Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

Личаківська вул.

Личаківська вул.

Розмір зображення: 600:800 піксел

Вулиця Личаківська, яка прямує на захід від центру міста – єдина з головних львівських артерій, яка зберегла свою назву із ХVI століття (вперше згадується 1573 року).

Також зберіг донині свою назву й увесь район Личаків. Найбільш імовірно, що Личаків – це перекручений Лютценгоф (двір німецьких колоністів Лютців).

Інша теорія виводить назву вулиці від личаків – солом’яного взуття найбідніших міських верств. Цілком можливо, що назва Личаків утворилася внаслідок обох цих мовних впливів. Із XV століття це була Глинянська дорога, бо йшла до міста Глиняни, під час німецької окупації вулиця називалася Остштрассе (Східна), а з 1944-го йменувалася Леніна, на честь російського комуністичного диктатора Владіміра Лєніна (1870-1924).

Забудова вулиці: класицизм, сецесія, конструктивізм, нові забудови.

До 1990-х на початку вулиці на розі з Радянською (тепер – Винниченка) висіла меморіальна дошка на честь сторіччя від дня народження Лєніна, встановлена 1970 року.

Під № 8 до війни була крамниця одягу Табока та біжутерія Янчара, тепер – магазин “Тканини”.

У будинку № 17 за польських часів була перукарня Тляппа, від 2006-го тут обладнали магазин “Новий світ вікон і дверей”.

Чотириповерховий будинок № 21 спорудили наприкінці 1950-х у стилі “хрущовського ренесансу”.

Під № 31 за радянських часів була їдальня, нині – фірма операцій із нерухомістю “Дунай”.

У будинку № 36 від 1950-х років було ательє індпошиву одягу та ремонту взуття, останніми роками тут працював магазин “Сантехніка”, нині – елітний магазин “Престиж” і “Хлібна хата”. На східній стіні будинку до 1970-х років була фігура дволикого Януса, потім вона зникла.

У будинку № 40 на розі з вулицею Чернігівською від радянських часів працює гастроном “Дністер”.

У будинку № 56 за польських часів була пекарня Яворка, зараз це закрите одноповерхове приміщення, за цією ж адресою перукарня і пункт прийому склотари.

Будинок № 68 знищили та розібрали в часи війни, нині на його місці одноповерховий павільйон, збудований у 1970-х, який має адресу № 70-а, тут міститься кафе-бар.

У будинку № 108 за польських часів була розташована фабрика металевих виробів “Тантал”, від 1950-х – ювелірна фабрика, нині тут ювелірне конструкторське бюро “Топаз” (№ 108 і № 110).

Під № 112 за польських часів була фабрика повозок Йоанни Світальської, в 1960-ті на цьому місці збудували п’ятиповерховий будинок у стилі конструктивізму, на першому поверсі якого до 2006-го містився гастроном “Оксана”, тепер тут гральні автомати й магазин меблів “Нова ідея”.

У будівлі № 116 за Польщі була фабрика бетону Йораса, зараз цього будинку не існує.

У будинку № 120 на куті з вулицею Котика за часів СРСР була пельменна, нині тут кафе “Кайзервальд”.

Під № 122 у 1950-х була шашлична, зараз це житловий будинок.

У шестиповерховій будівлі 1970-х років № 128 за радянських часів працювало Червоноармійське відділення Держбанку, тепер відділення Укрсоцбанку.

У чотириповерховому будинку № 130, збудованому в 1970-х, міститься швейна фабрика “Силует”.

Приміщення кінотеатру імені Миколайчука (№ 131) спорудили в 1950-х, до часів незалежності це був кінотеатр ім. Галана.

Під № 132 за Польщі була фабрика ліжок Закса, зараз це житловий будинок.

Шестиповерхові житлові багатоквартирні будинки № 139 і № 141 збудували наприкінці 1980-х. У колишньому будинку, який мав адресу № 139 і якого тепер не існує, від 1950-х був ремонтували взуття.

Під № 145 за Польщі був ресторан Роснера, нині тут житловий будинок.

Під № 148 у радянські часи були школа робітничої молоді № 12 і Дитячо-юнацька спортивна школа № 7, остання збереглася донині. У цьому ж будинку тепер ремонт взуття.

П’ятиповерховий житловий будинок № 149 збудували в 1960-х за оригінальним проектом.

Під № № 150 і 152 від польських часів міститься Авторемонтний завод, який за радянської влади одержав № 128.

