Частина 4. Холмська Русь

Присвячується 150-тій річниці з дня народження М. Грушевського

Була Польща, була Польща,

А тепер Росія

Не заступить син за батька,

А батько за сина.

З української панщизняної пісні з Холмщини

Станом на кінець XVIII ст. для поляків, попри сучасні заяви про тісне пов’язання з Польщею, Холм великого значення не являв. Він був окраїнним містечком і нічим особливо не вділявся. Справжня суперечка за Холм почалася лише після того, як Російська Імперія, відчувши силу і заграбавши ці землі, почала вести себе як той, хто виправляє давню кривду. Адже до цього Холмщина, в свою чергу, була силою захоплена Польщею. Росіяни активно використовували та воскрешали пам’ять про початки регіону та Холм як князівське місто – столицю Західної Русі. Тож саме в цей час поляки всерйоз зіткнулися з проблемою контраргументації. Адже важко було заперечувати історичний факт початків цього регіону та факт пізнішого захоплення цих земель. При цьому попри століття полонізації, ні за своїм населенням, ні за своїми традиціями, Холмщина так і не стала власне Польщею, тож політика приєднання її до етнічно-польських земель провалилася. Це було спричинено тим, що завоювання Холмщини, звичайно ж, не супроводжувалося винищенням автохтонів і новим заселенням з нуля. Зважаючи на це, станом на XVIII ст. тутешні русини-українці зберегли свою культурну та релігійну самостійність, концентруючись навколо, хоча і штучно нав’язаної їм, проте все ж таки своєї окремішньої уніатської церкви з єпархією у Холмі. Наявністю цих автохтонів та історією краю вміло скористалися росіяни, яки подавали себе як єдиних нащадків Русі. В умовах такого успішного російського ідеологічного наступу, польські публіцисти вимушені були вигадати романтичну легенду про те що Холмщина була польською територією ще до Данила Романовича, і пізніше була загарбана Руссю. Нажаль, ця концепція для «покріплення сердець», яка не знаходить жодних археологічних чи історичних підтверджень пережила історичну кон’юнктуру часів російської окупації і по сей день фігурує навіть в історичних джерелах (див. частину 1).

Таким чином, українське населення Холмщини, в той час вже значно сполонізоване та переведене до уніатської церкви, під владою російського загарбника стає предметом нового “експерименту”. На думку росіян, воно мало повернутися до своїх витоків – до православ’я та російської культури. Тож, попередня полонізація змінилася інтенсивною русифікацією. При цьому наступило спочатку переслідування, а потім скасування попереднього ідеологічного інструменту – уніатської церкви на Холмщині, Волині та Підляшші. Такі дії стали причиною появи нового болючого і такого штучного поділу тепер вже серед західних українців. Адже галичани, що перебували під владою Австрії, даному “експерименту” не підлягали і лишилися уніатами. Це стало джерелом нової різниці всередині одного народу, яку не подолано і досі.

Захопивши Холмщину, росіяни перетворили її на ідеологічний бастіон – території, які задавалося найлегше буде русифікувати та навічно приєднати до матінки Росії. Без сумнівів, в цей час Холм пережив своє друге народження. Чого тільки варті безліч його видів та фотографій з обов’язковим формулюванням “Холмська Русь”. При цьому на очах холмщаків історико-архітектурний ландшафт краю почав разюче змінюватися, максимально наближаючись до стандартного вигляду провінцій неозорої імперії Романових. Запрошуємо вас на прогулянку Холмом та Холмщиною часів російського панування та містом таким важливим для відродження нашої власної історичної свідомості.

***

Холмська базиліка на гірці у 1868 р. перед перебудовою росіянами

Коли три молоді хижаки Росія, Пруссія та Австрія накинулися на тіло старого хижака – Польщі, ніщо спочатку не віщувало що Холмщина дістанеться Росії. Цю подорож, як і попередні, ми як звичайно розпочнемо на Холмській кафедральній гірці. 27 квітня 1796 р. в новій базиліці били дзвони і відбувалося урочисте богослужіння.

Мапа Польщі після ІІІ розбору

З 1795 р. місто перейшло під австрійське панування. Порфірій Скарбек Важинський: – уніатський єпископ і настоятель уніатської єпархії в Холмі (1790-1804) – польський патріот, який раніше передав усі коштовності василіан на потреби повстання Костюшки, мусив відслужити богослужіння на честь переходу Холма під панування Франтишка ІІ. Політика політикою, а треба було дбати про єпархію. У 1799 р. єпископ П. Важинський заклав цегельню для реставрації пошкодженого собору Богородиці.

Портрет холмського уніатського єпископа Порфірія Скарбка-Важинського

З австрійським періодом в історії Холму пов’язана розбудова комплексу уніатської семінарії при мурованій церкві св. Миколая на однойменній вулиці. Після пожежі 1779 р. замість первісних дерев’яних будівель семінарії зведено нові муровані споруди, будівництво яких розпочато єпископом Порфирієм Важинським у 1799 р. і завершено на початку XIX ст. Споруди спроектовані в формі літери Н. Від цих споруд візуально тягне старовиною, а в найстарший центральній частині комплексу навіть збереглися старі склепіння. З 1769 р. до ліквідації ордену у 1864 р. семінарія знаходилася у віданні василіан.

