Частина 1: Найдавніші сторінки історії Волині

Залізничний вокзал в Холмі, перша значна станція після перетину кордону з Україною. Центр пожвавленого контрабандного руху. Проте нас буде цікавите не це. Прямо з вокзалу відкривається чудовий вид на Холмську крейдяну гірку – символ і уособлення Холма. Холмські пагорби, серед яких і Холмська гірка – останцові підвищення висотою до 50 м складені крейдою. Як вони утворилися? Якщо б ми перенеслися на мільйони років назад то на місці сучасної Західної Волині побачили б мілководне море, що входило до океану Тетіс. В морі цьому за черепашок дрібних організмів – молюсків та інших безхребетних, які осідали на дно поволі накопичувалися органічні товщі, які дали початок пластам крейди. Подекуди формувався також зелений глауконітовий вапняк.

Глауконітовий вапняк – зелений камінь резиденції Данила

Тут, обох розкопок на гірці, можна підняти і оглянути його зразок. Пройшли мільйони років, океану Тетіс зменшився до сучасного Середземного моря, а його колишні простори стали частиною Східної Європи. Тож в льодовикову епоху, коли по вкритим тундростепом околицям Холмської гірки блукали мамонти та шерстисті носороги, тут вперше з’явилися люди.

Так імовірно виглядали околиці Холма в плейстоцені

Кістки мамонта з колекції регіонального музею в Красноставі

На південь від пасма пагорбів внаслідок карстових процесів, що роз’їдали поклади крейди, утворилися розлогі болотисті території з покладами торфу віком 12-10 тис. років.

Щоб познайомитися з найдавнішими сторінками історії Холма, завітаємо до Холмського археологічного музею по вул. Люблінська, 56а, а також оглінемо археологчну колекцію регіонального музею в Красноставі за адресою вул. Пілсудського 5а. Тут в колекції знахідок з навколишніх місцевостей в неясній імлі повстає для нас найвіддаленіше людське минуле цього куточку Волині.

Фрагмент експозиції археологічного відділу регіонального музею в Холмі, Люблінська (Lubelska), 56а

Археологічні розкопки проведені в Ловчі (Lowczy), Буковій (Bukowej), Окуньках (Okuninki) показали, що початки заселення цих земель сягають палеоліту. Нагадаємо що саме в палеоліті вперше заселюються територія сучасного Києва. Варто згадати хоча б палеолітичну Кирілівську стоянку. Знайдені предмети свідчать, що протягом наступних епох тут існував неперервний ряд поселень. Неолітичні матеріали знайдені також в нижніх шарах племінних городищ між Бугом та Вепрем.

Палеолітичні вироби знайдені в північній частині міста Холма

Загалом на Холмщині виявлено знахідки неолітичних культур: волинсько-люблінської, мальованої кераміки, лійчастого посуду, кулястих амфор та шнурової кераміки.

Скарбом є унікальна миска для прядіння знайдена в похованні люблінсько-волинської культури з Колонії Красне (Kolonii Krasne), 1 половина IV тис. до н.е.). Молодші аналогії такого об’єкту виявлені тільки на Балканах, Єгипті та Близькому Сході

Неолітична кераміка люблінсько-волинської культури з Войславіц з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Холмі

В експозиції музею в Красноставі можна побачити цікаві реконструкції поселень часів неоліту-бронзи.

Кераміка та реконструкція поселення культури шнурової кераміки з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Красноставі

Цікавою культурою, яка залишила рештки ткацького промислу, є археологічна культура лійчастого посуду.

Пряслиця неолітичної культури лійчастого посуду з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Холмі

Реконструкція поселення культури лійчастого посуду з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Красноставі

Кераміка та знаряддя культури лійчастого посуду з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Краноставі

Окрім дрібних артефактів відкрито потужні кам’яні поховальні споруди традиційні для «атлантичної» мегалітичної традиції. Перед входом до музею можна оглянути рештки поховальних скринь, які належать до культури кулястих амфор (часів бронзи) та більш пізню скриню поморської археологічної культури епохи заліза. Поховальну скриню культури кулястих амфор можна побачити також перед регіональним музеєм в Грубешові.

Поховальна скриня культури кулястих амфор часів бронзи з Серебрищ, ІІІ тис. до н.е. (з права) та поморської культури з с. Загроди біля Холму, кінець IV- поч. ІІІ тис. до н.е.

Поховання культури кулястих амфор з Добринова Кол. (відкрито 1944 р.) з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Красноставі

Поховальна скриня культури кулястих амфор часів бронзи, регіональний музей в Грубешові

Кераміка культури кулястих амфор, експозиція археологічного відділу регіонального музею в Холмі

Реконструкція поселення культури кулястих амфор з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Красноставі

В епоху бронзи на Холмщині і на території самого міста, зокрема на Крейдяній горі біля цементного заводу, були поширені поселення тшинецької, а потім лужицької культур.

Пряслиця тшинецької культури з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Холмі

Поховальні урни лужицької культури з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Красноставі

Схема поховального ритуалу лужицької культури з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Красноставі

Реконструкція будинку лужицької культури з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Красноставі

На території Холма виявлено також сліди поморської культури VI—ІІ ст. до нашої ери, яка загалом була поширена на території Польщі (від Гданського Помор’я) і суміжних з нею областей Білорусі та України.

Бронзові скроневі кільця поморської культури з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Холмі

Припускається, що на території самого міста Холма люди почали селитися лише на початку н.е. в період римських впливів. Численні знахідки на території Холму та околиць належать саме до цього часу. Знахідки римських монет, імовірно, свідчать про давнє проходження тут торгівельних шляхів.

В цей час тут мешкали носії археологічної пшеворської культури. Дана культура, яка змінила на теренах Польщі попередню поморську вважається західним аналогом більш східної праслов’янської зарубинецької культури. Проте деякі європейські дослідники зазначають що вона була принаймні частково пов’язана з іншим народом тогочасної Європи – вандалами.

