Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба.

Статті

2007 р. Нерозгаданий і містичний Пінзель

Дата: 12.12.2007

Рішенням керівництва трьох областей – Тернопільської, Львівської та Івано-Франківської – 2007-й було проголошено Роком Іоанна Пінзеля – надзвичайно оригінального і таємничого скульптора XVIII століття, якого ще називають Мікеланджело українського бароко.

Більшість існуючих версій і здогадів про Пінзеля озвучив львівський мистецтвознавець, шеф-редактор львівського культурологічного часопису «Журнал «Ї» Тарас Возняк:

«…Пінзель неначе потрапив у не свою епоху. Або на її злам. Сьогодні ми цього майже не відчуваємо, однак він міг бути дисонансом для свого часу. Опираючись на гіпертрофацію та екзальтацію, він неначе намагається піднятися над реальністю, однак дивлячись на ті конвульсії та спазми, які судомлять тіла і лиця його скульптур, закрадається підозра – а чи не ховається за цим іронія? Театральна іронія у стилі Гоцці чи Гольдоні? І тоді він – людина саркастична. А може, за усім цим ховається містика, яка може мати вже характерні на той час франкмасонські «іронічні» чи гностичні форми? А може, іронія у формі гіпертрофії Пінзеля є спробою подолання духовної хвороби, яка вразила все XVIII сторіччя – меланхолії як безвір’я…»

Нагадаємо, що досі ніхто з наших сучасників не бачив жодного зображення обличчя митця. Тож дуже символічним став факт, що саме в «іменному» році завідувачка відділу Тернопільського краєзнавчого музею Віра Стецько зробила сенсаційне відкриття – знайшла на плечі в однієї із скульптур майстра нібито його автопортрет. Відтак у Тернополі одна за одною відбулися ще три значні «пінзелівські» події.

Пленер-фентезі в Саду скульптур

Із поетом, письменником і піснярем Олександром Смиком та його першим в Україні приватним Будинком творчості в історичному містечку Кременець на Тернопільщині читачі «УМ» уже знайомі. Там, у своєму унікальному Саду скульптур, і організував господар Всеукраїнський скульптурний пленер «Сучасні фентезі українського бароко», присвячений приблизно визначеному 300-річчю від дня народження Іоанна Георга Пінзеля.

«В противагу численним деклараціям з нагоди проголошення року Пінзеля мені дуже хотілося зробити щось практично вагоме, – каже Смик. – Я вважаю, що дуже важливо зараз знайти його сучасних послідовників. Тому вирішив запросити групу скульпторів і дати їм можливість, так би мовити, пофантазувати на тему творчості геніального митця. Щоб вони у власних роботах продемонстрували, як вони бачать, відчувають, читають унікальну пінзелівську техніку».

У першому етапі тематичного пленеру (Смик планує і другий, і третій) взяло участь п’ять скульпторів із різних куточків України, серед яких були і зовсім молоді, і вже визнані майстри. В результаті їхньої роботи в Саду скульптур з’явилися два абсолютно несхожі ангели – «Вакханка» та «Місячний косар». А відомий львівський скульптор, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Ярослав Мотика навіть створив пам’ятник самому Іоанну Пінзелю.

«Ніхто не знає, яким він був із себе. Тільки нещодавно з’явилася гіпотеза про автопортрет на одній зі скульптур у Тернопільському краєзнавчому музеї. Я побачив Пінзеля саме таким, і мені здається, що вгадав», – розповідав пан Ярослав журналістам під час пленеру. І треба сказати, що обличчя з пам’ятника справді схоже на образ, вирізьблений на плечі музейної статуї. Олександр Смик сподівається, що роботу Мотики буде належно оцінено, і в недалекому майбутньому вона займе гідне місце, наприклад, на вулиці чи площі стародавнього Бучача – одного з райцентрів Тернопільщини, де колись жив і творив Пінзель.

«Ім’я цього митця повинно бути присвоєне і вулицям та культурним закладам населених пунктів Західної України, що пов’язані з його життям і творчістю, – каже Смик. – І нам ще належить знайти відповіді на дуже багато запитань щодо Пінзеля. Бо і творчий доробок його вимагає ще чимало серйозних наукових досліджень, і з біографії відомі лише окремі штрихи. Та що там… Сьогодні ми навіть не знаємо, скільки і яких саме творів він нам залишив. Бо багато з них розпорошені по приватних колекціях, а деякі взагалі невідомо куди поділися. Точно відомо, наприклад, що він робив речі для Почаївської лаври, але куди вони звідти поділися?… У цілому ж усе, що зараз робиться з дослідження творчості Пінзеля, я вважаю лише початком шляху до того, щоб наступний його рік був проголошений ЮНЕСКО».

Пінзель і Тернопільщина

Наступною після пленеру подією у програмі заходів із відзначення Року Пінзеля в області стало видання фотоальбому «Пінзель і Тернопільщина». Його автор, уже згадувана на початку цього матеріалу мистецтвознавець Віра Стецько, наче підсумувала цією книгою власне багаторічне дослідження творчості видатного скульптора.