У будинку № 151 від радянських часів існує Ощадбанк.

Під № 155 за Польщі була аптека Баршака, 1971 року її повністю переобладнали.

В одноповерховому будинку № 165, спорудженому в 1970-х, за радянських часів був комісійний магазин, тепер тут торговий центр “Личаків”.

В одноповерховому будинку № 169 оригінальної приміської забудови у 1950-х була закусочна, зараз його планують знести.

У будинку № 181, спорудженому в 1960-х, до початку 1990-х містилося дитяче ательє “Оленка”, нині тут Укрпромбанк.

Під № 183 від радянських часів існує Ощадбанк.

У будинку № 189 від радянських часів розміщується бібліотека для дітей і юнацтва.

За будинком № 201 – міні-ринок, облаштований тут наприкінці 1990-х.

Під № 209 в одноповерховій будівлі початку 1960-х – магазин “Продукти”, який до 1990-х мав назву “Полонина”.

Будинок № 215 є типовим одноповерховим магазином-павільйоном 1970-х років, тут дотепер міститься магазин “Господарські товари”.

Під № 217 за радянських часів було ательє індпошиву одягу та ремонт взуття, зараз – комунальне підприємство.

У будинку № 219 від 1950-х був ремонт взуття, тепер це житловий будинок.

Під № 223 за радянських часів був опорний пункт правопорядку, нині тут дільничний пункт міліції Личаківського району.

Під № 233 за радянських часів розміщувалося поліклінічне відділення 6-ї міської лікарні у Винниках, нині тут Львівське міське медоб’єднання “Фтизіопульмонологія”.

Під № 236 за польських часів містилася Лисеницька фабрика пресованих дріжджів і спирту, від радянських часів це дріжджзавод.

Двоповерховий житловий будинок № 273 є типовою забудовою барачного типу 1950-х років.

На перехресті Личаківської з вулицями Голинського та Яловець від радянських часів в одноповерховій будівлі 1960-х років була автостанція № 6 напрямку на Золочів і Перемишляни. Автостанція у 1960-1980-х роках була місцем спекуляції дріжджами. З 2002-го її закрили, зупинки автобусів і “маршруток” цього напрямку розташовані вздовж вулиці Личаківської від перетину з Трактом Глинянським і до вулиці Яловець.

Ілько Лемко

Джерело: “”, 4 травня 2007 року, № 75 (145); 11 травня 2007 року, № 77 (147); 18 травня 2007 року, № 82 (152)

Невеличка тупикова вулиця Парфеновичів іде догори від вул.Личаківської, № 37. Названо її так 1993 року, з 1921-го була Святої Родини, з 1934-го – Мйончинського, під час німецької окупації – Вітовськийґассе, а з 1944-го – Уральською.

Вулицю Парфеновичів із вул. Лисенка з’єднує стежка.

Забудова вулиці: конструктивізм, одноповерхова садибна забудова.

Вулиця Солодова сполучає вул.Личаківську з вул.Пісковою. До другої половини ХІХ століття мала назву Лоншанівка, бо вела до фільварку львівської шляхетської родини Лонгшампів де Бер’є. З 1871-го одержала назву Солодової й лише епізодично під час Другої світової називалася Володимирґассе.

Під № 1 від 1950-х містилася чайна, зараз тут мережа гральних залів “Ройял-Клуб”.

Під № 6 – середня школа № 37 з поглибленим вивченням французької мови, за польських часів це була Жіноча виховательська семінарія.

У будинку № 10 у 1950-х була майстерня з ремонту та пошиття одягу і гуртожиток № 2 Медінституту, зараз медпункт і санаторій-профілакторій Львівського національного медуніверситету, а також курси водіїв.

Забудова вулиці: класицизм, конструктивізм.

Ілько Лемко

Джерело: “”, 13 квітня, 2007 року, № 63 (1114)

Вулиця, яка є останньою перед колишньою Личаківською “рогачкою” – Козика, одержала цю назву 1992 року на честь українського живописця Михайла Козика (1879-1947). Із 1934-го мала назву Соліковського на честь львівського римсько-католицького архієпископа Димітра Соліковського (1583-1603), а з 1946-го – Давидова на честь офіцера, Героя СРСР, який загинув під час Другої світової війни. Вулиця з’єднує Личаківську та вулицю Колумба. Забудова здебільшого особнякова.

Ілько Лемко

Джерело: “”, 27 квітня 2007 року, № 73 (143)