Частина 5. Від Русі до України

Присвячується 150-тій річниці з дня народження М. Грушевського

“Не перший раз іде така польська боротьба за сю бідну країну, за сей “український маслак”, як назвав я її, випускаючи десять літ тому брошуру про Холмщину під час попередньої війни за неї. Тоді російське правительство задумало відокремити Холмщину й Підляшшя в одну губернію й відділити її тим від “Польського Королівства”. Поляки й тоді підняли страшенну бурю проти “четвертого поділу Польщі” і їх підтримували російські кадети й єврейські партії, а на українців, які доводили, що Холмщина дійсно має всі причини бути виділеною, летіли лайки, інсинуації, наклепи. Але українці не убоялись сеї скаженої люті й знов стали в обороні своєї одвічної “україни”, коли прийшла для сього рішуча хвиля — під час останніх переговорів з Центральними Державами».

М. Грушевський, За Холмщину, 1918 р.

Кінець ХІХ ст. – повним ходом йшла активна русифікація Холмщини. Ну і зрозуміло, що жодна з сторін дискусії, ані російська, ані польська не потребували спитатися, а що думають про все це автохтони Холмщини? До їх думки було байдуже аж до того моменту, коли українці голосно не заявили про те, що Холмщина не є польська чи російська, а належить від віків русинам і саме вони пам’ятають чим було колись сучасне їм невеличке другорозрядне містечко. Кінець XIX ст. супроводжувався культурно-національним відродженням українців. Уродженець Холму М. Грушевський проголосив революційний постулат – Україна, а не Росія, і в жодному випадку не Польща, є нащадком Південної Русі, а відповідно і має право на землі Галицько-Волинської держави, де незважаючи на чуже панування століттями продовжували культурні традиції започатковані за княжої доби, землі, де формувалася західна частина українського народу.

Проте незважаючи на різницю спричинену експериментами окупантів, українці усіх регіонів розпочали боротьбу за створення своєї соборної держави на етнічно-українських землях. Це звичайно було не до вподоби сусідам, кожен з яких хотів щось та відірвати собі. Окрім того, у випадку прикордонних земель національне пробудження відбувалося найповільніше, що було пов’язано з найбільшим впливом інших культур впродовж тривалого існування під чужим пануванням. Проте образ княжого Холму і його короля став надійною точкою опори, легендарним міфом, аналогічним до чеських легенд про гору Рип, чи польських переказів про Гнєзно, навіть для тих українців, які в живу ніколи не бачили Холма. Це призвело до того що під час української революції та перших визвольних змагань 1917-21 рр. українці зробили спробу приєднати до масиву українських етнічних земель цей століттями втрачений регіон. Запрошуємо вас на прогулянку Холмом часів відродження української національної свідомості.

Фото колегіуму піарів, поч. ХХ ст.

***

Найважливішим об’єктом Холма, пов’язаним з цією мандрівкою українськими слідами Холма є бароковий комплекс колишнього колегіуму піарів (1742 р.) по вул. Люблінській, 55.

За російського панування саме тут намагалися влаштувати першу православну церкву в Холмі, для цього викупити напівзруйнований костел св. Духа. У 1870 р. тут, у старих мурах закритого в 1864 р. монастиря, влаштовано православну шкільну церкву, яка була філією парафії св. Іонна Богослова. Тоді ж здійснено ремонт і пристосування тутешнього костелу на церкву св. Духа, вінчаючи дах цибулястою главкою в центрі і чотирма меншими на наріжниках. Пізніше, в приміщеннях монастиря була відкрита класична чоловіча гімназія, а дану церкву в 1911 р. передано в її користування.

Зображення Церкви Святого Духа у Холмі на марці 1941-43 рр.

Церква св. Духа на панорамі Холма 1868-85 рр.

Але нас цікавить не церква. Тут в житловому крилі колишнього комплексу піарів – тоді класичної чоловічої гімназії (а не так як вказано на таблиці прикріпленій на випадковому будинку по вул. Сенкевича, 14) народилася людина, яка чітко заявила хто насправді має право на Холмщину і ким є всі ті нещасні люди за душі яких поляки вели боротьбу з росіянами. Цією людиною був Михайло Грушевський.

