Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Образотворче мистецтво

Перша половина XVII ст. не могла не бути плідною для розвитку всіх видів образотворчого мистецтва. Скульптура й живопис, мініатюра й гравюра стимулювалися успіхами освіти, книгодрукування. Залежне від церкви, перебуваючи в полоні традицій, мистецтво під впливом патріотичного піднесення, що охопило Україну, переборювало косність успадкованих уявлень про норми прекрасного. Інтерес до реального світу в ньому часто перемагав задану умовну концепцію, протидіючи схоластичним началам пов’язаної з релігією творчості, які ще півстоліття тому здавалися непереможними. Образ людини в образотворчому мистецтві був настільки переосмислений, що часто вступав у пряме протиріччя з догматизмом змісту. Художники по-новому розуміли мову символів, притаманну релігійному мистецтву. Нею користувалися не для того, щоб абстрагувати від реального світу художній образ, як це було раніше, а прагнули підпорядкувати зміст твору перш за все національним і політичним вимогам часу.

Розглядати мистецтво кінця XVI – початку XVII ст., визначати його значущість у художній культурі того часу можна тільки, взявшії до уваги ідеї, які воно сповідувало, споживача, якому воно служило, середовище, яке ііого формувало. Нові смаки поступово оволодівали свідомістю, помалу проходили в усі верстви суспільства, плавилися в багатограннії! стилістичній єдності безперечно самобутнього і надзвичайно виразного національного мистецтва.

Найкрупнішими художніми центрами України кінця XVI – початку XVII ст. були Львів та Київ, які впливали на все художнє життя країни. Наука володіє великою кількістю документів, опублікованих архівів та пам’яток, що дають можливість добре уявити художнє середовище Львова [Rastawiecki E. Słownik malarzy polskich tudzież obcych w Polsce osiadłych lub czasowo w niej pracujących, t. I. Warszawa, 1850; t. II, 1851; t. III, 1857; Mańkowski T. Freski ruskie w katedrze w Sandomierzu. – „Prace Komisji Historii Sztuki” 1932, t V; Łoziński W. O lwowskich malarzach. – „Sprawozdanie Komisji do badania historii sztuki w Polsce”, 1891, t. IV, t. V, 1896; Łoziński W. Sztuka lwowska w XVI i XVII wieku. Lwów, 1898; Bostel F. Z dziejów malarstwa lwowskiego. -Sprawozdanie Komisji do badania historii sztuki w Polsce, t. V. 1896; Голубець М. Українське малярство під покровом Ставропігії, т. І,. Львів, 1921; Жолтовськнй П. М. Словник-довідннк художників, що працювали на Україні в XIV – XVIII ст. – Матеріали з етнографії та мистецтвознавства, вин. VII – VIII. К., вид-во АН УРСР. 1962, crop. 189 – 232], і дуже мізерними даними про майстрів Києва. Пожежі і невігластво духівництва, спустошення й війни не помилували цього міста, незалежного навіть у лиху годину. Загинула величезна кількість пам’яток монументального живопису, пластики, ікон та портретів, спалені архіви, знищені бібліотеки. Овіяний легендами Київ зберігав для росіянина і українця свою велич навіть і тоді, коли лежав у руїнах, його значення усвідомлювали прогресивні поляки, що з пієтетом називали це місто розруйнованим Іліоном. Завдяки енергійній торгівлі і політичним зв’язкам із Москвою, підтримці запорізького козацтва Київ відновив втрачену могутність, став центром тяжіння українців. Він очолив боротьбу за національне визволення і возз’єднання України з Росією. І тому навіть невелика кількість матеріалів зобов’язує максимально скористатися тими незаперечними пам’ятками її документами, які можуть пролити світло на художні інтереси міста, на його художнє життя.

Хотілося б не стільки розмежовувати художній процес розвитку мистецтва на Україні між Галичиною та Волинню, Поділлям і Києвом з Подніпров’ям у першій половині XVII ст., скільки постаратися схрестити художні явища, показавши те спільне, що в них було і в чому знайшла свій вияв епоха. Україна кінця XVI – першої половини XVII ст. була охоплена прагненням до єдності, до об’єднання. Політичні й соціальні явища, історичні події, культурне життя були підпорядковані загальним інтересам національно-визвольної боротьби. Чуття єдиної вітчизни – України – як ніколи було загострене й усвідомлене політичними діячами, діячами культури та народом. Звертаючись до народу в універсалі від 28 травня 1648 року, Богдан Хмельницький закликав усіх ставати на боротьбу, кому «любима целость отчизны… Украины Малоросийской»… [Акты, относящиеся к истории Западной России, т. V. СПб. 1853, № 23, с. 80 – 81].

У різних видах мистецтва спільна тенденція стилістичної еволюції виявилася по-різному.