і не тотожні повністю, то дуже близькі.

По-іншому розглядав це питання О.М. Андріяшев. За ним Україна 1213 р. лежала західніше міст, що згадуються поряд з нею — це землі по Вепрю, верхів’ях Лади, Танева і Білої. Як підтвердження цих обох точок зору може розглядатись і повідомлення статті Галицько-Волинського літопису за 1281 р., де говориться, що село Воїнь було розміщене на Вкраїниці. Цей населений пункт локалізується на північній захід від району розміщення згаданих міст, у верхів’ях Тисмениці. Якщо дотримуватись пануючої точки зору, то згадка Воїня просто уточнює розміри України (Вкраїниці). З іншого боку, дане повідомлення не суперечить локалізації України О.М. Андріяшевим по Вепрю та його притокам. На думку С. Панишка, ключ до вирішення даної проблеми містить текст статті 1268 р., де сказано, що під час походу польського війська на Волинь місцеве населення не дуже постраждало, оскільки було попереджене про це ляхами-українянами, що явно проживали на території Польщі. Звичайно, можна припустити, що Україна 1213(1281) рр. обіймала не тільки руські землі, але й польські. Однак це маловірогідно. Думається, О.М. Алдріяшев мав рацію, коли стверджував, що Україна XIII ст. була не певним адміністративно-територіальним утворенням, а історико-географічним регіоном, що знаходився на самому русько-польському погра- ниччі. Можна сказати, що Україна обіймала західну частину Угровського князівства (пізніше — Холмського). Цікаво зазначити, що на початку XIII ст. забузькі території сприймались як частина Володимирської землі. На це прямо вказує опис литовсько-ятвязького набігу у статті 1205 р. Після опису спустошень у районі Турійська, Комова, Червена, Ухань літописець говорить, що біда тоді була по всій землі Володимирській.

Виходячи із наведених вище міркувань, С. Панишко висловлює припущення, що адміністративним центром Забужжя Угровськ став іще до того, як перейшов до рук Романовичів, вірогідно, за Олександра Всеволодовича. Тоді стає цілком зрозумілим, чому саме це місто будував Данило Романович. Він укріплював свій князівський центр. Данило будував Угровськ на території Володимирської землі як володимирський князь, але планував зробити місто центром незалежного від стольного Володимира князівства. На це вказує як створення тут єпископії.

Заснування Холма

Проте остаточний свій вибір Данило Романович зупинив не на Угровську, а саме на районі суч. Холма.

Просторова реконструкція Холму ХІІІ ст.

Галицько-Волинська Русь, ХІІІ ст.

Дата заснування Холма докладно не встановлена; за даними Галицько-Волинського літопису, князь Данило Романович збудував тут в 1230 рр. «градець мал». Проте вже незабаром його замінив більший град, який протистояв татарській навалі 1240 р.

В 1241-1246/1247 рр. до Холма із знищеного татарами Угровська було перенесено єпископство: «Оскільки ж бог зволив, то Данило звів город, на ймення Холм,— але про його спорудження ми іншим разом скажемо,— і за божою волею єпископом князь Данило вибрав і поставив Іоанна, із кліру великої церкви святої Богородиці володимирської. Бо перед тим був єпископ Іоасаф у [городі] Угровську,— який скочив на митрополичий престол і за те звергнутий був зі стола свого,— і переведена була єпископія у Холм».

Повідомлення Галицько-Волинського літопису свідчать про те, що Холм було збудовано протягом відносно короткого періоду. Підтверджує це і літописне повідомлення, яке відноситься до 1236 р., коли Конрад Мазовецький, виступив проти Данила, «ставшу кде нынe градъ Холмь стоить». З цього повідомлення, зрозуміле що під час компанії мазовецького князя Холм ще не існував як місто.

Перше повідомлення про існування Холма як невеликої фортеці відноситься до осені 1238 р. чи зими 1239 р.: «Данилу во Холъмe будущю ему, яко Ростиславъ сошелъ есть на Литву со всими бояры и снузникы сему же прилучившуся. Изииде Данилъ со воии со Холъма и бывшю ему третии дeнь у Галичи». Ми дізнаємося що Данило перебував в межах готової бази, імовірно фортеці на Високій Гірці. В 1243 р., вірогідно, з Холму Данило виступив на допомогу Болеславу V Сором’язливому.

Які причини змусили Данила перенести столицю до Холма? С. Панишко вказує, що практично вся територія князівства розташовувалась на лівому березі Західного Бугу, і тільки його стольне місто Угровськ – на правому. Ця обставина створювала певні незручності в управлінні. Очевидно, саме це стало однією з причин переносу центру у Холм, який зразу будувався Данилом як князівська столиця і був розміщений в географічному центрі Забужжя. Можливо, розташування Угровська на окраїні князівства було невигідним і у військовому відношенні, оскільки він був незахищений укріпленими пунктами від нападів з півночі. Так, Галицько-Волинський літопис фіксує велике вторгнення ятвягів в 1234 р., коли вони пустошили землі довкола Бусовна і Охожі, і, безперечно, з’являлись також під стінами Угровська.

В літописному описі Холма ми можемо відшукати інформацію як Данило переконався що положення нового городища сприятливе і почав розвивати його. Це було пов’язано з тим, що монголи взимку 1240 р. не змогли його здобути.

«І поставив він невеликий городок, та, побачивши, що бог помічником йому, а Іоанн підпомагачем йому є, спорудив він інший город, що його татари не змогли взяти, коли Батий всю землю Руську захопив…Коли ж побачив се князь Данило, що бог сприяє місцю тому, став він прикликати приходнів — німців і русів, іноплемінників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали [сюди] од татар — сідельники, і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла. І настало пожвавлення, і наповнили вони дворами навколо города поле і села…».

Прагнення отримати нову столицю було пов’язано з необхідністю звільнитися з-під впливу боярської опозиції. Холм же знаходився далі від татарської загрози та ближче до сусідніх держав (на шляху з Володимира до Любліна), з якими Данило підтримував активні стосунки. Фундація нових міст також була частиною загальної політики князя спрямованої на збільшення прибутків держави. Фундації нового міста сприяла і та обставина, що Галицький шлях, який сполучав Україну з Близьким Сходом і Півднем, втратив значення через занепад Царгороду та опанування степів кочовиками; натомість знову набрав значення відомий ще з племінного періоду шлях, який сполучав Балтику і володіння Німецького Ордену (зокрема, місто Торунь над Віслою) з західноукраїнськими землями через Холм (так званий Бузький шлях).

Разом з тим наявність монгольської загрози та сумна доля багатьох давньоруських міст змушували Данила шукати місця укріпленого самою природою. Схили Холмської гори настільки круті, а саме підвищення таке високе, що монголи не мали можливості застосувати проти нього пороки. Це сприяло тому що Холм два рази в 1240 та 1259 рр. Холм успішно протистояв монгольській осаді. Саме з причини своєї недоступності пізніше буде обрано для закладання міста Львів з його Замковою горою (див. Княжий Львів).

Висока Гірка

Висока Гірка (190 м н.р.м., площею 0,3 га) – серце стародавнього Холму з приводу неї збереглися легенди, що тут знаходилося поселення та місце поганського культу. Легенда розповідала про напад ворогів, який оборонцям святині начебто допомагав відбивати білий ведмідь, який вийшов з гори. З того часу білий ведмідь прикрашає герб Холма.

Висока Гірка в Холмі

Дослідження показали, що первинна Гірка в порівнянні з сучасним рівнем материку була на 2 м вищою. З цієї глауконітової скелі було вирубано блоки використані для будови. Водночас внаслідок забудови сучасна Висока Гірка, на думку археологів, щонайменше на половину сучасної висоти є штучним витвором, який виник з численних решток монументальних світських та сакральних будівель із ХІІІ-XIV ст. Як стверджує А. Буко, 8-10 м Високої Гірки то культурні пласти, які накопичилися під час забудови узвишшя.

Цікаво що в стратиграфічному розрізі на глибині 4,5 м на поверхні материка спостерігається смуга пожежі. Проте наразі важко зрозуміти, що це було – рештки першого малого городка ХІІІ ст., чи поселення, яке передувало місту Данила.

На вирівняній після цієї пожежі поверхні було розбудовано унікальні не тільки для Русі споруди укріпленої резиденції Данила. Для цього треба було підтягнути кілька сотень будівничих. Аналогії палацового комплексу Данила наявні в Угорщині чи на Близькому Сході. Перші дослідження на території Високої Гірки проведені в 1910–1912 рр. російськими вченими Петром Покришкіним та Федором Кораловим. Тоді відкрито три будівлі з блоків глауконітового пісковику. Головну будівлю асоційовано з палацом (палатіум), а мури в північній частині комплексу було інтерпретовано тоді як церква св. Іоанна Златоуста.

Розкопки Петра Покришкіна та Федора Коралова

Не були інтерпретовані квадратні мури в центрі резиденції, які вважали вежею. Адже справжню велику вежу вони розкопати не могли, вона знаходилася під фундаментами збудованої тоді російської каплиці свв. Кирила і Мефодія, яку розібрано 1921 р. Нижче муру відкрито дерев’яні конструкції скринь валу, посилених палісадом. Дослідження на Високій Гірці проводила також група польських археологів під керівництвом В. Зіна в 1960-х рр. Останні детальні розкопки польських археологів призвели до уточнення багатьох деталей відносно резиденції Данила. Тож здійснимо віртуальну прогулянку по розкопу та постараємося зрозуміти, що саме виявили тут науковці.