Михайло Грушевський

Кінець ХІХ ст. був часом національного пробудження українців. На той час саме слово Холмщина поляки вважали штучним, вигадкою росіян. Проте зовсім не штучним воно було для свідомих українців. Адже аборигенне населення цих земель за століття чужого панування нікуди не поділося, а все ще мешкало на своїй землі. У ХІХ ст. етнічна границя русинів-українців проходила на захід від лінії Коросно-Ряшів-Крешів-Білгорай-Пугачів-Парчів-Дорогичин. На території Холмщини та південного Підляшшя західний кордон руських земель пробігав біля осель Тишивці-Войславичі-Павлів-Вільхівець-Опілля-Пішац-Янів над Бугом, звідти вздовж Буга до Дорогичина через Боцьки до Лісної над Нарвою, де починається етнографічний кордон з білорусами.

В кінці ХІХ ст. разом з військовим контингентом та адміністрацію в Царстві Польському з’явилися представники українства з Наддніпрянщини, серед які були люди задіяні в справу українського культурно-національного відродження: Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський, Микола Іванішів, Феофан Лебединцев та ін. Саме вони, а не галичани, заронили тут паростки національного відродження. Серед цих людей був і батько Михайла – Сергій Грушевський, який приїхав до Холма 1865 р. і став викладачем російської мови та словесності у Холмській руській греко-католицькій гімназії, яка знаходилася в стінах колишньої колегії піарів. Він також став директором вчительських курсів, які пізніше змінено у Вчительську семінарію.

Родина Грушевських: Сергій Федорович та Глафіра Захарівна Грушевські з дітьми. Зліва направо: Захар, Ганна, Федір, Михайло.Ставрополь, бл. 1876 р.

Джерелом для вивчення холмських слідів М. Грушевського є його «Спомини», які були написані ще 1918 р., але аж до 1988 р. залишалися в рукописі. З них випливає, що 17 вересня 1866 р. історик прийшов на світ і провів перші три роки свого життя: «в піарських будинках, де містилась семінарія і мав своє помешкання мій батько». Безсумнівно, тут ідеться про будинок колишнього монастиря ордену піарів та організовану ними на Люблинській вулиці школу для шляхетської молоді. Саме в цьому комплексі, монастирська частина якого була пристосована для житлових потреб, у 1860-ті рр. були улаштовані гімназія та вчительські курси, перетворені потім у семінарію (але вчительську, не духовну, як помилково написав Крип’якевич). Про влаштування тут службового помешкання для С. Грушевського згадує також Ф. Лебединцев у листах до брата. Нині частину цього будинку займає регіональний Холмський музей.

В житловому крилі комплексу піарів – тодішньої чоловічої гімназії народився Михайло Грушевський

Будинок по вул. Сенкевича, на якому розміщено помилково меморіальну дошку, що тут народився Михайло Грушевський. Меморіальна дошка потребує перенесення на колегіумі піарів

Наступною метою нашої подорожі буде церква Іоанна Богослова – єдина наразі православна (уніатських церков в Холмі також вже немає) церква. З поміж інших церков зведених за часів російського панування вона вигідно відрізнялася своєю скромністю. Може тому і вціліла до нашого часу? Церква з такою ж посвятою існувала в Холмі вже у XVI-XVII ст., можливо, на тому ж місці. У документах 1575-1581 рр. згадується священик цієї церкви о. Гриць Якушович. Цей храм був зведений у 1846-1851 рр. (освячений 13.06.1852 р.) коштом уряду для розквартированих в місті російських військ. Пізніше з напливом православних до Холма цей храм став парафіяльним. Будівництво церкви здійснювалося під керівництвом Яна Лясоти. У 1911 р. надбудовано дзвіницю, споруджену одночасно з церквою. Церква розташована на Гданській площі і являє собою муровану центричну візантійсько-класистичну споруду в плані грецького хреста. Вона увінчана окрім головної бані ще чотирма меншими барабанами з банями. Зберігся іконостас (виготовленням якого займався варшавський фабрикант Фредерік Блікле) і внутрішній інтер’єр з ХІХ ст. (Ікони та стінний розпси виконав відомий художник з Варшави Бонавентура Донбровський), а також предмети, які походять із знищених церков.