Збірку унікальних фотографій органічно доповнює детальна історична розповідь про все, що пов’язує його з цим краєм. Взагалі життя і творчість таємничого митця пов’язані ще й зі Львівщиною та Івано-Франківщиною. Однак саме Тернопільщина має чи не найбільше відношення до особистого. Адже саме тут, у містечку Бучач, 13 травня 1751 року Пінзель одружився з Маріанною-Єлизаветою Кейтовою, тут народилися його сини Бернард (у 1752-му) та Антоній (у 1759-му). Тут приблизно наприкінці 1761-го він помер, хоча могилу не знайдено досі.

А з’явився Пінзель у Бучачі завдяки тодішньому власнику міста, великому оригіналу, магнату й меценату Миколі Потоцькому (1712-1782). Внесок цієї людини в культурне й духовне життя того часу вважають неоціненним. Зокрема, він вкладав величезні кошти у спорудження храмів, і неабияких. Для здійснення своїх грандіозних задумів Потоцький запрошував кращих іноземних архітекторів та скульпторів. А головне – він давав їм повну свободу творчості, що не могло не імпонувати митцям.

У кінцевому підсумку з’являлися справжні шедеври. У результаті і Пінзель, який починав там працювати молодшим вівтарним скульптором (а це передбачало обмеження досить суворими канонами), мав змогу створити не бачені до того речі, відтак став основоположником нової барокової експресивної пластики, якій немає аналогів у Європі.

Чи не першими – можливо, навіть найпершими на західноукраїнській землі – роботами Пінзеля були величні кам’яні статуї Яна Непомука та Богоматері, які стали важливими «архітектурними акцентами» тодішнього Бучача (зруйновані вже після Другої світової війни). А у 1751-му Пінзель разом із видатним архітектором Бернардом Меретином споруджують на центральній площі міста Ратушу, яка стала довершеним зразком синтезу архітектурної та скульптурної пластики і вважається однією з найдосконаліших пам’яток стилю рококо XVIII століття, якій немає аналогів у Європі.

«В основі скульптурних композицій, які увінчували Ратушу, – пише у своїй книзі-альбомі Віра Стецько, – були міфологічні та алегоричні сюжети, в яких, за твердженням істориків мистецтва, оспівано 12 подвигів Геракла… Із 16 статуй після пожежі у 1865-му вціліло тільки 6, але й вони були пошкоджені». Нині боляче дивитися, на що перетворили грандіозну колись композицію безжальність часу та бездумність людей. Втішає лише те, що влада взялася нарешті за реставрацію споруди. В планах – і встановлення на будівлі копій кам’яних скульптур, залишки оригіналів яких мають бути перенесені до музею.

Важливими адресами творчості Пінзеля на тернопільській землі є Покровська церква і Успенський костел у Бучачі, а також храм у селі Рукомиш неподалік. Саме для Покровської церкви майстер виготовив скульптури-алегорії Віри, Мудрості й Мужності (на плечі в останньої й був знайдений сенсаційний автопортрет скульптора). А також – антепендії (рельєфні різьблені картини для олтаря) «Чудо св. Миколая», «Відсічення голови Іоанна Предтечі», «Подорож в Емаус».

Для Успенського костелу Пінзель створив зокрема свою дуже відому дерев’яну скульптурну пару святого Вікентія – засновника місіонерського ордену єзуїтів – з дитиною, яку він веде за руку, наче направляючи на праведний шлях. А метрову фігуру святого Онуфрія, виготовлену з вапняку для печерного монастиря в Рукомиші, знавці вважають однією з кращих кам’яних робіт майстра.

Його чекають Париж та Вашингтон

Майже під завісу «іменного» року Пінзеля 30 його творів – в основному дерев’яних, а також фрагментів зруйнованих кам’яних – із зібрань музеїв усіх трьох областей експонувалися на виставці в Тернополі. Виступаючи на її відкритті, директор Львівської галереї мистецтв (до неї входить і Музей Пінзеля), багаторічний фанатичний дослідник творчості скульптора Борис Возницький ще раз підкреслив, що подібних скульптур у світі немає. І що зараз серйозно обговорюються перспективи їхньої виставки в Луврі та Вашингтонському національному музеї.

А вперше виставка творів Пінзеля була влаштована Возницьким у музеї-заповіднику «Олеський замок» у 1987 році. Тоді ж він організував міжнародну конференцію на базі врятованих робіт Пінзеля зі Львівського і Тернопільського краєзнавчих музеїв. У 1988-му експозиція була показана в Москві, у 1989-му – у Празі, у 1990-му – у Варшаві. І скрізь вона ставала сенсацією. Тим часом зберегти вдалося не так уже й багато. Окрім того, що частину було знищено войовничими атеїстами та просто невігласами, чимало скульптур, за словами Віри Стецько, незаконно вивезли за кордон наприкінці 1980-х.

Хочеться вірити, що, коли Рік Пінзеля закінчиться, інтерес до нього не почне, як це часто трапляється, знову затухати. І що вже недалеко той час, коли до «пінзелівських місць» масово потягнуться туристи.

Світлана Мичко

Джерело: “Україна молода”

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 166

Модифіковано : 28.12.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.