Схема розкопок на холмській Високій Гірці, позначено виявлені кам’яні споруди: A1, B, C, C1 i споруда D, в північній частині пагорбу

Наразі на місці резиденції відомо вже 6 мурованих будівель (A, A1, B, C, C1 i D), які функціонували близько 150 років, поміж серединою XIII ст. та кінцем XIV ст. Дослідження дозволили виявити три фази розбудови комплексу:

Перша фаза: будівництво стабілізаційного насипу і периферійних мурів – подвір’я та/або палац. Таким чином, було утворено найстарішу і найбільшу прямокутну будівлю A1, яка мала виміри 22,5 x 33 м була зведена з зеленого пісковику. Об’єкт виконував якусь функцію – можливо палацової будівлі, яку не закінчено. Тобто мур фортифікаційної споруди одночасно утворював житлові приміщення, які виходили в чотирикутний двір. Або він мав вигляд закритого двору з в’їзною брамою і прилеглими будинками. Варто додати, що мури товщиною 2,2 м збереглися до висоти від 1,5 до 3 м в південній, західній і північній частинах. З цієї фази отримано багато архітектурних деталей витесаних з м’якого зеленого пісковику. Виявлений фрагмент північно-східного наріжника, який виконаний як блок з зеленого пісковику, підтверджує що ця частина резиденції була також щільно забудована.

Відкрито наріжник добре збереженого муру з каміння (глауконітовий пісковик) з першої будівельної фази, яка відноситься до середини ХІІІ ст. Вважається, що з-за незнайомості будівничих з властивостями зеленого холмського каменя, одна з стін збудованої таким чином резиденції завалилася під час будівництва

На в’їзді до резиденції поруч наріжника збереглося також місце, де був витончено оформлений портал, від якого збереглися підстави пілястрів. Тут також знаходилася брама шириною 3 м. Про будівельну катастрофу свідчить також той факт, що в археологічних пластах цієї фази будівництва відсутні сліди вжитку.

База рельєфного порталу брами резиденції Данила Романовича

База під пілястр та фрагмент брукованої дороги на вході до резиденції

Пази в мурованих стінах, які імовірно використовувалися для приєднання дерев’яних конструкцій, імовірно, мосту

До першої фази належить і зведення будівлі А в центрі комплексу. Можливо сама будівля була виконана вже в фазі 2. Під час перших розкопок російських археологів будівлю А було асоційовано з згаданою в Галицько-Волинського літопису вежею. Наразі будівлю А пов’язують з церквою св. Іоанна Златоустого. З Галицько-Волинського літопису відомо, що в межах своєї резиденції Данило звів цю церкву, яка скоріше це була палацовою каплицею. В світлі останніх досліджень будівля А інтерпретується як будівля храму з апсидою та прямокутним презбітеріум.

Будівля А, з якою пов’язують церкву Іоанна Злотоустого

Припускають, що ця церква, була схожа на храм св. Пантелеймона кінця ХІІ ст., який зберігся у селі Шевченкове біля Галича і являє собою єдиний збережений до нашого часу зразок білокам’яного давньоруського храму Галицької землі.

Церква святого Іоанна Златоустого нагадувала храм св. Пантелеймона у Галичі

Ось як описує церкву Іоана Златоустого автор Галицько-Волинського літопису: «Звів також [Данило] церкву святого Іоанна [Златоустого], красну і гожу. І споруда її була така: склепінь чотири; з кожного вугла — склепіння, і стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені [були] склом римським; при вході в олтар стояли два стовпи з цілого каменя, і на них — склепіння; а верх же вгорі прикрашений [був] зорями золотими на лазурі; внутрішній же поміст її був вилитий з міді і з чистого олова, так що блищав він, як дзеркало. Дверей же її двоє [були] прикрашені каменем тесаним — галицьким білим і зеленим холмським; різьблені одним умільцем Авдієм горорізьби [їх були] всяких барв і золоті; спереду ж їх [на західних дверях] був зроблений Спас, а на північних — святий Іоанн [Златоустий], так що всі, хто дивився [на них], дивувалися. Прикрасив [Данило] камінням дорогим, бісером і золотом також ікони, які він приніс із Києва, і образ Спаса І пресвятої Богородиці, що їх йому сестра Федора дала з [київського] монастиря [святого] Феодора; приніс він також ікону Стрітення з [города] Вручого од отця його [Мстислава Мстиславича]. Диву подібні [були образи сі], що погоріли в церкві святого Іоанна; один [архангел] Михаїл зостався [з] чудових тих ікон. І дзвони [Данило] приніс із Києва, [а] інші тут вилив. Усе це вогонь спалив». Після пожежі Данило відбудував цю церкву.

Фрагмент оздоблення резиденції, сучасні розкопки

Польські історики вважають, що храм Іоанна був зведений в змішаній латинсько- візантійській традиції. На думку дослідниці М. Сморанг-Ружицької за планом цей храм належав до русько-візантійської традиції, натомість техніка виконання та типи оздоблення, наприклад багата пластична орнаментація, відмічена на фасаді та порталах будівлі, вітражі в вікнах, різьблені капітелі колон, та інше були проявами романської культури Заходу. В часи російських розкопок на початку ХХ ст. в Холмі знайдено численні оздоби цієї церкви: бази колон, фрагменти архівольт і портали. Частина з них була виконана з зеленого глауконіту. Нажаль, під час I першої світової війни вони були вивезені з евакуацією російських військ з Холма. Сучасне місце їх збереження залишається не відомим.

Різблена деталь резиденції знайдена під час розкопок П. Покришкіна

Дійсно, в описі церкви Іоанна Златоустого зустрічаємо згадку про нетиповий для Русі вид мистецтва, який набув поширення в Галицько-Волинській землі – скульптуру. Даний вид мистецтва розвивався у формі рельєфу, яким прикрашалися храми. Яскравим зразком скульптури тієї доби є шиферний рельєф ХІІІ ст., який зображує Св. Дмитрія. Зараз він зберігається в Кам’янець-Подільському музеї. Під час розкопок руїн Успенського собору в Галичі було знайдено рельєфне зображення дракона, із пащі якого виростає пишна гілка. Багато прикрашені рельєфами також були церкви Св. Пантелеймона в Галичі та Іоанна Златоуста в Холмі. Їхнім творцем був «великий хитрець Авдій». Це перше ім’я майстра скульптури, яке знає історія українського мистецтва.

Розкопки вежі в резиденції Данила Романовича

Друга фаза: Знищення першого комплексу внаслідок будівельної катастрофи? Нівеляція його решток. Зведення будівлі B з вежею в центрі. Відбудова східного схилу та будівництво укріплень. Найбільше даних походить з дослідження вежі (будівля B), яку збудовано на руїнах мурів. Її дужі розміри, будова в нижній частині партії з каменя, в верхній з дерева знаходить підтвердження в Галицько-Волинському літописі: «І вежа [стояла] посеред города висока, щоб бити з неї довкола города. Знизу зведена з каменю п’ятнадцять ліктів у висоту, а сама зроблена з тесаного дерева і вибілена, як сир, сяяла вона на всі сторони». Об’єкт, основа якого була викладена з пісковику, мав виміри 11×12 м і мав напевне кілька поверхів: житловий, репрезентаційний і господарчий.

Мури вежі з XIII ст.

В приземних шарах в господарських приміщеннях знайдено тисячі керамічних виробів, предмети щоденного вжитку, прикраси, кістки риб, худоби та свиней. Вежа побудована на пісковику на ямі 2 м засипаній каменями. Загалом вона могла мати 20 м висоти.

Вежу цю вперше виявив В. Зін, який не довго думаючи пов’язав її з Казимиром Великим. Проте за останніми висновками ця вежа була лише перебудована в часи Казимира, про що свідчить знахідка празького грошу чеського короля Яна І Сліпого з династії Люксембургів. Наразі верхня частина фундаменту вежі законсервована та доступна для огляду.

Реконструкція вежі

Третя фаза: розбудова комплексу і зведення так званої будівлі С (кам’яної платформи), зведення конструкції що обкладала мур будівлі А (поновлення церкви?). Призначення будівлі збудованої на цій кам’яній платформі досі не вирішене. Як пише А. Буко, припускається, що це міг бути або храм, або кілька стадій побудови ще однієї вежі (С, С1).

Кам’яна платформа С – фундамент під будівлю невідомого призначення

З боку від резиденції в північно-східній частині Гірки виявлено також муровану споруду D, призначення якої досі становить загадку. Ця будівля складена з пісковику з овальним внутрішнім простором. Її характеристики подібні до вежі в Столп`є.

Будівля D – відрита в північній частині Високої Гірки

Звісно, княжу резиденцію охороняли сильні укріплення, важливим елементом яких був рів, що оточував резиденцію та мав ширину до 10 м.

Реконструкція укріпленої резиденції Данила на Високій Гірці

Через рів був прокладений міст з боку Кафедральної Гірки, там де зараз знаходяться гаражі кафедрального собору. Під час археологічних досліджень відкрито також кам’яні кріплення схилів узгір’я. Збереглися два горизонтальні кам’яні ступені довжиною 180 см кожний, сформовані на схилі узгір’я. На них укладалися скрині наповнені каменями з вапняку. Внаслідок цього була сформована характеристична ступінчаста структура схилу з обкладкою з вапняку.