Церква Іоанна Богослова в Холмі, в якій було охрещено Михайла Грушевського

Саме тут Михайло Грушевський був охрещений першим православним настоятелем протоірєєм Яковом Крашановським. Хрещення відбулося або в самій церкві, або поруч на плебані.

Фрагмент інтер’єру церкви Іоанна Богослова в Холмі

Хресними батьками стали дружина Ф. Лебединцева Юлія (з відомого київського роду Григоровичів-Барських; нар. 1839 р. – пом. 1868 р. у Холмі) та Федір Кокошкин, комісар комісії селянських справ у Красноставі.

На північній стіні церкви Іоанна Богослов оглянемо нагробну плиту хресної матері Михайла – Юлії Лебединцевої.

Нагробок Ю. Лебединцевої – хресної матері М. Грушевського в стіні церкви Іоанна Хрестителя

Пару слів про самого Феофана Лебединцева 4 грудня 1864 р. спеціаліст по розколу Церков Феофан Лебединцев став начальником навчальної дирекції (головним освітянином) на уніатській Холмщині. Тут він боровся з Унією і полонізацією: «… заботясь о возрождении русской народности, но соблюдая уважение к местному народному языку». З його ініціативи на Холмщині відкрито коло 300 народних шкіл, середніх навчальних закладів, курси для вчителів, учительську семінарію, чоловічу (5 жовтня 1865) та жіночу (в жовтні 1866) гімназії. З 1872 р.— директор училищ у Радомі.

Феофан Лебединцев

Не менш національно-свідомим був батько М. Грушевського – Сергій. Він високо цінував, підтримував і передав своїм дітям українську культуру. Внаслідок цього образи Холмщини глибоко увійшли до свідомості Михайла і визначили його подальший ідеологічний курс. М. Грушевський заклав підвалини української історіографії найважливішим для національного відродження революційним постулатом – то українці є нащадками Київської Русі. Він же нарешті поставив знак рівності між вигідним як полякам так і росіянам окресленням русини та сучасною йому самоназвою власного народу – українці. Так постала історія Русі-України. Саме на основі того він вважав що всі відірвані колись Польщею руські землі мають увійти не до Росії, а до незалежної Української Держави. В праці історика «Історія України-Русі» вперше гідну увагу приділено забужанським землям. Зважаючи на це, у 1904 р. він пропонував від’єднати Холмщину від Польщі. В умовах, що склалися, українці підтримали дії росіян по виокремленню Холмщини з Польщі. Українська група депутатів Віденського парламенту підтримала виокремлення Холмщини та приєднання її до Київського генерал-губернаторства та захист прав українців, які тут мешкали. З 1909 р. в українській пресі Австрії виходили статті які вважали російський проект єдино-можливим розв’язанням ситуації українців та називали русифікацію меншим злом ніж полонізацію. Поєднання Холмщини з рештою України хоч і під російської, позитивно вплинуло б на свідомість холмщаків.

Михайло Грушевський був і тим, хто одним з перших звернув увагу, що національна самосвідомість та патріотизм має супроводжуватися увагою до своєї землі до своєї природи. В своєму публіцистичному творі «На горах», він звертає увагу на руйнівну силу людини прости природи та виступає проти антропоцентризму.

В 1905 р. після вибуху революції в Росії з’явилися перші зародки українського національного руху на Холмщині. Будителі українства намагалися проводити на Холмщині роботу серед русинів – колишніх уніатів. В Седльці, яке було центром українського Південного Підляшшя та у Грубешові були відкриті відділи «Просвіти». Зокрема, в Грубешові «Просвіта» видала брошуру «Про Холеру» і перший номер часопису «Буг» під реакцією Костянтина Сполітяка. В 1907 р. він агітував проти кандидатури православного єпископа Євлогія до ІІІ Російської думи.