Відвідаємо наразі нічим не примітне холмське передмістя Белавін (Chelm Belawin). Саме тут відкрито свідчення неперервності поселення на території Холму з римських часів – періоду пшеворської культури.

Фібули римського часу та предмети латенського часу (ІІІ-ІІ тис. до н.е) з експозиції археологічного відділу регіонального музею в Холмі

В епоху розселення слов’ян – в V-VIII ст. сучасна Холмщина гармонійно вливається в їх ареал. Мешканці лісового краю, який тягнувся Східною Європою, як наразі вважається, після зникнення гострої загрози з боку готів, вийшли з лісів сучасного Полісся. Вони почали розселятися долинами річок з родючими землями.

Розселення слов’ян на території суч. Польщі та України в VIII-Х ст. н.е.

Початок Раннього Середньовіччя в Східній Європі характеризуються досить гетерогенною картиною регіональних відмінностей. Дані відмінності характеризували кожну з територіальних спільнот, що втілювалось в відмінних рисах будівництва поселень та матеріальної культури, на що вплив мали найближчі більш розвинені сусіди.

Слов’янські воїни, VI-VII ст., за Є. Синицею

Вважається що на території Холмщини в VIII–XI ст. також спостерігалося поєднання культурних елементів, які походили з прилеглих країв. Більшість груп поселень концентрується по берегам річок. В цьому розумінні Буг виступав віссю, навколо якої кристалізувалася майбутня Волинська земля. Перед державним періодом тут склалася мозаїка поселень, які відрізнялися своєю хронологією, а також етнічними та культурними рисами.

Схема розташування різновікових городищ на теренах суч. Холмщини, за А. Буко

Проведені нещодавно дослідження показали, що деякі городища, наприклад Бусовно (Busowno), характеризуються походженням з IX ст. та довгим періодом існування, аж до XIV ст., а інші Бусенець (Busieniec) чи Новий Майдан (Majdan Nowy), функціонували тільки в переддержавний період. Наявні також городища, наприклад Сайчиці (Sajczyce), існування яких відноситься до IX–XI ст., тобто до часу формування державних утворень. Врешті в випадку Нового Анджєйова (Andrzejowa Nowego) датованого XIII–XIV ст., йдеться про городище, яке утворилося за Романовичів та існувало до кінця правління цієї династії.

Домінуючими в ландшафті теренів суч. Холмщини в VI – поч. VII ст. були відкриті поселення. Їх розташовували вздовж річкових долин. На території поселень зводили невеликі чотирикутні напівземлянки часто з піччю в розі. Загалом слов’янський спосіб життя був дуже простим і водночас дуже адоптованим до несприятливих умов.

Племінне городище в Новому Майдані

З найстарішим горизонтом слов`янських поселень V-VI ст. пов’язані відкриті поселення в Зубовичах (Zubowice), трохи пізнішим є городище в Снятичах (Sniatycze), VIII-X ст.

А де можна оглянути типове городище племінного додержавного періоду? На Холмщині для цього варто вибратися в с. Новий Майдан.

Кераміка з городища в Новому Майдані

В південно-західній частині села на лесових Грабовецьких пагорбах виситься потужне городище, яке обнесене двома концентричними валами та ровами діаметром 105-102 м. Було здійснено спробу проаналізувати приналежність слов’ян з цього городища до західних чи східних сусідів, на основі рис кераміки. Проте погляд на її спорідненість діаметрально різниться в залежності від дослідника, який цю кераміку аналізує. Тож дискусія тут носить вкрай суб’єктивний характер. Імовірно городище в Новому Майдані, а також інші подібні городище в міжріччі Буга та Вепря, припинили своє існування в Х ст. внаслідок підкорення якоюсь державою. Масове руйнування племінних городищ зареєстровано в Х ст. для більшої території Польщі. Про драматичну загибель городища в Новому Майдані може також свідчити наконечник стріли, що впився в зовнішню поверхню валу.

Інший приклад племінного городища відомий в Скібіцах (Skibicy). Тут знаходиться не просто городище, а цілий комплекс з городища, підгороддя, пригродового поселення і курганного могильника. Обидва городища могли бути рівнозначними садибами місцевого населення.

В околицях Нового Майдану існує ще три поселення, виникнення яких може сягати перед-державних часів – Войславиці (Wojslawice мають давньослов`янську назву), Ухані (Uhanie) (згадуються в Іпатієвському літописі в 1205 р. як городище) і Грабовець, де знайдено городище датоване Х-ХІІІ ст. Всі ці городища творили мікрорегіон, який межував з червенським мікрорегіном з його центром – Червенем.

Датування різних археологічних об’єктів раннього середньовіччя на Холмщині, за А. Буко

Як вказує А. Буко, виникнення нових городищ стимулювали також транс’європейські торгівельні шляхи. Для майбутньої Холмщини особливе значення мав бузький торгівельний шлях. В. Лосинський припускав що торгівельний шлях був активований близько 880 р., що ініціювало прямий торгівельний зв’язок від району сучасного Києва через Прип’ять, Буг та Віслу з Балтійським узбережжям. Вздовж цієї траси знайдено срібні клади, які включають арабські монети ІХ ст. Це шлях також стимулював розвиток поселень на кордоні Малопольщі та Холмщини. Тут ще в племінні часи виникають поселення на місці теперішніх Любліна та Холму.