Ще один варіант реконструкції послідовних стадій розвитку резиденції Данила в Холмі

Таким чином, результати дослідження показують кілька фаз використання Високої Гірки. Значні культурні шари яскраво демонструють інтенсивне використання. Тут зроблено знахідки численних предметів: рогова фігурка для шахів, оброблений гірський кришталь, срібні прикраси, скляні браслети, окуття, монети, кам’яні і металеві хрестики, а також тисячі фрагментів кераміки.

Фрагмент плитки підлоги Холмської резиденції

Гірський кришталь та фрагмент скляного браслету знайдені при розкопках резиденції Данила

В охороні резиденції служили вої Данила. Свідченнями сучасного озброєння війська князя є окремі промовисті знахідки: наконечники стріл та болтів, а також кавалерійські остроги. Численні військові предмети знайдено і в інших пунктах тогочасної Холмщини остроги з Романова (Romanowa), колекція зброї з Сутейська XI–XIII ст. булава з Столп`є датована XII–XIII ст., наконечники стріл, фрагменти сокир (Холм, Холм-Белавін) датованих між XII та XIV ст.

Булава з Столп`є

Воїни Данила Романовича

Неподалік укріпленої резиденції на Кафедральній Гірці вивищується бароковий кафедральний собор. Саме його високу дзвіницю здалека можна побачити на Холмській Гірці. Традицію початків храму на цьому місці перший історик Холма греко-католицький єпископ Я. Суша пов’язав з особою Хрестителя Русі Володимира Великого. Саме така традиція була записана в пергаментних книгах в Юріївській церкві волинського міста Любомля, а в самому соборі «число на склепінні мальованому, року тисячного першого по грецьку написане… від давності зотліле, немалим було доказом. […] Адже і мури стародавні, як з олова вилиті, нічого іншого а старовинність оповідають». Також князеві Володимирові, хрещеному під іменем Василія, Суша приписував заснування холмської церкви св. Василя, напевне легендарної.

Креслення фундаментів першого собору Богородиці на тлі фундаментів сучасного кафедрального собору

Насправді перший храм на місці сучасного барокового собору звів близько 1253 р. Данило на честь Пресвятої Богородиці. Тут на відділеній від резиденції на Високій Гірці вершині крейдяного узвишшя виникла ця нова архітектурна домінанта. Церкву поставлено на схилі з невеликим ухилом, на місці поселення ХІІІ ст., рештки якого виявлено археологічно під час розкопок в сучасному соборі. В 1256 р. церква згоріла, після чого в районі 1260 р. була відбудована. Ось як описує це Галицько-Волинський літопис в 1260 р. «Спорудив він також превелику церкву в городі Холмі на честь пресвятої приснодіви Марії, величиною і красою не меншу од тих, що були раніш, і прикрасив її пречудовими іконами; приніс він також чашу із землі Угорської з багряного мармуру, вирізьблену з дивовижним умінням, — навіть змієві голови були навкруг неї, — і поставив її перед дверима церковними, що їх називають царськими. Зробив він також у ній хрещальню — хрестити воду на святе Богоявлення, а блаженний єпископ Іоанн зробив у ній вирізаний із гарного дерева і позолочений усередині та ззовні [ківорій?], диву подобен».

Церква Різдва Богородиці, яка виконувала роль кафедрального храму холмських єпископів, з огляду на значні пошкодження внаслідок пожежі 1640 р. та невмілих перебудов, була розібрана у 30-х рр. ХVIII ст. На її мiсцi у 1735-1756 рр. зведено набагато більшу соборну церкву в стилi захiдньо-европейського бароко. Вона і збереглася донині, і разом з усіма навколишніми спорудами, які виникли у XVII-ХІХ ст., м. ін. єпископськими палатами та василіанським монастирем, перебуває зараз у власності римо-католицької парафії.

Різні частини розкопок церкви Богородиці фундації Данила Романовича

Апсида церкви Богородиці фундації Данила Романовича

Фундаменти цієї церкви були розкопані українсько-польською групою археологів в 2014-16 рр. Церква в романському стилі мала три нефи. Досліджено східний мур церкви з вендським швом. Встановлено, що дана церква була побудована, головним чином, з цегли, а камінь грав другорядну роль. Її довжина сягала 22,4 м, ширина 15 м. Розкопками відкрито зовнішні мури церкви ХІІІ ст. західний з залишками входу та порталу з каміння та цегли, північний та південний. Стіни викладені з цегли-плінфи з вапняковим розчином і в наземній частині мають ширину 1,25 м. Нижче мури розширюються під фундаменти і мають зовнішній цоколь. Плінфа має виміри 280х120-125х80-90 мм, її покладено двома характерними для Західної Європи типами кладки – вендським та ранньо-готичним. Ця техніка відрізняється від використовуваних в той час в інших районах Русі. Це перша святиня збудована на русі в такій техніці. Церква походить з XIII ст та належить до романського стилю. Храм зведено досвідченою групою майстрів, про що свідчить висока якість будівництва та матеріалів.

Храм мав хрестово-купольну систему з прямокутною абсидою, три нави та прямокутний презбітеріум. Вхід до церкви обрамляв рельєфний цегляний портал. В середині будівлі знайдено фундаменти двох колон та цегляний мур, який відділяв нартекс. Новий олтар базиліки не знаходиться на місці старого олтарю.

Привходова частина церкви Богородиці фундації Данила Романовича, зліва видно основу різьбленого вхідного порталу

Церква збудована по пожежі 1256 р. Її довжина сягала 22,4 м, ширина 15 м. Розкопками відкрито зовнішні мури церкви ХІІІ ст. західний з залишкми входу та порталу з каміння та цегли, північний та південний. Стіни викладені з цегли-плінфи з вапняковим розчином і в наземній частині мають ширину 1,25 м. Нижче мури розширюються під фундаменти і мають зовнішній цоколь. Плінфа має виміри 280х120-125х80-90 мм, її покладено двома характерними для Західної Європи типами кладки – вендським та ранньоготичним. В середині будівлі знайдено фундаменти двох колон та цегляний мур, який відділяв нартекс.

Храм мав два входи по вісі, цегляно-кам`яний портал та прямокутну апсиду. Аналогії цієї церкви ми можемо відшукати в Гродні та Смоленську.

Церква в Гродні так звана Каложа – імовірний аналог собору Богородиці в Холмі, проте з напівкруглою апсидою

Спроба реконструкції церкви Богородиці фундації Данила Романовича

Церква мала підлогу з зелених та жовтих полив’яних плиток, покладених на сухо, фрески, вітражі та можливо навіть мозаїки. До неї також вела спеціально викладена з цегли дорога. Наразі фрагменти розкопаної стіни церкви можна оглянути через спеціальне віконечко в правій наві сучасного собору. Первинна посвята цієї церкви не відома, проте відома, що вона була присвячена Марії.

Музеєфіковані рештки верхівки лівого нефу церкви Богородиці фундації Данила Романовича

Різні будівельні матеріали, які використовувалися при зведенні церкви Богородиці

У церкві у 1264 р. був похований князь Данило. Там же пізніше похоронили його синів Шварна (коло 1269 р.), Романа та правнука Михайла Юрійовича (1287/1288). Церква служила місцем поховань численних інших князів з роду Данила, а згодом високопоставлених світських та духовних осіб. Поховання ХІІІ ст. з-за численних перебудов церкви та пізніших поховань погано збереглися. Вони виконані в ямах, заглиблених в материкову породу – крейду та практично не містять поховального інвентарю, який би допоміг ідентифікувати похованих. Похованими були чоловіки 40-50 років часто з слідами військової служби.

Поховання ХІІІ ст. в церкві Данила Романовича

Фрагмент пряжки ременю з заліза з поховання ХІІІ ст. в церкві Данила Романовича

Особливі результати дали розкопки в центральній наві храму. Про розкопки тут розповів керівник української науково-дослідної групи Юрій Лукомський: «Поховання були виявлені в основному в розкопі 12, який розташовується в центральній наві теперішньої святині. Ще в 2013 році, в першому сезоні в 5-му розкопі нашому викопали цей так званий саркофаг – не монолітний, а споруджений із цегли. Ми зачепили його тільки кутик, але, оскільки подальша його частина була пов’язана з цим центральним простором, ми не мали можливості його дослідити вчасно. Тому в цьому році ми прийняли рішення його все-таки дослідити, і це відбулося. Це відбулося вже наприкінці місяця, бо це є досить складна робота. Хоча ми працювали, як я казав, дуже інтенсивно, але, все одно, там настільки багато нашарувань, і це є глибина 2 метри 80 сантиметрів. Уявіть собі, що поховань там в 5-6 «поверхів» (якщо так можна сказати). Бо це були різночасові поховання – від пізніших часів до раніших часів. Тобто, на останньому етапі, вже в самому кінці вдалося дослідити цей саркофаг. В цьому саркофазі було дійсно знайдено похованого молодого мужчину, 25-30-річного віку. Ну, і було виявлено цей ґудзичок, бубонець, з калаталом посередині». Окрім цього знайдено ще близько 9 поховань з ХІІІ-ХIVст.

Схема розташування поховань під фундаментами сучасної базиліки – колишньої церкви Данила Романовича, червоним позначено місце, де виявлено вказаний саркофаг

Наразі, після проведених досліджень необхідно для відвідувачів виконати модель Данилової церкви, зокрема відтворивши вигляд різних етапів її існування. Макет необхідно розмістити в базиліці.

