Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

1976 р. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України

Церква Юрія, XVII ст.

[Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Черниговской епархии, стор. 717]

Пам’ятка тризрубна, одноверха, з великим восьмигранним зрубом в центрі і набагато меншими квадратним бабинцем і гранчастим вівтарем. Обіч вівтаря – маленькі зрубики ризниці і паламарні, а біля бабинця – сходові клітки.

Церква соснова. Головний вхід – з заходу через дзвіницю та двостінок, що сполучає нову дзвіницю з старим бабинцем. В старому бабинці під час ремонту 1852 р. випиляли західну стіну майже на всю її ширину, залишивши з боків тільки маленькі заплечики, вверх вийняли її аж до хор, зроблених теж у 1852 р.

Старі західні двері тоді ж переставлено; зараз вони ведуть з дзвіниці до двостінка. Яку вони мали спочатку форму, зараз сказати важко. І тепер двері дуже високі (понад 3 м), певно, мали вони чотирикутну форму. Одвірки їх оздоблено різьбленим бордюром, а внутрішній замок дверей прикрашає майстерно викована залізна накладка.

Весь інтер’єр церкви витриманий в витягнутих пропорціях, в ньому панує вертикаль. Висота стін вдвоє перевищує довжину плану бабинця. Він перекритий стелею по сволоках, освітлює його троє вікон, які розміщені дуже високо, тому освітлення верхнє, м’яке.

З бабинця через двері в південній стіні потрапляємо в квадратну темну комірку. Стіни комірки зберігають сліди міток: цифри і насічки. Другі двері в північній стіні бабинця (навпроти щойно згаданих) ведуть в іншу комірку, майже таку за розміром і формою, як і перша. На її стінах збереглися врубки від дерев’яних мостин гвинтових сходів, що вели на хори.

Вінці зрубу бабинця і центра внизу в’яжуться замком без остатку, а вище вінці зрубу стін бабинця пропущені наскрізь через зруб західної стіни центральної дільниці будови. Вгорі східну стіну бабинця прорізує шестикутний просвіт – голосник.

Центр будівлі – просторе і енергійно витягнуте вверх приміщення. Дуже високі стіни восьмигранної призми легко і струнко підносяться вверх, помітно звужуючись. Грані зрубу, крім східної та західної, мало різняться між собою шириною і м’яко переливаються одна в другу. Ригелі майстер розміщає лише при вузьких гранях на межі переходу стін в залом. Зруб складено настільки технічно досконало, що ригелі не стільки виконують конструктивну роль, скільки служать скромним декоративним завершенням стін, позначкою переходу їх у залом. Перший залом помірної висоти і стрімкості несе на собі восьмерик спокійних пропорцій. Ригелі на початку другого залому ритмічно повторюють акцент, створений ригелями на межі першого залому і стін. Другий залом на вигляд здається більш енергійним і крутим, ніж перший. Над ним підноситься світловий ліхтар, перекритий плафоном, який завершує величну композицію просторових об’ємів центральної дільниці будови. Центр освітлено верхнім світлом. Південна і північна грані зрубу стін мають у верхній половині по одному подвійному вікну.

[27]У восьмерику четверо вікон з масивними лутками по сторонам світу. Ліхтар має також чотири вузьких вікна, але вони вставлені вже без луток. В південній і північній гранях зрубу стін центра внизу прорізано просвіти, що сполучають його з пізніше добудованими приділами.

Гранчастий в плані вівтар має, як і бабинець, висоту, що вдвоє перевищує його ширину. Нахил стін всередину явно відчувається, особливо вужчих граней вівтаря. Перекрито вівтар, як і бабинець, стелею по сволоках. Освітлюють вівтар три вікна, прорізаних високо, мало не під стелею. В східній стіні – хрещате без луток вікно. В південній і північній гранях вікна вузькі. Лутки цих вікон оздоблено зсередини різьбленою лиштвою (як у церкві в Малих Будках). Мотив різьблення той же, що і на вхідних дверях, тільки дрібніший за масштабом. З центром вівтар в нижній частині сполучається невисоким (близько 3 м) просвітом. Тут вінці зрубу вівтаря та центра пов’язані замком без остатку. Над просвітом підноситься стіна центра. Вона має просвіт – голосник, розміром втроє ширшим за вікно. Кінці вінців південної та північної стін вівтаря вище нижнього просвіту навскрізь прорізають вінці зрубу стіни центра. З вівтаря на південь двері ведуть в паламарню, а на північ – у ризницю. Ризниця і паламарня – невеликі квадратні приміщення, розташовані обабіч вівтаря симетрично комірці та сходовій клітці бабинця. Вони перекриті стелею по сволоках, покладених в напрямку схід – захід. Внутрішні одвірки паламарні прикрашено різьбленням.