Схема найдавніших торгівельних шляхів в Східній Європі, за А. Буко

Щодо ідентифікації ранньоплемінних об’єднань Західної Волині існує безліч проблем. Територія Холмщини, згідно українській історіографії, яка повістю довіряє Повісті временних літ, на практиці пов’язана з «дулібами», «волинянами» або «бужанами». Усі ці імовірно напів-легендарні назви пов’язані з єдиною археологічною культурою Луки-райковецької, яка поширена від Дніпра до Бугу. Польські дослідники, вважають що на території Холщини тут жили не менш міфічні «лендзяни», відомі з двох згадок: Баварського географа та Костянтина Багрянородного, та і то не зрозуміло чи йдеться про те саме плем’я чи ні. Наразі на основі археології замість легендарних племен виділяють менш гетерогенні слов’янські спільноти племінного періоду. Зокрема на прикордонні виділяють групи під умовною назвою сандомирян та люблинян.

Реконструкція розселення слов’янських племен, які згадуються в джерелах або виділені на основі археології, за А. Буко

Кордон між майбутніми західними та східними слов’янами навіть намагаються провести по розмежуванню лужицької та поморської культур епохи бронзи чи зарубинецької та пшеворської культур часів заліза. Зрозуміло що це абсолютно некоректно. Зауважимо тільки, що в умовах неперервності як мовної так і етнічної на осі захід-схід суперечки про західних і східних слов’ян перед виникненням державних об’єднань не мають сенсу. Про ранньослов’янську історію Холмщини немає жодних надійних історичних свідчень. Над тогочасними густими волинськими лісами, в яких мешкали слов’яни панує непроглядна для історика імла.

Археологічна гетерогенність на землях суч. Польщі в племінний період за А. Буко

В переломному Х ст. і протягом XI ст. частина городищ Холмщини остаточно припинила своє існування. Тобто спостерігалася подібна до інших регіонів Польщі картина. Що була причиною? Чи в тому були дії польських чи руських володарів. Гради функціонували в мережі відкритих поселень. На північ від Холму (8 км) в на полі біля с. Чулчиці (Czuczyce), на терасі річки Угорки ідентифікований багато-гектарний комплекс поселення. На терасі річки Угорки. Тут виявлено численні об’єкти пра-історії та Раннього Середньовіччя (XI–XIII ст.). Тут знайдено монети, датовані з IX до XV ст. і значну кількість металевих виробів, також вироби з бронзи і срібла. Такі знахідки свідчать що тут знаходилося виробниче поселення з великим господарчим значенням. Воно розвивалося без перерви від IX ст. До кінця Середньовіччя. Можливо, це поселення було пов’язано з торгівлею на раніш згадуваному чорноморсько-балтійському торгівельному шляху.

Поля біля с. Чулчиці коло Холму – об’єкти ранньосередньовічного поселення під час дослідження, за А.Буко

Іншим прикладом тривалого поселення є комплекс в Городиску (Grodysko) на 30 км від Холму.

Залишки забудови поселення IX ст. в Городиску, за А.Буко

Схема городища в Гродиску, за А. Буко

Це поселення існувало з VI–VII ст., окрім того тут виявлено залишки поселення з IX ст. із збереженим планом житлових будинків та господарської забудови. Цікавий предмет дослідження наразі являють також поселення на болотах в північній частині Холмщини в районі Поліського Національного парку. Зокрема, таке поселення відоме в урочищі Став Багно (Bagno Staw).

Слов’янській воїн ІХ ст., за Є. Синицею

Найбільш раннім слов`янським поселенням на території сучасного Холма є так зване Заслуп`я (на північ від Белавіна і розташованої тут вежі, від польського слова «слуп», що означає вежа) з великою кількістю металевих предметів, а також житла, які находилися під Белавінською вежею. В музейних фондах Холмського музею знаходиться багато глиняного посуду та його фрагментів, які походять з цього поселення. Цей посуд оздоблено білою побілкою чи орнаментом на глині. Знайдено тут також зброю – залізні наконечники сокир та списів, господарські предмети, ножі, серпи, металеві та скляні оздоби з характерними браслетами з зеленого скла та підкови для коней і взуття. Детальне вивчення району Холму дозволило виявити загалом 43 місцезнаходження артефактів. В більшості випадків це залишки великих поселень. Знайдений тут матеріал датується від неоліту і до сучасності. Висока щільність поселень в часи Риму та Ранньому Середньовіччі дозволяє припускати існування тут первинного слов`янського поселення, яке передувало закладці граду на Високій Гірці.

Схема розташування археологічних об’єктів в Холмі-Белавіні та Заслуп`ю

Початки ранньосередньовічного поселення на Заслуп`ю сягають VI ст., а його розвиток майже без перерви від X до XIV ст. Переказ опублікований в 1684 р. Якубом Сушею гласить, що саме тут було перше міське поселення. Проте чи було це прамісто, чи просто одне з ординарних поселень регіону мають показати наступні дослідження.

Відвідаємо також місце археологічних розкопок по вул. Люблінській, 14-18, на розі Ринку.

Місцезнаходження центра поселення в Холмі по вул. Люблінській, 14-18

Тут було знайдено неперервний культурний пласт від раннього середньовіччя і до XVII ст. З ранньосередньовічним поховальним обрядом вчені познайомилися на прикладі напівзруйнованого кургану в лісі Борек та цвинтарем на Крейдяній горі, де в похованні молодої жінки знайдено багато прикрас.

Початки Червенської землі

Місцевість, де знаходиться сучасний Холм – пізніша Холмщина, на світанку державного періоду належала до однієї з найдавніших волинських земель – Червенської. Червенська, Белзька та Перемишльська землі, в свою чергу, дали початок Галицько-Волинській Русі (конгломерату незалежних держав-земель, що знаходилися під управлінням руських князів). Вони лежали в місці розбрату не тільки поміж русинами та поляками, але й чехами і угорцями. Тут ми не будемо вдаватися заполітизовану і позбавлену якого-небудь зв’язку з фактами дискусію на тему приналежності таємничих Червенських градів. Зауважимо лише, що повідомлення літописця (віддалені від описуваних подій на сотні років) про Червень та інші гради, наразі асоціюють з перш за все городищем в Чермні та навколишньою Червенською землею, як тоді називали суч. Холмщину (Пізніше Червенське князівство займало південну частину сучасної Холмщини).