Поруч з городищем на Високій Гірці в Холмі розташовувалось підгороддя (3,5 га). Пройдемося гомінкою вул. Люблінською, яка становить центр сучасного холмського старого міста. Підгороддя – власне міське поселення було розташоване саме тут на місці сучасного центру міста на західному плато височини, на верхівці якої – Високій Гірці – зведено городище. Її вісь становила дорога, яка з Володимира до кордону і далі до Любліна (приблизно – вул. Люблінська). На території міста ця дорога розширювалася в прямокутний ринок, який напевне був менший за сучасний Плац Лучковського. Він виконував роль торгівельного центру поселення. Навколо цієї дороги та нерегулярної системи вулиць (такою вона збереглася до нашого часу), як згадує автор Галицько-Волинського літопису люди, які оселялися в Холмі, зводили свої двори.

Схема просторової організації Холма ХІІІ ст.

На території підгороддя стали також дві церкви св. Козьми та Дем’яна та св. Трійці, які існували перед 1240 р. та були спалені близько 1255 р. «Посадив він також сад гарний і спорудив церкву на честь святих безмездників Кузьми [і] Дем’яна; має вона чотири стовпи, витесані з цілого каменя, що держать верх; з таких же [каменів витесані] і другі [стовпи]; а в олтарі перед бічними дверима стоїть також гарний [образ] пресвятого Дмитрія [Солунського], принесений здалеку». Про другу згадка ще коротша «… Тоді й церква святої Трійці запалена була і знову була споруджена.».

Територіальні частини Холму часів Данила Романовича

Ці церкви на території сучасного Холму наразі не знайдені. Імовірно, в часи Русі на Холмщині та Підляшші існували також й інші дерев’яні храми, але до наших часів не дійшли ані описи, ані їх археологічні рештки.

Дослідники прийшли до висновку, що сучасне просторове планування Холму є реліктом ХІІІ ст.

Сучасна просторова структура міста та найстаріша частина – Висока Гірка: 4 – міський колодязь, 19 – місце археологічних розкопок по вул. Люблініській, 14-18

Холмське підгороддя мало природну обороноздатність, адже з заходу та півночі було оточене болотистими теренами.

Підгороддя в свою чергу оточував Посад. Він виявлений біля місця, де знаходиться наразі Комплекс загальноосвітніх шкіл на вул. Чернецького. (S. Czarnieckiego) .

Вид з Високої Гірки на комплекс загальноосвітніх шкіл на вул. Чернецького – Холмський Посад

Розкопки в районі комплексу загальноосвітніх шкіл на вул. Чернецького (S. Czarnieckiego)

В 1995–2000 рр. тут у зв’язку з будівництвом басейну та спортивної зали реалізовано систематичні дослідження на Посаді Холма XIII ст. Виявлено залишки міської дільниці, де знаходилася садиба ремісника, а під суч. басейном – житлова забудова, яка мала характер багатих дворів. Виявлені тут артефакти чекають на опрацювання. Розкопки в Холмі проведено також на прикостельному цвинтарі. Загалом площа Холма того часу складала близько 8 га.

Уявити собі дерев’яну забудову Холма, дозволяють розкопки Берестя

Кам’яні вежі та церква в Подгужу (Спасі)

Від середини ХІІІ ст. на Волині під впливом західноєвропейської оборонної архітектури починається будівництво нового типу оборонних споруд — мурованих «башт-стовпів». В 1250 – х рр. було також збудовано муровані вежі в Белавіні та Столп`є. Ці таємничі вежі стали предметом окремого дослідження археологів та істориків, з приводу чого накопичено велику літературу.

Вежа в Столп’є

Столпійська вежа єдина яка зберігалася до нашого часу, хоча і частково перебудована і реставрована. Вежу поставлено на спеціальному насипі, який розміщений в западині, з якої втікає струмок. Будівельники врахували це і збудували спеціальну опорну стінку з східного боку вежі. Під прилеглим насипом знайдено прямокутну платформу 12,5 x 15,4 м, яка вивищувалася на 2,5 м над поверхнею території. В наріжнику цієї плити і була поставлена вежа. Плита ця імовірно була обнесена дерев`яними стінами, які виходили за межі платформи. Двір було викладено кам`яними плитами, частина яких проглядається і зараз. В північно-східній частині комплексу знаходився вхід. При джерелі з західного боку виявлено також дерев’яний поміст. На останньому поверсі вежі була каплиця, від якої мало що залишилося. Під час розкопок виявлено фрагменти будівельних матеріалів, в вигляді полив’яних плиток та окремих кам`яних елементів.

План розкопок комплексу в Столп’є

Як зазначає В. Слободян, існування церкви ротонди на вежі в Столп`ю засвідчує, що на Холмщині як і в Галичині в будівництві були відчутні дороманські традиції Великоморавської держави та романські традиції Західної Європи.

При цьому цікаво, що елементи оздоблення даної вежі, належать до тої ж самої майстерні, що і з резиденції на Високій Гірці. Яке призначення мала ця загадкова будівля? Найчастіше її пов’язують з церквою в близькому Підгуржу-Спасі, зокрема у зв`язку з інформацією про існування тут середньовічного монастиря.

Реконструкція комплексу в Столп’є

Болти від самострілів знайдені при розкопках вежі в Столп’є

Даний храм розташований на відстані 1,5 км в південно-східному напрямку від вежі в Столп`є. Історію Його історія до кінця не з’ясована. Якуб Суша розповідає легенду, про те що первинно тут мало стояти поганське святилище збудоване з каменю київським князем Щеком. З часом його перебудовано в церкву Спаса.

Церква в Спасі суч. вигляд

Храм в Спасі дійсно має цікаві особливості. Дослідження, проведені на початку 90 років XX ст. показали, що він зведений як неоднорідна конструкція. Загадку породжує найстаріша частина храму – презбітерум.

Схема послідовних етапів будівництва храму в Подгуржу (Спасі) з позначенням його найдавнішої частини – презбітеруім

Презбітеріум, який згодом включили в споруду пізнішого костелу, збудовано на переломі XIII i XIV ст. з блоків ламаного каменю (аналогічно як і у випадку з вежею в Столп`є), а також блоків зеленого глауконіту. Важко сказати чи цей храм функціонував самостійно чи входив до складу більшого комплексу. Імовірно, що в XV ст. до сформованої споруди храму, добудували прямокутний об’єм. Рівночасно презбітеріум перебудували. У XVII ст. західну частину храму наростили, внаслідок чого сучасна будівля костелу є значно більшою. Близько XVII ст. фасад і наріжники були укріплені спеціальними контрфорсами.

Фрагмент кладки з глауконітового вапняку презбітерію храму в Спасі

Не менш цікавою за вищеописані об’єкти є ще одна мурована вежа – Белавінська. Наразі ця вежа відбудована на висоту 2 м в вигляді муру. Її збудовано на піщаному пагорбі серед заболочених лук. Мури вежі зберігалися тут ще до другої світової війни, і завалилася внаслідок обстрілу німців у 1944 р. Об’єкт розташований на території відомого з часів римських впливів, описаного в попередній частині нашого циклу, белавінського поселення. В Х ст. поселення з Белавіну переноситься на Високу Гірку. Белавінська вежа мала зовнішні виміри від 1,60 до 1,75 м і була вдвічі більшою за вежу в Столп`є. Каміння для цієї вежі збиралося з найближчих околиць. Для декорування внутрішнього простору використовувалися полив’яні плитки. Будівельний матеріал був скріплений вапняковим розчином – та сама техніка будови, як і у випадку вежі в Столп`є. Виходячи з відстані, імовірно саме про Белавінську вежу автор Галицько-Волинського літопису розповідає також, що: «За поприще од города [Холма] стоїть також башта кам’яна, і на ній — орел кам’яний вирізьблений; висота ж каменя — десять ліктів, а з верхівками і з підніжжями — дванадцять ліктів».

Белавінська вежа станом на початок ХХ ст.

Залишається не відомим джерело ідеї зведення кам’яних веж та задум їх локалізації саме в цих місцях. Імовірно ця ідея походить з Греції, де на невеликій відстані одна від одної збудовано значну кількість таких веж. Аналогічні стовпи – башти було зведено також у Кам’янці, Бересті, закладено в Чорторийську. Цікаво, що будівництво стовпів-донжонів на Русі в ХІV ст. безпосередньо передувало будівництву кам’яних замків. За останніми відомостями першим серед них був замок у Луцьку, який почали зводити наприкінці ХІІІ ст.

Розкопки Белавінської вежі

Белавінська та Столпійська вежі, церква в Спасі, які весь час стимулюють людську уяву до різноманітних домислів про їхнє минуле, привернули у половині XVII ст. увагу холмського єпископа та історіографа Якова Суші, який записав м. ін. здогад, що були це “ідолопоклонні” тобто язичницькі храми. Існувала також леґенда, звісно книжного походження, що після поділу Руси поміж трьох братів – Кия, Хорива та Щека, землі над Бугом припали цьому останньому, і це саме він побудував обидва ці “стовпи” (за іншими переказами Щек був засновником літописного города Щекарева, розташованого західніше Холму, який згодом отримав назву Красностав).

