Пліснеськ

Підгірці – село, центр сільської ради. Розташовані понад шосе Золочів – Броди, за 1,7 км від траси Київ – Львів на схилах гір Вороняків, що підіймаються тут до 403 м над рівнем моря. Віддаль до районного центру – 24 км. Населення – приблизно 1400 чоловік. Сільраді підпорядковане також село Загірці.

Околиці Підгорець здавна приваблювали людей. Вже у VII – XIV століттях тут на одній із гір на вигідному для оборони місці існувало давньоруське укріплене поселення Пліснесько. Під різними назвами воно згадується у літописах за 1188 і 1233 роки та в «Слові о полку Ігоревім». Перша літописна згадка пов’язана з невдалою спробою князя Романа Галицького вигнати з Пліснеська галицьких бояр та їх союзників – угорських феодалів. Друга – повідомляє про перемогу в Пліснеську Данила Романовича над боярами Арбузовичами.

Збереглись рештки стародавнього міста – городище, площею близько 160 га, оточене системою земляних валів та ровів, загальна довжина яких становить приблизно 7 км. Це найбільша і найкраща пам’ятка руських фортифікаційних споруд. Городище ділиться на дві частини – міцну, укріплену зовнішніми і внутрішніми валами верхню частину, розташовану на високому плато, та нижню, на схилах цього підвищення. На валах були дерев’яні стіни (так звані забороли) та оборонні вежі.

Зовнішні схили окремих валів до 5 м заввишки були облицьовані кам’яними плитами. До північної частини городища прилягає територія стародавнього кладовища, на якому збереглось кількасот курганів X – XI століть. З західної сторони городище межує з місцем, де був монастир, заснований нібито близько 1180 року Оленою – дочкою князя Всеволода Белзького. В 1706 році старі монастирські будинки було розібрано та побудовано муровані приміщення з південно-західної сторони городища.

Перші археологічні розкопки розпочато в Пліснеську 1810 року, широкі планові дослідження проведено в 1946 – 1954 роках. Розкопано понад 70 житлових та господарських будівель, рештки міських укріплень, поховання рядових жителів і княжих дружинників X – XI століть та зібрано величезний речовий матеріал, який ілюструє поступовий розвиток Пліснеська від поселення сільського типу до великого феодального міста – одного з найбільших осередків давньоруського ремесла та торгівлі.

Наслідки археологічного вивчення Пліснеська дають змогу виділити в його історії 4 періоди, що датуються VII – VIII, IX – X, XI та XII – XIII століттями.

В першому періоді територія цього неукріпленого ще поселення східно-слов’янських племен дулібів не перевищувала 10 – 12 га.Ряд даних свідчить про те, що у тодішнього населення Пліснеська завершився вже тоді процес другого суспільного поділу праці і виникли окремі галузі ремесла (залізообробне, гончарне).

Другий період характеризується укладом, в якому основною виробничою одиницею була невелика індивідуальна сім’я і зароджувалась феодальна верхівка кількох поселень сільського типу, що існувала на місці майбутнього міста і займала площу близько 150 га.

Третій період історії Пліснеська позначається подальшим розвитком феодальних відносин. Територія поселення зменшилась до відносно невеликої укріпленої частини, де жила феодальна знать з добре озброєною дружиною При дворі феодала з’явились вотчинні ремісники. Серед населення Пліснеська розповсюдилась християнська релігія.

Протягом четвертого періоду Пліснеськ стає одним з найбільших міст Галицького, а згодом і Галицько-Волинського князівства. В цей час закінчено складну систему оборонних споруд міста; ремесло (ковальське, гончарне, ливарське, косторізне, деревообробне, ювелірне тощо) стає основою господарської діяльності населенняю Пліснеськ, розташований на перехресті торгових шляхів, перетворюється на великий центр ремесла і торгівлі стародавньої Русі.

Дальший розвиток міста був перерваний татаро-монгольським нашестям. У 1241 році Пліснеськ, як і більшість давньоруський міст, був знищений Батиєм. У другій половині XIII і в XIV століттях невелика частина городища була ще заселеною, але основна територія колишнього міста пустувала (частково перетворена на кладовище). Документи середини XV століття про Пліснеськ вже не згадують.