Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

1967 р. Історія українського мистецтва

До перших творів, виконаних у новій стилістичній манері, що в основі її лежить світлотіньове моделювання, належать фрески в закарпатському селі Горяни у церкві-ротонді св. Миколи, збудованій, імовірно, в другій половині XIII і розписаній у XIV столітті. Про те, що будували її місцеві майстри, свідчить будівельна техніка ротонди, яка наслідує давньоруські архітектурні традиції. Що ж до фресок, то вони за своїм стилем пов’язані з італійським Передвідродженням та тірольською і чеською мистецькими школами [Як відомо, село Горяни та інші маєтності на Закарпатті угорські королі віддали у володіння італійській родині Другетті, яка для малярських робіт запросила майстрів зі своєї батьківщини. Див.: В. Залозецький. Малярство Закарпатської України (XIV – XIX ст.). – «Стара Україна», Львів, 1925, ч. VII – X, стор. 132]. Згодом, у XV столітті, з західного боку до ротонди було прибудовано велике приміщення, а стіни також розписано.

Розписи XIV століття в Горянській ротонді пов’язані з проторенесансною течією, що дала поштовх новому розумінню форми, ідейному переосмисленню завдань мистецтва. Наголос на життєвості, експресія, спроба більш ілюзорно передати об’єм, тонка добірна колористична гама, відточений малюнок – ось найхарактерніші риси цих фресок. Майстри горянських фресок, прагнучи олюднити релігійні образи, оспівують інтимні людські почуття, материнську любов і ласку. Головне місце в горянських розписах посідають зображення богоматері.

В українському мистецтві XIV – XVI століть здебільшого культивується образ богородица, витончений і величавий (фрески Лаврова і Любліна), близький до типу мадонни, що склався у візантійському мистецтві. Зустрічається, правда рідше, образ мадонни, де більше ліризму, навіть деякої розчуленості, і де помітний вияв особистого смаку художника, зразком чого є розписи в Горянах. Саме такий підхід до вирішення образу богоматері був властивий західноєвропейським майстрам.

У горянських фресках художник ставив своєю метою донести до глядача провідну думку про священну сутність людини скоріше в етичному, ніж у релігійному розумінні, розкрити глядачеві очі на навколишній світ і моральну сторону людських взаємин за допомогою яскравих, насичених великою силою і експресією образів. Цій провідній ідеї були підпорядковані не лише композиції з надзвичайно тонкою колористичною вишуканістю і багатством, але також іконографічний склад фресок. Розписи розташовані в три яруси: два розміщено на стінках, а третій – у склепіннях конх.

У склепінні північно-східної конхи написано богородицю на троні з дитям Христом, обабіч неї – два ангели на колінах з свічками в руках. А в склепінні центральної конхи – вседержитель у синьому хітоні. Навколо нього поставлено чотири поясні фігури архангелів, які символізують сили небесні, ліворуч зображено сонце у вигляді круглого чоловічого обличчя, а праворуч – місяць у вигляді жіночого обличчя з зірками довкола. Сцени, відтворені на стінах, ідуть двома смугами, одна за одною, вільно огортаючи стіни шестиконхової в плані споруди. Ці два регістри стоять як два рядки одного речення і читаються в такому самому порядку – зліва направо.

Головні сюжети розписів – «Благовіщення», «Різдво», «Дари волхвів», «Втеча до Єгипту», «Страсті» і «Воскресіння» – подані як нерозривні фази розвитку теми материнства. В центрі цих сцен завжди виступає жінка – спершу як молода наречена, потім як щаслива дружина і, нарешті, як мати-страждальниця. Для поширення культу богоматері сильний поштовх дали єресі, метою яких було обмеження божественності Христа [А. И. Кирпичников. Успение Богородицы в легенде и искусстве. – «Труды VI археологического съезда в Одессе», т. II, Одесса, 1858, стор. 192]. Богородичні теми набувають дальшого розвитку у фресках Любліна, Сандомира, Кракова й Лаврова.

Фрески в церкві села Горяни своїм загальним площинно-декоративним характером не порушують тектоніки будови, не розбивають враження цілісності інтер’єру. Навпаки, вдале розташування композицій, тональна єдність cipo-блакитного тла, що проходять крізь усі розписи, підсилює враження єдності внутрішнього простору. Колористичне рішення фресок горянської ротонди особливо тонке, витримане в гамі сіро-блакитних, бузкових тонів.