Зараз у дзвіниці, південному і північному притворах значно порушений первісний вигляд. Основна маса будови-центральна дільниця, яка домінує. Вівтар і бабинець відіграють другорядну роль, їх маси підпорядковані центру (як у церковних будовах баштового типу). Зруб стін центра впевнено несе гармонійно сполучений з ним стрункий верх. Солідна округлість форм зрубу стін не різко, але виразно відмінна [28]від досконало знайдених форм верху. Ритм хвилястих дахів перемежовується з прямолінійними формами гранчастих призм восьмерика та ліхтаря і завершується ефектним шоломом главки та кованим хрестом прекрасного рисунка. Форми верха мужні та нарядні.

Крім високої художньої майстерності, будова привертає увагу також елементом, який ставить її в ряд унікальних. Маються на увазі скомпоновані симетрично обабіч бабинця і вівтаря чотири квадратні зрубики, зовні перекриті дуже високими крутими односхилими дахами.

Паламарні і ризниці при церквах зустрічаються нерідко, але на Лівобережжі вони низькі, вкриваються звичайно невисокими дахами і посідають дуже скромне місце в загальному вигляді будови, тоді як в седнівській церкві Юрія ці чотири виступи відіграють важливу роль як у побудові плану, так і в композиції просторових об’ємів зовнішнього вигляду, де їм відведено дуже помітне місце. Ні в друкованих джерелах, ні в натурі автор не зустрічав подібної пам’ятки.

Аналіз обмірних креслеників церкви Юрія в Седневі показав, що вихідний розмір при побудові плану – ширина центральної дільниці; довжина тої ж дільниці – апофема рівностороннього трикутника з стороною, що дорівнює ширині центра.

Довжина бабинця дорівнює половині довжини плану центральної дільниці, а ширина – його довжині. Ширина вівтаря дорівнює ширині [29]бабинця. Ширина бабинця, зрубу, в якому містяться спіральні сходи на хори, та комірки при південній грані бабинця разом дорівнює ширині плану центральної дільниці. Таку ж ширину має вівтар разом з ризницею та паламарнею. Західна й східна грані центральної дільниці дорівнюють діагоналі бабинця, а південна й північна грані тої ж дільниці – стороні квадрата бабинця.

Висота зрубу стін бабинця дорівнює подвоєній довжині плану дільниці, а зрубу стін вівтаря – подвоєній довжині плану бабинця.

Висота зрубу стін центральної дільниці дорівнює довжині плану центра плюс половина довжини плану вівтаря. Висота першого залому і зрубу стін разом дорівнює сумі довжини плану центра і вівтаря.

Довжина і ширина восьмерика дорівнюють довжині плану вівтаря, а висота восьмерика й першого залому, разом узятих, дорівнює половині висоти зрубу стін дільниці.

Висота другого залому і восьмерика разом дорівнює діагоналі чотирикутника, утвореного південною половиною плану вівтаря.

Довжина і ширина ліхтаря дорівнюють половині довжини плану бабинця. Висота ліхтаря дорівнює діагоналі квадрата з стороною, рівною довжині ліхтаря. Висота верху центральної дільниці дорівнює подвоєній довжині плану вівтаря. Внутрішня висота центральної дільниці більша за довжину плану будови, вона дорівнює сумі довжини плану будови і довжини плану бабинця.

Низ просвіту вікон бабинця і лутки вікон вівтаря лежать на висоті, що дорівнює довжині плану вівтаря. Низ луток вікон в зрубі стін центральної дільниці закладено на висоті, що дорівнює половині висоти зрубу стін центра (верх луток – на висоті, що дорівнює довжині плану дільниці). Низ вікон восьмерика над верхнім вінцем зрубу стін закладено на висоті, що дорівнює половині діагоналі плану бабинця. Низ вікна в ліхтарі знаходиться над верхнім вінцем зрубу стін на висоті, що дорівнює довжині плану центральної дільниці.

[Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. – К.: 1976 р., с. 26 – 29]