Українське життя сконцентрувалося також в так званих Громадах. До Холмської громади належав А. Васиньчук, який брав участь в нелегальному перекиданні книжок з Галичини. За це його виключили з Холмської семінарії та перевели до Сімферополя (див. Український Сімферополь).

Антін Васинчук – член Холмської Громади

Робота з полонізованою громадою була важкою і до того ж була під прицілом царської влади. Перешкоджаючи малоросам, звідси усунули кілька заангажованих в справу їх відродження чиновників, а післяреволюційна реакція припинила будь-яку можливість легальної роботи.

Українські селяни з Холмщини

Треба зауважити, що російська політика на Холмщині для українців мала подвійні наслідки. З одного боку, заборона греко-католиків і толеранційний указ нанесли потужну шкоду українству Холмщини. Ось як її характеризував М. Грушевський: «В міру того як терпіли крах польські надії на відновлення Польщі в її старих історичних границях і провалювались польські повстання, польське громадянство всякий раз ще з більшим завзяттям кидалось польщити ті непольські території, які були прирізані на Віденськім конгресі до “Конгресової Польщі”, чи “Царства Польського”, без уваги на їх етнографічний. склад і історичне минуле, — втім і Холмщину. І справді, протягом століття вони дуже багато зробили для її спольщення, маючи по своїй стороні єврейську людність і пильно використовуючи всі помилки божевільної централістичної політики російського царства, що з свого боку заходилося змосковщити тутешню українську людність і тим тільки ослабляло відпорність її польським впливам. Виганяло воно українську мову — поляки користали з того, щоб поширювати польську. Насилав російський Синод московських попів — польське духовенство користало з того, що для української людності сі попи були чужі й неприємні, й прихиляло її до костелу.

Силоміць скасувала московська адміністрація унію, польські ксьондзи при помочі громадянства постарались “упорствующих уніатів”, що не хотіли бути православними, переробити на католиків і поляків. Української школи не було, московська школа була людям чужа, поляки організували польські шкілки та до них усякими способами затягали українських дітей і т. д. Досі українське громадянство не могло нічого зробити для вирятування від сього польщення своїх земляків, що цілими століттями боронили свою національність, а тут не могли далі витримати під подвійним натиском — московським і польським. Тимчасом як московська сторона робила до останнього моменту все для улегшення польських планів».

Українські хати на Холмщині

Дійсно не менш як 200 тисяч місцевих українців після толеранційного указу прийняли римо-католицький обряд, а згодом цілком полонізувались.

Проте водночас росіяни пробудили пам’ять про Короля Данила і стару Русь, яка вже почала затухати в русинах внаслідок догідливої політики тогочасного уніатського духовенства. Росіяни намагалися використати цю пам’ять для себе, але водночас повернули її автохтонам русинів – українцям. Важливе значення мало також відділення Холмщини від Польщі, про що вже йшлося вище.

Етнографічні дослідження ХІХ ст. свідчать про сформовану матеріальну культура сільського українського населення, що включала своєрідні церковне та цивільне сільське будівництво, декоративне-прикладне мистецтво та фольклор.

Білгорайський стрій – своєрідний тип народного одягу з півдня Холмщини

Станом на 1918 р. Григорій Куприянович визначив існування на Холмщині та Південному Підляшші наступних груп населення, які виходили з українського культурного кола:

1. відмінна від польської громади православна українська група;

2. польсько-українська перехідна група, яка складалася з осіб, які опинилися поміж двома культурно-мовними групами з нерозвиненою національною свідомістю (відносно не чисельна), до якої відносилися небагаточисельні на Холмщині та Південному Підляшші греко-католики і католики східнослов’янського обряду,

3. римсько-католицька група давніх уніатів (так званих «калакутів»). Їх включення до поляків Куприянович вважав занадто поспішним.

В 1915 р. охоплені панікою у зв’язку з наступом австрійців, з Холмщини евакуювалися тисячі русинів-українців. Це було частиною російської тактики випаленої землі. З Холмської губернії евакуювалося понад 240 тис. православних (62,4 %) Найбільший відсоток населення спостерігався в Володавському та Білгорайському повітах Холмщини біля 40%. Найменший відсоток евакуйованих був в Замойському повіті, де складав 15,7%. Користуючись цим, царський уряд висилав їх у найвіддаленіші губернії Росії, звідки потім було дуже важко повернутися. Втікачі забрали з собою і головну святиню – ікону Холмської Богородиці. Біженкою з Холмщини, була майбутня жінка Микити Хрущова.