Ранньосередньовічні об’єкти на території Холмщини: а – городища, b – курганні цвинтарі, с – відкриті поселення, d – скелетні поховання, е – архітектура, за А. Буко

Імовірно, Червень на початковому періоду був регіональним центром, місце якого згодом займе Холм. Польські дослідники, спираючись на Празьку грамоту 1086 р., припускають що на ранньому етапі свого розвитку Червень міг належати до Великої Моравії, а потім Чехії. Проте додаткових доказів цього немає.

Червень – схема комплексу в Чермні

Вали городища в Чермні

На підставі легендарного повідомлення літопису вважається, що Червень з іншими градами в 981 р. зайняв Володимир. Імовірно місцева людність прийняла християнство відносно пізно в д.п. ХІ ст. Деякі знахідки на городищі в Чермні підтверджують наявність тут парафії. В 1018 р. якщо знову ж таки вірити літопису Червень та навколишні землі приєднав до Польщі Болеслав Хоробрий. В 1031 р. Ярослав Мудрий згідно літопису Руському взяв реванш і ці землі до 1341 р. відійшли Русі. Після смерті Ярослава внаслідок феодальної роздрібненості Червенська земля увійшла до Володимирського князівства. Нею послідовно володіли Ігор, Ізяслав, Олег, Ярополк, Ярослав, Роман і Андрій.

Після 1031 р. звістки про Червенські городи взагалі зникають зі літопису. Натомість кілька разів згадується сам Червень і далеко не завжди як центр князівства. Тому слід вважати Червенські міста невеликим та нестійким політичним утворенням.

Поселенський комплекс Чермна розташований на окремих височинах в долині р. Гучви та її лівої притоки р. Синюхи. Центральне місце в структурі літописного Червеня замає дитинець – городище Замчисько. Воно розташоване на 150 м на південний-захід від р. Гучви на її лівому березі. Городище має овальну форму розміром 145 х 95 м (за іншими даними 155х119 м) і оточене по периферії валом, який в певних місцях досягає висоти 6 м. В північній частині в розриві між валами знаходиться в’їзд на дитинець. В урочищі Замочок або Вали розміщений окольний град. За допомогою валу та частоколу цей район був об’єднаний з дитинцем в єдину оборонну структуру площею 3,5 га. На майданчику дитинця відзначено сліди колодязя. Вали дитинця та окольного міста будувалися із застосуванням зрубної конструкції. Початкові оборонні споруди дитинця час зведення яких не встановлений були зруйновані та відбудовувалися у ХІ-ХІІІ ст. Посад міста, який займав 25 га, займав кілька острові у заплаві річки та з півдня був захищений валом завдовжки 1,5 км. З зовнішнього боку перед валом був прокопаний рів шириною 4 м та глибиною 1,2 м від основи валу. Час їх зведення поки що не з’ясований. Навколо городища по обох боках долини річок Гучви та Синюхи на окремих підвищеннях розташовувалися поселення: Доливо, Гребіско, Месцисько, Островек, Гоздзяк, які входили до поселенської структури давнього Червеня та займали сумарну площу близько 40 га. Міські кладовища відкриті на окольному граді, зокрема в урочищі Підзамче та розташованому за Гучвою урочищі Гребіско. Ще наприкінці ХІХ –поч. ХХ ст. на північний захід від городища знаходився курганний могильник.

Окремі частини міста з’єднувалися між собою дерев’яними помостами, які розміщувалися на вбитих у болота у два ряди дубових паль. Найдовший 750 м поміст перетинав долину р. Синюхи та з’єднував поселення по обох її берегах. Такий самий поміст був прокладений між дитинцем – Замчиськом та поселеннями на протилежному березі р. Гучви. Матеріали отримані з цього помосту датуються від Х до ХІІІ ст. За розміром городище можна співвіднести з такими значними ранньосередньовічними містами як Познань чи Гнєзно.

Потужність культурного шару на дитинці та окольному місті сягає 2-2,5 м. Найдавніші матеріали датуються ІХ-Х ст. У ньому виявлено рештки господарських та житлових споруд, печі та вогнища, у східній частині городища досліджено могильник та зафіксовано сліди мурованого храму. Проте найбільш насичені культурні шари відносяться до ХІІ-ХІІІ ст. – періоду розквіту давнього Червеня. В остатні роки методом детекторного зонування проведено детальне обстеження на площі 10 га городища та передгороддя.

Виявлено близько 2,5 тис. предметів, у тому числі коло 400 так званих дорогичинських свинцевих пломб (див. Дорогичин – Данилова твердиня на Підляшші), 20 свинцевих печаток, які пов’язують з волинськими та київськими князями Давидом Ігоревичем, Ярославом Святополчичем, Рюриком Ростилавичем та ін.

Дорогичинські пломби з Чермна

Свинцеві печатки князів Русі з Чермна

Також знайдено численні енколпіони, іконки, ремісничі знаряддя, предмети побуту, зброю та ін.

Релігійні предмети руського кола з Чермна

Хрест-енколпіон з Чермна, регіональний музей в Грубешові

Серед знайденого також два скарби прикрас: срібні з позолотою наручні браслети, колти, сережки, персні та ін., які належали жінкам з князівсько-боярського середовища.

Розкішні прикраси знайдені в скарбах з Чермна

На городищі Червеня тисячами знайдені пряслиця з овруцького шиферу. Зауважимо, що напівфабрикати пряслиць зроблених з відходів шиферу не знайомі в Польщі.

