Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Лисогірське укріплення, 1871 – 77 рр.

(архіт.).

Наддніпрянське шосе.

На мальовничому приярку правого високого берега Дніпра (заввишки понад 60 м), що домінує над долиною р. Либідь, яка зберегла в цьому місці відтинок відкритої течії. Схили зі сходу нависають над трасою Наддніпрянського шосе, з півночі панують над залізницею. Кримська війна 1853 – 56 рр. виявила неадекватність оборонних казематованих споруд новим методам ведення облоги за допомогою нарізної артилерії. У зв’язку з цим директор інженерного департаменту генерал-ад’ютант Е. Тотлебен, учасник оборони Севастополя, висунув ідею щодо перетворення Київської фортеці на фортову. Для вивчення цього питання він двічі у 1860 і 1869 рр. приїздив до Києва. Передбачалося оточити центральну територію міста (в межах Либідської долини і Кудрявця) кількома земляними укріпленнями. Це потребувало великих коштів, тому споруджено тільки один форт – на Лисій горі, який контролював підступи до залізниці. У квітні 1871 р. територію майбутнього форту, що належала Києво-Печерській лаврі, оглянули члени імператорської родини. Земельну ділянку на Лисій горі було передано військовому відомству, а хутір Корчуватий монастир продав Київському інженерному відомству. У серпні 1871 р. Е. Тотлебен ознайомився з розбивкою і трасуванням форту та еспланади на місцевості. На ділянці форту вирубувалися дерева і прокладалися дві «шосовані дороги», почалося спорудження головного валу. Будівництво земляного форту завершено у 1877 р. Визначена у зв’язку з цим нова еспланада передбачала знесення будинків городян, що викликало в них негативне ставлення.

Складну конфігурацію плану у вигляді неправильного прямокутника зумовлено своєрідним рельєфом місцевості, до центру якої увійшла долина глибокого яру з глиняним кар’єром лаврського цегельного заводу. З півночі та сходу форт прилягав до крутих либідського та наддніпрянського схилів, із заходу та півдня виходив на похилу площину. Згідно з детальним планом виконаних робіт (1874), підписаним Е. Тотлебеном, з півночі форт захищено окремим редюїтом і відступною батареєю, зі сходу – розташованою внизу земляною флешшю, оточеною водяним ровом. Суцільний головний вал бастіонно-тенального абрису обіймав форт із заходу та півдня. До нього входили бастіон № 1 (на північно-західному розі), бастіон № 2 (західний) і великий бастіон № З неправильної у плані форми, що прилягав до берега Дніпра. З території укріплення до зовнішнього сухого рову, де було запроектовано капоніри (не збереглися), потрапляли по влаштованих у валі склепінчастих потернах-сортіях (шир. 2,75, вис. 2,5 м), споруджених з жовтої київської цегли на цементному розчині (збереглося 8 сортій). На північному і східному схилах гори і всередині форту влаштовано шосейні шляхи. До укріплення входили тимчасові казарми для гарнізону, сараї та льохи для зберігання боєприпасів.

У кін. 19 – на поч. 20 ст. укріплення було місцем страти політичних в’язнів, зокрема Д. Богрова, вбивці прем’єр-міністра Росії П. Столипіна. Вали і рови укріплення добре збереглися до теперішнього часу. Після ліквідації Київської фортеці схили поросли деревами і пишною рослинністю, серед якої трапляються рослини-ендеміки. У 1982 р. на території укріплення відкрито ландшафтний парк.

Ольга Ситкарьова, Тетяна Трегубова

РДВІА, ф. 349, оп. 18, спр. 6069; ф. 802, оп. 5, спр. 740;

ЦДІАУ, ф. 1 – 30, оп. 1, спр. 1078; оп. 2, спр. 255.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 449 – 450.