2010 р. Нищівна злива на голову безцінної скульптури Пінзеля

Марта Гартен

Дата: 20.05.2010

Під час музичної ночі до Міжнародного дня музеїв у музеї Пінзеля протікав дах і обвалювалася штукатурка. Це ганьба владі Львова! «Нехай би вже до Лувра роботи Пінзеля везли, бо тут їм смерть», – кажуть музейники. Імпреза, яку до Міжнародного дня музеїв артисти та музиканти запланували влаштувати на пл. Митній у Львові перед входом до Музею сакральної дерев’яної барокової скульптури, запам’ятається не тільки як вдалий концерт, а й як шок від дощових патьоків, що стікали внутрішніми стінами музею.

Музично-театральну ніч, попередньо заплановану у рамках Міжнародного фестивалю музичного мистецтва «Віртуози» на 23.00 17 травня, замалим не скасували через зливу. «До останньої хвилини ми вагалися: скасовувати чи ні, але вирішили не розчаровувати публіку. Стиснувши зуби наперекір погоді, вирішили дати концерт у приміщенні музею. Дійство відбулося, і всі, хто тісно стояв пліч-о-пліч у храмі – і глядачі, й музиканти – були заскочені тим, наскільки все добре вдалося», – розповідає очільниця управління культури і туризму Львівської ОДА Галина Дорощук.

«Дощ розпочався під вечір, але настільки сильний, що ми зрозуміли: наші костюми та реквізит, зроблений із паперу його не витримають. До того ж, театральне дійство передбачало піротехнічні ефекти, які у закритому приміщення не застосовуються. Відтак ми повинні були виступати тільки на площі, а не всередині храму. Оскільки виступ акторів став неможливим, то театральну частину дійства скоротили», – пояснили провідні актори театру «Воскресіння» Володимир Губанов та Петро Микитюк, пообіцявши, що згодом «Містерію для Пінзеля» таки відтворять у задуманому форматі.

«Опинившись перед дилемою: скасовувати музично-театральну ніч чи грати у приміщенні, я як директор фестивалю «Віртуози», відчуваючи відповідальність перед глядачами, наполіг на концертному виконанні, хоча музика мала бути тільки супроводом до дійства, на яке падав головний атракційний акцент. Але музична містерія відбулася як справжнє диво! Диригувати із великої відстані хором та оркестром заслуженої академічної капели «Трембіта» й водночас ансамблем ударних інструментів, розташованим обабіч, за великого скупчення публіки – завдання із нелегких.

Але все ж, слід відзначити (і особливо «Трембіту» за точне інтонування музики Юрія Ланюка), що виступ був повноцінною концертною програмою, несподіваною, цікавою й цілісною», – із теплотою відгукнувся про роботу музикантів диригент Володимир Сивохіп. «Нам довелося спостерігати дійство під дощем усередині храму», – ділився враженнями зі своїми колегами-музейниками під час спільної поїздки замками «Золотої підкови» працівник Національного музею у Львові ім. А. Шептицького Остап Лозинський.

Слова свідка нічної музично-дощової атракції підтвердила директорка Музею сакральної барокової скульптури Леся Банах. «І лилося, аж дзюрчало, й шматки штукатурки відвалювалися. Замокли фрескові розписи, тепер слід очікувати висолень і грибка. На стелі над славнозвісним Пінзелевим Самсоном, що роздирає лева, утворилася велика темна пляма.

Текло так, що поряд скульптурне зображення святого, пофарбованого білою фарбою, довелося відсунути разом із постаментом, – із калюжі під ним вибрали кілька відер води. На карнизах експозиційних стін досі стоять калюжі, а там же прокладено електромережу, яка може будь-якої хвилини закоротити! До того ж, експозиційні стіни зроблені із ДСП, вони втягують вологу і розповзаються.

Надмір вологи та її відсотково різке коливання у приміщенні шкодить безцінній скульптурі Пінзеля. Авторський шар левкасу і позолоти здувається й лущиться. Цей процес не зупинити… Нехай би вже до Лувра роботи Пінзеля везли, бо тут вони у невідповідних умовах, тут їм – смерть! Колишній дах, хоч був старим, але не тік, а новітня «реставрація» принесла повну розруху. Я не знаю у Львові іще одного такого музею, який би (як зовні, так і всередині) був у настільки плачевному стані…», – розпачає Леся Банах.

«Музею Пінзеля багато ще чого треба: полагодити дах, зробити фасади, реставрувати й підсвітити скульптури. Я давно просив гроші на реставрацію. Але це важко з місця зрушити», – каже директор Львівської національної галереї мистецтв Герой України Борис Возницький.

У не меншому розпачі й сусіди музею – поліграфічний коледж на пл. Митній, розташований у колишніх монастирських келіях. Адміністрація коледжу неодноразово писала скарги про те, що безгосподарні музейники спричинюють замокання навчального корпусу. Однак музей у цій історії виглядає таким же потерпілим, як і коледж. Майстри, що міняли крівлю, зняли старе покриття, а нове не скрізь поклали. Затулили цератою, та й шукай вітру в полі…

«Виконавців робіт нам підшукало Управління капітального будівництва Львівської міської ради, яке було розпорядником коштів й уклало угоду підряду із фірмою», – пояснив заступник директора Львівської національної галереї мистецтв з господарських питань Роман Заячківський. (Тендер на реставраційно-ремонтні роботи у музеї Пінзеля на Личаківській, 2 УКБ Львівської міськради оголосило 26.05.2008 і визначело переможця 08.09.2008 р.)

