2011 р. Звід пам’яток Києва
Маріонілла Говденко, Людмила Рилкова
489.1.40. Пекарня, келія, книжкова крамниця (Ковнірівський корпус), 17 – 18 ст. (архіт.).
Корпус № 12. Формує східний бік соборної площі верхньої території Лаври. Назву дістав у 2-й пол. 20 ст. від імені кам’яних справ майстра С. Ковніра, який брав участь у його будівництві. На плані Афанасія (Кальнофойського), вміщенім у «Тератургімі» (1638), на цьому місці позначені дерев’яні «пекарня з коморами й усім, що до них належить» та «келія благочинного брата, який наглядає за пекарнею».
У 2-й пол. 17 ст. зведено Г-подібну в плані муровану споруду, що містила пекарську залу (збереглася) з печами вздовж північної стіни та проскурню (знесена). Інтер’єр і пекарську піч зображено на гравюрі до розповіді про проскурників Спиридона та Никодима у «Києво-Печерському патерику» видання 1702. У кін. 17 – на поч. 18 ст. до північної стіни пекарської зали прибудовано двокамерну келію (ймовірно, за проектом арх. Д. Аксамитова). 1718 споруду пошкоджено пожежею. 1721 – 27 за участю С. Ковніра до північного фасаду келії прибудовано книжкову крамницю. Пізніше, для надання споруді архітектурної цілісності, невисоку келію надбудовано зі зміною декору фасаду (зокрема на місці наріжних колонок зроблено пілястри).
У 1770-х рр. над спорудою зведено горищні приміщення з фронтонами барокової форми майстром С. Ковніром. 1772 високе горище книжкової крамниці пристосовано для господарських потреб. При цьому прорубане вікно врізано у вінцевий карниз. 1818 обмірне креслення західного фасаду виконав арх. А. Меленський. У 19 ст. корпус частково перебудовано. До 1920-х рр. барокові фронтони на чоловому фасаді увінчували невеликі позолочені хрести.
У книжковій крамниці, де продавали книжки прочанам, існувала також книжково-посилочна лавка, яка з 1860-х рр. надсилала через поштовотранспортні контори у різні населені пункти Російської імперії та за кордон продукцію лаврської друкарні на замовлення: книжки, священні зображення та краєвиди. Використання першого поверху крамниці лишалося незмінним з 18 ст. до 1918. Другий – горищний поверх – змінював функціональне призначення і тому зазнав деяких перепланувань. Тут розташовувалися складські й житлові приміщення, в кін. 19 ст. – палітурня (звідси переведена у корпус № 15), житло хлопчиків – учнів друкарні тощо.
1918 приміщення книжкової крамниці переобладнано для Церковно-археологічного музею, колекції якого згодом передано Лаврському музею культів та побуту. З 1924 до кін. 1930-х рр. у корпусі містилася хлібопекарня Соцробкоопу. В 1920-х рр. частину будинку займали націоналізовані архіви Київської консисторії та військово-революційні архіви, 4-е відділення Центрального архівного управління, деякі приміщення використовувалися під житло.
1925 частково згорів дах. У червні – серпні 1928 проведено ремонт. Великої руйнації будівлі завдала контора з розбирання зруйнованих споруд, що діяла на верхній території Лаври у 1942 – 43: було розібрано дах, вилучено віконні заповнення, внаслідок чого обвалилися склепіння пекарської зали. Пізніше окремі приміщення й підвали використовувалися під склади. Реставрацію проведено 1958 – 63 (архітектори М. Говденко, Є. Пламеницька, інж. А. Малиновська): закріплено цегляні конструкції стін і склепінь, над пошкодженими склепіннями зведено залізобетонні оболонки, зроблено залізобетонні склепіння над пекарською залою, влаштовано двоє сходів на другий (горищний) поверх, реставровано фронтони, келію (виявлена передреставраційними дослідженнями), первісні прорізи й декор фасадів.
За постановою Ради Міністрів УРСР від 22 листопада 1963 корпус передано для розміщення в ньому Державного музею історичних коштовностей Української РСР, який відкрився для відвідувачів 1969.
Будинок двоповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, побілений, у плані складної конфігурації, з невисокими ризалітами наближений до прямокутного, витягнутий по осі північ – південь. Перекритий двосхилим високим дахом з діагонально розташованими квадратами бляхи. Загальні габарити плану – 49,0 × 13,0 м. Складається з трьох різночасових архітектурних об’ємів. У плануванні північного – колишньої книжкової крамниці – простежуються традиції української народної архітектури (хата на дві половини): у центрі сіни, обабіч них – по три приміщення – одне велике і два малі.
Входи влаштовано в ризалітах західного та східного фасадів. Інший вхід у будинок – на західному фасаді середнього об’єму колишньої келії. Стіни (товщина – 1,5 м) найдавнішої південної частини корпусу – колишньої пекарської зали – складено із жолобчастої цегли (29,0 – 30,0 × 15,5 – 16,0 × 5,5 – 6,5 см). У муруванні використано великі валуни. Келію викладено з цегли (28,0 × 14,0 × 4,5 см), якої не виявлено в спорудах Лаври після 17 ст. Цегла найбільшого об’єму споруди – колишньої книжкової крамниці – гладенька (29,0 – 30,0 × 15,0 – 16,0 × 6,0 – 6,5 см).
Усі приміщення першого поверху та підвалу перекрито склепіннями – хрещатими й циліндричними з розпалубками над прорізами, другого – залізобетонними, гранчастими.
Фасади вирішено у формах українського бароко. Чоловий (західний), звернений до площі фасад, розчленовано міжвіконними пілястрами, які розкріповують антаблемент, та увінчано рядом різноманітних за формою, насичених цегляним і ліпленим декором фронтонів, що створюють виразний архітектурно-художній образ споруди. Фронтони з арковими вікнами та блендами оформлено пілястрами, волютами, трикутними й півкруглими сандриками зі шпилями. Окремий фронтон з півколонами іонічного ордера завершує західний фасад ризаліту, стіни якого розчленовано оригінальними пілястрами, розкресленими валиками на прямокутні фільонки.
Аркові вікна першого поверху заглиблено в площину стіни: в об’ємі пекарської зали їх окреслено простим перспективним обрамленням, в об’ємі крамниці завершено півциркульними тимпанами із заповненням у вигляді мушлів та напіврозеток. На розкритому під час реставрації фрагменті фасаду колишніх келій – прикрашений перлинами перспективний портал, тричвертєві колони на постаментах, зубчастий поребрик карниза. На тильному, простішому за архітектурою фасаді з трьома позбавленими декору фігурними фронтонами залишено зондаж мурування на місці прилягання стін первісної проскурні.
Ковнірівський корпус – шедевр барокової архітектури в Україні.
Тепер – Музей історичних коштовностей України, філіал Національного музею історії України.
Література:
Архів «УкрНДІпроектреставрація», арх. № 4/6 (матеріали досліджень та проекту реставрації Ковнірівського корпусу Києво-Печерської лаври); Говденко М. Ковнірівський корпус відроджено // Наука і життя. – 1964. – № 12; Килессо С. К. Киево-Печерская лавра. – М., 1975; Крицький Б. О. Архітектурно-будівельна діяльність Степана Ковніра // Питання історії, архітектури та будівельної техніки України. – К., 1959; Його ж. Народные мастера архитектуры ХVІІ века на Украине: [дисертація]; Нариси історії архітектури Української РСР (дожовтневий період). – К., 1957; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1; Петренко М. З. Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник. – К., 1979.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1299 – 1300.