Зразки вишивок з Холмщини

Ті ж з русинів, які залишилися намагалися інтегруватися в систему католицької церкви та життя польської громади. Проте, українські діячі не змірилися з такою катастрофою. Після захоплення Холму австрійськими військами, 4 серпня 1915 р. Президія Союзу визволення України вислала вітальну телеграму до фельдмаршала Августа фон Макеншена. В ній писалося, що в такий спосіб здійснювалося визволення столиці колишнього українського Галицько-Володимирського королівства. Війська центральних держав трактувалися як союзники у боротьбі за відновлення української держави.

Австріяки на тлі церкви св. Кирила та Мефодія у Холмі, 1915 р.

Незважаючи на тяжкі умови біженства, серед біженців-холмщаків розвинулось громадське життя, в різних місцях їх вигнання були утворені допомогові комітети. Після Лютневої революції 1917 р. в багатьох губерніях Росії й України відбулись їх збори і з’їзди.

Писанки з Холмщини

Найбільше таке зібрання – Всенародний з’їзд Холмщини проведено 7-12 вересня в Києві, в будинку, де засідала Українська Центральна Рада (суч. Будинок вчителя). У з’їзді взяв участь М.Грушевський, сам уродженець Холма. Тоді вибрано було делегатів від Холмщини до Центральної Ради та ухвалено кілька резолюцій, в яких заявлялося, що холмщаки є частиною українського народу, а Холмщина повинна ввійти до складу Української держави. Холмщаки активно включались у творення української державності. Все це засвідчувало зростання в їхній масі національної свідомості. Проте майбутнє Холмщини лишалося невирішеним, оскільки невідомою була доля різних теренів Російської імперії, далі тривала війна, а, крім того, на цей край претендували поляки.

Будівля Педагогічного музею в Києві, де розмішувалася Центральна Рада та збиралися холмщаки

Українська головна Рада пов’язана з Українською національно-демократичною партією домагалася від Центральних держав не включення до Польщі українських етнічних земель – Холмщини, Підляшшя та Волині. Реакцією було звернення австрійського уряду до місцевих мешканців-українців, збільшення тиражів україномовної преси, встановлення посади українських інформаторів при австрійських військових комендатурах. 9-10 квітня 1917 р. відбулася спільна нарада Галичанської Ради Наддніпрянського Союзу Визволення України з метою координації розпочатих раніше агітаційно-пропагандових заходів в окреслених регіонах. Перед 5 листопада 1916 р. німці розглядали проект створення «Українського П’ємонту» на Холмщині.

Цвинтар жертв Першої світової війни в Холмі

9 лютого 1918 р. було укладено мир між центральними державами та УНР. УНР представляла делегація Центральної Ради на чолі з Олександром Севрюком. Згідно до 2 пункту цієї умови до складу УНР мали відійти Холмщина та Підляшшя в кордонах ширших ніж російська передвоєнна Холмська губернія. Як писав про це М. Грушевський: «Аж тепер переговори з Німеччиною про мир дали українцям нагоду визволити з-під польської власті стару столицю короля Данила — Холм і всю сю “україну”, як зве холмське пограниччя наша стара Галицько-Волинська літопись XIII в.».

Лінія розмежування з поляками мала пройти від Тарногроду через Білгорай, Щебрешин, Красностав, Пугачів, Радзинь, Межиріч, Сарянки та Мельник на Бузі. Загалом до УНР мало бути включено 16 тис км2. Поляки зустріли таке рішення масовими протестами і стверджували що 50% населення цієї території становили поляки, а тільки 30% українці. При цьому звичайно вони спиралися на полонізованих уніатів та результати біженства.

Руїни Красноставу, 1914 р.