Сучасний вигляд нижньої частини вежі в Белавіні

Життя Холма за Данила

З чого жив і чим жив Холм за Данила? Найімовірніше це була активна столиця держави. Зведення холмського комплексу датують між 1242 та 1256 рр. Після повернення з за кордону після нападу Батия, Холм стає резиденцією Данила. Саме тому його правильніше називати Холмським аніж Галицьким. Звідти 1242 р. після отримання від половця Актая інформації про наближення військ монголів він виїхав до Володимира. З Холма в 1244 р. військо князя вирушило на розташований в 60-ти км Люблін. Після перемоги під Ярославом князь повернувся до Холма, куди привів полонених. Сюди ж князь повернувся і після походу до Чехії в 1253 р. В 1253 р. в Холмі Данило прийняв легата папи римського Опізо, який привіз йому королівську корону. Втім Данило не схотів коронуватися в столиці, а зробив це між справою перед походом на ятвягів з Дорогичина (Дет. див. Дорогичин – Данилова твердиня на Підляшші).

Верхівка стратиграфічного розрізу Високої Гірки: білий шар – забутовка житлового рівня часів фундації резиденції Данила Романовича, вище неї тонкий шар використання резиденції, чорний шар – горизонт пожежі 1255 р. , вище лише шари ХІХ-ХХ ст.

Трагедією Холма була велика пожежа, яка відбулася 1255 р. Ось як її описує Галицько-Волинський літопис: “Але прилучилося ото за гріхи (наші) загорітися Холмові, через окаянну бабу… і полум’я було таке, що зо всієї землі (Холмської) заграву (було) видіти. Навіть і зо Львова дивлячись було видно (її), по белзьких полях од палахкотіння сильного полум’я” і в іншому місці: «Храми [були] прекраснії, і мідь од вогню повзла, як смола».

Енколпіони давньоруського періоду з Холму, археологічний відділ регіонального музею в Холмі

Проте Данило підійшов до втрат раціонально: «Побачивши ж таку пагубу городу, — [а] ввійшовши в церкву, він теж побачив пагубу, — [Данило] вельми пожалкував. Помолившись богу, він знову обновив церкву, і освятив [її] єпископ Іоанн. А ще помолившись богу, він спорудив [город Холм] кріпшим і вищим, але вежі такої не зміг зробити, бо інші городи він ставив проти безбожних татар, — через те й не зробив він її». А ми при нагоді вперше дізналися про існування Львова.

Довідавшись про коронацію Данила та його дипломатичні успіхи, хан Берке наказав своєму полководцю Бурундаю провести каральний похід проти Данила та його союзників. Спочатку монголи змусили русинів йти походом на Литву і таким чином нейтралізували союзні відносини між обома державами. Вони ж намовили прусів підняти повстання, внаслідок чого до анти-монгольського руху не могли приступити хрестоносці. За цим відбувся похід з метою знищення укріплених міст держави Данила. Проте, під час походу Бурундая Холм вдруге не піддався монголам. Монголи запровадили Василька до брами міста та змусили того вимагати від мешканців здати місто монголам. Втім, Василько удався до хитрощів та дав знати співрозмовникам, щоб місто не задавали: «А після цього рушив Бурондай до Холма, і Василько-князь [пішов] із ним, і з боярами своїми, і слугами своїми. Але коли вони прийшли до Холма, то город був запертий. І стали вони, прийшовши до нього, одаль його, і не добились вої його нічого, бо були в ньому, [Холмі], бояри і люди доблесні, а город сильно укріплений, [з] пороками і самострілами.

Бурондай тоді, роздивившись укріплення города, [побачив], що не можна взяти його, і тому став він мовити Василькові-князю: «Васильку! Се город брата твойого, їдь скажи городянам, щоб вони здалися». І послав він із Васильком трьох татаринів, на ім’я Куйчія, Ашика, Болюя, і Хому, тлумача б, який розумів руську мову, [аби знати], що мовитиме Василько, приїхавши під город.

Василько ж, ідучи під город, узяв собі в руку каміння [і], прийшовши під город, став мовити городянам, а татари, послані з ним,— слухати: «Костянтине-холопе, і ти, другий холопе, Луко Іванковичу! Се город брата мойого і мій,— здайтеся!» Сказавши, та й кине камінь додолу, даючи їм знак хитрістю, щоб вони билися, а не здавалися. Так ці слова мовивши і тричі кидаючи каменем додолу, сей же великий князь Василько ніби богом посланий був на поміч городянам: він подав їм хитрістю знак. І [посадник] Костянтин [Положишило], стоячи на заборолах городських стін, збагнув умом знак, поданий йому Васильком, і сказав князю Василькові: «Поїдь звідси, а то буде тобі каменем в лоб. Ти вже не брат єси брату своєму, а ворог єсь йому.

І татари, послані з князем під город, чувши [це], поїхали до Бурондая і повідали річ Василькову, як він мовив городянам і що тоді городяни сказали Василькові.»

Таким чином, князь Василько Романович мусив вимагати здачі міста у бояр Костянтина та Луки Івановича, які його обороняли. Втім, оборонці зрозуміли з поведінки князя, що монголи, певно, не штурмуватимуть Холма, тому що відповідь їхня була призначена, радше, для вух ординських достойників. Метальна артилерія на стінах Холма також, можливо, переконала ординського воєначальника відступити від міста. В подальшому Бурундай блискуче завершив свою кампанію знищенням Сандомир (Див. Бастіони русько-польського Прикордоння – Завихост і Сандомир), чим залякав останнього союзника Данила – Польщу.

В 1258–1260 Литва, Холмщина та Польща (Сандомир) стали метою карального походу Бурундая

Але не будемо суворо і дуже критично оцінювати дії Данила Романовича, адже не знаємо чи виявився б хтось з нас на його місці справнішим політиком?

В 1264 році в віці 63 років Данило Романович помер. Князь був похований в побудованій ним церкві Богородиці. Поховання Данила попри детальне дослідження підземель церкви не виявлено. Імовірно, воно втрачене.

Пам’ятки матеріальної культури

На жаль від княжого Холму та тогочасної Холмщини до нашого часу не зберігся жоден зразок монументальної архітектури чи скульптури.

Фрагмент декоративного оздоблення княжої резиденції – палатіум в Холмі

Однак з періоду розквіту столичного тоді Холму походить низка пам’яток матеріальної культури та мистецтва. Зокрема, в зборах археологічного відділу регіонального музею в Холмі зберігаються численні пам’ятки знайдені в місті та околицях. З XII–XIII/XIV ст. пов’язують енколпіон з рельєфами з Холму, дротяні та стрічковидні персні (Холм, Крейдяна Гора) обплетені завушники (Холм) та заушники з пустими бусинами (Холм, Белавін). В цій групі пам’яток також можна помістити три циліндричні замки знайдені в Столп`є і один, що походить з поселення в Холмі, а також залізні ключі (Холм Столп`є) і скляні браслети.

Хрестики та іконки виявлені при розкопках резиденції на Високій Гірці, археологічний відділ регіонального музею в Холмі

Хрест – енколопіон знайдений на холмському підгородді, вул. Люблінська, 5-7

В Холмі виявлено численні жіночі прикраси: колти, персні, завушники, типові для давньоруського культурного кола

Вістря стріли, ХІІІ ст., церква Богородиці в Холмі

До кінської збруї належить добре збережений екземпляр залізного стремена з виконаними на ньому латунними аплікаціями, знайдений в Грабняку (Grabniaku), XI-XII ст.

Кінське стремено давньоруського періоду

Увагу привертає також формочка для виготовлення прикрас – колтів знайдена в Холмі на вул. Шкільній – Кривій (Szkolnej – Krzywej), оздоблена зображенням птахів зі сплетеними між собою хвостами. Ця пам’ятка походить з XII-XIII ст. і має однозначно руське походження.

Мініатюра з Холмського Євангілія

Пам’яткою духовного життя українців-русинів княжої доби, яка дійшла до наших днів, є також «Холмське Євангеліє» кінця ХІІІ ст., церковнослов’янський текст якого має виразні риси української фонетики. Наразі ця книга переховується в Бібліотеці ім. Леніна у Москві.

Ікона Холмської Божої Матері

Щасливо склалася доля найбільшої святині Холмщини – Чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, поява якої у Холмі безсумнівно пов’язана з особою Данила Романовича або когось із його нащадків. Її копію можна побачити в олтарі сучасного холмського собору Богородиці на Високій Гірці. Після довгих поневірянь, котрі почалися у 1915 р., коли внаслідок воєнних подій місцеве українське населення було примусово евакуйоване на схід, оригінал ікони опинився у Луцьку. Наразі це найдавніша пам’ятка іконопису в Україні. Нещодавно закінчилася її багаторічна реставрація тож ікону можна побачити у Музеї Волинської Ікони.

Копію Холмської ікони можна побачити в холмському кафедральному соборі

Цей образ намальований на трьох кипарисових дошках, згідно з найновішими результатами Володимира Олександровича був створений на замовлення влади в Константинополі, імовірно в XI ст. Риси ікони мають багато спільного з традиціями пізнього античного часу, які були розповсюджені в Середньовіччі, зокрема в басейні Середземного моря. Тут також можна знайти найближчі аналогії. Олександрович вважає, що цей образ є оригіналом, копії якого можна знайти в середньовічному італійському мистецтві. Високий рівень виконання образу, багате виконання шат з перетинчастою емаллю, на думку цього автора, вказують на майстрів, які працювали на константинопольську владу. Натомість за виконанням шат інші дослідники вважають, що цей образ написаний не раніше за XII ст. Обставини появи ікони на Русі залишаються поки не зрозумілими.