Будинок сучасної 4-ї гімназії, в якому знаходилася семінарія при василіанському монастирі при церкві св. Миколая

У 1804 р. за рішенням австрійського уряду розпочато відбудову самої уніатської церкви св. Миколая. Проект відбудови у 1805 р. виконав циркулярний будівничий інженер Михайло Вотеський, а затверджено його у 1808 р. Найвищою Надвірною Цісарською Бухгалтерією. У цьому ж році розпочато роботи. Але події наполеонівських війн перервали роботи, які завершено щойно у 1815 р. стараннями пароха о. Павла Заткалика. У 1826 р. стараннями пароха, що був і ректором духовної семінарії, відновлено церкву, змінюючи при цьому форму бані над навою.

Мапа Варшавського князівства

Холмщина не довго була «Новою Галичиною». З 1809 р. волею Наполеона вона входила до автономного польського Варшавського князівства. На початку 1813 р. російські війська, які переслідували залишки армії Наполеона, зайняли Холм. За рішенням Віденського конгресу 1815 р. Холмщина стала частиною Польського Королівства в складі Російської імперії, тож місто і регіон опинилося під новою – російською окупацією, тепер вже на століття. В цей час Холм з округою ввійшов до етнічно-польського Люблінського воєводства, перетвореного в 1837 р. на губернію. З цього приводу М. Грушевський писав: «Тільки як на Віденськім конгресі в 1815 p. викраяно було наново “Королівство Польське” з земель польських, суміжних українських, білоруських і литовських, а в їх числі попала туди й Холмщина, поляки стали дивитись на неї як на землю польську, чи таку, краще сказати, яку треба за кожду ціну зробити польською». Дійсно, вперше Холм увійшов до складу етнічно-польського Люблінського воєводства.

Мапа Польщі після Віденського конгресу

Роль самого Холма до того часу ще більше зменшилась. В 1816 р. місто ще більше підупало. Оборонні мури було розібрано на камінь, міщани також добували вапно на схилі Холмської гірки під кляштором василіанів (збудованим ще за М. Терлецького). Згідно критеріїв станом на 1834 р., Холм був містом четвертого розряду, які нараховували 3-6 тис. мешканців. У 1837-66 рр. Холм не був навіть повітовим містом і належав до Красноставського повіту. Проте весь цей час залишався осідком уніатської єпархії, яка обіймала окрім Холмщини також українські етнічні землі Південного Підляшшя. Була це, зрештою, єдина уніатська єпархія в Царстві Польському, а від 1839 р. і в усій Російській імперії. Треба сказати, що після Замойського синоду 1720 р. ст. латинізація уніатської церкви на Холмщині значно посилилась. Майже повсюди з храмів було усунуто іконостаси, введено органи; ліквідовано деякі давні східні церковні свята й запроваджувані латинські; проповіді дедалі частіше виголошувано польською, бо значна частина уніатського духовенства вже тоді сполонізувалася. Розвиток шкільництва (до 60-х років XIX ст. воно було виключно польським), польської культури й національної свідомості дуже впливали на українське населення, особливо, в містах. Щораз більше уніатів залишали свою церкву й ставали латинниками (римо-католиками). В інших містах кількість парафіян неухильно зменшувалася. Зникали навіть деякі сільські парафії, особливо, в західній смузі Холмщини, на польсько-українському етнічному прикордонні. Коли переглянемо статистичні дані, зауважимо, що в XIX ст. кількість уніатів на Холмщині не збільшилась, що весь натуральний приріст населення поповнював ряди католиків. Уніатську Церкву презирливо називали „мужицькою вірою”, і справді, позбавлена вищих верств, вона все більше піддавалася навальному тиску Римо-Католицької Церкви.

Українці з Холмщини, 1890 р., за О. Колбергом

Латинізація греко-католицької церкви виражалася також у впровадженні до архітектури типу церкви максимально подібної до костелу. Прикладом можуть служити досить прості церкви в Дубі (Dub – прямокутна дерев’яна церква схожа на комору чи склад, 1860 р.) чи с. Снятичі (Sniatycze – дерев’яна зрубна будівля повернута вівтарем на північ, 1838 р).

Дерев’яна церква св. Архістратига Михаїла в с. Дуб

Дерев’яна церква св. Іоанна Богослова в с. Снятичі, помітні елементи стилізації під готику

Проте під впливом росіян цей процес почав сповільнюватися. Микола І. був відвертим ворогом унії. Тож він реалізовував один за одним послідовні кроки до її ліквідації: спочатку очищення уніатства від латинських модифікацій, потім створення підпорядкованого собі керівництва уніатською церквою, згодом примусову ліквідацію уніатства як такого. Ліквідація ж уніатства, в свою чергу, була в свою чергу першим кроком для боротьби з католицизмом. Тобто все розгорталося так само як під польським пануванням тільки навпаки – тепер самі поляки опинилися в ролі жертв «культурно-мовного месіанства».

Вищевказаний напрямок набув матеріального втілення в перебудові церкви св. Миколая. У 1834 р. проект перебудови Миколаївської уніатської церкви та семінарії виконав будівничий Красноставського повіту інженер В. Зюлковський. Роботи виконувались у 1837 р. – зведено нову баню. Теслярські роботи виконав майстер Антон Белліґно. У 1853 р. після довгої підготовки приступили до оновлення інтер’єру церкви за проектом 1841 р. В. Зюлковського, що передбачав і встановлення в церкві іконостасу, повне завершення яких здійснено у 1858 р. Іконостас ще у 1837 р. замовлено у сницерові Янові Ліндерові з Варшави, а золочення його – майстрові позолотникові Фридерику Бліклю, теж з Варшави. Ікони виконав маляр Бонавентура Домбровський. У 1858 р. замовлено у малярів Андрія Орловського та Олександра Смолінського відновлення ікон у головному та бічних вівтарях і стінопис “Св. Духу променях” у головному вівтарі.