«Із музеєм у нас спільна стіна, тільки їхній дах вищий, його зробили без виступу над стіною. Відтак стіна часто замокає. Щойно ми зробимо ремонт, як одразу ж нас заливає. По кілька разів перебілювали! Торік заливало три рази і то так, що із третього поверху вода лилася на другий! Найприкріше, що збитків зазнає бібліотека: її екстер’єр, книжкові шафи, і найцінніше – книги!

Через ці замокання приміщенням бібліотеки неможливо користуватися, там стоїть невищезний дух цвілі й плісняви, здувається паркет, меблі, а перенести бібліотеку і її фонди кудись в інше місце ми не маємо змоги. Взимку ми підставляли бляху, щоб уникнути замокання, але при таких дощах, як нині, це мало допомагає. Стіна від вологи руйнується. Уся причина – у недобросовісному ремонті крівлі над костелом.

Відколи ми перекрили свій дах оцинкованою бляхою, не маємо жодних проблем: у приміщеннях сухо, ніде ані плямки. Натомість, над костелом мідні аркуші вистеляють недбало, навіть стін не вкривають, не кажучи вже про те, що в одному місці дах зірвали й не настелили. Мідні окисли із дощівкою спливають на наш цинковий дах і роз’їдають його, а шматки цегляної потерухи із стін, що руйнуються. Забивають наші ринви, від чого вода не маючи стоку, перезволожує й без того вологі стіни. І що цікаво, ми залишаємося сам на сам із проблемою, до нашого голосу не дослухаються», – каже заступник директора коледжу із адміністративно-господарської роботи Олег Ковалишин.

Хоча насправді, влада повинна до таких тривожних сигналів дослухатися насамперед. Адже, з одного боку, подібна злочинна безгосподарність загрожує існуванню архітектурної пам’ятки та скульптурної спадщини Пінзеля, а з іншої, – безпеці та здоров’ю людей, які працюють і навчаються у коледжі. Зрештою, випадковим перехожим пл. Митної це також загрожує, бо ті уламки, які зараз осипаються на сусідні дахи, можуть осипатися й на голови.

І в тому, що більш, ніж ймовірно, перезволожена зусібіч споруда якогось дня не встоїть, підтвердив зовнішній огляд костелу: жодна ринва з бічного фасаду землі не сягає, після ремонту 2008 р стеля музею нагадує сито, тобто стінам доводиться всотувати всі опади, безсило опираючись власному «опаду».

«Останнім часом обіцяні гроші з Міністерства не «доходять» до Львова. Так залишили без фінансування перехідний об’єкт – музей Іоана Пінзеля. Там частково замінений дах із південного боку, але фактично сам музей і фасад є в критичному стані. Підтягає волога і є загроза стінопису, – каже очільниця управління охорони історичного середовища Львова Лілія Онищенко. На проблему музею Пінзеля в управлінні тільки безпорадно розводять руками.

Хоча ні, не тільки, бо коли почитати заяви очільниці про спільні німецько-українські та польсько-українські проекти порятунку архітектурної спадщини, про те, що для реставрації музею Пінзеля проситимуть кошти в Євросоюзу тощо, – складається враження про бурхливу діяльність. Тільки пам’яткам від цих заяв не ліпшає. Ми їх втрачаємо…

До цього лишається лише пригадати, як на ініціативі незалежного культурологічного часопису «Ї» з підписання декларації про Рік Пінзеля був особисто мер Львова Андрій Садовий, який до цього часу так і не прозвітував перед громадою про реальне проведення заходів, за які від був відповідальний особисто у «Плані відзначення 2007 р як Року скульптора Іоанна Пінзеля». Чи варто й нагадувати, що те, за що брався Андрій Садовий виконане не було?

Довідка ЗІКу

Музей сакральної барокової скульптури Іоанна Георга Пінзеля розташований у пам’ятці архітектури XVII ст. (колишній костел кларисок). Будівництво костелу під назвою Непорочного зачаття закінчено у 1607 р. У 1749 р. монастир розширили. Після скасування монастиря 1782 р. костел перетворили на склад тютюну, а в монастирських приміщеннях розташувалися митні служби.

1898 р. костел передали гімназії. У 1899-1900 рр. тут провели відновлювальні роботи. Ще одна реставрація відбулась у 1937-1939 рр. для пристосування приміщення під гарнізонний костел. У костелі збереглися фрески Станіслава Строїнського, виконані у 1760-х роках на теми Старого і Нового Завіту, з життя святих монашого ордену бернардинок-кларисок.

За час використання костелу під склад фресковий живопис південної стіни був знищений. На місці втрачених фресок у 1898-1899 рр. з’явилися три композиції на теми польської історії роботи художника Т. Попеля: «В’їзд Собеського до Відня», «Присяга Яна Казимира у Львівському кафедральному костелі», «Оборона львівського бернардинського монастиря».

З 1978 по 1996 р. музей функціонував як виставковий зал сучасного мистецтва. Згодом тут розташували колекцію львівської барокової скульптури, зібрану Львівською галереєю мистецтв під час експедицій 1960-1970 рр., зокрема й залишки уцілілої спадщини Іоанна Георга Пінзеля – визначного європейського скульптора, якого називають «галицьким Мікеланджело».

Джерело: «Західна інформаційна корпорація»