Пряслиця з овруцького шиферу знайдені в Чермні

Після короткого володіння Червенем і прилеглими землями Данило Романович передав її сину князя Олександра Всеволодові. Під час його правління в 1241 р. Червень напевне зазнав руйнувань від монголів. В 1245 р. Всеволод помер і Червень знову відійшов до Данила. В 1259 р. монгольський воєначальник Бурундай домігся від Данила знищити укріплені міста, в цей час імовірно знищено вали і в Червені. Остання згадка про місто відноситься до 1289 р., коли руські бояри радили князю Мстиславу зайняти Белз та Червень, о чого не дійшло. Під кінець ХІІІ ст. Червень сходить з арени історії, а його адміністративні функції на півдні суч. Холмщини прийняли Белз та Грабовець.

Мирон Кордуба – ініціатор першого дослідження Червеня

З української точки зору цікавим є епізод перших розкопок Чермна. Їх ініціатором був український історик проф. Мирон Кордуба з Варшавського університету, який після його закриття працював вчителем в ліцеї в Холмі. Саме він інспірував українського археолога Льва Чекаленка до дослідження Червеня. Розкопки були фінансовані Українським Центральним комітетом (Див. Краків для українця) В. Кубійовича. Втім, Л. Чикаленко не мав необхідного досвіду, тому звернувся до польських археологів, які в передвоєнний час займалися розкопками Сутейська. Польські археологи, зокрема Є. Антоневич, вороже поставилися до ідеї українців та не сприяли розкопкам. Вони навіть намагалися також добитися від німців їх заборони. Причина була в тому, що польські археологи не розкопували Чермно не певні того які пам’ятки вони там знайдуть польські чи руські та не хотіли додавати ідеологічної бази для українських незалежницьких переконань.

Л. Чикаленко обережно поставився до городища, розкопуючи лише його периферію. В серпні 1940 р. представив звіт. Незважаючи на побоювання поляків, дослідження не були використані в ідеологічних цілях, в друкованих органах УЦК про них не повідомлялося.

Лев Чикаленко – перший дослідник Червеня

Інші Червенські гради?

А що ми знаємо про інші Червенські гради? Практично нічого. Втім це не перешкоджає популярним виданням писати, щось на зразок такого: «Що ми знаємо про ці гради? Тільки те що їх родовід губиться в історичному мороку. Вони були зведено VII-Х ст. на території між Бугом, Вепрем та Прип`яттю лехітськими племенам». Втім, археологи висувають припущення що іншими городищами цієї групи могли бути Волинь та Сутейськ – монументальні гради, розташовані на південь від суч. Холма.

Волинь, з яким асоційовано городище Грудек Грубешівського повіту, стоїть на тій самій річці Гучві біля її впадіння до Бугу. Могутні оборонні вали здавна привертали увагу дослідників.

Городище Волиня

Схема археологічного комплексу в районі Грудка

Вирішальним аргументом на користь асоціації Грудка з Волинем став документ польського короля Станіслава ІІ Августа 1546 р., в якому поряд з селом Грудек названо «городище Волинське». Внаслідок не критичного розуміння літопису, дуже часто будуються припущення, що 981 р. це місто разом з градами в Червені та Перемишлі було завойовано Володимиром. Насправді сам похід Володимира скоріше за все легендарний, а щодо Волиня то тут взагалі важко говорити на рівні таких деталей. Волинь найімовірніше дуже давне ще племінне городище.

Вперше згадується в давньоруському літописі під 1018 р. у зв’язку з міжусобною боротьбою Ярослава і Святополка Володимировичів за київський престол на Волинській землі. Проте не відомо чи подана під цим роком інформація про битву на Бузі описує Волинь як місто, чи як край. Востаннє Волинь згадується 1077 р.

Вважається, що поблизу Волиня відбулася битва поміж Ярославом Мудрим та Болеславом Хоробрим, відома як битва на Бузі

Події під Волинем – Битву над Бугом згадує також Ян Длугош, втім століттями пізніше за час коли вона відбулася.

Волинь має городище «Замчисько» овальної форми 30х70 м, площею 1,5 га, яке оточено великим валом. Вперше цей вал було зведено у ІХ ст. навколо великого поселення VIII-X ст. Вал з боку Гучви дуже зруйнований. Вивчення його конструкції показало, що він складався з пов’язаних одна з одною зрубних конструкцій, заповнених землею. Розміри стін зрубів становили від 2,7 до 5 м. Довжина протилежних стінок різна, що відповідало кривизні валу. Вал, який зберігся дотепер, побудовано в ХІ ст., а його руйнування пов’язують або з походом Батия або наказом Бурундая у 1261 р. розметати городи. Із східного боку до городища примикає окольний град площею 8-10 га, який був захищений зруйнованим сьогодні валом.

Матеріали з розкопок Волиня

Не укріплений посад площею близько 1 га межує з південною частиною дитинця та західною частиною окольного граду. Тут виявлено житло-майстерню коваля ХІ ст. Інший посад знаходився західніше від дитинця. Загалом місто займало коло 15 га. Найближчу посадську округу Волиня становили поселення у Стрижові, Чумові, Сліпчому, Тентюкові і Гусинному. Під час систематичних розкопок досліджено третину городища (1075 м2). З середини ХІІ ст. Волинь поступово перетворюється на місто. В цей час поруч з дитинцем виростає торгівельно-ремісничий на якому зафіксовано виробництво та обробку заліза. Недалеко від берегу р. Гучви знайдено колодязь ІХ-Х ст. У Волиня виявлено та досліджено два могильники: курганний ІХ-ХІІ ст. в урочищі Городище з тілопокладенням на спині головою на захід та ґрунтовий ХІІІ-ХV ст., на території дитинця, де досліджено 469 поховань. Найраніше поховання останнього могильника пов’язують із зруйнуванням Волиня монголо-татарами, що підтверджується датуванням прикрас в жіночому похованні та похованнями з розсіченими черепами. Поруч з великим поселенням VIII-X ст. у 1983 р. досліджено ще один дружинний курган Княжа могила, насипаний на місці поселення в с. Гусинне. Він містив боярське поховання ХІІ-ХІІІ ст. чоловіка в 45-55 років з ритуально-загнутим мечем та частинами сагайдака та лука.