Фундаменти Федорівського собору в Києві

Відомо, що Данило Романович прикрасив Холмську церкву святого Іоанна, іконами привезеними з Києва. В Києві південніше ротонди знаходився Федорівський собор, закладений великим князем Мстиславом Володимировичем у 1128 р., який став родинною усипальницею всього «Мстиславова племені». Його згадує Галицько-Волинський літопис за Іпатієвським списком під 1259 р. Сестра Данила (прямого нащадка Мстислава) Феодора передала князю для прикраси новозбудованої церкви Іоанна у Холмі дві ікони з собору — «Спаса и пречистое Богородици». Ця передача невипадково була відзначена літописцем й мала символічний характер. Данило Романович намагався підкреслити своє спадкоємство від останніх київських «єдиновладців Руської землі».

Чи була серед них описувана тут святиня? Це залишається не відомим. Проте фактом є те, що вже в ХІІІ ст. в Холмі розпочався культ Богоматері. Саме їй заступництвом пояснювалася охорона міста перед походами монголів: в роках 1240, 1256 i 1260 рр.

Як і Белзька (Ченстоховська) Божа матір, Холмська ікона є елементом, який об’єднує культури. Адже вона є реліквією, як українського, так і польського народів.

З Холмом пов’язано і створення найважливішого джерела історії західних земель Русі -— Галицько-Волинського літопису. Нині він просто приєднаний до Київського літопису. Початок його було втрачено ще в прото-оригіналі Хлєбниковського списку. Тут немає відомостей про важливі події 1199 — 1204 років, а відразу йде згадка про смерть Романа Мстиславича, який загинув 19 червня 1205 року. Закінчується літопис 6800(1292) роком (фактично — зимою 1289/90 року). Це було окреме літописне зведення. Як доводять, над ним працювало не менше п’яти авторів-укладачів (чи редакторів). Перший, що трудився десь у 1255 році, /VIII/ довів розповідь до 1234 року включно (за датуванням Іпатського списку); другий продовжив літопис до 1265 чи 1266 року, а писав коло 1269 року; десь у 1286 році працював третій укладач, який закінчив виклад 1285 роком включно; четвертий автор трудився близько 1289 року і до цього ж року включно довів літопис, але ґрунтовно переробив, починаючи з 1261 року матеріали другого і третього редакторів; п’ятий автор написав кілька сторінок на початку XIV ст. і 1292 роком закінчив остаточну редакцію Галицько-Волинського літопису. Є спроби встановити імена редакторів. Вважається що перші дві редакції були створені саме в Холмі відповідно Кирилом (в подальшому київським митрополитом), що працював в 1246–1247 рр., та єпископом Іоаном, що писав в д.п. 50-х рр. XIII ст. Не всі згодні з такою ідентифікацією, проте зрозуміле одне: перший і другий літописці належали до оточення Данила Романовича і діяли головним чином у Холмі; переважно із середовища Володимира Васильковича були третій і четвертий редактори, хтось, можливо, з духівництва Перемишля та Любомля; п’ятий міг бути жителем Пінська.

Кордони та міста Холмщини за правління Данила Романовича

За часів князювання Данила Романовича кордони Галицько-Волинської Русі проходили від Дорогичина (див. також Дорогичин – Данилова твердиня на Підляшші) на півночі через прикордонні фортеці Воїнь, Андріїів, Верещин і далі на південь вздовж лінії р. Вепр з фортецями Бусовно, Столп’є (Волинська земля), Щекарів (суч. Красностав) та Сутейськ або Сутійськ (сучасна Сонсядка). Дві останні фортеці знаходилися безпосередньо на прикордонній річці Вепр та захищали найстаріші домени давньоруської Волині – Червенську та Белзьку землі. Наіпівденнішим містом Белзької землі був Унов. Від Унова руський кордон прямував на захід, вододілом між Західним Бугом і Сяном, до згаданого вже Ярослава. Далі на південь кордон проходив по лінії верхів’я річок Танів та Сян, а далі по річці Віслок, включаючи в склад Русі один з найстаріших на західних землях Русі доменів – Перемишльську землю.

Галицько-Волинські землі в ХІІІ ст.

Проходження польсько-руського кордону збігалося з розташуванням малозаселених місцевостей вкритих мало-порушеною природною рослинністю. В якійсь мірі це нагадує сучасну ситуацію з річкою Буг, яка внаслідок прикордонного положення є однією з найбільш диких річок Європи. В волинській (північній) частині кордон проходив від гирла р. Нура майже просто на південь через верхів’я р. Кросни уздовж Вепра до вододілу річок Вепра і Лади (саме тут О.М. Андріяшев локалізував літописну Україну). На просторі між Вепром та Віслою простяглося величезне плоскогір’я, обмежене з півдня горішнім Віслоком. Цей безлюдний простір у давньоруські часи мало привертав увагу поселенців. В часи Русі території на півдні сучасної Люблінщини також були практично не заселені. Територія, де зараз знаходиться місто Білгорай і аж до Сандомира – першого польського міста («Лядської брами») на цьому виступу в бік Русі мав характер «пустелі»: тут тягнулися густі ліси, залишком яких є сучасні Яновські ліси. На додаток багнисті терени ускладнювали місцевим мешканцям корчування лісу, а бідні ґрунти робили землеробство важким.

Безлюдний простір вздовж українського берегу Бугу – так і в середньовіччі виглядало і русько-польське прикордоння

Окрім Холма в складі Холмщини Галицько-Волинський літопис згадує низку інших поселень. Частково це були старі городища, подекуди відомі з племінного часу. Так, Х ст. сягають початки поселення в Крилові (Krylow) на острові на Бузі, припускають що поселення входило до найдавнішого домену Волинської землі. Пізніше виникли міста Угоровського конгломерату. Очевидно, спорудження Холма близько 1237 р. було початком нового етапу освоєння регіону, оскільки поряд з ним на карті Забужжя з’являється цілий ряд міст, вперше згаданих у Галицько-Волинському літописі в 30-40-х роках XIII ст. Пояснюючи, чому після пожежі Холму Данило не відбудував тут вежу, літописець пише: «Він будував інші міста проти безбожних татар, тому й не збудував башту».

Північними форпостами Холмської землі були Воїнь та Влодава, Андріїв, Верещин, Тернава, Бусовно, Охож, Столп`є та Комів. В Південній частині Холмщини, перед цим Червенській землі – продовжував функціонувати Червень та Сутейськ, на північ від Сутейська на Вепрі стояв Щекарів. Між Бугом та Вепрем розташовувались Орельськ, Ухане, Грабовець, Грубешів та Чернечеськ (імовірно Czerniecin). А з північного-сходу прилягала ще Белзька земля з градом Белз.

З часу будівництва Холма історія власне Угровського конгломерату (імовірно князівства) закінчується, але не зважаючи на втрату столичної ролі, перенесення єпископської кафедри та монголо-татарський погром, Угровськ продовжував існувати як значне місто і релігійний центр, оскільки тут діяв центральний монастир Холмського князівства. Тут зокрема розташовувався Данилів монастир, імовірно релігійний центр всього Забужжя (в самому Холмі Галицько-Волинський літопису монастирів не згадує).

Городища між Бугом та Вепрем з зазанченням часу їх утворення чи першої згадки, за Столецьким, 2008

За Данила Романовича продовжував своє існування Щекарів. Місто пережило напад монголів, про що свідчить згадка про нього наприкінці ХІІІ ст., коли нащадки Данила змушені були брати участь у татарських нападах на сусідів. З цього часу походить другий запис про Щекарів, коли мазовецький князь Болеслав ІІ, скориставшись з відсутності руських князів, напав та знищив села біля Щекарева, хоча його самого здобути не міг: «оусмотривь време таково пришедь во двоу стоу вовоева вкола Щекерева и взя десять сел и тако идяшеть назад с великою гордостью…ако всю землю вземь». Ця подія могла мати місце в 1285 р. Кінець існуванню старого Щекарева принесло загарбання прикордоння Казимиром Великим. Король розпорядився звести замок на новому місці. В 1377 р. вже згадується Красностав.

Влодава чи Володава стояла на впадінні однойменної річки до Бугу. 1242 р., дізнавшись, що татарське військо переможно повертається з Угорщини, «Данило зачинив Холм і поїхав до брата свого Василька, взявши з собою митрополита Кирила. Татри спустошили все до Володави і по озерах багато зла вчинили».

Православна церква у Влодаві

Досі залишається не з’ясованим точне розташування городища давньоруського часу у Володаві. Воно могло розташовуватися на одному з узвиш над Бугом (над вул. Підзамчя) Це могло бути місце сучасної школи, ділянка недобудованої споруди по вул. Кляшторній, ділянка узвишшя над нижньою течією Влодавки на схід від вулиці Підзамчя. Надзвичайно зручне місце також між вулицями Кривою та Вейською – тут наразі пункт відстою вантажівок. Саме ця ділянка найближче до гирла р. Влодавки.