Поляки одразу розпочали протести. Ось як це описував М. Грушевський в статті «За Холмщину»: «Прилучення мировим договором Холмщини до Української Народної Республіки викликало в польських буржуазних і націоналістичних кругах страшенне роздражнення. В Польщі робились демонстрації з причини “нового поділу Польщі”, як се називають поляки; наложено національну жалобу (траур). Австрійське правительство і парламентарні круги, які стоять під польськими впливами, силкуються заспокоїти їх, що прилучення сене остаточне, що українсько-польська комісія, яка має розграничити українські й польські землі, ще се діло може поправити. З Холмщини йдуть звістки, що місцеві поляки користають, що українська людність розігнана — одні вивезені росіянами, інші австрійцями* в далекі сторони й досі не можуть вернутись: спішать організувати серед місцевої людності заяви й петиції, що вона хоче бути не під Україною, а під Польщею, місцеву ж українську людність всяко тероризують і нищать».

«То було вже просто незрозуміле безправ’я, нечуваний ґвалт, так як Холмщина і Підляшшя завжди входили в склад Королівства, становлячи його інтегральну частину і були заселені майже виключно польським населенням» – кривив душею в своїх спогадах Віцентій Вітос.

В цей же час, в процесі формування нової польської держави, поляки самі висували претензії на Вармію, Мазури, де поляків була крихта, а також боролися за Сілезію, де кількість німецькомовного населення подекуди була вищою за кількість польсько-мовного. У зв’язку з домінацією польського впливу на західних союзників в обличчі поразки Німеччини та Австрії українці в особі О. Севрюка запропонували полякам низку поступок щодо Холмщини та проведення референдуму, в якій державі тутешні мешканці хочуть жити. Такі самі референдуми як ми знаємо пройшли на вимогу поляків на Вармії і Мазурах та Сілезії. Проте поляки цього не ніколи не допустили. Бо відомо, що політика – це постійна гра подвійних стандартів.

Українська ж громада прийняла звістку про входження Холмщини та Підляшшя до УНР з великим захватом. Вече пройшли 10 та 12 лютого та 3 березня у Львові. В цей час західні українці вже вступили в спільну з наддніпрянцями боротьбу за незалежну Україну. Як стверджує Олександр Колянчук: «Щонайменше шестеро українців із Закерзоння воювали під Крутами. Двоє полягло: Іван Сорокевич та Григорій Піпський. Вони спочивають на Аскольдовій Могилі у Києві. Четверо інших пережили бій. Можна сказати, що представники Лемківщини, Надсяння, Холмщини, 90 років тому брали участь у бою під Крутами».

Незабаром почалося формування українських державних структур Холмської губернії. Українським губерніальним комісаром став відомий громадський діяч Олександр Скоропис-Йолтуховський. У Бересті почали діяти перші державні установи, виходив офіційний часопис – „Вістник Холмського губерніяльного староства».

Підписання миру між УНР і державами Четверного блоку в Бересті 9 лютого 1918 р.

Українська делегація в Бересті

Згідно умов Берестейського миру від 9 лютого 1918 р. між УНР і державами Четверного блоку Берестейщина (південні повіти Гродненської губернії), Холмщина і частина Підляшшя визнавалися територією незалежної української держави – УНР. Але на той момент УНР зовсім не контролювала ці території, які ще з осені 1915 р. були окуповані військами Німеччини і Австро-Угорщини. Лише у березні 1918 р. до м.Берестя прибув за призначенням з Києва невеликий персонал новоутвореного Холмського губернського управління на чолі з Скоропис-Йолтуховським. Українські адміністратори почали поступово перебирати владу від німців на цих територіях.

Мапа, яка показує землі, що за договоором в Бересті відійшли до УНР

Однак працювати їм довелось дуже складно. Значна частина етнічних українців була виселена з цієї території ще у 1915 р. відступаючими російськими військами. В результаті цього відсоток поляків серед місцевого населення зріс. Практично ж вся польська громадськість і політики вважали ці землі своїми і не бажали їх нікому віддавати. Протягом літа – осені 1918 р. було утворено український адміністративний апарат на Берестейщині і в Підляшші. Першочерговим завданням української адміністрації було повернення холмщаків з біженства. Почавшись у 1918 році, за української влади, це повернення розтяглося аж до половини 20-х років.