Щоб оглянути деякі з них необхідно відвідати регіональний музей в Грубешові.

Поява Сутійська на політичній арені точно датується в «Повісті временних літ» кінцем ХІ ст. Літописна згадка про град походить з 1097 р. (за Л. Махновцем, 1099 р.) і розповідає про зайняття Сутейська володимирським князем Давидом Ігоревичем. «Ярослав (Святополчич – авт.) втік до Польщі й прибіг до Берестя, а Давид (Ігоревич – авт.), захопивши Сутейськ і Червен, з’явився несподівано й захопив володимирців». У наведеному тексті йдеться про події міжусобної війни поміж руськими князями, спричиненої підступним ув’язненням та осліпленням Давидом Василька Ростиславича. Сутейськ згадано також в повчанні Володимира Мономаха в описі подій близько 1069 р.: «Ходив у Переяславль до батька, а після великодня з Переяславля до Володимира (Волинського – авт.) – в Сутейську мир укласти з поляками». Обидва свідчення про Сутійськ, на думку М.Ф. Котляра, дають можливість вважати, що це місто було розташовано недалеко від Червеня та Володимира.

Схема оборонних споруд Сутейська

Сутійськом вважається городище виявлене біля с. Сонсядка Замойського повіту Польщі. Воно прилягає з півдня до сільської забудови і знаходиться на краю долини р. Пор – лівої притоки Вепря, на лесовому узвишші розсіченому ярами. З північного-заходу городище оточує болотиста долина р. Пор.

Реконструкція граду на обкладинці присвяченої йому монографії

Городище має площу 30 000 м. В ньому можна виділити три сусідні частини, відділені валами та ровами: дитинець, підгороддя і додаткове украплення в вигляді валу-перешкоди. Дитинець з поверхнею 140 м розташований на підвищенні і огороджений від решти одним валом з прямокутними контурами з закругленими кутами. Висота валу, який дуже добре зберігся, становить від 12 до 15 м. Підгороддя розташоване між дитинцем та краєм західного яру. По краю річкової долини воно спускається до долини річки та складає 16 000 м. Вал захищав підгороддя з півночі та північного-сходу. Вхід на підгороддя знаходився з південного сходу. З цього боку збереглася і третя частина городища, яка носила чисто стратегічне і військове значення. Вона зі сходу знаходилася під обороною валу-перешкоди і рову. Наразі ця частина найбільше знищена, так як межує з селом. Відкрито також могильник Х-ХІ ст.

Реконструкція валу дитинця Сутійська

На думку польських археологів, з XI до XII ст. Сутейськ мав три фази розвитку: І фаза від його побудови у 30-х рр. XI ст., імовірно, Ярославом Мудрим (це припущення, базується більше на логіці ніж на матеріалі джерел), до здобування та часткового знищення Болеславом Сміливим в 1069 р., II фаза з 1096 р. до поч. XII ст. і III фаза датована на XII ст., впродовж якого град використовувався, на думку польських дослідників, як база для наїздів на Русь Болеславом Кривоустим аж до кінця XII ст., коли як припускають польські дослідники (втім практично без доказів), наступило її знищення в 1205 р. під час походу галицького князя Романа Мстиславича проти польським князям.

Архівні фотографії з розкопок Сутійська після другої світової війни

Сутейськ лежав на торгівельному шляху, який пробігав з Праги через Краків, Віслицю, Броди (Щебрешин), Червень, Володимир до Києва. Окрім того цей град стояв на рубежі Волині з Польщею і виконував роль прикордонної фортеці. Городище контролювало переправу через річку Пор, яка знаходилася на північний захід від нього.

Наразі Сутейськ добре досліджений польськими археологами. Проведені дослідження дозволили встановити просторовий уклад городища, шари стратиграфії всередині нього, а також виявити фрагменти кераміки. Територію городища перед насипанням валу було частково нівельовано. Вал складався з скриневих конструкцій. Скрині збудовані з дерев’яних балок довжиною 3 м, які укладалися в зруб і заповнені лесом з даного узвишшя. Перпендикулярно до зовнішнього краю валу були розміщені дерев’яні стіни, а на увінчанні валу встановлено палісад, який укріплювався плетінням вимазаним глиною. Палісад складався з ряду потужних вертикальних колод, сліди яких у вигляді 30-40 см ямок зареєстровані по всьому валу. Додатково передпілля валу було посилене бермою. З боку в’їзду на городище відкрито релікти дерев’яної вежі. В розкопках на майдані городища виявлено двочленний чотирикутний будинок житловий з піччю, господарчий об’єкт та колодязь. підгороддя утворилося теж на частково нівельованій території. Дослідження показали що вал охороняв його з усіх боків окрім річки, який на північному напрямку теж мав скроневу конструкцію. Відкриті залишки скринь мали ширину 3 м і збереглися на висоту 0,5 м. На підгороддю знайдено напівземлянки, в яких знаходилося по дві куполоподібні печі. Неподалік від хат знайдено господарчі ями та дві вільно стоячі печі. Фортифікаційний вал – перешкоду теж досліджено – тут скринь не виявлено. Цей вал блокував загальний доступ до городища і його зведено останнім.