На південний захід від Влодави був збудований, найімовірніше на початку 1230-х у 40-х рр., інший порубіжний град Волинської землі – Андріїв (Andrzejow). Його окраїнне положення визначається словами Галицько-Волинського літопису: «Приїхали поляки і воювали поблизу Андрієва». Наслідком цих подій був похід у відповідь Данила та Василька з Холма на Люблін. Андріїв стояв у верхів’ях р. Влодава, поблизу іншого прикордонного міста Верещин. В сучасному селі Андріїв збереглися руїни давньоруського городища «Дворище».

На південь від Андрієва знаходився інший прикордонний пост – Тернава, згадана в Галицько-Волинському літописі у зв’язку з подіями 1262 р.: «Був з’їзд князів руських з Болеславом, і зустрілися вони в Тернаві». З цього повідомлення не зрозуміло кому належало це місто. Але слова літописця за 1266 р. впевнено свідчать, що це було волинське місто: «Потім князь Болеслав відправив свого посла…до Василька, щоб той так сказав: «Свояче давай зустрінемось! Василько відповів : «Я радий!» І вони домовились про зустріч в Тернаві». Трохи на захід від Тернави було збудовано два порубіжні городища – Бусовно та Охож. Обидва згадуються Галицько-Волинським літописом приблизно під 1244 р.: «Воювали ятвяги біля Охожа і Бусовна і всю сторону ту полонили, поки ще Холм не був поставлений Данилом». Холм на той час вже існував. Проте літописець хоче підкреслити що набіги ятвягів були постійними і будівництво Холма було одним з заходів спрямованих на боротьбу з ними. Виникнення Бусовна та Охожа відносять до 1230-х рр. Проте Бусовно (Busowno) характеризується більш раннім походженням з IX ст. та довгим періодом існування, аж до XIV ст.

Нарешті, надалі на південь серед названих Галицько-Волинським літописом після 1241 р. західних та волинських міст стояв Грубешів, розташований на р. Гучва, що впадає в Західний Буг. Він побіжно згадується в розповіді про мисливські подвиги Данила 1252 р.: «Поїхав він до Грубешова і убив шістьох вепрів» (детальніше див. Грубешівська атака).

На межі першого та другого десятиріч ХІІІ ст. вперше названі Галицько-Волинським літописам два інші порубіжні міста Волині: Орельськ та Ухане. 1209 р. згадується зокрема Орельськ: «Потім Інгвар сів у Володимирі і взяв Лешка його дочку в жінки, але, покинувши її, пішов до Орельска», тобто до русько-польського кордону. Це місто стояло на правому березі Вепря. Винесеним на кордон сторожовим городищем були Ухане, згадані в подіях 1210 р.: «Литва та ятвяги спустошували землю. Вони спустошили Турійськ та околиці Комова майже до Червена і бились у воріт Червена, а застава була в Уханях». Це городище прикривало Червень з півночі.

В розповіді про русько-польську війну 1265-1266 рр. згадується Грабовець: «Далі Василько попрямував до Тернави на снем. Коли він був у Грабовці. Прийшла до нього звістка, що поляки обман вчинили…Василько швидко пішов від Грабовця і прийшли вони до Червена». Це місто локалізується на східній околиці сучасного Грабовця – городищі Брониславка. Град лежав на р. Калинівка між Грубешовом і Щекарівом (Красноставом) на схід від лінії Орельськ-Червень. Тобто він не виступало за той західний рубіж, який встановився під час князювання Данила. В XIII ст. це було оборонне городище руських князів на торгівельному шляху з Володимира до Завіхосту (польського кордону – див. Бастіони русько-польського прикордоння). Наразі могутні вали та рів городища на узвишші на околиці Грабовця поросли лісом. Звідси близько 30 км до Вепря – тогочасного кордону з Польщею. В разі якби сусід перейшов кордон, як у випадку з наведеним вище повідомленням 1265-66 рр., сили звідси встигли б його перехопити. З верхівки городища добре проглядається місцевість у колишнього кордону.

Городище Брониславка біля Грабовця

Вважається, що в часи Галицько-Волинської держави існував вже Щебрешин. Про це свідчать знахідки поселення Х ст. на Замковому пагорбі. При розкопках в Успенській церкві знайдено фундаменти першого романського храму з напівкруглою апсидою. Окрім того місто згадане в акті (5-й том видання «Akta grodzkie i ziemskie») польського короля Казимира III 1352 р. як «руське місто».

Перше повідомлення про Городло відноситься до 1287 р., коли галицький князь Володимир заповів своїй дружині „село своє Городло разом з людьми та митом”.

Серед нових міст Холмщини періоду правління Данила Романовича в 1245 р. згадується також Дороговськ (сучасний Дорохуськ?).

Загалом, у 30-ті-40-ві роки XIII ст. густота розміщення міст на території князівства зросла більш, ніж удвічі. Це вказує на кардинальні зміни поселенської і територіально-адміністративної структури регіону, що потребувало нових підходів в організації його управління.

Холм та Холщина після смерті Данила

Після 1264 р. Холм згадується у Галицько-Волинському літописі лише спорадично. Після смерті Данила Романовича в ньому мали резиденцію його наступники: князь Шварно Данилович. При ньому Холм завдяки своїм укріпленням також успішно відбивав усі атаки. Шварно помер в 1269 р. і похований в церкві Богородиці разом зі своїм батьком. Існує версія, що саме його саркофаг знайшли археологи під час останніх ґрунтовних пошуків в підземеллях церкви.

Князь Юрій Львович на печатці ХІІІ ст.

Після Шварна Забужжям володів Лев Данилович, столицею якого був Львів. Від його імені на Холмщині правив його син Юрій.

В цей час ми маємо деякі відомості відносно Угровська. У 1268 р. в Данилівському монастирі в Угровську деякий час перебував литовський князь Войшелк син Міндовга та хрещений батько Юрія Львовича. Перебування Войшелка у цьому монастирі було тривалим, оскільки звідси він послав гінця до свого духовного наставника Григорія, ігумена монастиря у Полонному. Григорій, що був дуже мудрою і святою людиною, приїздив до Угровська і настановляв князя на чернече життя. У статті Галицько-Волинського літопису за 1262 р. зазначається, що раніше (у 1254-1255 рр.) Войшелк жив у монастирі в Полонному, де ігуменом був вищезгаданий Григорій. Проте у статті 1255 р. обставини життя Войшелка після хрещення описані дещо інакше. Там вказано, що одразу після хрещення він прибув до Холма і саме тут прийняв чернецтво. Ці події відбувалися 1254 р.

Про час припинення життя в Угровську достовірних даних немає, але можна припустити, що це рубіж ХІІІ-ХIV ст., принаймні кераміка початку XIV ст. з внутрішньою закраїною на вінчику тут відсутня. Очевидно, досліджені на дитинці поховання відносяться до кладовища, що з’явилось тут після затихання життя на території городища.

Роман Мстиславич та Романовичі: Данило, Лев І, Юрій І, Лев ІІ. Рисунок І. Качора

В 1280-х рр. Лев особисто керує Холмщиною. В цей час на перше місце в Галицько-Волинських землях висуваються старий Володимир та молодий Львів. Так, у Володимирі вже існувала спільнота на німецькому праві. Військова ситуація на прикордонні також не сприяла подальшому розвитку Холму. Частково скористався Холм лише з нового торгівельного шляху, який пройшов над Балтику і в Західну Європу з генуезьких колоній над Чорним морем – Кілії, Білгороду, Кафи та Судака. В середині XIV ст. в Холмі функціонувала митна комора. Купці Ганзи та держави хрестоносців в цей час просили про можливість торгових контактів з Володимиром та Львовом.

Мапа торгівельних шляхів, які проходили з території Русі через Польщу, за А. Буко

Невеликий вплив на Холм спричинив і прихід до влади пяста Юрія (Болеслава) II Тройденовича, який перейшов на православ’я, адже складні взаємовідносини Локетка з Чехією Яна Люксембурзького та хрестоносцями не сприяли розвитку торгівлі. Юрій ІІ сприяв оселенню на руських землях поляків та німців, а також притягав західноєвропейських купців і ремісників. Частими гостями на його дворі були міщани з Кракова, Сандомира, Бохні та Варшави. Влада князя викликала численні незадоволення. Внаслідок цього в Володимирі чи Львові 7 квітня 1340 р. його отруїли. Це відкрило полякам дорогу на Галичину.

Польський король Казимир Великий – пам`ятник в Бидгощі

Після смерті Юрія розгорілася боротьба за землі Русі між Польщею, Литвою та Угорщиною. Використовуючи поразку литовців у війні з хрестоносцями, 1349 р. поляки ідуть на надбужанські терени і після короткої облоги здобувають Холм. Я. Длугош так це описував, що «замок Холмський штурмовали за допомогою важких арбалетів, з яких без зупинки викидані снаряди».

Війська Казимира у 1349 р. захоплюють Львів, бачення художника М. Добронравова

Проте литвини, за підтримки місцевих русинів відбили місто. В 1352 р. було підписано мир, які закріпив ці землі за Литвою. Казимир званий поляками Великим чинив зусилля щоб підпорядкувати Холм владі польського католицького єпископа. Черговий його похід 1366 р. призвів до переходу Холмщини під польське панування. Було укладено перемир’я 1366 р. за яким ця частина Русі відійшла до Польщі. Від імені князя тут правив Юрій Наримунтович – підданий Казимира. Після смерті Казимир в 1370 р. Юрій розірвав зв’язки з Польщею та знову повернув Холмщину і Волинь під владу Литви. Лише збройна інтервенція проти Литви в 1377 р. дозволила повернути ці землі.