Церква св. Миколая в Холмі, фото поч. ХХ ст.

Проте, входження Холму до російської держави відбувалося дуже проблематично. З вищеописаних причин, опір тут окрім поляків чинили й численні уніати. Вони впродовж століть звикли до Речи-Посполитої як своєї держави і зовсім не бажали все так категорично змінювати, як цього хотів Микола Палкін. Навпаки, вони підтримували польський конспіраційний рух, який готував повстання для визволення Польщі.

В 1861 р. напередодні січневого повстання, тут у Холмі, на Кафедральній Горі та в Грубешові, так як і у Любліні відбувалися політично-релігійні маніфестації, в яких приймав участь, зокрема, Степан Лаврисевич – настоятель греко-католицької парафії св. Норберта в Кракові (1863–1864 рр. див. Краків для українця частина 2. Серед моїх народів). Він вважав, що Русь без Польщі «рано чи пізно приречена на поглинання Росією». Поглинання Русі самою Польщею він, звичайно не коментував. На той час це видавалося природнім. С. Лаврисевич прийняв участь в організації відомої патріотично-релігійної маніфестації під Городлом 10.10.1861 р., в річницю польсько-литовської унії., Тут він виголосив палку промову, яка закликала до співпраці українців та поляків в боротьбі проти окупанта. До речі, С. Лаврисевич похований на Холмщині. На цвинтарі в сумновідомому с. Сагринь стоїть великий кам’яний хрест на його могилі.

Коси повстанців 1863 р. з регіонального музею в Красноставі

А потім було вже повстання 1863 р. в якому на Холмщині прийняли участь численні українці-уніати.

Микола Нечай

Знову відвідаємо Красностав, зокрема вул. Нечая. Неподалік від неї 19 березня 1863 р. росіяни стратили одного з ватажків повстання 1863 р. – українця-уніата лікаря з Дубенки Миколу Нечая. Наразі тут на місці страти встановлено пам’ятник.

Пам’ятник на місці страти Миколи Нечая

М. Нечай (імовірно навчався на медичному факультеті Київського університету) виявився ініціативним ватажком. Вночі з 1 на 2 лютого 1963 р. він зі своїм загоном опанував Грубешів. Повстанці перебували в місті до 6 лютого. 17 лютого 1863 р. його загони були розбиті в битві з росіянами під Рудкою над Бугом. Нечаю ще вдалося зібрати частину людей та поєднати сили з повстанцями з Володави. Проте 22 лютого в наступному зіткненні його загін був остаточно розбитий, а сам він потрапив в полон і був страчений. Пам’ятник М. Нечаю поставлено і його рідній Дубенці над Бугом.

Чому польське повстання провалилося? Значною мірою з-за того, що поляки не витягнули висновків з своєї 400-річної політики відносно русинів-українців, та не зробили нічого щоб зробити православних українців своїми союзниками. Адже уінати, що перебували в польському культурному полі, знали за що змагаються. Унії на російських землях не було. А от православні, навпаки були залишені в полі ідеологічної обробки московитами. Окрім гасла «За вашу і нашу свободу» програма повстання не містила жодних обіцянок щодо бодай автономії українських земель чи надання землі українським селянам. Зважаючи на це, на відміну від уніатів Холмщини та Підляшшя, українці з інших регіонів повстання або не підтримали, або поставилися до нього вороже (див. Польські сліди Києва Частина 3).

Російський уряд в повній мірі скористався з факту участі уніатів в повстанні. Після січневого повстання указом російського імператора Олександра II у 1864 р. на території Польщі скасували усі релігійні ордени, в тому числі і василіан. Це поклало кінець їх монастирю та бібліотеці в Холмі (на Високій гірці). А в 1875 р. українців Волині, Холмщинини та Підляшшя спіткало нове випробування. Російська влада пришвидшила реалізацію своїх планів і ліквідувала греко-католицьке віросповідання. При цьому верхівка уніатського духовенства під тиском влади перейшла на православ’я, церкви також було змінено на православні, а вірні оголошені православними. Тих з них, які не хотіли відвідувати церкву, почали заганяти туди поліція та військо. Найбільш впертих висилали в Сибір. Тож повторилися драматичні події часів прийняття самої унії.

Польська пропагандова поштівка з зображенням гніту на уніатах

В 1867–1912 рр. Холм знову став столицею повіту. У 1877 р. до міста провели Надвіслянську залізницю з Ковеля, а потім містом також пройшла залізниця до Берестя. Про це нагадує тепер хіба що паровоз (значно пізнішого часу) встановлений на станції Холм.

Паровоз Ol-49 встановлений на станції Холм

Проте життя міста сильно не пожвавилося. Холм так і лишився малозначущим осередком єврейської торгівлі та ремесла.

Ринок Холма, поч. ХХ ст.

В 1865 р. в Холмі мешкало 4054 особи, а 1870 р. – 4.5 тис. осіб. З них 70% становили євреї, а 20% – поляки та українці-уніати. Загалом, русини-українці ж на Холмщині становили більшою частиною сільське населення.