Проте слідів української адміністрації ми не знайдемо ані в Холмі, ані на Холмщині. Холмщина ж з м. Холм так і не була передані під українську владу, бо це була зона окупації Австро-Угорщини, яка дуже не хотіла сваритись з поляками. В перших днях листопада 1918 р. дійшло до інцидентів між польськими загонами, які роззброювали австріяків. В ніч з 2 на 3 листопада полякам не вдалося роззброїти українців, які входили до складу гарнізону в Грубешові і ті втекли в напрямку Володимира та Сокаля. В Замості українці захопили зброю і влаштували бунт в Австрійському гарнізоні, вимагаючи йти на допомогу Львову. Проте їх роззброїли поляки, солдати подалися в напрямку Томашова-Любельського. В Белжці група з 50 українських солдат захопила потяг, а потім відійшла до Рави-Руської. Поважні бої між поляками та українцями велися на південь від Холмщини за залізничну гілку Рава-Руська – Львів.

Французька мапа, яка показує землі, що за договоором в Бересті відійшли до УНР

У 1918 р. німці посунули в Україну, звідки вибили більшовиків. Проте вони одразу змінили УНР на гетьмана та почали реалізувати свої інтереси, тож їм було не до Холмщини. На початку листопада 1918 р. поляки роззброїли австріяків у Холмі та взяли владу в свої руки.

Мапа Холмської губернії в складі Української держави, 1918 р.

Скоропис-Йолтуховський залишився працювати губернатором Холмської губернії і за правління гетьмана Скоропадського, хоча і була спроба замінити його російським генералом Морозовим у травні 1918 р. 15 листопада 1918 р. гетьманат виділив окрему Холмську губернію. Центральним губернським містом визначався Брест-Литовськ. Губернією керував староста Олександр Скоропис-Йолтуховський. До Холмської губернії входили також: південна частина Берестейського повіту Гродненської губернії, Більський повіт Гродненської губернії, південна частина Кобринського повіту Гродненської губернії, Пружанський повіт Гродненської губернії, частини Костянтинівського повіту Люблінської губернії, частини Радинського повіту Люблінської губернії, частини Красниставського повіту Люблінської губернії.

Польський плакат так званої «Стражі Кресової», Холмщина

Після капітуляції Німеччини у 1-й світовій війні Польща проголосила відновлення своєї незалежної держави. Відразу ж почались спроби польських збройних сил захопити Підляшшя та Берестейщину, але цьому заважала присутність німецьких військ. У української ж адміністрації Холмської губернії свої збройні відділи були практично відсутні. 2 грудня 1918 р. війська Німеччини залишили території Підляшшя на захід від р. Буг з м. Біла. Разом з ними евакуювалась і українська адміністрація. Після переходу влади в Україні від УД до Директорії УНР Скоропис-Йолтуховський і далі залишився губернатором.

В кінці грудня 1918 р. війська УНР під керівництвом отамана Оскілка вийшли до Бугу. Поляки чинили запеклий опір, тоді протягнувся єдиний фронт від Галичини, де билася УГА, до Волині, де діяли частини УНР. 2-тисячна група польських військ під керівництвом генерала Маєвського, а потім ген. Ридза Смигли зайняла позиції від Володави по Грубешів. Ця група, розбиваючи українські відділи перед собою, зайняла Володимир та Ковель. В середині травня після перемог поляків в Галичині весь фронт покотився на схід.

2-3 лютого 1919 р. війська Польщі після евакуації німецьких військ зайняли м.Берестя. Всі українські чиновники були поляками заарештовані і кинуті до в’язниці. На цьому Холмська губернія припинила своє існування. Так перший шанс приєднання українських етнічних земель Холмщини та Підляшшя до решти України було втрачено. Натомість вони увійшли до відродженої ІІ Речіпосполитої. Формальною підставою для поляків при цьому став дуже часто згадуваний договір С. Петлюри з Й. Пілсудським від квітня 1920 р., яким поляки домоглися від УНР зректися не тільки Холмщини та Підляшшя, але також Волині та Галичини. Права Польщі на Волинь (де і в 1930-х рр. поляки становили біля 15% населення), як частину колишнього російського забору були визнані 8 грудня 1919 р. згідно постановам Версальського договору західними державами.