В цей час польсько-угорське військо польського короля Людвіга Угорського пішло на Волинь. Сам король пішов на Белз, а на Холм пішло лицарство Кракова, Сандомира та Сєрадза під керівництвом Седзівоя з Шубіна. Після восьмиденної облоги було захоплено замок в Холмі і навколишні міста. Князь Юрій Наримунтович залишив Холм і Белз. Здобич від імені Людвіга була передана як угорські землі князю Владиславу Опольському. Вони були включені до руського князівства. Після отримання Опольським реєнції в Польщі, Холмщина на 9 років перебувала в складі Угорського королівства. Після польсько-літовської унії 1385 р. в Креві, королева Ядвіга робить збройний похід на Русь в 1387 р. та повертає Холмщину під польське панування. Так, Холм остаточно перейшов у володіння Польщі…

***

За історією свого походження та зведеними тут спорудами, Холм є надзвичайно оригінальним давньоруським містом. Зважаючи на це збережена в ньому спадщина є дуже важлива як для українського, так і польського народів. Як писав археолог А. Буко, великою суспільною метою наразі реалізованих та майбутніх досліджень має статті включення виявлених археологічних об’єктів в сучасний міський ландшафт, так щоб історія та сучасність взаємно одне в одне проникали та доповнювали. Тільки в цей час може бути реалізований далекосяжна мета археології, якою в випадку пам’яткових міських ансамблів є з’ясування минулого і процес накопичення культурної спадщини.

Музеєфіковані фундаменти вежі на Високій Гірці

Найважливішу складову цієї спадщини складають саме свідчення початків міста над Угеркою. Тож приємно відзначити, що на Високій Гірці вже розпочато створення відкритої експозиції, а в сучасному Холмському кафедральному соборі відкрито для огляду релікти церкви Богородиці фундації Данила. В 2015 р. в Холмі біля підніжжя Високої Гірки також створено парк імені Данила Романовича. Дуже бракує Холму пам’ятника своєму засновнику.

Сквер Данила Романовича в сучасному Холмі

На додаток до цього, варто також встановити інформаційні щити, подібні до встановленого біля музеєфікованих фундаментів Данилової вежі, в місцях знайдених археологами кварталів давньоруського Холма. Це сприятиме кращому відчуттю відвідувачами незалежно від національності давнини цього міста його розмірів та значення в тогочасній Русі та Європі.

Закінчуючи другий етюд з історії Холму, хочеться підкреслити що, з переходом під польське панування історія руської а потім української культури в Холмі не закінчилася. Подальші століття додали Холму нових споруд та слідів від буремних історичних подій, нові і нові історичні виміри, про український аспект яких ми розкажемо в наступних частинах нашого циклу (Наступну частину див. тут).

Автор висловлює глибоку подяку К. Войцеховському, Р. Ясинському, Л. Костецькій без яких ця робота і такі теплі почуття від Холму не були б можливими.

Дивіться також:

Цикл Гданськ для українця

Цикл Краків для українця

Дорогичин – Данилова твердиня на Підляшші

Цикл Холм та Холмщина – подорож для українця

Цикл Познань для українця

Замойські прикордонні зустрічі – українські акценти Замостя

Літопис українського Підляшшя в пам’ятках одного села

Використана література:

Оборонні вежі Галицько-Волинської держави

Поховання велетня в холмській базиліці

Chelm i Chelmske w dziejach. Pod redakcja R. Szczygla- Chelm, 1996.

Історія Холмщини

Вишневська, Галина Петрівна. Холмщина і Підляшшя [Текст] : історія, культура, назви поселень / Г. П. Вишневська, П. П. Левчук. – Київ : Пульсари, 2008. – 192 с. ; 21 см. – ISBN 978-966-8767-94-4 (в м. обкл.).

Ruszkowska U. 2011. Wczesnosredniowieczne grodisko w Majdanie Nowym, pow. Chelm // Rocznik Chelmski T.15 S.: 7-68.

Ruszkowska U. Poznosriodnowieczna wieza murowana w Chelme-Belawine // Chelm i Chelmske w dziejach. – 1996. – s. 247-264.

Dabrowski D. 2011. Dzeje Chelmsczyzny w swietle informacii latopisow (lata 1170-1218) // Rocznik Chelmski T.15 S.: 7-68.

Холм Прадідівська слава.

Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 166.

Церква Іоанна Златоустого в Холмі

Холмський Православний Катедральний Собор Пречистої. // Холмський православний народний календар на 1944 рік. – Холм, 1934. – С. 2.

Галицько-Волинський літопис за іпатіївським списком переклад Л. Махновця – Київ, 1989. – С. 412.

Площанский В. Прошлое Холмской Руси по архивным документам XV-XVIII ст. и др. источникам. – Вильна. Т. 2, 1901. – С. 57.

Холмський народній календар на 1931 р. – Варшава, 1931. – С. 50-54.

Zabytki architektury i budownictwa w Polsce. Wojewodztwo Chelmskie 6. Orodek dokumentacji zabytkow. – Warszawa, 1999. – S. 9.

Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії 1939-1941 рр. – Чикаго, 1975. – С. 294.

Prozogo K. Chem. Przewodnik. – Warszawa, 1993. – S. 36.

Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005 р., с. 429 – 434.

Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь. Серія Україна крізь віки. Т.5. Видавничий дім «Альтернативи». – Київ – 1998. – 335 с.

Борисенко В. та ін. Холмщина і Підляшшя. Історико-етнографічне дслідження. – К.: Родовід. – 1997.- 383 с.

Толочко А.П. Очерки начальной Руси. – Киев; Санкт-Петербург: Лаурус, 2015. – 336 с.

Golub S. Polsko-Ukrainski project badan cerkwi Bogurodzicy wybudowanej w Chelmie przez Daniela Romanowicza w XIII. Wyniki badan w 2014 roku // Rocznik Chelmski – T. 19 – 419-

Холмський регіональний музей, археологічний відділ– офіційна сторінка

Dlugosz Jan Roczniki czyli kroniki sawnego krlestwa polskiego, ks. I, II, oprac. i red. J. Dbrowski, Warszawa 1962

Холм старі почтівки

Русь та Польща

Розкопки в Церкві Різдва

Buko A. Srodnowiecznie kamienne wiezy ziemi Chelmskej // Przegld Archeologiczny Vol. 62, 2014, pp. 125-146.

Buko A. Stopie Tajemnice kamiennej wiezy – Instytut Archeologii i Etnologii PAN Warszawa 2009.

Храм св. Пантелеймона в Галичі –Шевченковому

Войтович Л. В. Війна з монголами на Волині у 1258–1260 роках // Розділ І. Історія України. 22, 2010 – С. 9-14.

Буко А. Холм и Столпье: русско-византийский контекст средневековых памятников Юго-Восточной Польши // Российская археология, 2012, № 4, с. 26–36.

Юсупович А. «Богу же изволившю Данилъ созда градъ Холмъ»: когда и как Холм стал столичным городом // ROSSICA ANTIQUA. 2014 (1) – c. 44-62.

Mazuryk J., Panyszko S., Ostapiuk O. Badania archeologiczne latopisowego Uhrowieska [Archaeological research of the ancient Uhrowiesk]. Archeologia Polski Srodkowowschodniej. 1998, vol. 3, pp. 175-182.

Dzienkowski T. Wczesnosredniowieczne osadnictwo ziemi chelmskiej [Start of settling the land of Chelm in the Middle Ages]. Chem, 2011 (PhD dissertation (History), manuscript). (In Polish).

Buko A. Monumentalna zabudowa Gory Katedralnej w Chemie we wczesnym sredniowieczu [Cathedral Gry monumental buildings in Chelm in the early Middle Ages]. Archaeologia Historica Polona. 2005, vol. 15/1, pp. 69-89.

Александрович В. Мистецтво Холма доби княжіння Данила Романовича. Княжа доба. Історія та культура. 2007, №. 1, С. 136-153.

Dzienkowski T. Wczesnoredniowieczna zabudowa Gory Katedralnej w Chemie jako przykad europejskiego dziedzictwa kulturowego // Rocznik Instytutu Europy rodkowo-Wschodniej 2014 – R. 12, z. 6 – S. 113-129.

Фільм “Град на ім’я Холм”

Фільм “Холм – таємниці середньовічної метрополії”

Терський С.В. Археологія доби Галицько-Волинської держави. – К.: «Давній Світ». – 2014. – 164 с.

Od cerkwi katedralnej Krola Daniela Romanowicza do bazyliki pw. Narodzenia NMP w Chelme. Wyniki badan interdyscyplinarnych sezonu 2013-2014. Chelm: Museum Ziemi Chelmskej im. Wiktora Ambroziewicza w Chelme- 2016. – 324 s.

Stolecki K. Krasnystaw Rys Historyczny. Pulawy. – 2008.

Щекарів – локалізація городища

Розкопки в Холмі. Наше слово, 2016

Панишко С. До проблеми локалізації давньоруського Угровська // Київська старовина. – 1997. – №5. – С.168-177.

Панишко С. Угровське князівство Данила Романовича Король Данило Романович і його місце в український історії. – Львів: ВМС, 2003. – С. 58-65.

Головко О. Побужжя в контексті політичного розвитку Південно-Західної Русі (X – перша половина XIII ст.)

“Хранительна” інскрипція стольного Холма

Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»

Парнікоза І. Ю.

Київ, 2016