Відвідаємо у Холмі вул. Броварну 2. Тут наразі розміщується ветеринарна клініка. А колись тут знаходилася родинна ділянка холмських українців-уніатів Васиньчуків. Станом на 1847 р. в нотаріальному документі зафіксовано, що Дмитро Васиньчук переказав сину Степану Васиньчуку (віком 20 років) дерев’яний будинок, стодолу, обору, зерносховище, земельну ділянку та город за млином під номером 198 (кордони – південь – дорога на Володаву, північ маєток Каспара Мірковського, схід – міський вигін, захід – річка Угерка і поле за василіанами у місті Холм, що лежить між добрами Покровка і Струпинською дорогою). Селянська родина Васиньчуків походить з села Ілова над Угеркою, яка знаходиться в 15 км на північ від Холма. Біля 1810 р. Микола Васиньчук (1765-1845) переїхав з родиною до Холма і став міщанином-селянином. А його син Дмитро – згадується у вищенаведеному документі, як той хто переказав майно своєму сину Степану (діду відомого українського діяча Холмщини та Підляшшя – Антона Васиньчука).

Ветеринарний центр на вул.Броварній – ділянка, яка станом на середину ХІХ ст. належала холмщакам-уніатам Васиньчукам

З 1852 р. до Холма та регіону почали напливати вихідці з інших районів Російської Імперії, в тому числі з інших регіонів України. Це були чиновники царської адміністрації, військові, духовенство, підприємці та просвітяни.

В 1873 р. в Холмі було 530 уніатів (10% мешканців міста) та 262 православних (головним чином, це були люди з інших кінців Російської Імперії).

Православних розпочали ховати на міському цвинтарі на вул. Львівській. Проте це викликало протести католиків, які не хотіли бути поховані разом з православними (такі були часи). Зважаючи на це продовжено ховати на стародавньому православно-уніатському цвинтарі на північному схилі Холмської гірки найстаріші нагробки на якому відносяться до XVI ст.

Стародавній цвинтар на північному схилі Холмської гірки

Лабродарит нагробку кінця ХІХ-поч.ХХ ст.з цивнтаря на схилі Холмськоїгірки, імовірно, походить з Коростишева

Повернення до православ’я супроводжувалося тим, що усі існуючі уніатські церкви перероблялися на православні. Величезні зусилля вкладалися також в будівництво нових просторих церков у модному та офіційно-затвердженому російсько-візантійському стилі.

Холмський кафедральний собор в часи російської окупації

З 1875 р. собор Богородиці на Холмській Гірці почав діяти як кафедральний для православної Варшавсько-Холмської єпархії. У 1874-77 рр. проведено ґрунтовний ремонт та перебудову споруди – добудовано чотириколонний портик до головного входу, перероблено і позолочено головну баню і бані над вежами чільного фасаду, розписано інтер’єр і виготовлено та встановлено новий п’ятиярусний іконостас. У 1877 р. під наглядом архітектора-виконавця будівельних робіт по зведенню православних церков у Привіслянському краї Шреттера, а, можливо, і за його проектом біля базиліки, зведено нову муровану дзвіницю.

Інтер’єр Холмського собору. Над царською брамою було розміщено образ Холмської Богородиці

Одночасно затиралися сліди уніатського обряду, зокрема, срібну прикрасу з вівтаря з зображенням поклоніння іконі Холмської Богородиці по Берестечку було вивезено до Москви, а образ Богородиці було перенесено до церкви св. Миколая. Звідти вона на деякий час пропала. 11 травня 1878 р. ікону вернули в перебудований собор, де вона залишалася в іконостасі до 1915 р. Іконі також змінили різу подаровану ще Я. Сушею.

Дзвіниця Холмського собору Богородиці на поч. ХХ ст.

11 травня 1878 р. собор урочисто освятив єпископ Холмський і Варшавський Леонтій. У 1893 р. в церкві встановлено парове опалення. Ще один ремонт споруди здійснено у 1908 р. за проектом єпархіального архітектора Олександра Пуринґа (автора проектів багатьох церков даного періоду на Холмщині).

Схема сучасних пам’яток на Холмській гірці: 1 – Висока Гірка, 2 – собор народження Богородиці, 3 – Устілузька брама, 4 – давній палац уніатських єпископів (1711-30), 5 – колишній монастир василіанів (1640-49,), 6 – будинок колишнього Холмського православного братства Богородиці (кінець XIX ст.), 7 – дзвіниця, 8 – дім паломника, 9 – будинок органіста (XIX/XX ст.) , 10 – військовий цвинтар, 11 – колишній православний цвинтар

Будинок органіста (XIX/XX ст.)

Змінилися й інші споруди на Кафедральній гірці. Збоку від колишньої будівлі василіанського монастиря побудовано садибу православного братства Богородиці – органу створеного для русифікації Холмщини.

Будівля колишнього православного братства Богородиці

Цікаво, що штандарт цього братства зберігся в суч. церкві Іоанна Богослова.

Російські розкопки на Холмській гірці

В своїх зусиллях утвердитися на Холмщині, Росія активно використовувала пам’ять про руське минуле Холмщини. Для цього були проведені перші розкопки Петра Покришкіна та Федора Коралова на Холмській гірці. Ці дослідники вперше розкопали резиденцію Данила Романовича. Саме в будинку братства організовано церковно-археологічний музей. В цьому музеї зокрема зберігалася стара риза з образу Богородиці, яку подарував Я. Суша. На жаль, усі знахідки цих археологів в 1915 р. були вивезені до Росії і їх сучасна локалізація не відома.

Церква св. Михаїла при палаці єпископа на фото поч. ХХ ст.

У 1880-1881 рр. на другому поверсі флігеля єпископського палацу на Гірці при соборі Різдва Пр. Богородиці влаштовано церкву св. Михаїла, київського митрополита, завершену однією цибулястою маківкою. Ця церква (помітна на старих фотографіях) була ліквідована після першої світової війни.

Церква св. Кирила та Мефодія на Високій гірці в Холмі

Поблизу кафедрального собору на історичному місці церкви Іоанна Златоустого було у 1884 р. в 10-ту річницю навернення уніатів до православ’я зведено стовпоподібну церкву св. Кирила та Мефодія. В 1921 р. її було розібрано, а на цоколі насипано курган Незалежності який височіє на Високій гірці і зараз.

Церква св. Миколая після перероблення на православний храм, поштівка поч. ХХ ст.

З 1875 р. колишня уніатська церква св. Миколая та семінарія при ній стали православними. У 1894-1896 рр. церква була вкотре відремонтована зі зміною форми бані, вигляд якої наближено до прийнятого в російському православ’ї.

Панорама Холма 1868-85 рр.: 1 – церква св. Варвари (колишній костел св. ап. Андрія), 2 – комплекс піарів – чоловіча гімназія, 3 – католицький костел розіслання апостолів, 4 – церква св. Духа – каплиця при чоловічій гімназії, 5 – церква св. Михаїла в єпископському палаці, 6 – собор народження Богородиці, 7 – церква св. Кирила та Мефодія, 8- по-уніатська церква св. Миколая, 9 – церква Іоанна Богослова, 10- заплава р. Угорка

У 1868 р. на церкву св. Варвари перетворено зачинений мурований по-реформатський костел св. ап. Андрія, зведений коштом Андрія Вольського і його дружини Маріанни з Радзімінських за проектом архітекторів Павла Фонтани і Томаша Резлера будівничим Ґотфридом Шульцом у 1737-50 рр. Православна парафія існувала тут до 1915 р. Після війни костел повернувся до католицької громади.

По-реформатський костел св. ап. Андрія – в кінці ХІХ – поч. ХХ ст. – церква св. Варвари

Церква св. Варвари. Марка пошти УДК в Холмі 1941-43 рр.

В описуваний період продовжилася історія старої холмської церкви св. Параскеви. В період австрійської влади у Новій Галичині (так називалася австрійська провінція, яка включала Холмщину і Південне Підляшшя у 1795-1809 рр.) попадає під регуляцію парафій, яку проводила нова влада, і ліквідовується (церква згоріла 1808 р.).

Церква Параскеви в Холмі в процесі побудови

У 1883 р. єпископ Люблинський і вікарій Холмсько-Варшавської єпархії Модест у листі до архієпископа Леонтія обґрунтовує необхідність будови нової церкви св. Параскеви на місці, де збереглися фундаменти її попередниці (район перехрестя вул. Оболонської та Міцкевича).

Тут, з кінця XIX ст. проводились відправи коло вівтаря, поставленого на місці давньої церкви. На ці відправи звернув увагу у 1905 р. будівничий декількох мурованих церков в Холмщині уродженець Кубані Іван Петрович Коваленський і почав виношувати плани відбудови цієї церкви, але смерть у 1907 р. не дала змоги втілити цю ідею в життя.

Проголошення царським урядом виділення Холмщини в окрему губернію, з відокремленням від Царства Польського та приєднанням до Київщини, дало можливість єпископу Євлогію добитись в уряду коштів на побудову в Холмі нової церкви, посвяченої цій події. 23 червня 1913 р. відбулося урочисте закладання наріжного каменю і освячення церкви св. Володимирської Божої Матері з бічними престолами св. Параскеви та св. Євлогія на місці, де в давнину стояла церква св. Параскеви.

Проект церкви Параскеви в Холмі

Проект цієї споруди виконав єпархіальний архітектор Олександр Пуринґ. В цьому храмі архітектор повторив основні свої мотиви, але дещо видозмінив їх. Ця церква, на відміну від інших, була увінчана на кубі нави одною шоломовою банею на світловому барабані. Над бабинцем здіймалася низька одноярусна дзвіниця з великими голосниковими арками, завершення якої в мініатюрі повторювала завершення нави. Стіни, які передбачалося тинькувати, членували високі пів-колони з візантійськими капітелями та аркові фризи. Тимпани закомар мали прикрасити зображення Богородиці і святих. В загальному – споруда набирала рис візантійсько-російської архітектури з елементами модернізму.

План церкви Параскеви в Холмі

Спорудження церкви велося активними темпами. Вже на 1914 р. (до початку першої світової війни) церква була майже закінчена. Залишалось виконати лише опоряджувальні роботи та роботи, пов’язані з закінченням оздоблення інтер’єру. Але окупація Холмщини військами Троїстого союзу, та пізніше включення її території до відновленої Польської держави, не дало змоги завершити будівництво. Спроби у перші повоєнні роки отримати дозвіл на добудову церкви закінчилися невдачею. У 1919 р. приміщення недобудованої церкви було перетворено на “Dom ludowy”, а пізніше, в кінці 1920-х рр. ця церква була розібрана.

Церква Параскеви на холмській Оболоні на поштівці поч. ХХ ст. На передньому плані православна духовна семінарія з церквою св. Леонтія

Місце, де знаходилася церква Параскеви – район перехрестя вул. Оболонської та Міцкевича

Ознакою російського панування стало зведення комплексів військових казарм – опорних пунктів царської адміністрації в Холмі, Грубешові, Замості та ін. містах. Зокрема на території Холма розміщується низка військових частин, для яких будуються спеціальні кошари, а поблизу них церкви. В 1860-х рр. кількість військових, які перебували в цей час в Холмі коливалася від 82 до 522 офіцерів та солдат. Імовірно, значна їх частина була вихідцями з України. Для потреб військових першою в центрі міста було зведено церкву св. Іоанна Богослова (детальна розповідь про яку в наступній частині).

Свято в Московському полку

В західній частині міста знаходиться мурована гарнізонна церква св. Трійці в неоросійському стилі, звана за назвою полку Бутирською. Її було зведено в 1880 р. при Бутирських казармах, розташованих в дільниці Шліхонки, на вул. Кошаровій. Зачинена після першої світової війни споруда використовувалася для різних цілей. У 1980 р. церкву відремонтовано і її пристосовано на костел св. Казимира сучасної католицької парафії. Церква зведена з червоної цегли, нетинькована споруда в плані витягненого прямокутника, вкрита двосхилим дахом. Над присінком, що прилягає до західного фасаду, здіймається два восьмибічні яруси вежі-дзвіниці, завершені бароковою банею, встановленою при ремонті 1980 р. Зовнішні стіни прикрашені арковим фризом і вінцевим профільованим ґзимсом. Віконні прорізи з півциркульним завершенням декоровані архівольтами. Внутрішній інтер’єр новий.

Колишня Бутирська церква – наразі костел св. Казимира

В східній частині міста, на південь від району Дирекція, на вул. Грубешовській знаходиться ще одне колишнє царське військове містечко з військовим шпиталем, пізніше за Другої польської республіки шпиталем святого Миколая. Тут зберігся гарнізонний собор св. Миколая, перероблений наразі на костьол Божого Милосердя, вул. Ксьондза Зигфрида Березецького (Ksiedza Zygfryda Berezeckiego), 1, та водонапірна вежа.

Гарнізонна церква святого Миколая, сучасний вигляд

В 1901-1908 рр. для розквартированого в місті 65-го Московського полку піхоти зведено муровану гарнізонну церкву св. Олексія, Петра, Йона і Пилипа, звану Московською, або навіть Московським собором. Будова в типовому російсько-візантійському стилі була посвячена перебуванню імператора Росії Миколи II в місті. Після першої світової війни у 1918 р. (1921 р.) розібрана польською владою як символ московської неволі. Розташовувалась на розі вулиць Люблинської та Трубаківської.

Загальний вигляд Московської церкви. Поштівка, 1910-і рр. МЕХП, бібліотека, фототека, № 17841

Сучасний вигляд місця, де знаходилася Московська церква

Поховання капелана 65-го Московського полку, О. Товарова на цвинтарі на вул. Львівській в Холмі

Гарнізонна церква св. Миколи в Грубешові

У 1883 р. на Люблінській дорозі збудовано муровану, квадратну в плані каплицю св. Федора, яка була філією кафедри. В початковому вигляді вона імовірно мала маківку з банею. Після першої світової війни каплиця була передана католиками. Це невелика прямокутна мурована споруда присадкуватих пропорцій, вкрита двосхилим дахом. Чільний відкритий фасад має арковий проріз, оздоблений багато-профільованим архівольтом з характерним для російського будівництва поребриковим ґзимсом. Каплиця збереглася до нашого часу її можна оглянути по вул. Люблінській, 166d.

Каплиця св. Федора на вул. Люблінській, архівне фото 2015 р.

Іншою складовою російської політики був контроль над системою освіти. В останні роки існування уніатської церкви її стараннями в Холмі влаштовано дві нові початкові школи: парафіяльна (функціонувала в 1851/52 р.-1864 рр.) і практична при педагогічних курсах.

В 1865 р. в будівлях колишнього реформацького монастиря по вул. Реформатській відкрилася жіноча гімназія (надалі називана Маріїнинською). Разом з чоловічою гімназією створеною в колишньому монастирі піарів (про неї в наступній частині), вона була спрямована на русифікацію нащадків уніатського духовенства.

Маріїнінська гімназія по вул. Реформацькій, колись і зараз

Після 1875 р. усі уніатські навчальні заклади стали православними. Зокрема на базі існуючої уніатської семінарії при церкві св. Миколая створено православну духовну семінарію.

Вид на православну духовну школу в будівлях колишньої уніатської семінарії

Цікаво, що після того, як цар Олександр II продав Аляску США (1867), і її вікаріат був підвищений до єпархії (1870) третім її архієпископом став Володимир (у миру – Василь Соколовський – українець з Полтави, випускник Холмської духовної семінарії, який привіз зі своєї альма-матер цілий загін українців-священиків.

Окрім попередньо існуючих у Холмі відкрилися додаткові гімназії, в тому числі приватні. Розбудовувалася мережа початкових, зокрема, церковних шкіл.

З Любліна до Холма (до збудованого в 1895 р. будинку) була перенесена технічна залізнична школа імені Д.М. Іванова – будівля збереглася. Школа готувала кадри для роботи на залізниці. Вона мала низку майстерень та електричне освітлення, що було новинкою в тогочасному Холмі.

Холмська технічна залізнична школа імені Д.М. Іванова, суч. вул. Поштова (Pocztowa), 54

1890 р. архієпископ Холмсько-Варшавський Леонтій Лебединський коштом уряду збудував чудову семінарійну будівлю в Холмі, яка збереглася до наших днів. Холмська семінарія мала бути центром русифікації українців та білорусів на колишніх польських землях.

Семінарія в Холмі, наразі тут міститься ліцей ім. Чернецького, архівне та сучасне фото

Колишня семінарійна церква св. Леонтія

Архівне фото іконостасу семінарійної церкви св. Леонтія

В будівлі семінарії розміщувалася каплиця св. Леонтія (сучасна зала, досі увінчана банею). За деякою інформацією тут також знаходилася каплиця св. Феодосія (помилкова інформація?). Ікони св. Миколая та св. Леонтія з цієї церкви св. Леонтія зберігаються в холмській церкві Іоанна Богослова.

«Попівка», Станьків

Після переносу духовної семінарії до нової будівлі в мурах при церкві святого Миколая (колишній уніатський семінарії) розмістилися курси дяків, а потім учительські курси.

До православних відійшла місцевість уніатських єпископів у с. Покровка біля Холма. Тут на місці старішої уніатської церкви в 1875 р. було збудовано нову солідну церкву.

В часи російського панування у зв’язку з політикою русифікації та переходу на православ’я русинів-українців нові капітальні церкви будуються не тільки в Холмі, а в усьому регіоні. Зазвичай в польських джерелах можна прочитати, що ці церкви зводилися росіянами з метою русифікації часто там де їх попередньо не існувало. Натомість аналіз найповнішого зібрання інформації про церкви Холмщини В. Слободяна свідчить що це не так. Церкви зводилися в тих місцях, де попередньо існували уніатські або навіть православні храми. Зрозуміло також, що ті з добротних мурованих церков, які пережили акцію нищення церков в Другій польській республіці, добре прислужилися українцям аж до сумних 1946-1947 рр.

Серед таких церков, варто відвідати Церкву Різдва пр. Богородиці 1871 р.(наразі костел) в Красноставі, церкву Трійці в Дубенці, церква св. Хреста в Журавцях. Усі вони на відміну від генерації їх попередниць (в бароковому чи народному стилі) виконані в офіційно-затвердженому в імперії російсько-візантійському стилі. Цим стилем Росія замінила традиційне козацьке бароко та європейські стилі на Наддніпрянщині.

Церква в Різдва пр. Богородиці у Красноставі

Вид на Красностав, 1871 р.

Окрім мурованих церков в часи російської окупації Холмщини зводилися також нові дерев’яні храми. Як вказує В. Слободян, після придушення січневого повстання 1863 р., як в муроване, так і дерев’яне будівництво, Холмщини та Підляшшя вводяться нові зразки. Серед пропонованих Синодом дерев’яних будівель він виділяє дві групи – невеликі церковиці без дзвіниці для мало чисельних та більші з дзвіницею над бабинцем або присінком, для чисельніших громад. Прикладом перших можуть служити церкви в Поточку (Potoczek, 1870 р), Шевні (Szewnia Dolna, 1905 р.) та Потуржині (Poturzyn, 1910-12 рр.). Другий тип церков представляють збережені церкви (тепер костели) в Вишневі (Wiszniow, 1869 р.), Вербковичах (Werbkowice, 1870-1871 рр.) та Липинах (Lipiny Gorne Borowina, 1872 р.).

Затверджуються також типові форми мурованих храмів в улюбленому тоді в імперії неоросійському стилі. Зведення таких храмів за державний кошт по всій Холмщині та Підляшшю мало перетворити ландшафт цих територій на типовий для російських провінцій.

Церква св. Миколая в Томашові

У Томашові дерев’яні церкви відомі з 1620 р. У 1889-90 рр. на місці давнішої дерев’яної церкви зведено церкву св. Миколи в неросійсько-візантійському стилі. Мурована хрещата в плані тринавова п’ятиповерхова церква. Зберігся внутрішній вистрой часів побудови

Церква Успіня в Грубешові

Церква Успіння Богородиці відома у Грубешові з XVII ст. Перша відома церква була збудована тут коштом міщанина Сафрона Козулі. 1639 р. парафія була передана греко-католикам. У 1736 р. церква згоріла. У 1868 р. на замовлення уряду для новоствореної православної громади кошторис на будову нової мурованої церкви з 13 банями за зразком затвердженим синодом склав грубешівський повітовий інженер-архітектор В. Плищинський. Завершено будівництво церкви у 1876 р.

Церква в Володаві, поштівка поч. ХХ ст.

Перед початком першої світової війни Холм продовжував лишатися відсталим провінційним містечком. Серед християн в місті, католики домінували над уніатами. Чому сталося так? Внаслідок так званого толеранційного указу російського царя від 1905 р. відбувся масовий перехід колишніх уніатів чи їх нащадків з примусового православ’я в католицизм.

Хрест в пам’ять про толеранційний указ, с. Волиця Уханська

Відвідаємо с. Волиця Уханська (Wolica Uchanska). Тут, при дорозі на Грабовець (локалізація тут) стоїть кам’яний хрест з вирізаним церковно-слов’янською мовою написом – подякою Богу та датою 1906 р. Це пам’ятка толеранційному указу.

Перед першою світовою війною Холм був типовим провінційним містечком Російської імперії

У 1912 р. на гірці відбулося масове святкування повернення Холмщини до складу Московії – утворення Холмської губернії. Що являла собою та губернія? До її складу увійшли Південне Підляшшя (район Білої – суч. Біла-Підляска та Кодня), проте без Дорогичина, який разом з північною частиною етнічних земель українського Підляшшя відійшов до Гродненської губернії. З територій власне Холмщини до її складу було включено Володаву, натомість не включено Красностав. На південь від Холму кордон губернії проходив по лінії Дубенка – Устилуг, Крилів, Ярчів, Тарногород, Білгорай, Юзефув, Щебрешин та Замостя.

Мапа Холмської губернії за Д. Вортманом

На початку I світової війни народилася концепція царського міністра закордонних справ Сергія Сазонова, яка закладала повстання автономної польської держави – т.з. план Сазонова. Проте Холмщина, яка вважалася споконвіку російською землею з цього плану була включена.

***

Ще й зараз усі ці дерев’яні різні будиночки на військовому містечку на в’їзді до Холма з боку Любліна виглядають якимись штучними для Холмщини. А усі ті урочисті російські церкви з старих світлин та суч. вулиць міста (в перебудованому вигляді) виглядають ніби перенесеними з далекої Москви. Тим часом, справи йшли до світової війни. Надходив кінець російської окупації. Відходило в небуття повільне старосвітське життя, поступаючись місцем періоду нових драматичних випробувань. Чого добилися росіяни? Їх антипольська діяльність не зупинила полонізацію, а навпаки сприяла переходу значної частини русинів-українців на католицизм (зокрема внаслідок т.зв. Толеранційного указу). Проте, російські розкопки на Холмській горі та виокремлення Холмської губернії ніби відкрили скриньку української національної пам’яті та обудили національне відродження русинів-українців. Людиною, яка вперше заговорила від їх імені на захист української приналежності Холмщини став Михайло Грушевський (Наступну частину див тут).

Дивіться також:

Цикл Польські сліди в Києві.

Цикл Гданськ для українця

Цикл Краків для українця

Дорогичин – Данилова твердиня на Підляшші

Цикл Познань для українця

Літопис українського Підляшшя в пам’ятках одного села

Замойські прикордонні зустрічі – українські акценти Замостя

Використані джерела:

Chelm i Chelmske w dziejach. Pod redakcja R. Szczygla- Chelm, 1996.

Історія Холмщини

Staszczyk D. Doswiadczanie historii na pograniczu kulturowym Historiografia Chelma (do 1939 r.)

Вишневська, Галина Петрівна. Холмщина і Підляшшя [Текст] : історія, культура, назви поселень / Г. П. Вишневська, П. П. Левчук. – Київ : Пульсари, 2008. – 192 с. ; 21 см. – ISBN 978-966-8767-94-4 (в м. обкл.).

Холм Прадідівська слава.

Площанский В. Прошлое Холмской Руси по архивным документам XV-XVIII ст. и др. источникам. – Вильна. Т. 2, 1901. – С. 57.

Zabytki architektury i budownictwa w Polsce. Wojewodztwo Chelmskie 6. Orodek dokumentacji zabytkow. – Warszawa, 1999. – S. 9.

Prozogo K. Chem. Przewodnik. – Warszawa, 1993. – S. 36.

Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005 р., с. 429 – 434.

Борисенко В. та ін. Холмщина і Підляшшя. Історико-етнографічне дослідження. – К.: Родовід. – 1997.- 383 с.

Греко-католицька Церква св. Миколи

Православні церкви на Люблінщині

Грушевський М. С. За Холмщину // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), Я. Дашкевич, І. Гирич та ін. – Львів: Видавництво “Світ”. – 2007. Т. 4. Кн. 1. – C. 107 – 109.

Sulimierski W. Z. Oswiata i zycie kulturalno-spoleczne Chema w latach 1864-1939, Stowarzyszenie Rocznik Chelmski, Chelm 2008, S. 235-236.

Kwitniewski M. Umacnianie prawoslawia rosyjskiego w Chelme po upadku powstania styczniowiego // Rocznik Chelmski – T. 15. -2011- 153-170.

Zieba J. Dzieje Jednego obrazu. Opowiesc o Cudownej Ikone Matki Boskej Chelmskej. – Polychimia – Lublin. – 2008. – 142.

Kolberg O. Chelmske (obraz etnograficzny). – Krakow, 1890 – t.33. – cz-1.

Kolberg O. Chelmske (obraz etnograficzny). – Krakow, 1891 – Wydal I. Kopernicki. – cz-2.

Piwowarczyk A. Chelmske na starej pocztowce. Zeszyt Badan i Dokumentacji Zabytkow w Chelme. Nr 6. – 1998. – 273 s.

Фото Холмщини з архіву Воєводської бібліотеки в Любліні

Miroslaw Szumilo. Antoni Wasynczuk 1885—1935. Ukrainski dzialacz narodowy i polityk. – Lublin UMCS, 2006 – 147 s.

с. н.с. Національного історико-архітектурного музею “Київська Фортеця”

Іван Парнікоза

Київ,

23.09.2017 р.