В Сутійську виявлено багату колекцію предметів озброєння давньоруських воїнів

Важливими знахідками окрім кераміки, стали багатий збір військових предметів: фрагмент меча, сокира, наконечники списів та стріл, остроги, стремена, фрагменти узди та підкови, кістяні кам’яні та скляні предмети з XI–XII ст. Цікавими об’єктами є писанки київського типу, розмальовані золотою емаллю. Значну цікавість становлять знайдені на городищі 5 свинцевих печаток Давида Ігоревича, вище згадуваного в повідомленні про Сутейськ 1097 р. на печатці наявний грецький напис: „Господи поможи слузі твоєму Давидові – князю Русі”.

Холм до Данила

В випадку Холма – досі відкрите питання переносу центру поселення з раніш описаного Холма-Белавіна, розташованого в багнистій долині річки Угорки, на терен сучасної Високої гірки, що наступило найімовірніше протягом X ст. Ранньосередньовічні матеріали, які походять з Високої гірки, відносяться лише до кінця X–XI ст. Неподалік на місці сучасного Ринку (Плац Лучковського), знайдено оздоби з поховання датованого XI–XII w. Це значить що в той час на місці Холму були сліди життя.

Археологічна мапа Червенської землі, з зазначенням вірогідних городищ, за А. Буко

Окрім того щодо Високої гірки збереглася легенда про наявність на ній поганської святині, а також про напад на неї ворога. При цьому відбити цей напад захисникам святині начебто допоміг білий ведмідь, який вийшов з надра гори. Щодо існування святилища наразі немає жодних даних, які це підтверджують. Проте білий ведмідь міцно закріпився на гербі Холму.

На гербі Холму зображено білого ведмедя

Як би там не було ситуація в Х ст. на Холмщині загалом вкрита мороком. Зауважимо що це не перешкоджає польським путівникам без тіні сумніву оголошувати про виникнення Холму в часи племінного ладу і в рамках культури західнослов’янських лендзян. Зокрема перший путівничок по Люблінщині виданий в Польщі українською мовою вкладає в голови українських туристів (2013): «Початки історії міста Холм (Хелм) сягають раннього середньовіччя (VIII-X ст.), коли на його територіях стояв один із Червенських градів (городищ), оберігаючи південно-східні рубежі земель, що були населені племенами лендзян, а починаючи з Х ст. – полян». Ще раз наголосимо про детальну етнічно-політичну картину на території суч. Холмщини в Х ст. практично нічого не відомо.

Ситуація трохи проясняється, лише на ХІ-ХІІ ст. коли можна з значною достовірністю окреслити русько-польський кордон та встановити приналежність території, на якій згодом постане княжий Холм. Границю між русинами та поляками творили за княжих часів лісові пущі над річками Вислоком, Нижнім Сяном і Вепром. Комунікація між цими лісами відбувалася лише штучно-вирубаними просіками.

Політичному піднесенню та виокремленню Забужжя – майбутньої Холмщини, передував складний процес формування Волинського, а згодом (після згасання лінії галицьких Ростиславичів) об’єднаного Галицько-Волинського князівства. В різний час аж до об’єднання з Галичиною до складу Волині входили різні частини регіону, які пізніше виокремляться в Холмщину, Підляшшя, Берестейщину, Туровщину, Белзьку землю тощо. По смерті Ярослава Мудрого (1054 р.) почалося феодальне роздроблення Русі. Забужжя (територія суч. Холмщини) в складі Волинського князівства дістається синові Ярослава Ігорю, але вже 1057 р. приєднується Ізяславом Ярославичем до київського стола. У березні 1073 р. Волинь вдруге стає окремим князівством. У Володимирі сідає молодший Ярославич – Всеволод. Ізяслав, вигнаний з Києва разом з польським королем Болеславом Сміливим нападають на Берестя. Але Володимиру Мономаху вдається швидко укласти вище згадуваний мир з поляками у Сутійську.

Після смерті Ізяслава Ярославича у 1078 р., відбувся перерозподіл столів і Волинь дісталася Ярополку Ізяславичу. Після його смерті під стінами Звенигорода у 1087 р. Берестейщина (Берестя є одним з найстарших міст Волині) від’єднується від Волині та разом з Турово-Пінським князівством припадає його брату Святополку Ізяславичу. Волинській же стіл дістається Давиду Ігоревичу. Зрадливе осліплення теребовлянського князя Василька Давидом викликало вищезгадувану війну за Волинське князівство, в контексті якої згадується Сутійськ. У ході війни Давид здобуває міста Червень та Сутійськ, а пізніше Володимир. Але з’їзд князів 1100 р. у Витачеві коло Києва визнає Давида винним у заколоті і відбирає у нього волинський стіл, передаючи його Ярославу Святополковичу. Та між ним та Володимиром Мономахом розпочалася боротьба за волинський стіл, яка закінчилася смертю Ярослава у 1123 р.

Після смерті Володимира Мономаха Турово-Пінське князівство з Берестейщиною і Поліссям відійшли його синові Вячеславові, а Волинь з Забужжям – іншому синові Андрієві, якого змінив у 1135 р. князь Ізяслав Мстиславич. З цього часу Волинь (з майбутньою Холмщиною) переходить у тривале володіння роду Мстиславичів-Мономаховичів. І перебуває в їх руках до середини ХІV ст.

Приблизно в цей же час Берестейщина з Підляшшям відділяються в окреме князівство, в якому правлять Давидовичі, а з 1153 р. – Володимир Андрійович. Та вже десь коло 1157 р. ці землі опиняються в руках Мстиславичів і знову стають частиною волинського наділу. Повертаючись з невдалих спроб опанувати Київ, Ізяслав Мстиславович, відсував свого брата Святополка до Луцька, що призвело до виділення Луцького столу. Після смерті Ізяслава Мстиславича у 1154 р. на Володимирський стіл сів його старший син Мстислав, а луцький – дістався молодшому – Ярославу, які завжди жили в згоді. Перед смертю Мстислав уклав з братом угоду, що Володимирська земля лишиться за Мстиславичами, а Луцька – за дітьми Ярослава. В 1170 р. помер у Володимирі Волинському Мстислав Ізяславич. В цей же час його син – Роман залишає Новгород та перебирається у Володимир. Проте йому дісталася лише частина володимирського уділу – власне Володимирська земля, тому що довелося розділити князівство з іншими братами: Всеволод отримав Белз, а страший (можливо, вже по смерті ще одного малолітнього брата Володимира) Святослав – Берестя. Проте саме енергійна діяльність Романа не дала Волинській землі роздрібнитися.