Композиція «Тайна вечеря» нагадує італійські фрески, на яких апостоли розташовувалися фронтально за столом. Тут зображено в один ряд апостолів з Христом посередині. Одноманітність силуетів постатей, завдяки їхньому фронтальному розташуванню, порушується великою розмаїтістю поворотів голів і жестів рук. Досить вправно написані різні, тонко спостережені предмети вечері на столі, вкритому білою мережаною скатертиною з невибагливим орнаментом.

За традицією, контурну лінію, що обрисовує постать, обличчя, руки й ноги, зроблено пензлем коричнево-чорною фарбою. І хоч загальний принцип побудови композиції площинно-декоративний, однак і складки одягу, і обличчя мають не умовний, геометризований характер, а навпаки, в їхньому рішенні помітне прагнення художника моделювати форму в реалістичному плані поступовими тональними переходами. Добірною гармонією колориту позначене «Розп’яття» із знепритомнілою богоматір’ю та Марією Магдалиною, що нагадує більше міських жінок середньовічної Італії, ніж євангельські персонажі.

За колоритом дуже близьке до цієї сцени «Благовіщення». Марію, що сидить у кріслі за столом з розкритою книгою, намальовано в три чверті. Вона молитовно склала руки й трохи схилила голову, її обличчя з ніжним овалом наче має конкретні портретні риси. Вся її поза і жести виражають спокій та рівновагу, а обличчя сяє тихою внутрішньою радістю.

Оригінальна за композицією і колоритом фреска – «Дари волхвів». На колінах богоматері сидить у білій сорочці маленький Христос, який з дитячою безпосередністю простягає руки до дарів, що йому підносить волхв. На обличчі Марії ледве помітна усмішка, постаті волхвів сповнені внутрішнього спокою та поваги. Вся сцена оповита теплотою і щирістю суто людського почуття.

Безпосередньо з цією фрескою пов’язана фреска «Втеча до Єгипту», яка поряд з «Благовіщенням» є однією з найкращих композицій у ротонді і своєю поетичністю, художньою довершеністю належить до видатних творів мистецтва. Ніжне cipo-блакитне тло чудово гармоніює з вохристо-золотистою, зеленуватою смугою трави – позему. На тлі виділяється cipo-зеленуватий силует осла, якого за повід веде Иосиф. На ослі сидить богородиця, повернута в три чверті, на лівій руці вона тримає дитину, а правою підтримує її і закриває пальцем уста, щоб, часом, пустотливий крик дитини не виказав утечі. На місце дії вказує лише умовне зображення двох дерев. Слід зауважити, що в характері умовного пейзажу, в колориті, техніці виконання, площинно-декоративній манері зображення є прямий зв’язок з мистецькими прийомами київських пам’яток XI – XII століть. У той же час зовсім інший підхід помітно в малюнку облич, у передачі душевного стану людини, в життєвій вірогідності трактування цієї сцени, сповненої не властивої для попередніх століть жанровості. Художник прагне передати не умовність і символічність дії, а її конкретність, її, так би мовити, інтимну, ліричну суть, теплоту відносин між людьми, материнську ніжність і відданість.

Не менш цікавою щодо цього є композиція «Віфліємська різанина». Воїни з довгими мечами рубають і колють дітей, деякі діти лежать уже мертві, а інші – в розпачі туляться до пройнятих жахом матерів. Постаті написано не фронтально, а в різноманітних поворотах і ракурсах. Подібного трактування в українському мистецтві раніше не спостерігалося. Горянські розписи з властивою їм глибокою, щирою людяністю були наче своєрідним протестом проти пануючої сваволі і зла.

Від розписів XV століття в нефі, прибудованому пізніше до горянської ротонди, збереглися лише дві сцени – «Розп’яття» і «Покрова». В сцені «Покрова» представлено великий натовп людей, що вимолюють ласки у богородиці, горнучись під її покров. Культ «Покрови», або чуда Влахернської богородиці, який виник у Візантії і був поширений у багатьох країнах, набуває особливого значення і на Україні.

«Розп’яття», що написане одночасно з «Покровою», відзначається більш тонким і глибоким розкриттям внутрішнього духовного світу дійових осіб. Вражає експресією повна смутку і страждання знепритомніла Марія. Це підкреслено ритмічними рухами постатей Іоанна і другої Марії, які її підтримують, і гострими заломами складок їх одягу, і ритмом малюнка похилених голів.

Слід зауважити, що фрески XV століття в нефі горянської ротонди виконано дещо інакше, ніж фрески XIV століття. В них більше готичних рис, обличчя мають не лагідний, стриманий вираз, а схожі більше на гримаси. Гостріше підкреслені характеристики персонажів, менш вишуканий колорит свідчать про вплив північноєвропейського готичного мистецтва.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 159 – 164.