***

М. Грушевський в своїх працях досить критично оцінював дії та політичну вправність Данила Романовича. Проте коли історія надала йому самому можливість діяти чи виявився він справнішим політиком? Так він зробив неоцінений внесок в національне відродження України, заклав підвалини української історіографії. Проте він недооцінив, того факту, що молода нація мусить вміти зі зброєю в руках вибороти волю, в тому числі у боротьбі з воюючими за свою волю сусідами. Пам’ятаєте як то в гімні ОУН «Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець той здобуває світ». Проте це акцент з наступної прогулянки Холмом та Холмщиною для українців. Акцент з сумних сторінок співіснування двох слов’янських народів польського та українського (Наступну частину див. тут.)

Арка комплексу піарів

Дивіться також:

Цикл Польські сліди в Києві.

Цикл Гданськ для українця

Цикл Краків для українця

Дорогичин – Данилова твердиня на Підляшші

Цикл Холм та Холмщина – подорож для українця

Цикл Познань для українця

Літопис українського Підляшшя в пам’ятках одного села

Замойські прикордонні зустрічі – українські акценти Замостя

Використані джерела:

Chelm i Chelmske w dziejach. Pod redakcja R. Szczygla- Chelm, 1996.

Історія Холмщини

Staszczyk D. Doswiadczanie historii na pograniczu kulturowym Historiografia Chelma (do 1939 r.)

Вишневська, Галина Петрівна. Холмщина і Підляшшя [Текст] : історія, культура, назви поселень / Г. П. Вишневська, П. П. Левчук. – Київ : Пульсари, 2008. – 192 с. ; 21 см. – ISBN 978-966-8767-94-4 (в м. обкл.).

Холм Прадідівська слава.

Zabytki architektury i budownictwa w Polsce. Wojewodztwo Chelmskie 6. Orodek dokumentacji zabytkow. – Warszawa, 1999. – S. 9.

Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005 р., с. 429 – 434.

Борисенко В. та ін. Холмщина і Підляшшя. Історико-етнографічне дслідження. – К.: Родовід. – 1997.- 383 с.

Холм старі почтівки

Тельвак В., Педич В. Холм у житті та творчості Михайла Грушевського // Chem nieznany. Ludzie. Miejsca. Wydarzenia. Pod red. M.Karwatowskiej. – Chem: Chemskie Towarzystwo Naukowe, 2009. – S. 53-61.

Православні церкви на Люблінщині

Грушевський М. С. За Холмщину // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.. – Львів: Видавництво «Світ». – 2007. Т. 4. Кн. 1. – C. 107 – 109.

Kiernikowski P. Michal Hruszewski pierszy prezydent Ukrainski // Rocznik Chelmski T. 11. 2007 – S. 241-248.

Sulimierski W. Z. Oswiata i zycie kulturalno-spoleczne Chema w latach 1864-1939, Stowarzyszenie Rocznik Chelmski, Chelm 2008, S. 235-236.

Холмщина і Підляшшя у вогні великої війни (1914–1918)

Політичні переписи населення на Берестейщині та Південному Підляшші

Знову греко-католицькою церква св. Миколая стала під час першої світової війни у 1915-1918 рр.

Kwitniewski M. Umacnianie prawoslawia rosyjskiego w Chelme po upadku powstania styczniowiego // Rocznik Chelmski – T. 15. -2011- 153-170.

Kolberg O. Chelmske (obraz etnograficzny). – Krakow, 1890 – t.33. – cz-1.

Пісні Тимка Падури

95-та річниця Брестького миру (польський погляд на проблему приналежності Холмщини та Підляшшя)

Берестейський мир

Miroslaw Szumilo. Antoni Wasynczuk 1885—1935. Ukrainski dzialacz narodowy i polityk. – Lublin UMCS, 2006 – 147 s.

с. н.с. Національного історико-архітектурного музею «Київська Фортеця»

Іван Парнікоза

Київ,

14.10.2017 р.