Тодішня Червенська волость, на землях якої виникне Холм, судячи з того як нею розпоряджалися в 1170-1170 рр., не мала свого князя. Ця ділянка напевне входила до головного Володимирського володіння.

Після елімінації з політичної боротьби та смерті Святослава, Роман став володимирським та берестейським князем, а Всеволод – белзьким. Белзьке князівство було утворено в 1170 р. з західної частини Волинського князівства на основі іншого старовинного граду Белза (згаданий в Літописі Руському в 1030-х рр.). Вищезгаданий Червень початково входив до складу Володимирського князівства, але після кількох років увійшов до Белзького князівства. Першим князем белзьким став Всеволод Мстиславич. Віцентій Кадлубек інформує про допомогу, яку надали Казимиру Справедливому в поверненні Кракова Роман Володимирський та Всеволод Белзький. По смерті Всеволода в 1195 р. князівство було поділено поміж його синами і утворено Червенське князівство, яким володів Всеволод Всеволодович. У 1199 р. Роман після смерті останнього з галицьких Ростиславичів – Володимира Ярославича, об’єднав Волинь з Галичиною в єдине князівство.

В 1208-1209 р. терени Червенського князівства поважно потерпіли від нападу литовців та ятвягів, які запустилися аж по Червень та Ухані.

В 1205 р. Роман Мстиславич загинув під Завихостом. В цей час згадуються Угровськ, Верещин, Стовп`є та Кумів. Під час смути на Галичині та Волині, викликаної загибеллю Романа та інтервенцією угорських та польських військ, до 1217 р. землі сучасної Холмщини були захоплені польським князем Лешком Білим. В 1214 р. після Смерті Всеволода Всеволодовича Червенське князівство було знов об’єднано з Белзьким під пануванням князя Олександра Всеволодовича.

1217 чи 1219 р. Данило Романович відібрав у Лешка Берестя та землі між Бугом та Вепрем з містами Угровськ (Угруськ), Верещин, Стовп’є та Кумів а також усю «україну» як свою вотчину. Брак згадки про Холм свідчить про те що міста на той час не існувало. Після двох невдалих походів Лешек зрікся претензій на ці території, згідно угоді від 1221 р. з Данилом.

***

Найраніші сторінки історії Волинської землі вкриті непролазним мороком далеких століть. Низка племен та археологічних культур змінилося на цій території перш ніж на цю землю звернув увагу перший історик. Напів-легендарні повідомлення Літопису Руського чи польських хронік, написані через століття після подій Х ст. не дозволяють нам впевнено говорити про історичні події та приналежність мешканців цих земель. В цей час слов`янські народи Європи, напевне, творили неперервний мовно-культурний континіум, а їх політична доля залежала виключно від того, яка держава в Х ст. знищила та розорила їх племінні городища, збудувавши на інших місцях нові центри свого панування. Перебуваючи на валах Волиня чи Сутейська, можна відчути як мало ми знаємо про ці гради, і наскільки заполітизовані дискусії про приналежність Червенських міст мають мало історичної основи. Тому не треба бути занадто довірливим до яскравих путівників та регіональних видань, що сповідують принцип ура-патріотизму. Проте можна абсолютно впевнено говорити, що починаючи з ХІ ст. територія Холмщини входить до Русі, а з ХІІ ст. археологічні пам’ятки регіону наповнені матеріальними свідченнями давньоруської культури. Втім найвищий зліт політичного значення земель між Бугом та Вепрем був ще попереду (Див. наступну частину тут).

Автор висловлює глибоку подяку К. Войцеховському, Р. Ясинському, Л. Костецькій без яких ця робота і такі теплі почуття від Холму не були б можливими.

Див. також:

цикл Краків для українця

цикл Гданськ для українця

Дорогичин – Данилова твердиня на Підляшші

Бастіони русько-польського Прикордоння – Завихост та Сандомир

цикл Познань і Великопольща: прогулянки для українця

Використана література:

Анімація-реконструкція граду Волинь

Анімація реконструкція Чермна

Червень місто на прикордонні, вистава

Походження слов’ян

Каталог археологічних знахідок Холмського регіонального музею

Buko A. Ziemie polskie przed Piastami: jednorodny czy zrnicowany obraz regionw? Meetings at the borders Studies dedicated to Professor Wadysaw Duczko Institute of Anthropology and Archaeology PUTUSK 2016

Тітмар Мерзебурзький

Вал в Чермні

Історія Чермна

Розкопки Чермна

Wartolowska Z. Grd czerwieski Sutejsk na pograniczu polsko-ruskim. — Warszawa, 1958

Розкопки Сутейська

Кучінко М. «Гради Червенські» в світлі археологічних та писемних джерел / М. Кучінко // Волинь і Волинське зарубіжжя : тези доп. та повідомлень Міжнар. наук. конф. Луцьк 16-18 черв. 1994 р. / Фундація ім. В. Липинського, Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки

Слободян В. Крейдяна грамота з Холма

Синиця Є. Перунові діти. Військова справа слов’ян на початку Середньовіччя. 2012- 276 с.

Терський С.В. Археологія доби Галицько-Волинської держави. – К.: «Давній Світ». – 2014. – 164 с.

Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»

Парнікоза І. Ю.

Київ, 2016

Вперше опубілковано: